Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ВСЕ ответы.doc
Скачиваний:
56
Добавлен:
27.02.2016
Размер:
424.45 Кб
Скачать

33 Фр. Літ 18 ст.

18 ст в літ. Народів Західної Європи відзначене колосальними соц. потрясіннями Поразка феодалізму у фр революції мала глобальній характер .Були знайдені і затверджені нові форми суспільних відносин. У такій країні як Фр. Де феодалізм проіснував біля 15 століть злам старих звичаїв відбувався дуже болюче і грандіозно Доля феодалізму була остаточно визначена у Фр. , потужний анти феод. Рух знаменував перехід людства до нового періоду історії .У 18 ст. фр. літ . , збагачена філос. і політ. вченнями революції очолила ідейний розгром соц-єкон. системи феодалізму . Вона створювалася в атмосфері революційних боїв і запам’ятала й увічнила гігантський двобій протилежних сил: з одного боку- феодалізму, а з іншого- класу буржуазії. У 18 ст у Фр. ще жив абсолютизм. Феод-станова монархія ще міцно трималася за старожитні підвалини, не бажаючи поступатися новому суспільству .Література того періоду була названа літературою просвітництва.( залучення широких масс до культури, наук, мистецтва)Просвітителі прагнули підпорядкувати свою худ. Творчість завданню перебудови суспільства. Головним принципом просвітницької естетики було ствердження виховної ролі мистецтва. Використавши матеріалістичне вчення Аристотеля про мистецтво вони почали закладати теор. Основи критичного реалізму. Твори просвітителів глибоко філософічні. Вони створили нові жанри пул. Філ. Роману , морально-поетичної драми і гротескно-комедійного памфлету. При цьому широко використовувалися літературні форми старіх майстрів. Новий герой - простолюдин, у якості позитивного образу , вони оспівували його працю, мораль зображували його страждання .Синтементалізм потужною фразою прокотився по Європі 18 ст. Письменники зображували почуття простих людей, возвели почуття в культ , а чутливість у моральний і естетичний принцип( Вольтер , Дідро, Бомарше, Руссо) Значною мірою цей напрямок злився з просв. літ

34. Грімельгаузен, як представник літератури 30-ї війни

Антивоєнна тема і роман Гріммельсгаузена "Сімпліцис-сімус". Не було поета, письменника в Німеччині в XVII столітті, який так чи інакше не озвався б на події Тридцятирічної війни.

Гриммельсгаузену було 23 роки, коли закінчилася війна. Його юність пройшла в найважчі роки страждань народу. 20 років він носив у собі похмурі спостереження юності, щоб потім за­пам'ятати їх у приголомшливих за трагізмом і художньою яск­равістю образах.

Гріммельсгаузен вірний життєвій правді. Ніяких прикрас! Мова його проста, майже буденна, часто грубувата, як ті харак­тери, що він описує. От зразки її: "У цієї дівчини волосся таке жовте, немов пелюшки замацані, а проділ на голові такий білий і прямий, немов на шкіру наклеїли свинячої щетини... Ах, глянь­те, яке гарне у неї чоло; хіба не виступає воно ніжніше, ніж найтовстіша сідниця, і чи не біліше воно від мертвого черепа, що багато років під дощем провисів?" Іронія, як бачимо, не тільки грубувата, але й похмура.

Роман його не що інше, як філософський роздум про люд­ський світ. Думки автора, виражені в строкатій галереї картин і осіб його роману, похмурі. Жодний промінь світла не про­різується крізь темну пелену змальованих кошмарів.

Гріммельсгаузен похмурий до розпачу. Він не вірить ні в яку стабільність буття - усе змінне, причому мінливість світу -трагічного порядку. Змінюється все на гірше. Доля людини сум­на: "Я - м'яч минущого щастя, мінливості і свічадо мінливості життя людського" і т.д.

Часто Гріммельсгаузен сміється, сміється навмисно голос­но, але цей сміх похмурий. Як не "сміятися", коли здирники-солдати прирікають бідного селянина на смерть від конвульсій, примушуючи цапа лизати підошви його ніг? Як не "сміятися", коли в горло нещасливої жертви ллють липку гнойову жижу? Як не "сміятися", коли селянина присмажують у звичайній ку­хонній печі? Хіба це не смішно? Так із саркастичним сміхом ніби запитує автор, і нам стає моторошно від цього сміху.

Ім'я героя романа - Сімпліцій Сімпліциссімус ("простий із найпростіших"). Таких імен ніхто не носив у Німеччині. Це ім'я вигадане, що символізує філософську основу роману. Ав­тор пропонував читачу глянути на світ очима простака, у якого зір не замутнений цивілізацією, університетською освітою, книгами, теоріями і який зберігає природний здоровий глузд. Усе життя Сімпліціуса - низка насильств над ним, над його волею, над його здоровим глуздом, інстинктом добра і мораль­них принципів, які він успадкував від народження. Гріммельс­гаузен розповідає про пригоди свого героя аж ніяк не для роз­ваги читача і не заради реалістичного побутописання. Іноді письменник відходить від правдоподібності і вносить у свій роман епізоди фантастичні. Так, Сімпліціус потрапляє на ша­баш відьом, відправляється до центру Землі. На сторінках ро­ману з'являються привиди, примари. Та й саме життя Сімпліціуса, несподівані перипетії в його долі аж ніяк не є реальним життям реальної людини. Усе є філософською але­горією. У другій книзі роману розповідається, як при дворі правителя Ганау із Сімпліціуса хочуть зробити блазня. Його переслідують та знущаються над ним автор зіштовхує героя з різними типами людей.Закінчується роман тим що герой находить собі спокій на віддаленому острові. Письменник зобразив світ хаоса і зла, в період 30-річної війни.