1Документування і облік прямих витрат виробництва

2 Документування і облік непрямих виробничих витрат

3Групування прямих витрат виробництва за переділами

4Розподіл непрямих витрат між переділами

5Визначення витрат виробництва за місяць по І переділу

6Визначення собівартості випуску переділу і одиниці напівфабрикату

7 Визначення вартості напівфабрикатів переданих в ІІ переділ

8Визначення витат виробництва за місяць по І переділу

9 Визначення собівартості випуску переділу і одиниці напівфабрикату

10 Визначення вартості напівфабрикатів переданих в ІІІ переділ

11 Визначення витрат виробництва за місяць по ІІІ переділу

12 Визначення собівартості випуску переділу (готової продукції)

13 Визначення собівартості одиниці кожного виду продукції

Рис. 2.5. Послідовність попередільного методу калькулювання собівартості продукції

Після закінчення виготовлення виробу замовлення закривається і припиняється відпуск матеріалів і нарахування заробітної плати по ньому. В цьому випадку визначається не середня, а індивідуальна собівартість одиниці продукції. Послідовність обліку операцій при позамовному методі показано на рис.2.6.

2Документування, облік і групування витрат виробництва, що включаються до непрямих витрат

1Документування і облік прямих витрат виробництва (матеріалів, заробітної плати та інш.)

3Групування прямих витрат виробництва за замовленнями

4Розподіл прямих витрат за замовленнями

5Визначення загальної величини витрат виробництва по кожному замовленню з початку його виготовлення (незавершене вир-во)

6Визначення фактичної собівартості після закінчення виконання замовлення ( по закінченню замовлення)

Рис. 2.6. Схема позамовного методу калькулювання собівартості продукції

На підприємствах повинен бути організований належний контроль за витратами виробництва і складанням первинних документів відповідно з подетальними і поопераційними нормами витрат матеріалів і грошових засобів на оплату праці. Цей контроль повинен попередити виконання робіт, непередбачених технологічним процесом, а також забезпечити правильність віднесення витрат виробництва на окремі замовлення.

Одним із принципів калькулювання собівартості продукції є вибір методів розподілу непрямих витрат між об'єктами калькулювання. До середини минулого століття в вітчизняній і зарубіжній обліковій практиці такою базою були прямі трудовитрати на виробництво продукції. Це пояснюється такими причинами:

- прямі витрати праці легко плануються і обліковуються;

- трудові витрати домінували в структурі собівартості продукції через низький рівень автоматизації виробничих процесів.

За останні десятиріччя розвиток виробничих потужностей привів до значної різноманітності виготовлюваної продукції, автоматизація виробничих процесів вплинула на зменшення частки трудових витрат в структурі собівартості продукції і зростання накладних витрат, зросла вартість ресурсів, прямо непов'язаних з виробничою діяльністю підприємства.

Все це зумовило виникнення методу обліку витрат за функціями або АВС- методу. Принципова відмінність цього методу від інших полягає в порядку розподілу непрямих витрат.

Алгоритм побудови методу обліку витрат за функціями наступний:

1. Бізнес підприємства ділиться на основні види діяльності (функції, операції). Такими видами можуть бути замовлення на постачання матеріалів; експлуатація основного і допоміжного обладнання; контроль якості напівфабрикатів і готової продукції їх транспортування та інші. Кількість видів діяльності залежить від її складності. Накладні витрати ідентифікуються з видами діяльності.

2. Для кожного виду діяльності вибирається окремий носій витрат в відповідних одиницях виміру. При цьому дотримуються таких правил: простота в отриманні даних, що відносяться до цього носія; ступінь відповідності виміру витрат через носія до їх справжнього значення.

3. Оцінюється вартість одиниці носія витрат шляхом ділення суми накладних витрат по кожній функції на кількісне значення відповідного носія витрат.

4. Визначається собівартість продукції. Для цього вартість одиниці носія витрат множиться на їх кількість за тими видами діяльності, виконання яких необхідно для виготовлення продукції.

Таким чином об'єктом обліку витрат при АВС – методі є окремий вид діяльності (функція, операція), а об'єктом калькулювання – вид продукції (робіт, послуг). Цей метод є альтернативою позамовному методу обліку витрат і калькулювання собівартості і є ефективний для підприємств з високим рівнем накладних витрат.

Метод директ-костингу – це метод калькулювання скороченої собівартості, при якому на собівартість продукції відносять тільки змінні витрати, а постійні витрати повністю переносять на продаж. Директ-костинг використовується в обліку витрат виробництва для прийняття оперативних рішень стосовно формування змінних і постійних витрат, а також для проведення економічного аналізу собівартості продукції і рентабельності виробництва. Більш детально цей метод описано в питанні 2.3.

Нормативний метод калькулювання собівартості продукції ведеться при дотриманні наступних принципів:

- попереднє складання калькуляції нормативної собівартості по кожному виробу на основі діючих норм і кошторисів;

- облік напротязі місяця змін діючих норм для коригування нормативної собівартості, визначення впливу цих змін на собівартість продукції;

- облік фактичних витрат виробництва протягом місяця з поділом їх на витрати по нормах і відхиленнях від норм;

- встановлення і аналіз причин, а також також умов появи відхилень від норм витрат за місцями їх виникнення;

- визначення фактичної собівартості випущеної продукції як алгебраїчної суми нормативної собівартості, відхилень від норм і зміни норм.

Більш детально цей метод описаний в питанні 2.2.

Облік витрат виробництва безпосередньо пов’язаний з калькулюванням фактичної собівартості продукції. Це визначає послідовність етапів облікових робіт: спочатку здійснюється облік витрат виробництва, а на завершення – калькулювання собівартості продукції.

Взаємозв’язок робіт пов’язаних з обліком і калькулюванням собівартості продукції зображено на рис. 2.7.

Рис.2.7.Зв’язок обліку витрат виробництва і калькуляції собівартості продукції та послідовність етапів їх проведення

Блоку калькулювання собівартості передує блок обліку витрат виробництва. До початку калькулювання собівартості продукції основного виробництва для розподілу витрат виробництва необхідно обчислити собівартість продукції допоміжних виробництв. В залежності від умов виробництва може змінюватися послідовність операцій калькулювання собівартості продукції. Деякі підприємства не обраховують собівартості продукції підрозділів, а калькулювання собівартості випуску кожного виду виробів здійснюється після обрахування фактичної собівартості товарної продукції [24, с. 345].

Зведений облік витрат на підприємствах хімічної промисловості здійснюється переважно за допомогою напівфабрикатного варіанту. Його застосування зумовлене наступними обставинами:

а) реалізація частини власних напівфабрикатів іншим підприємствам з включенням їх до складу готової продукції;

б) використання у виробництві різних хімічних продуктів одних і тих же напівфабрикатів;

в) необхідність створення запасів окремих видів напівфабрикатів на наступні періоди;

г) нормування матеріальних витрат послідовно по переділах: на першому переділі норма витрат встановлюється на вихідну сировину і матеріали, на другому переділі – на напівфабрикати першого переділу і т.д.

Безнапівфабрикатний варіант зведеного обліку витрат використовується на підприємствах, що мають безцехову структуру, у виробництвах, де напівфабрикати не реалізуються на сторону і споживаються повністю на підприємстві, де вони були виготовлені. Норми витрат сировини, матеріалів, напівфабрикатів встановлюється безпосередньо на кінцевий продукт. Цей варіант застосовується в шинній промисловості, при виробництві каучуку, пластичних мас, тощо.

Затрати на виробництво протягом місяця узагальнюються по статтях і по видах продукції (однорідних видах виробів, замовленнях). В кінці звітного періоду вони розподіляються між закінченою і незакінченою продукцією.