Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
141_otech_stud_suspnauk / пол_толог_я / Пол_толог_я. П_дручник. Кравченко.doc
Скачиваний:
18
Добавлен:
27.02.2016
Размер:
998.91 Кб
Скачать

5.2. Засоби (ресурси), процес і шляхи досягнення влади

Під засобами влади слід розуміти усе те, що індивід або група людей, які перебувають при владі, використовують або можуть використовувати для здійснення свого впливу на підвладних.

Засоби (ресурси) влади поряд із суб’єктом та об’єктом виступають одним із найважливіших її чинників. Вони є обов’язковою умовою здійснення влади, її стійкості. Вони можуть використовуватись для переконання, заохочення або покарання. Існує декілька класифікацій ресурсів влади. Але переважно вони діляться (за способом впливу) на утилітарні (матеріальні та інші блага), примусові (заходи кримінального й адміністративного впливу) і нормативні (засоби впливу на внутрішній світ, ціннісні орієнтації та норми поведінки людини).

Класифікація за структурою виділяє такі засоби влади: закони, суд, державний апарат, загони примусу, партійну дисципліну, авторитет лідера, центральні та регіональні структури.

За сферами діяльності засоби влади діляться на:

  • економічні (засоби виробництва, гроші, природні ресурси, родючі землі, продукти харчування та інші матеріальні блага, що використовуються або можуть використовуватися при здійсненні влади);

  • соціальні (підвищення або пониження соціального статусу, нагороди, пільги та інші засоби соціального характеру);

  • культурно-інформаційні (знання, інформація, а також засоби їх одержання, дослідження й поширення);

  • силові (зброя й апарат фізичного примусу, спеціально підготовлені для цього люди: поліція, міліція, служба безпеки, армія, внутрішні війська). Традиційно цей вид ресурсів влади вважається найбільш ефективним, оскільки їх застосування може не тільки примусити до покори але й позбавити людину вищих цінностей -майна, свободи і навіть життя;

- сама людина, що реалізує або бере участь у реалізації вказаних вище засобів.

Процес влади – це найрізноманітніші способи володарювання, форми впливу на поведінку людей. До них можна віднести прийняття законів, видання наказів, розпоряджень та організацію їх виконання із застосуванням усіх наявних засобів влади, підкоряння владі або ж непокору, організовані чи стихійні виступи на підтримку влади або проти неї.

Процес володарювання упорядковується й регулюється за допомогою спеціального механізму влади – системи організацій та норм їхнього устрою і діяльності. Цей механізм передбачає:

  • наявність не менш як двох партнерів, що беруть участь у владних відносинах;

  • акти, в яких визначаються волевиявлення можновладця стосовно підвладних і відповідальність за непокору;

  • обов’язковість підпорядкування владі;

  • суспільні норми, що закріплюють право одних видавати акти, і обов’язок інших їм підкорятися.

Способи володарювання можуть бути: демократичними (влада здійснюється за участі виконавців її рішень), авторитарними (одноосібне правління з обмеженим контролем над підлеглими), тоталітарними (всеосяжний контроль суб’єкта над об’єктом), конституційними (правління в рамках закону), деспотичними (всевладдя, сваволя і спирання на насильство), ліберальними (поважання свободи особи, її фундаментальних прав) та іншими.

Шляхи досягнення влади визначаються конкретними умовами, що склалися в державі на даний момент. Усе їх розмаїття можна типологізувати, беручи до уваги засоби і методи, до яких вдаються у боротьбі за владу. Найбільш узагальнено шляхи здобуття влади можна обмежити трьома видами: спадкоємність (передача влади у спадок одному із членів монархічної сім’ї), демократія (отримання влади в результаті волевиявлення виборців на виборах), насильство (захоплення влади індивідами, групою осіб, партіями в результаті насильницьких заходів: революцій, переворотів і т.ін.).

Передача влади у спадок – це традиційний шлях здобуття влади у країнах, де збережено абсолютну чи обмежену монархію. У більшості цивілізованих країн, в яких престол збережено як традицію, влада монарха обмежена конституцією і є скоріше символічною, ніж реальною, хоча монарх і виконує ряд функцій представницького характеру, підписує прийняті парламентом закони, здійснює помилування й т. ін.

Найефективнішим шляхом до влади, що пов’язаний із мінімальними втратами для суспільства і забезпечує, як правило, найбільшу її легітимність, є демократичні вибори. Така влада може здійснювати зміни в країні, удосконалювати процес владарювання на основі політичних реформ. При цьому перетворення, навіть зміна влади, перебудова політичного і соціально-економічного життя суспільства здійснюються поступово, у відповідності з конституцією і здебільшого без докорінних змін існуючого ладу. Способи реформування можуть бути різними: реформи згори, тобто з ініціативи самої влади; поступове реформування політичної системи завдяки узгодженій діяльності політичних сил, що перебувають при владі або в опозиції; реформування економічної системи та її удосконалення на вимогу певних суспільно-політичних сил тощо.

Сучасний світ виробив не лише демократичні шляхи, але й широку палітру насильницьких форм захоплення влади, до яких вдаються різні політичні сили.

Одним із найбільш радикальних кроків є політична революція – суспільний рух і переворот, результатом яких стає повалення існуючої влади та зміна старого ладу, встановлення нового режиму, здійснення докорінних перетворень у всіх сферах життя суспільства. Цей шлях, як свідчить історія, пов’язаний із великими втратами для суспільства не тільки в політиці, але й в економіці, у соціальній сфері й т.д.

Контрреволюція – це боротьба поваленого революційним шляхом режиму реакційного класу або соціальної групи, що сходять з історичної арени, за повернення втраченої влади. Методи контрреволюції – саботаж, ідеологічна диверсія, підривна агітація, терор, збройна боротьба.

Мілітаристський шлях здобуття влади – захоплення державної влади з допомогою військової сили.

Політичні перевороти – форма переважно насильницької (зрідка ненасильницької) зміни політичної влади, в результаті якої управління країною переходить до нових політичних сил.

Найчастіше політичні перевороти не ведуть до значних, докорінних соціально-економічних перетворень (на відміну від реформ і революцій), а завершуються персональними змінами у центральній владі.

Види переворотів:

  • державний переворот – насильницька або ненасильницька зміна глави держави чи уряду, приведення до влади нових політичних сил;

  • двірцевий переворот – форма усунення від влади монарха і зведення на престол нового певною групою осіб, що діють при дворі;

  • путч – форма боротьби певних політичних сил, які обмежені у владі, або не мають її із широким застосуванням репресій і спиранням на військових;

  • військова змова – форма опанування влади військовими, при якій до влади на певний час приходять військові, але згодом, із зміцненням політичної стабільності в суспільстві, вони передають владу цивільним інститутам.