Лекція 8. Керування стійкістю агроекосистеми

Література:

1. Агроекологія: Навч. посібник / О.Ф. Смаглій, А.Т. Кардашов, П.В. Литвин та ін. – К.: Вища освіта., 2006. – 671 с.

2. Агроекологія: Навч. посібник / М.М.Городній, М.К.Шикула, І.М.Гудков та ін.; За ред.. М.М.Городнього. – К.: Вища шк., 1993. – 416 с.

3. Агроекологія: теорія та практикум. Навч. посібник / В.М.Писаренко, П.В.Писаренко, В.І.Перебійник та ін.; За ред. М.М.Чекаліна та О.М.Байрак. – Видавництво «ІнтерГрафіка», 2003. – 320 с.

4. Гончар М.Т. Экологические проблемы сельскохозяйственного производства. – Львов: Вища шк., 1986. – 144 с.

5. Жарінов В.І., Довгань С.В. Словник-довідник по агроекології. – К., 2001 р. – 376 с.

6. Куценко О.М., Писаренко В.М. Агроекологія. – К.: Урожай, 1995. – 256 с.

7. Лимарь А.О. Экологические основы систем орошаемого земледелия. – К.: Аграрная наука, 1997. – 400 с.

8. Мануш С.Г. Сельское хозяйство и охрана фауны. – М.: Агропромиздат, 1990. – 112 с.

План

1. Загальні поняття про стійкість агроекосистеми

2. Причини та наслідки порушення стійкості агроекосистеми

3. Напрями мінімізації обробітку ґрунту

4. Шляхи збільшення ресурсу органічної речовини ґрунту

4.1. Азотні добрива та бобові рослини

4.2. Вермикомпостування

4.3. Система удобрення

4.4. Оптимізація живлення рослин

4.5. Хімічні меліорації

5. Захист ґрунту від ерозії як засіб керування стійкістю

6. Агролісомеліорація

7. Ґрунтозахисні сівозміни

8. Системи ґрунтозахисного обробітку та грунтозахисна техніка

9.Застосування структуротворних та захисних стабілізаційних синтетичних препаратів

1. Загальні поняття про стійкість агроекосистеми

Стійкість агроекосистеми - це насамперед стабільність агро­фітоценозу, що залежить від стабільності посіву сільськогосподарсь­кої культури, здатності агрофітоценозу протистояти комплексу зов­нішніх і внутрішніх несприятливих умов росту й розвитку, забезпе­чувати отримання сталого врожаю рослинницької продукції.

У свою чергу, стійкість агрофітоценозу як передбачає, так і зумов­лює стійкість вищим таксономічним екологічним формуванням, а саме - агроландшафтом, під стійкістю якого розуміють його здат­ність зберігати свою структуру й особливості функціонування за змі­ни умов середовища, антропогенного навантаження (сільськогоспо­дарського виробництва). Оцінюють її виявленням стабільності якос­тей головних компонентів (ґрунту, води, рослинності, розподілу ре­човин, елементів живлення тощо).

Стійкість агроландшафту значно нижча, ніж природного ланд­шафту і потребує постійної цілеспрямованої технологічної підтрим­ки людини.

2. Причини та наслідки порушення стійкості агроекосистеми

Причини порушення стійкості агроекосистем починаються на рівні недостатнього еколого-технологічного обґрун­тування проектів, техніки, технологій, управлінських рішень, нау­ково-технічних новацій в агропромисловому комплексі України, що ініціює не тільки економічні, а й екологічні прорахунки.

За численними даними, переущільнення ходовими системами машино-тракторних агрегатів багатьох орних земель країни може перевищувати допустимі межі, поширюватись поза оброблюваний шар, при цьому різко погіршуються повітроємність, водопроникність, агрономічні якості порового простору, зменшується діапазон активної вологи. Тим самим погіршуються умови росту коренів, використання мінеральних (особливо азотних) доб­рив, підвищуються витрати паливно-мастильних матеріалів на ви­конання наступних механічних операцій. Помітне погіршення еко­логічних, насамперед ґрунтово-фізичних, чинників призводить до зниження урожайності більшості культур на 10 - 15 %. За ущільнення дерново-підзолистих ґрунтів до 1,40 г/см³ швид­кість росту коренів кукурудзи зменшувалась в 1,5-2 рази, урожай­ність — відповідно в 2 - 4 рази.

Часті обробітки також руйнують структуру ґрунтів, збільшують ступінь мінералізації гумусу. Інтенсивний полицевий обробіток, надмірне насичення сівозмін просапними культурами, ерозія, надмірне зрошення, недостатнє внесення органічних добрив - все це призводить до істотного зни­ження вмісту гумусу. За останні десятиліття в багатьох країнах світу вміст і запаси гу­мусу в ґрунтах, що використовуються під ріллю, зменшились на 15 - 25 %, а в деяких - на 50 % попереднього вмісту. Значні втрати гу­мусу і в усіх ґрунтово-кліматичних зонах України. Середньорічні втрати гумусу за останні 20 років порівняно з темпами його втрат за попередні 80 років зросли в Лісостеповій зоні в 1,65 раза, Степо­вій - у 2,4, Поліській - у 8,4 раза. Щорічні втрати гумусу через підвищення темпів мінералізації органічної речовини порівняно з його нагромадженням досягають 18 млн т на всій площі ріллі, або 0,6 т/га за рік.

Цілковите припинення або зведення до мінімально допустимих втрат гумусу спроможні забезпечити регіональні екологічно збалансовані ґрунтозахисні безплужні системи землеробства, важливою ланкою яких поряд із контурно-меліоративною організацією території, комплексом протиерозійних заходів є ґрунтозахисні технології вирощування сільськогосподарсь­ких культур, основані на мінімізації обробітку ґрунту..