6. Агролісомеліорація

Агролісомеліорація - це система лісонасаджень, яка забезпечує поліпшення ґрунтових і кліматичних умов вирощування сільського­сподарських культур. Агролісомеліоративні насадження й природні ліси в комплексі із сільськогосподарськими угіддями утворюють лісоаграрні ландшаф­ти, в яких створюються сприятливі умови для підвищення продук­тивності сільськогосподарських угідь та охорони навколишнього се­редовища.

Лісові насадження як один із важливих компонентів природних комплексів сприяють інтенсифікації процесу ґрунтотворення, під­вищенню врожайності сільськогосподарських культур, впливають на формування мікроклімату, баланс тепла і вологи, ослаблюють водну й вітрову ерозії, запобігають обмілінню, забрудненню та за­муленню річок і водойм.

В зв'язку з тим що лісові насадження виконують різноманітні меліоративні функції протягом тривалого часу, вони є основною по­стійно діючою складовою частиною захисних інженерно-біологічних комплексів, що є системою запроваджуваних у межах водозбору ор­ганізаційно-господарських, технологічних, агротехнічних, луколі-сомеліоративних, гідротехнічних та інших заходів, спрямованих на формування сприятливого мікроклімату, зменшення інтенсивності ерозійних процесів, підвищення родючості ґрунтів, запобігання не­гативним наслідкам сільськогосподарського виробництва.

До захисних насаджень належать полезахисні та водорегулюва­льні лісосмуги, насадження навколо ставів та водойм, прибалкові та на незручних землях.

Полезахисні лісосмуги - це група захисних лісових насаджень, призначених для запобігання вітровій ерозії, поліпшення водного режиму ґрунту, захисту культурних рослин від посухи та шкідливо­го впливу суховіїв, збереження агроценозів тощо. їх насаджують по межах полів та сівозмін і орієнтують упоперек напрямку вітрів, які спричинюють пилові бурі чи повітряну посуху. Вони поліпшують .мікроклімат поля, сприяють затриманню снігу й підвищенню вро­жаїв сільськогосподарських культур. Досвід застосування полезахи­сних смуг засвідчує найвищу їх ефективність щодо запобігання чи ослаблення вітрової ерозії, снігозатримання, поліпшення мікроклі­мату в міжсмуговому просторі в тому разі, коли їх конструкція ажу­рна або продувна і якщо вони поєднуються з ґрунтозахисним безпо-лицевим обробітком ґрунту.

Водорегулювальні лісосмуги висаджують на межі полів сівозмін і орієнтують довгим боком точно упоперек схилу. Вони перехоплю­ють поверхневий стік і переводять його у внутрішньоґрунтовий, а також поліпшують мікроклімат міжсмугового простору. Водорегу­лювальні лісосмуги застосовують на водозбірних схилах як основ­ні, додаткові і допоміжні насадження. Основні лісосмуги завшир-ліки 9 - 12 м розміщують по горизонталях і дещо спрямляють їх у місця пересікання з улоговинами. Додаткові водорегулювальні лісосмуги завширшки 7 - 9 м на схилі застосовують тоді, коли ос­новна смуга такого самого призначення не забезпечує повного ре­гулювання поверхневого стоку із водозбору, внаслідок чого ґрунт у нижній частині схилу та на берегах гідрографічної мережі розми­вається. Розміщують їх як безпосередньо вздовж бровки гідрогра­фічної мережі (прибалкові), так і на деякій відстані від неї, а в разі сильного розмивання берегів мережі — безпосередньо вздовж її :-:ромки.

Насадження навколо ставів та водойм належать до рекреацій­них, тобто тут влаштовують зони відпочинку. Ґрунтозахисна роль слаких насаджень полягає в запобіганні абразії берегів, захисті земляних гребель від руйнування хвилеприбоєм та у разі переливання і сли через греблі. У верхів'ях ставів із чагарникових порід влашто­вують мулофільтри, які осаджують дрібнозем, що надходить зі сто­ком і може замулювати стави.

Прибалкові насадження поглинають стік, що надходить з полів, поліпшують мікроклімат місцевості, відгороджують ріллю від при­родних кормових угідь. Для запобігання спасуванню худобою польо­вих культур їх відгороджують колючими чагарниками і деревами (шипшиною, глодом, лохом).

Насадження на незручних землях влаштовують на ділянках, не­придатних для сільськогосподарського використання. Вони мають бути залісеними, оскільки ліс - це легені планети.

Полезахисні смуги характеризуються ажурністю, або відношен­ням площі просвітів у поздовжньому профілі лісових смуг до зага­льної площі цього профілю. Ажурність визначають, коли дерева пов­ністю вкриті листям. За ступенем ажурності та характером розмі­щення просвітів розрізняють такі основні види конструкцій:

1) щільну - лісосмуги у поздовжньому профілі не мають наскріз­них просвітів або їх кількість за рівномірного розміщення не пере­вищує 10 % загальної площі профілю; як правило, це багаторядні лісові смуги складної будови з густокронних деревних порід і густо­го високорослого підліску, які мають суцільні чагарникові або поріс -теві узлісся, що змикаються з нижньою частиною крон дерев; крізь такі смуги вітер майже не проникає, а на завітряних узліссях збері­гається повний затишок;

2) ажурну - лісові смуги, в яких у поздовжньому профілі рівно­мірно розміщені наскрізні просвіти загальною площею 15 - 45 % усієї його площі. Це порівняно вузькі (не більш як 7 рядів) лісосму­ги, що складаються з рідкокронних або рідко розміщених дерев з негустим підліском чи без нього, але з низько опущеними до землі кронами у дерев крайніх рядів; вони рівномірно продуваються віт­ром, основна частина повітряного потоку проходить крізь них без зміни напрямку, але швидкість його зменшується, на завітряному узліссі швидкість вітру зменшується різко;

3) продувну - лісосмуги, в яких у середній та верхній частинах поздовжнього профілю немає наскрізних просвітів або їх кількість не перевищує 10 % усієї площі цієї частини профілю, а в нижній приземній - просвіт суцільний, що створює ажурність понад 60 %; в основному це вузькі смуги (до 7 рядів) з густокронних порід без ча­гарників або з низьким чагарниковим підліском, який не досягає нижньої частини крон дерев; повітряний потік, що підходить до сму­ги, розділяється на дві частини: верхня проходить крізь насаджен­ня, а нижня з підвищеною швидкістю проникає крізь просвіт під кронами дерев, при цьому в лісосмузі та на її узліссі, в тім числі й на завітряному, швидкість вітру буває навіть більшою, ніж у від­критому полі.

В агрономічному та меліоративному плані найефективнішими є лісосмуги продувної конструкції, найменш ефективними - лісосму­ги щільної конструкції, ажурні - займають проміжне місце.

Ефективна дія полезахисних лісосмуг спостерігається на відстані до 30 висот дерев.

Лісові смуги, розміщені вздовж довгих боків полів, називають основними, або поздовжніми, вздовж коротких - допоміжними, або попе­речними.

Полезахисні лісосмуги розміщують, як правило, у двох взаєм­но перпендикулярних напрямках: поздовжні - впоперек напрямку ланівних у даному районі шкідливих вітрів, поперечні - впоперек поздовжніх смуг, які захищають поля від вітрів інших напрямків.

З метою підвищення ефективності безпосереднього впливу лісозахисних насаджень на поверхневий стік їх доцільно поєднувати з прос­тими протиерозійними гідротехнічними спорудами.

Прості гідротехнічні споруди застосовують для: ліквідації кінетичної енергії зосереджених потоків та їх розпилення; затримання в лісосмузі вод місцевого стоку, що надходять з ділянок, розміщених на схилі вище; збільшення водопоглинальної здатності ґрунтів під .лісосмугами; відведення надлишку поверхневого стоку з-під пологу .лісосмуг.

Конструкція простих гідротехнічних споруд залежить від формування та походження місцевого стоку, розмірів водозбору, стрімкості яйлу, ґрунтово-геологічних і гідротехнічних умов, допустимих (нерозмивних) швидкостей водних потоків.