Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
141_otech_stud_suspnauk / пол_толог_я / Пол_толог_я. П_дручник. Кравченко.doc
Скачиваний:
19
Добавлен:
27.02.2016
Размер:
998.91 Кб
Скачать

6.3. Закономірності переходу від тоталітаризму до демократії

Тоталітарні режими, яким притаманні жорсткість і зухвалість влади, історично довго існувати не можуть, тому що не лише в суспільстві, але й у самій тоталітарній партії згодом розвивається розуміння їх несправедливості та гнітючого впливу на розвиток особистості й суспільства. Крім того, тоталітаризм неминуче призводить до однобічного розвитку економіки – її мілітаризації, що вимагає дедалі більшого відволікання коштів суспільства на воєнні потреби і скорочення можливостей розвитку інших сфер. Практика минулого століття довела неминучість падіння тоталітарних режимів. Однак шляхи переходу від тоталітаризму до демократії зовсім не прості і найчастіше пов'язані з великими втратами для суспільства.

Слід підкреслити, що історія ще не має прикладу прямої і безпосередньої трансформації тоталітарного політичного режиму в демократичний. Такі переходи відбувалися протягом більш-менш тривалого часу, через перехідний етап, позначений режимом авторитарного типу.

Авторитарний етап у цій трансформації є обов'язковою, але недостатньою умовою утвердження демократичного режиму. Обов'язковою тому, що тоталітаризм знищує або спотворює всі умови демократії: від правової основи організації життєдіяльності суспільства до свідомості кожної окремої людини. Тому, не створивши поступово нового правового поля, нових політичної, економічної, культурно-ідеологічної систем у суспільстві, можна швидко розвалити тоталітарну систему, а потім довго і з великими втратами створювати демократію. Недостатньою – тому, що завжди у цьому разі зберігається загроза повернення тоталітаризму з новими дійовими особами, якщо політичні сили, що очолили трансформаційні процеси, відірвуться від народу, дбатимуть про свої корисливі цілі (влада, збагачення), втратять довіру та підтримку мас, вийдуть з-під їх контролю.

Передумовами переходу можуть бути різні чинники: поразка у війні (Німеччина, Італія), втрата влади в результаті перевороту (Іспанія, Португалія), ініціатива самої влади (СРСР), масові виступи народу (Чехословаччина, Румунія). Однак наступні зрушення у суспільстві мають здійснюватися відповідно до певних закономірностей, ігнорування та порушення яких може призвести до нових деформацій у суспільстві, передусім - до деформації нової влади, перетворення її в нову автократію і навіть криміналократію, за яких утвердження демократії так само ж примарне, як і комунізм за тоталітарного режиму. Такими закономірностями, як свідчить історичний досвід, є поступовість перетворень, їх послідовність, невідступне розширення демократичності і скорочення авторитарності в економічній, політичній та інших сферах суспільного життя, розширення соціальної опори демократизації і контролю влади з боку суспільства, досягнення консенсусу між основними політичними силами.

Таким шляхом відбувся перехід у повоєнних Німеччині (ФРН) та Італії, посттоталітарних Іспанії та Португалії. В той же час спроба швидко і все одразу демократизувати в СРСР призвела до його розвалу, ця ж стратегія у країнах СНД спричинила створення могутніх кримінальних або пов'язаних із кримінальними структурами угруповань, корупції, практично розвалу національних економік, втрати легітимності влади. А це реальна загроза демократичним перетворенням.

Еволюція тоталітарного режиму в демократичний припускає спочатку вивільнення з-під тоталітарного контролю і регламентації однієї-двох сфер громадського життя. Перш за все – політичної (перебудова влади і владних відносин між центром і регіонами), економічної (поступове звільнення її від жорсткого регламентування центром, перехід на регульовані ринкові відносини з одночасним зміцненням фінансової системи держави). Далі – соціальної, із збереженням набутків у соціальному захисті й поступовим розширенням можливостей задоволення соціальних потреб. Одночасно відбуватиметься духовне розкріпачення. Так поступово й послідовно слід створювати елементи і структури демократії, покликані забезпечити побудову правової держави з розвиненим громадянським суспільством, що й буде запорукою утвердження демократичного режиму. Цей період і буде авторитарно-демократичним. Зі зміцненням демократичних засад авторитаризм буде слабшати, а демократизм – посилюватися.

Для здійснення переходу від тоталітаризму до демократії потрібні об’єктивні (неефективність тоталітаризму, невдоволення у суспільстві, назрівання і прояви соціальних конфліктів) та суб’єктивні (наявність політичних сил, котрі взяли б на себе важкий тягар трансформації) чинники. При цьому, по мірі закріплення демократизму, політичні сили, що очолили трансформаційні процеси, повинні передавати функції контролю демократичним інститутам, інакше один тоталітаризм може змінитися на інший.

Отже:

  • тоталітаризм не може прямо, безпосередньо трансформуватися в демократію. Перехідними етапами є авторитарно-демократичний та демократично-авторитарний режими;

  • авторитаризм може еволюціонувати в демократію, якщо сили, які взяли на себе функції трансформації суспільства, послідовно здійснюватимуть демократичні перетворення, а з їх утвердженням передавати функції управління й контролю демократичним інститутам;

  • йти від тоталітаризму до демократії можна тільки звільнившись від ідеократії;

  • перехід від авторитаризму до демократії матиме успіх лише в тому разі, якщо буде розширюватися соціальне підґрунтя цієї демократії, тобто якщо вона постійно розширюватиме і поглиблюватиме довіру і підтримку народу;

  • демократія повинна бути контрольованою, адже безконтрольність може знову перетворити її на тоталітаризм.

В історії людства багато прикладів різних політичних режимів, однак домінуючою тенденцією сучасного світу є їх демократизація, поступовий перехід до реального суверенітету народу.

Такий перехід проголошено і в Україні. Демократичність політичного режиму затверджена в Конституції нашої республіки. Однак на цьому шляху вже зроблено надто багато помилок, допущено дуже серйозні прорахунки. Практика перших років незалежності переконливо показала непідготовленість самого суспільства, нерозуміння і нездатність влади послідовно та ефективно здійснювати демократизацію. Однак поступово ці негативні явища відійдуть у минуле, суспільство політично структурується, демократичні принципи закріпляться у діяльності і влади, і кожного громадянина, а Україна стане демократичною державою. Доказом того, що в Україні поступово утверджується демократична свідомість стали вибори Президента у 2004 р. І хоча «помаранчева команда» не виправдала надій народу, ті події показали, що українське суспільство вже вийшло з тоталітарного дурману і не дозволить нікому повернутися до нього.