Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
141_otech_stud_suspnauk / пол_толог_я / Пол_толог_я. П_дручник. Кравченко.doc
Скачиваний:
20
Добавлен:
27.02.2016
Размер:
998.91 Кб
Скачать

Питання для самоконтролю.

  1. У яких випадках використовується термін «еліта»?

  2. Дайте визначення політичної еліти.

  3. Дайте характеристику політичної еліти України порівнюючи її з якостями, якими, на вашу думку повинна відповідати ця специфічна соціальна група.

  4. У чому, на ваш погляд, слабкість політичної еліти України?

  5. У чому причини безвідповідальності політичної еліти України?

  6. Чим відрізняється керівник-виконавець від керівника-лідера?

  7. Якими якостями повинен володіти політичний лідер?

  8. Кого з сучасних політичних діячів України ви віднесли б до категорії політичних лідерів? Обґрунтуйте свій вибір.

  9. Наскільки важливою є для України проблема політичного лідерства? Чому?

Завдання для самостійної роботи.

  1. Дайте характеристику сучасної політичної еліти України. Як ви бачите формування майбутньої політичної еліти? Наскільки важливою є ця проблема для України?

  2. Які заходи (зміни, перетворення тощо) необхідно здійснити в Україні для виховання національних політичних лідерів?

Тема 11. Політична свідомість і політична культура

План лекції

11.1 Політична свідомість: сутність, структура, функції.

11.2. Політична культура та її роль у політичному житті суспільства.

11.3. Політика і мораль.

11.1 Політична свідомість: сутність, структура, функції

Будь-які політичні процеси і явища, що відбуваються в суспільстві, викликають певне відношення до них: знаходять підтримку, збуджують обурення і навіть опір, обумовлюють апатію, байдужість; спонукають до дій або ж змушують ховатися, відходити від політичного життя. Чому так поводиться індивід, окрема особистість? Чому так діють маси? Без визначення сутності цього явища далеко не просто зрозуміти не тільки політичні події, що відбуваються, але й спрогнозувати їх розвиток на близьку і віддалену перспективу. На ці важливі питання політичного життя суспільства можна відповісти, зрозумівши сутність політичної свідомості – невід’ємного елемента будь-якої політичної системи.

Що ж являє собою ця категорія? Перш за все, правомірно припустити, що це – одна зі складових свідомості людини. А оскільки об’єктом тут виступає політика, то вона повинна відображати сприйняття індивідом навколишньої політичної дійсності, розуміння подій, що відбуваються, формування власного ставлення до них. Скорельована певним чином сукупність цих поглядів і відношень за групами інтересів або в суспільстві загалом може характеризувати масову політичну свідомість, яка включала б ідеї, погляди, уявлення, традиції, звичаї та звички політичної поведінки мас людей. Суб’єктами цієї свідомості можуть виступати великі й малі соціальні групи: партії, нації, класи, релігійні об’єднання й т.ін. Однак, «творцем» масової політичної свідомості може бути і індивід, окрема особистість, чиї ідеї та погляди сприйняті і підтримані масами. Наприклад, християнство, буддизм, марксизм, маоїзм і т.ін.

Оскільки в політичній системі визначальним структурним елементом є влада, то політична свідомість пов’язана з певним її сприйняттям, розумінням, участю в складі тих або інших політичних сил у боротьбі за владу та її здійснення.

Отже, політичну свідомість можна визначити як відображення та формування у свідомості людини ставлення до політичних процесів і явищ на основі повсякденних спостережень, емпіричних і теоретичних знань, поглядів, оцінок політичного життя суспільства.

Вона базується на сприйнятті та пізнанні політико-владних відносин у цілому і кожної гілки влади окремо, знанні законів і закономірностей політичного розвитку суспільства, уявленні про політичні інтереси суб’єктів політичної діяльності, розумінні політичних процесів і перспектив їх розвитку. Саме на такій основі можуть формуватися усвідомлені політичні переконання. Політична свідомість відображає відносини між соціально-політичними групами, класами, націями; ставлення людей до суспільного ладу і процесів, що відбуваються в суспільстві, до партій, рухів, соціальних цінностей, традицій тощо. Тому вона лежить в основі політичної діяльності як індивіда, так і політичної групи, суспільного руху і мас.

Відтак, політичну свідомість можна визначити ще й як сукупність почуттєвих та раціональних, емпіричних і теоретичних, ціннісних і нормативних, усвідомлених та підсвідомих уявлень, що визначають відношення суб’єктів політичного життя до політичної влади, політичних процесів, політичних явищ країни і світу.

Формування політичної свідомості відбувається під впливом багатьох чинників, а рівень її залежить, зокрема, від наявності спеціальних знань і різноманітних форм участі людини у відносинах влади. Індивідуальна політична свідомість формується різними шляхами. Один із них критичне осмислення особистістю соціальної дійсності, раціоналізації (тобто виявлення істотного, головного) і узагальнення інформації. Цей шлях вимагає певної підготовки у сфері політики, політичних відносин. Другий шлях – на основі усвідомлення цілей активних учасників політичних процесів: держави, політичного руху або партії і приєднання до вже сформульованих ними ідей, ідеологій, норм і напрямів політичної поведінки. Для цього також потрібні певні політичні знання, але головне – широка пропагандистська робота цих суб’єктів політики щодо роз’яснення своїх цілей, ідеологій для залучення на свій бік народу. І третій шлях пов’язаний з емоційним прилученням до віри у справедливість тих чи інших політичних ідеалів. Це досягається також шляхом пропаганди. Однак форма її розрахована більше на зовнішні ефекти, обіцянки змін на краще, принадні гасла, шоу й т.ін. Найчастіше це дає можливість одержати підтримку електорату і досить широко використовується в політичній діяльності в Україні, особливо діючою владою, однак стійкість такої свідомості дуже проблематична.

Формування свідомості – безупинний процес, який не відокремлюється від суспільно-історичної практики, реальних політичних процесів. І суспільству потрібна не будь-яка політична діяльність, не удавана активність, а діяльність кваліфікована, цілеспрямована, свідома. Для побудови демократичного. правового суспільства і держави потрібна особистість, що має сформований світогляд, переконана, самостійна (тобто має владу над собою і над своєю діяльністю), здатна до вільних, усвідомлених дій.

Умови і джерела формування політичної свідомості визначають і її рівень, тобто певний ступінь, досягнутий її носієм, суб’єктом соціально-політичного життя в галузі пізнання процесів і явищ, що відбуваються в політиці. Виділяють три таких рівні: звичайний (побутовий), емпіричний і теоретичний.

Звичайний або побутовий – це рівень політичної свідомості, що формується на основі безпосереднього сприйняття буденного життя суспільства. Виявляється вона, в першу чергу, в емоційно-розумовому осмисленні дійсності. На цьому рівні політична свідомість не заглиблюється у сутність політичних процесів та причин, що їх спонукали. Тому вона нестійка, «розмита», як правило, не переростає у тверді переконання. логіка такої свідомості базується на емоційному сприйнятті, так званому «здоровому глузді», а тому й не може слугувати надійним орієнтиром у складному сплетінні політичних подій. Таку свідомість легко використовують політичні демагоги, авантюристи у боротьбі за владу.

Емпіричний (від грецьк. empeirea – досвід) – це рівень політичної свідомості, сформований на основі усвідомлених та проаналізованих політичних спостережень за процесами і явищами їх безпосередніх учасників. Це вже не тільки емоційне сприйняття, тут присутня більша визначеність та предметність суджень, доказовість своєї думки, своїх поглядів. Цей рівень свідомості ще близький до побутового, тому що велику роль у його формуванні відіграють психологічні чинники, які мають вирішальне значення в екстремальні або нестабільні періоди. Та під впливом інших факторів (досвід, усвідомлення. аналіз, узагальнення) цей рівень стає вищим, ніж звичайний, буденний.

Теоретичний – це найвищий рівень пізнання політичної дійсності. Він базується на знаннях закономірностей політичного розвитку, ідей і цілей політичних сил, їх ролі та впливу у суспільстві. Така свідомість має стійкий характер, проявляється у переконаннях, умінні висловити й обстояти свої погляди, свою думку у практичній діяльності. Основою формування такої свідомості є вивчення політичної теорії, яка дає можливість розкрити логіку й закономірності політичних процесів та явищ, пояснити події. що відбуваються, встановити між ними причинно-наслідкові зв’язки, спрогнозувати їх розвиток. Такий рівень політичної свідомості хоча б елітарної частини суспільства – необхідна, навіть імперативна умова його демократизації.

Як і інші елементи політичної системи, політична свідомість виконує певні функції. До них належать:

- пізнавальна, пов’язана з відображенням у розумовій діяльності людини сутності політичних процесів, ідей і цілей Їх учасників;

- ідеологічна, що характеризує спроможність індивіда, соціальної групи, суспільства до захисту даних ідей, інтересів, цілей;

- комунікативна, що забезпечує взаємодію суб’єктів політичного життя та носіїв влади;

  • прогностична, що виражає спроможність носія політичної свідомості до гіпотетичної оцінки можливого розвитку політичних процесів;

  • виховна, спонукає індивіда до активної участі у політичному житті й надає громадській активності людей соціально і політично окреслену спрямованість.

Однією з важливих форм політичної свідомості, засобом її виявлення є суспільна думка.

Суспільна думка – це стан масової свідомості, що виражає приховане або явне відношення різноманітних соціальних спільнот, класів і груп людей до подій, фактів суспільно-політичної дійсності.

Методи вивчення і виявлення суспільної думки такі: соціологічні опитування, волевиявлення під час виборів, референдумів, масових заходів – мітингів, маніфестацій тощо.

В умовах незалежної України відбувається поступове формування і нової політичної свідомості. Звичайна, буденна свідомість перших років незалежності, сформована переважно на основі емоційного сприйняття ідей незалежної державності, зробила свою справу: вихід з імперського Союзу відбувся. Але нова держава, передусім державна влада, захопившись ідеєю, припустилася надто багатьох політичних помилок, що, зрештою, відкинуло країну на кілька десятків років назад за рівнем використання й розвитку економічного потенціалу. Тому за два десятиліття незалежності у країні склалася ситуація загрозливої нестабільності і вкрай низького рівня життя переважної частини населення. Все це обумовило таке явище, як деполітизованість, зниження довіри до влади і партій, появу байдужості у політичній свідомості суспільства, що стає, на жаль, нездоровою тенденцією. Ця тенденція породжує політичну апатію, невпевненість у своїй політичній ролі. А в таких умовах досягнення значних успіхів у справі демократизації політичної системи в цілому і держави особливо стає дуже проблематичним. Наслідком такої апатії може стати або відродження авторитаризму, або фактична втрата державності при формальному збереженні її інститутів, бо перехід до повної залежності від фінансового утримання з боку інших держав і міжнародних кредитних монстрів не є незалежністю. Тому при будь-якому уособленні державної влади головним напрямом її діяльності має бути відродження національної економіки, її всебічний захист і підтримка, перехід від соціального занепаду до соціального розвитку, що обумовить відродження активістської політичної свідомості і творчої діяльності народу.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.