- •Міністерство охорони здоров’я України
- •Передмова
- •Тема 1. Політологія як наука. Предмет і метод політології
- •1.2. Предмет, метод та функції політології
- •Питання для самоконтролю.
- •Завдання для самостійної роботи.
- •2.2. Політичні ідеї Середньовіччя
- •2.3. Політична думка Нового часу
- •Питання для самоконтролю.
- •Завдання для самостійної роботи.
- •3.2 Політологічні концепції українських вчених дорадянського періоду
- •3.3 Основні політичні концепції міжвоєнного періоду
- •3.4 Теоретичні проблеми сучасної української політології
- •Питання для самоконтролю.
- •Завдання для самостійної роботи.
- •4.2. Типи політичних систем
- •4.3. Політична система України та проблеми її удосконалення
- •Питання для самоконтролю.
- •Завдання для самостійної роботи.
- •5.2. Засоби (ресурси), процес і шляхи досягнення влади
- •5.3. Становлення державної влади в Україні
- •Питання для самоконтролю.
- •Завдання для самостійної роботи.
- •6.2. Типи політичних режимів
- •6.3. Закономірності переходу від тоталітаризму до демократії
- •Питання для самоконтролю.
- •Завдання для самостійної роботи.
- •7.2. Історія української державності
- •7.3. Типи держав.
- •Питання для самоконтролю.
- •Завдання для самостійної роботи.
- •8.2. Концепція громадянського суспільства
- •Питання для самоконтролю.
- •Завдання для самостійної роботи.
- •9.2. Партійні системи
- •9.3. Громадські організації та спр
- •Питання для самоконтролю.
- •Завдання для самостійної роботи.
- •10.2. Політичне лідерство та його типи
- •Питання для самоконтролю.
- •Завдання для самостійної роботи.
- •11.2. Політична культура та її роль у політичному житті суспільства
- •11.3. Політика і мораль як система
- •Питання до самоконтролю.
- •Завдання для самостійної роботи.
- •12.2. Політична соціалізація
- •Питання для самоконтролю.
- •Завдання для самостійної роботи.
- •13.2. Типологія політичних конфліктів. Етнополітичний конфлікт
- •13.3. Функції політичних конфліктів. Способи і методи їх регулювання
- •Питання для самоконтролю.
- •Завдання для самостійної роботи.
- •14.2. Виборчі системи
- •14.3. Основні процедури виборчого процесу
- •Питання для самоконтролю.
- •Завдання до самостійної роботи.
- •Медицина Середньовіччя
- •Формування державної медицини на території України
- •15.2. Соціальна політика держави і охорона здоров’я у сучасному світі
- •15.3. Державна політика України в галузі охорони здоров’я
- •Питання для самоконтролю.
- •Завдання для самостійної роботи.
- •16.2. Світова політика на межі тисячоліть і глобальні проблеми людства
- •Питання для самоконтролю.
- •Завдання для самостійної роботи.
- •Література
Медицина Середньовіччя
У середні віки, як відзначалося раніше, розвиток науки в Європі. а отже і медицини (а може, передусім медицини) на тривалий час було загальмовано християнською церквою. Держава практично відстороняється від організації охорони здоров’я і тільки у Візантії (східна частина Олександрії, Дамаск, Антіохія та ін. – існують приватні лікарні й медичні школи при них. У державі зберігається інститут архіятрів, виникає низова санітарна служба, яка об’єднується з поліцейським наглядом, що, очевидно, було зумовлено частими епідеміями і необхідністю організованої боротьби з ними. Від самого утворення Візантії тут виникають монастирі, одним із напрямків діяльності яких стає надання медичної допомоги населенню. Будуються лікарні з медичними школами, при лікуванні широко використовуються релігійні обряди (молебні, «помазання» єлеєм тощо). Ця медицина називалася монастирською.
Народи близького і середнього Сходу уникли такого мракобісного впливу релігії як у католицькій Західній Європі. Тому тут у середні віки досить інтенсивно розвивалися ремесла, торгівля, наука. Створювалися навіть,спеціальні «Будинки науки», які з початку ІХ ст. почали відкриватись у багатьох торгово-промислових містах: Багдаді, Бухарі, Хорезмі, Ширвані, Баку та ін. У них же діють приватні лікарні з медичними школами й обов’язковими випускними іспитами. З’являються нові медичні заклади – аптеки, що поширюються пізніше і в Західній Європі. Міська влада тут встановлює чиновницьку посаду для нагляду за лікарнями й аптеками, а також для збирання податків із них. Є лікарі при дворах і в об’єднаннях – «цехах» – ремісників.
Найвидатнішим медиком того періоду був Абу-Алі Ібн-Сіна (980–1037), який займався не тільки активною лікарською діяльністю і створив фундаментальну працю «Канон медицини», що був настільною книгою лікарів Сходу і Заходу аж до XVIII сторіччя, але й написав ряд робіт із різноманітних наукових питань, у тому числі й політичних. Чудовим є його проект економічної і культурної перебудови Хамаданського ханства, у якому поряд із заходами щодо поліпшення сільського господарства, ремісництва, торгівлі, розроблено питання створення системи освіти, побудови лікарень, бань, водопроводів, що було спрямовано на забезпечення охорони здоров’я людей. Це, мабуть, був перший проект створення державної медико-санітарної служби. Він же висловлює ряд думок із питань внутрішньої і зовнішньої політики держав, причин ворожнечі та воєн, умов миру і співробітництва між ними.
В Європі з жорсткою критикою політичної влади церкви виступив М. Падуанський – лікар, філософ, політичний і державний діяч, який поряд із новими політичними ідеями (поділ влади і утвердження її світського характеру, обрання государя народом і участь останнього у затвердженні законів) висловлює думку про систематизацію медичної служби, надання їй державного статусу та організаційного зміцнення.
Поступово лікарі-філософи епох Відродження і Просвітництва утверджуються в думці про наявність численних зовнішніх чинників впливу на здоров’я людини, а відтак необхідності всебічного підходу до вирішення цієї проблеми. Наприклад, італійський лікар Бернандіно Рамацціні (1633–1714), досліджуючи вплив на здоров’я умов праці, тривалості робочого дня, дійшов висновку, що несприятливі умови і подовжений робочий день породжують незворотну патологію в організмі людини. Звідси – необхідність поліпшення цих умов, контроль над ними, нормування, що поклало початок новому напрямку медичної науки – гігієни праці.
Становлення ж системи державної медицини в її сучасній формі відносять до Нового часу – періоду інтенсивного розвитку капіталізму.