Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
141_otech_stud_suspnauk / пол_толог_я / Пол_толог_я. П_дручник. Кравченко.doc
Скачиваний:
20
Добавлен:
27.02.2016
Размер:
998.91 Кб
Скачать

7.3. Типи держав.

З огляду на визначальні ознаки держави існує кілька класифікацій. Зокрема, виділяють історичні типи держав. За основу тут беруться пануючі типи виробничих відносин, які виражають соціально-економічну сутність і соціальне призначення держави. Такими історичними типами є рабовласницька, феодальна, буржуазна та соціалістична держави.

За методами здійснення державної влади (за типом політичного режиму) виділяють демократичні, авторитарні й тоталітарні держави.

По відношенню до релігії – теократичні, світські, атеїстичні.

За географічним положенням – східні, західні, європейські, азійські тощо.

За характером та рівнем розвитку продуктивних сил, технічного розвитку суспільства розрізняють доіндустріальні, індустріальні, постіндустріальні, аграрні, аграрно-індустріальні держави.

Деякі сучасні політологи вважають, що зараз у світі формуються такі типи держав, як соціально-демократичні, екологічні. Це підтверджує, що процес формування держав, і особливо їх характеру, безперервний. І, напевно, у майбутньому життя обумовить появу нових типів держав та нові їх класифікації.

Кожна держава має бути певним чином організована, сформована, аби здійснювати владу.

За способами організації вищої влади історично склалися два типи держави: монархія, де вища державна влада здійснюється однією особою і передається у спадок; республіка – коли вища державна влада здійснюється виборним колегіальним органом, що обирається населенням або його частиною на певний термін.

У залежності від сили глави держави та його повноважень кожен з двох типів держави має по три форми правління. Такими являються: у державах-монархіях:

- абсолютна монархія: глава держави - монарх - поєднує у собі фактично всі гілки влади, формує уряд і сам керує ним (Саудівська Аравія, Катар, Оман);

- дуалістична монархія: глава держави - монарх - наділяється переважно виконавчою владою і лише частково законодавчою (Йорданія, Кувейт, Марокко);

- парламентська монархія: глава держави - монарх - не може прямо впливати на склад і політику уряду. Він формується винятково парламентом і підзвітний лише йому (Англія, Швеція, Японія);

У державах-республіках:

- президентська республіка: глава держави - президент - особисто або з наступним схваленням верхньою палатою парламенту формує склад уряду, яким керує сам, або призначений для цього прем’єр-міністр (США, Аргентина, Росія);

- напівпрезидентська (змішана) республіка: глава держави - президент - пропонує склад уряду (насамперед кандидатуру прем’єр-міністра), що підлягає затвердженню парламентом (Франція, Фінляндія, Україна);

- парламентська республіка: глава держави - президент - не може прямо впливати на склад і політику уряду. Він формується винятково парламентом і підзвітний тільки йому (ФРН, Італія, Індія).

Основними формами державного устрою є унітарна (проста) й федеративна (складна) держава. Крім того, існували конфедерації та імперії.

Унітарна держава характеризується високим ступенем централізації влади та відсутністю ознак державності, а як наслідок і суверенітету у її адміністративно-територіальних одиниць (областей, провінцій, районів). Деякі унітарні держави мають у своєму складі автономні утворення (Україна, Іспанія, Португалія). Унітарні держави залежно від рівня самостійності місцевих адміністративно-територіальних органів управління бувають централізованими (Україна, Швеція, Данія та ін.) і децентралізованими (Франція, Італія, Іспанія). Централізовані держави можуть надавати місцевим органам управління певну самостійність, однак їхні дії в цілому спрямовані на виконання рішень центру. У децентралізованих державах регіони мають ширшу автономію і навіть власні парламенти, уряди, але вони обмежені центральним законодавством, особливо у сфері оподатковування та фінансів.

Федерацію, конфедерацію та імперію інколи називають складними державами через певні складності взаємовідносин між центральними та регіональними органами влади і розподілу між ними повноважень.

Федерація – це усталений союз держав, у якому територіальні частини його в тій чи іншій мірі володіють суверенітетом, мають ознаки державності й самостійність у прийнятті рішень в межах розподілених між ними та центром повноважень Вони мають власні конституції, законодавчі, виконавчі і судові органи, а часто й подвійне громадянство. Але при цьому є федеративні органи влади, конституція, які мають певне верховенство над суб’єктами федерації.

Конфедерація – союз суверенних держав для вирішення конкретних завдань і досягнення спільних цілей. її члени зберігають державний суверенітет і передають у компетенцію союзу вирішення лише обмеженого кола питань. Найчастіше це стосується оборони, зовнішньої політики, транспорту і зв’язку, фінансової системи. Конфедерації існували в США (1776–1787 рр.), Швейцарії (до 1848 р.), Німеччині (1815–1867 рр.) та деяких інших країнах.

У наш час конфедерацій у класичному розумінні немає. Але в Європі є деякі прикмети створення конфедерації на базі Європейського Союзу. Це міждержавне утворення має постійно діючі структури: Європарламент, рішення якого обов’язкові для держав – членів Союзу; комітети, комісії, які виконують переважно дорадчі функції, але дедалі більше їх рішення набувають беззаперечного характеру. З 2005 року почався процес створення Конституції ЄС. До Євросоюзу прагнуть вступити і Україна та Росія.

Імперії – це державні утворення, характерними особливостями котрих являються велика територіальна основа, сильно централізована влада, асиметричні відносини панування і підлеглості між центром і периферією, а також різнорідний етнічний і культурний склад населення. Виникають вони внаслідок територіальної експансії, що виходить з якоїсь національної держави (раніше – з міста: Римська).

Держава здійснює внутрішні й зовнішні функції. Вони різноманітні і охоплюють сьогодні багато сфер суспільного життя. Сучасна держава виступає не тільки, як говорив А.Сміт, «нічним сторожем» власності, але й сама є власником, регулює відносини власності і розподілу за допомогою, наприклад, податкової, інвестиційної та ліцензійної політики. До внутрішніх функцій держави належать правова, економічна, адміністративна, соціальна, культурно-виховна та ін. Зовнішніми функціями є вироблення і здійснення міжнародної політики, оборона країни й інші подібні, що відносяться до сфери взаємодії з іншими країнами або міжнародними організаціями.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.