Лекція 3 Агроландшафти

План

1. Поняття та типи агроландшафтів

2. Шляхи створення агроландшафтів

3. Флора та фауна агроландшафтів

1. Поняття та типи агроландшафтів

Поверхня земної кулі – результат складної взаємодії чотирьох сфер: літосфери, атмосфери, гідросфери і біосфери, які утворюють географічну оболонку Землі. Головна її властивість – постійний обмін речовиною та енергією із зовнішнім світом (космічним простором) та між основними частинами самої оболонки: субстратом, повітрям, водою і біомасою, які за своїми властивостями є неоднорідними. Шар безпосередньої їх взаємодії виділяється в особливу ландшафтну сферу, яка служить місцем трансформації сонячної енергії у різні види земної енергії, середовищем найбільш сприятливим для розвитку життя, і утворює природний географічний ландшафт. Це генетично відносно однорідна ділянка території, що складається із взаємодіючих природних компонентів і підпадає під вплив людини. Ландшафти мають свій індивідуальний зовнішній вид і внутрішню струк­туру, що утворюється прямими і зворотними зв'язками та взаємодіями між ландшафтоутворюючими природними компонентами, конкретне положення на земній поверхні і межі, розвиток у просторі і часі, що визначається змінами в співвідношенні маси і енергетичного балансу (полісся і лісостеп України, степовий південь України). Результатом господарської діяльності людини є антропогенні ландшафти – природно-антропогенні комплекси, які у покинутому стані намагаються повернутися до свого первісного стану.

Сільськогосподарські ландшафти розрізняють на польові, садові та лукопасовищні.

Польові ландшафти формуються шляхом переорюван­ня ґрунтового шару, внесенням добрив і вирощуванням біомаси. Великий вплив на фізико-хімічні, гідрологічні і кліматичні влас­тивості польових ландшафтів має система ведення сільського госпо­дарства. Постійний багаторічний агротехнічний режим викликає при­стосування бур'янів і шкідливих для посівів тварин. Крім того в ґрунтах проходить мінералізація органічної речовини і гумусу. Темпе­ратура і вологість повітря, швидкість вітру різні над пшеничним по­лем, плантаціями цукрового буряка і посівами кукурудзи.

Садові ландшафти характеризуються слабовираженою само­регуляцією, високим рівнем родю­чості і великою потребою у агротехніці. Важливою особливістю таких ландшафтів є рельєфна різновидність. За формою садовий ландшафт вужчий у порівнянні з іншими.

Лукопасовищні ландшафти поширені в усіх приро­дних зонах. Їх стан залежить від характеру та інтенсивно­сті використання. Ступінь саморегуляції значно вища.

2. Шляхи створення агроландшафтів

Значний вплив людини на ландшафти виражений: механічним переміщенням твердих мас, порушенням кругообігу води, зміною теплового та повітряного режимів ґрунту, біологічної рівноваги та потоків міграції хімічних елементів.

Основна проблема польових ландшафтів - висока водна та віт­рова ерозії ґрунту.

Водна ерозія – це змивання і розми­вання ґрунту, вона найбільш розвинута на бугристій місцевості. Порізаність території річними долинами супроводжується широким розвитком яружно-балочної системи. Ерозійні процеси можуть виникати і розвиватись в результаті стоку талих і зимових вод. На їх інтенсивність впливають: рельєф місцево­сті, товщина снігового покриву та швидкість його танення навесні, кількість опадів. Крім того вони виникають при інфільтра­ції води в районах зрошення, де проявляється яружна (лінійна) ерозія та спов­зання ґрунту.

Вітрова ерозія – порушення верхнього родючого шару ґрунту і втрата основних елементів живлення під дією вітрів. Характерна для територій із сухим кліматом, сильними вітрами та наявним відкритим простором.

Для боротьби з ерозією застосовують ком­плекс агротехнічних (система спеціальної обробки ґрунтів), лісотехнічних (насадження лісових смуг) і гідротехнічних (систему водоуловлюючих валів та каналів) заходів.

Території, які зовсім непридатні для землеробства (яружно-балочна мережа, заплави річок, суходоли, осушені землі та старосіяні кормові угіддя), необхідно відводити під сіножаті і пасовища.

Надзвичайно великі площі земель, потенціально сприятливих для ведення сільського господарства, є непридатними завдяки веденню різної господарської діяльності. Найбільшої шкоди завдає добування твердих та рідких корисних копалин, прокладання магістральних трубопроводів, будівництво доріг та каналів тощо. Крім того порушені ділянки негативно впливають на територію, приблизно в 10 разів більшу площі безпосереднього порушення.

Відновлення порушених земель та їх освоєння можливе при їх рекультивації та фітомеліорації.

Реку­льтивація – комплекс гірничих, меліоратив­них, гідротехнічних, сільськогосподарських і інженерно-будівельних робіт, що виконуються з метою їх повернення народному господарст­ву для використання.

Виділяють технічну і біологічну рекультивацію.

Технічна ре­культивація включає великий спектр заходів, серед яких: пошарове виймання, складу­вання і зберігання ґрунтів, планування поверхні, виположування, терасування і стабілі­зація, вла­штування дренажної мережі, водовідвідних кана­лів та інші.

Біологічна рекультивація передбачає відновлення властивос­тей субстрату, запровадження мелі­оративних сівозмін, вирощування культур, найбільш придатних і ефе­ктивних для освоєння рекультивованих земель, створення на них стій­ких і життєздатних біоценозів.

Важливою умовою рекультивації є оцінка ґрунтів і порід. З точки зору придатності всі осадові породи України поділяються на 3 групи:

1. Субстрати з потенціально родючими породами (глини та суглинки)

2. Малопридатні субстрати (елювій скальних порід, піс­ки, супіски та породи, які містять легкорозчинні солі, гіпс, карбонати)

3. Непридатні субстрати, які містять токсичні речовини (групи сульфатних, сульфідних, колоїдних та скельних порід).

Фітомеліорація – використання природної перетворю­вальної функції фауни для оптимізації агроландшафтів. Цей процес можливий завдяки здатності фітоценотичного покриву виробляти біомасу, фіксувати вуглекислий газ і молекулярний азот, проду­кувати кисень та брати участь у біохімічних циклах і ґрунтових процесах

Розрізняють три види фітомеліорації:

1. Спеціальна (насадження парків, лісопарків та захисних смуг)

2. Продуктивна (використання продуктивних полів, луків, садів або виноградників)

3. Рудеральна або спонтанна (самонасадження бур'янів)

Незалежно від виду фітомеліорації, переслідуються такі цілі:

Меліоративна (лісові культури, по­садки і посіви на рекультивованих землях) – спрямована на поліпшення як фітоценозу, так і едафотопу, кліматопу та біотичних компонентів: зооценозу і мікробіоценозу.

Сануюча (санітар­но-захисні смуги та лісові масиви) – виконує санітарно-гігієнічні функції – кисневидільну, фільтруючу, фітонцидну, іонізуючу тощо.

Рекреаційна (парки та лісо­парки) – пов'язана з використанням рос­линного покриву міст і приміських зон для відпочинку населення.

Інженерно-захисна (полезахисні та протиерозійні смуги) – спрямована на протидію різним геофізичним пото­кам, таким як: вітросніговим, вітропилопіщаним, вітропилодимовим, вітроводопіщаним, водним та водно-ґрунтовим.

Архітектурно-планувальна (міська система озеленення) – в Україні ця система озеленення одержала назву комплексної зеленої зони міст і робітничих селищ.

Етико-естетична – базується на досягненнях фі­тодизайну, виховує духовність та розвиває естети­чні смаки.