7. Театр Мольєра давно вже здобув світове визнання. Як і Кальдерона, Мольєра часто порівнюють із Шекспіром, вважаючи його прямим спадкоємцем і продовжувачем шекспірівських традицій.

Продовжуючи гуманістичні традиції, започатковані драматургією Шекспіра, Мольєр підносить комедійний жанр на якісно новий рівень художнього розвитку, наповнюючи його серйозною проблематикою, а подекуди й трагічним звучанням. Важливе значення комедії Мольєра полягає і в тому, що в легку розважальну тематику комедійного жанру він уводить мотиви гострої сатири, об'єктом якої чи не вперше в історії європейського театру (принаймні в такому широкому масштабі) стають представники не лише нижчих, як було до Мольера, а й найвищих, аристократичних прошарків суспільства. Відмовляючись від звичної для театру бароко та класицизму практики звернення до сюжетів віддалених історичних епох, Мольєр рішуче вводить до своїх п'єс реалії сучасної йому історичної епохи з її гострими, злободенними проблемами та суперечностями. Мольєрівський театр заклав міцні підвалини традицій, на які в подальшому опиратимуться і які продовжуватимуть драматурги різних країн світу.

У «Дон Жуані» Мольєр більше, ніж в інших своїх великих комедіях, відступає від правил класицизму. Характери тут не такі однобічні, а оцінка їх неоднозначна. Комічне поєднується з трагічним, три єдності не зберігаються. Дія відбувається то в палаці, то на березі моря, то у лісі. Комедія написана прозою. Церковники відразу збагнули, що Мольєр невипадково доручив у п'єсі захищати релігію такому нікчемі, як Сґанарелю. Комедія пройшла 15 разів і була заборонена. Видана вона була після смерті Мольєра, а знову поставлена у Франції лише у 1841 р.

У комедії «Мізантроп» («Le misanthrope», 1666) М. вирішив дослідити ще одну ваду — людиноненависництво. Однак він не робить героя комедії — мізантропічного Альцеста — негативним персонажем. Навпаки, він змальовує чесну, пряму людину, котра хоче зберегти в собі людське начало. Але суспільство, в якому живе герой, справляє жахливе враження, «повсюдно панує мерзенна несправедливість». Лишень кохання до Селімени утримує Альцеста в Парижі. Але ця світська, розбещена панянка не гідна його почуттів. Вона зовсім не збирається розлучитися із задоволеннями та розвагами паризького життя заради Альцеста. Якщо у «Тартюфі» трагікомічне начало було прикрите гадано щасливою розв'язкою, то в останніх словах Альцеста, котрий покидає Париж, відчутні навіть не трагікомічні, а трагедійні нотки.

«Мізантроп» — найбільш яскравий зразок «високої комедії». Це досконалий за формою твір. Мольєр працював над ним більше, ніж над будь-якою іншою своєю п'єсою. Це найулюбленіший його твір, у ньому присутній ліризм, що засвідчує про близькість образу Альцеста його творцеві. Найвищу оцінку комедії дав теоретик класицизму Н. Буало.

У «Мізантропі» Мольєр геніально передбачив ідеї Просвітництва. Альцест — людина XVIII ст., у XVII ст. йому ніде прикласти свої моральні сили. Це філософ, а йому доводиться критикувати жалюгідні дрібниці: нездарний сонет, легковажність Селімени тощо. Невідповідність серйозності, пристрасності критики та нікчемності її об'єктів і становить основу комічного у «Мізантропі». «Природна людина» XVIII ст. у часи Мольєра ще смішна. Ось чому великий просвітник Ж. Ж. Руссо засудив драматурга за насмішки над Альцестом: «Повсюдно, де Мізантроп смішний, він лишень виконує обов'язок порядної людини», — писав Руссо.