2. Екологічна безпека

Екологічна безпека – стан навколишнього середовища, при якому унеможливлюється погіршення екології та виникнення небезпеки для здоров’я людини.

Складовими частинами є:

1. Екологічно чиста продукція. Матеріали або продукти не містять шкідливих домішок у концентраціях, небезпечних для навколишнього середовища та людини. Надходження шкідливих речовин у середовище також неприпустиме.

2. Екологічно чисті ґрунти. Ґрунти не містять шкідливих домішок у небезпечних для ґрунтової біоти та людини концентраціях.

3. Екологічно чисте виробництво. Рівень організації виробництва відповідає екологічним вимогам та нормативам.

4. Екологічна експертиза. Комплексний аналіз технологій, матеріалів, устаткування, техніки, проектів, прогнозів, який проводять кваліфіковані спеціалісти та експерти.

Основні напрямки вивчення:

1. Погіршення стану здоров’я людей.

2. Зниження продуктивності.

3. Погіршення стану або загроза біосфері та її складовим.

4. Еколого-економічна ефективність природоохоронних заходів.

Основні пріоритети:

1. Гарантування екологічної безпеки ядерних об’єктів та радіаційний захист. Зниження впливу наслідків аварії на ЧАЄС.

2. Покращення екологічного стану Дніпра та якості питної води.

3. Покращення екологічного стану Донецько-Дніпровського регіону.

4. Відновлення екологічного стану річок та боліт Полісся.

5. Запобігання забруднення Чорного та Азовського морів.

6. Екологізація промисловості, енергетики, будівництва, сільського господарства та транспорту.

7. Формування раціональної системи природокористування.

Національна програма охорони навколишнього середовища і раціонального природокористування формується на базі міждержавних, державних, галузевих, регіональних та місцевих програм.

Практичне зайняття. Антропогенні зміни біохімічних циклів та ряди технофільності.

В агросфері постійно зростає міграція хімічних елементів, зумовлена антропогенними чинниками, насамперед активною агрохімічною діяльністю людини. Так, щорічно в результаті збирання врожаю лише зернових культур у штучну міграцію залучається не менш як 48 млн. т азоту, 36 калію, 12 млн. т оксиду фосфору (Р₂О₅).

З урахуванням усіх вирощуваних культур ці цифри будуть значно більшими.

У результаті виробничої, сільськогосподарської та іншої багатопланової діяльності людини сформувалася техногенна міграція значних об'ємів найрізноманітніших речовин, більшість яких забруднює навколишнє природне середовище.

Сільськогосподарські рослини виявляють різну стійкість до токсикантів (табл. 1).

Таблиця 1. Стійкість рослин до токсикантів

Рослини	Токсикант
	SO2	HF	HCl
Зернові, включаючи кукурудзу	2	2	2
Соняшник та інші олійні	1	1	2
Картопля	1	1	2
Родина гарбузових	1	1	1
Зернові, злакові і злакові трави	2	5	3
Кормові бобові	3	5	3
Кормова капуста	1	5	1
Зерняткові	4	4	5
Кісточкові	2	5	3
Ягідні, волоський горіх	5	5	4
Виноград	3	5	5
Суниця садова	1	5	5
Смерека, ялина, сосна Веймутова	5	5	5
Сосна, туя, тис, ялівець, листяні дерева	3	3	3

Примітка. Цифрами позначено ступені токсичності: 1 - дуже малий, 2 - малий, 3 - середній, 4 - сильний, 5 -дуже сильний.

Хронічний вплив деяких токсичних газів, який оцінюють за зни­женням продуктивності чи порушенням інших функцій рослин, шкідливий для різних культур різною мірою.

Чималої шкоди завдають рослинам сполуки сірки, які потрапля­ють в атмосферу внаслідок техногенних викидів. Небезпечним ток-сикантом для сільськогосподарських рослин є фтор та фтористі спо­луки, що зумовлено високою хімічною активністю їх водорозчинних форм. Сполуки фтору вступають у реакції як з органічними, так і неорганічними компонентами грунту. В результаті відбувається ди­спергування ґрунтової маси, змінюються фізико-хімічні властивості ґрунту і, як наслідок, знижується його родючість.

Сполуки фтору можуть накопичуватись у рослинах у концентра­ціях, токсичних для людей і тварин. Характер і ступінь ураження рослин залежить від форми фтору, його концентрації, тривалості впливу, чутливості і віку рослин, вмісту мінеральних елементів живлення у ґрунті, польової вологоємності, температури повітря. Симптоми ураження рослин виявляються у вигляді крайових і вер­хівкових некрозів листків.

За сильного токсикозу листки набувають червоно-коричневого забарвлення. В разі інтоксикації рослин фтором він накопичується

в рослинах, у них знижуються вміст хлорофілу, інтенсивність фото­синтезу і біосинтезу білка, посилюється дихання, порушується міне­ральне живлення через зв'язування кальцію, магнію, мангану. До ураження фтором стійкі бавовник і чайні кущі. Щоб оцінити вплив фтору, як біоіндикатор можна використовувати гладіолус, який по­чинає в'янути навіть за незначних його кількостей.

Значної шкоди завдають ґрунту і рослинам соляна кислота та її сполуки. Під дією іонів хлору відбувається засолення ґрунтів, а під дією катіонів водню — їх підкислення. Багато рослин (зернові, включаючи кукурудзу, картопля, льон, бобові, плодові і ягідні куль­тури), погано реагують на хлор, внаслідок чого зменшується вро­жайність цих культур