Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
All_inclusive / MMM / Дисерт.doc
Скачиваний:
41
Добавлен:
23.02.2016
Размер:
1.25 Mб
Скачать

2.2. Нормативний метод обліку витрат на виробництво

Ефективність контролю за формуванням собівартості товарного випуску та одиниці продукції залежить від того, яким методом виявляються відхилення фактичних витрат виробництва від їх прогнозного рівня, та за який термін узагальнюються і подаються управлінському персоналу прийняття рішень, щодо мінімізації негативних відхилень.

При традиційному способі ведення обліку витрат на виробництво фактична собівартість продукції визначається в першій половині наступного за звітним місяця, коли будуть узагальнені дані у відомостях аналітичного обліку витрат на виробництво по окремих видах продукції, враховані дані про незавершене виробництво і визначена сума витрат на товарний випуск. Лише після складання звітної калькуляції на кожний вид продукції стає можливим визначення відхилень від прогнозованих даних, але для оперативного втручання у виробничий процес інформації практично немає.

Слід відзначити, що на підприємствах України переважає і традиційна система обліку та контролю фактичних витрат, яка доповнюється окремими елементами оперативного контролю (документування витрачання матеріальних ресурсів за допомогою лімітних карт, карт розкрою матеріалів, складання маршрутних листів обробки деталей тощо).

Зрозуміло, що окремі елементи такого контролю не можуть замінити собою систему, тому ефективність впливу управління на формування собівартості дуже низька.

Наука і практика кращих підприємств давно виробили системи контролю за формуванням собівартості продукції, що базуються на стандартних (нормативних) витратах ресурсів. Однією з таких систем є система нормативного обліку і оперативного контролю витрат виробництва.

Незалежно від великої кількості об’єктів обліку витрати можна пізнавати двома методами - нормативним (визначення нормативної собівартості) і методом обліку фактичних витрат (визначення фактичної собівартості). Такий поділ обліку витрат підтримує Івашкевич В. Б. [134, с. 197].

В обліку за фактичною собівартістю величина витрат звітного періоду визначається виходячи з загального алгоритму:

Rф = Qфі х Рфі, (і - 1, 2,....4),

де – Rф - фактичні витрати;

Qфі - фактична кількість витрачених ресурсів;

Рфі - фактична ціна використаних ресурсів;

і - кількість видів витрачених ресурсів.

Перевага цієї системи полягає в простоті розрахунків і реальності обчислення витрат. Проте з позиції внутрішнього управління цей метод має ряд суттєвих недоліків. Зокрема фіксуються тільки минулі витрати, а для управління потрібно оперувати не стільки історичними, скільки очікуваними витратами. Величина фактичних витрат не допускає альтернативних варіантів, а управління підприємством не може здійснюватися без альтернативного вибору оптимальних підходів, а також відсутня можливість виявлення і аналізу причин подорожчання ресурсів, перевитрат, непродуктивних витрат [73, с. 291].

Перераховані недоліки не дають змоги використовувати облік фактичної собівартості в якості основного, базового методу управлінського обліку. Тому при організації витрат на виробництво їх абсолютна величина визначається за нормативною чи плановою вартістю на основі повних чи змінних витрат (скорочена собівартість). Суть такого методу формування облікової інформації про затрати полягає в тому, що переважна частина фактичних витрат на виготовлення продукції може бути розрахована попередньо, не розпочинаючи виробництва. Для цього потрібно мати детально розроблену конструкцію виробу, склад продукції і технологію її виробництва по операціях, встановити відповідні норми (стандарти) витрат і розрахувати нормативну калькуляцію. Дані нормативної калькуляції за видами витрат перемножити на фактичну вартість виготовлених деталей, напівфабрикатів і виробів і визначити нормативну собівартість фактичного випуску виробів. Якщо добавити до цієї собівартості окремо обраховані відхилення від норм за видами витрат, то отримаємо фактичну собівартість продукції.

Rф = Rн + Он,

де Rф - фактичні витрати ;

Rн - нормативні витрати;

Он - відхилення від норм

Принцип визначення фактичних витрат, як суми раніше заданих нормативів (стандартів) і відхилень від них був вперше запропонований і впроваджений на початку ХХ ст. в США, а згодом і в інших, зокрема європейських країнах. Як зазначає Івашкевич В.Б., в 30-і роки минулого століття він почав застосовуватися на підприємствах країн колишнього СРСР під назвою “Нормативний метод обліку витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції” [73, с.261].

Ряд принципів нормативного обліку є загальними для всіх підприємств, але слід прийняти до уваги думку Безруких П.С., який вважає, що при використанні цього методу потрібно враховувати специфіку організації обліку в різних галузях, що зумовлює особливості його застосування. Наприклад, там, де планові нормативи не суттєво відрізняються від діючих норм, замість нормативних слід застосовувати калькуляції планової собівартості. На підприємствах з великою номенклатурою виготовленої продукції (швейна промисловість, машинобудування, виробництво виробів з пластмаси), доцільно організовувати облік прямих витрат на групу однорідних виробів. Під групою однорідних виробів розуміють продукцію, що однорідна за конструкцією, виготовляється за однією технологією і з однорідних матеріалів. В таких випадках фактичну собівартість окремих виробів обраховують за допомогою індексів, встановлених на групу виробів і статей витрат. Такий порядок не впливає на достовірність собівартості одиниці продукції, за умови належно розроблених, технічно обґрунтованих норм, нормативної чи планової собівартості і правильного вибору груп однорідних виробів [129, с. 11].

Слід відрізняти облік витрат за нормативами від нормативного обліку фактичної собівартості. Облік за нормативами дає змогу проаналізувати, якими повинні бути витрати на виконаний обсяг діяльності. Кінцевою метою нормативного обліку є визначення фактичної собівартості всього товарного випуску і окремих видів продукції. Облік витрат за нормативами призначений для визначення витрат, що передбачаються. Управління витратами за допомогою розроблених нормативів попереджує непродуктивні витрати, втрати, стимулює раціональне використання матеріальних, трудових і грошових ресурсів. В управлінському обліку розрахунок та оцінка передбачених витрат здійснюється за правилами стандарт-косту.

Стандарт-кост являє собою систему визначення очікуваних витрат підприємства і окремих його підрозділів. В його основі покладено середній плановий рівень витрат попередніх періодів часу, а також перевірені стандарти (нормативи) витрат в цілому на вироби і виконані роботи (середнє значення за ряд попередніх років, скоректована середня величина за екстраполяцією з поправками на зміну конструкції, технології виробництва та інше).

Величина витрат попереднього періоду часу розраховується виходячи із їх досягнутого рівня і запланованого зниження. При цьому витрати за видами розраховуються більш деталізовано порівняно з обліком фактичної собівартості і менш деталізовано ніж при обліку нормативної собівартості. Якщо в обліку нормативної собівартості розрахунок нормативів починається з детале-операції, напівфабрикатів та кожного виду готової продукції, то при стандарт-кості допускається ведення розрахунків за видами продукції, їх групами, найбільш важливими статтями витрат. Деталізація розрахунків передбачуваних витрат за нормами і стандартами в розрізі центрів формування витрат може бути однаковою.

Зважаючи на схожість стандарт-косту і нормативного обліку витрат їм властиві такі відмінності [73, с. 294]:

  1. Стандарт-кост – це система планування і аналізу різноманітних варіантів витрат через різну завантаженість виробничих потужностей, а нормативний облік – це система виміру їх фактичної величини при фактичній завантаженості;

  2. Стандарт-кост – безпосередньо не повязаний з калькулюванням фактичної собівартості одиниці продукції, нормативний облік починається з калькулювання нормативної собівартості носія витрат і завершується складанням калькуляції фактичної собівартості одиниці продукції;

  3. В стандарт-кості відхилення від норм витрат виявляють розрахунковим шляхом після завершення процесів виробництва і збуту, в нормативному обліку – за допомогою первинного документування і до початку або в процесі використання ресурсів;

  4. Стандарт-кост широко застосовується для оцінки запасів товарно-матеріальних цінностей, незавершеного виробництва і готової продукції на складі, нормативний метод обліку фактичних витрат для таких заходів не застосовується;

  5. В стандарт-кості використовується система спеціальних рахунків для обліку витрат за нормами і виявлення відхилень від норм, в нормативному обліку може використовуватися один спеціалізований рахунок, на якому виявляється сума відхилень фактичної виробничої собівартості фактичного випуску від його вартості за обліковими цінами.

В системі стандарт-косту використовується більше норм і нормативів і виявляється більше різновидів відхилень, ніж в нормативному обліку. Крім технічних і технологічних норм і нормативів, якими обмежується нормативний облік фактичних витрат і розрахунок витрат за нормами споживання, стандарт-кост широко використовує кошториси витрат на управління, витрат на реалізацію та освоєння нових видів продукції. Поряд з відхиленнями, що виявляються в нормативному обліку, в стандарт-кості визначаються відхилення в цінах витрат або відхилення, що викликані зміною ступеня використання виробничих потужностей, структури випуску продукції, кваліфікаційного складу працюючих. Якщо нормативний облік орієнтується на виявлення відхилень за видами продукції, робіт і послуг, то в стандарт-кості основна увага приділяється розрахунку відхилень в розрізі центрів витрат.

Стандарт-кост включає і аналіз відхилень, в тому числі за альтернативними варіантами співвідношення витрат і результатів діяльності. Тут використовуються різноманітні моделі факторного аналізу, економіко-математичні методи.

Загальна сума певного виду витрат, що припадає на конкретний вид продукції чи центр витрат залежить від багатьох кількісних чи вартісних факторів. Цю суму можна визначити такою кореляційною залежністю:

S = f ( Y1, Y2,,……..Yn).

де S - сума витрат;

Y - числове значення кількісних і вартісних факторів;

п - кількість факторів.

Відхилення даного виду витрат в цілому за центром витрат чи об’єктом калькулювання складає:

Sф - Sн = f ( Y ф1, Y ф2,,……..Y фn).- f ( Y н1, Y н2,,……..Y нn).,

де ф, н - фактичний і нормативний показники відповідно.

Відхилення від норм витрат являють собою складну похідну величину, що залежить від нормативу і фактичного розміру витрат. На неї впливають різноманітні умови, що визначають рівень нормативу витрат, величину фактичних витрат і комбінований вплив кількісного і вартісного факторів витрат. Центральною проблемою стандарт-косту, як і для нормативного обліку є виявлення, класифікація і аналіз відхилень.

Нормативний метод обліку фактичних витрат базується на попередньому розрахунку норм витрат на виріб або місце витрат за всіма складовими собівартості. Нормативний метод обліку фактичних витрат дозволяє оперативно контролювати їх величину, не очікуючи закінчення місяця, кварталу, року, виявляти відхилення від норм і нормативів, своєчасно вживати заходи, щодо попередження подорожчання, перевитрат, ліквідації причин, що їх викликали.

В економічній літературі часто зустрічаються терміни “норма” і “норматив”. При розкритті цього питання ми неодноразово будемо спиратися на них, тому доцільно дати визначення цим категоріям.

Норма – максимально допустима величина матеріальних, трудових і фінансових ресурсів для виробництва одиниці продукції, виконання одиниці робіт чи надання одиниці послуг, встановлена для певних виробничих умов (природних, техніко-технологічних і організаційних). Норма як економічна категорія – кількісна міра затрат живої та минулої праці на одиницю продукції (робіт, послуг), що виражається в рівні розвитку виробництва. Суть норми у тому, що вона, характеризуючи затрати ресурсів у конкретному періоді, акумулює найпрогресивніші тенденції в розвитку виробництва і дає змогу врахувати в оперативних, тактичних або стратегічних планах основні напрями науково-технічного прогресу. Норма є переважно абсолютною величиною і вимірюється в одиницях, прийнятих для кожного ресурсу. Похідним показником норми є норматив, який характеризує відпускну величину міри – норму використання ресурсів на одиницю часу, продукції, площі, ваги, об’єму та ін. Нормативи як і норми – складова всієї економічної інформації, що характеризує основні елементи процесу виробництва, який передбачає взаємодію праці людини, предметів праці і засобів праці [59, с. 587].

В складі нормативних витрат можуть бути відокремлені норми на початок звітного періоду і зміни норм. Вони мають місце при зміні конструкції виробу, технології виробництва, складу матеріальних і трудових витрат в результаті впровадження нової техніки і інших заходів. Зазвичай норми витрат зменшуються, проте для підвищення якості продукції нормативи можуть зростати. Зміни норм витрат оформляють відповідними документами (повідомленнями про зміну норм, наказ на заміну і т.д.) В них вказується ініціатор зміни норми (цех, відділ, служба), її характер і величина, місце здійснення, дата введення нового нормативу. Як правило норми змінюють до початку наступного звітного періоду. Але якщо зміна норм протягом звітного місяця, то різниця між нормами приведеними в нормативних калькуляціях і новими нормами до кінця звітного періоду виявляється і обліковується окремо. Облік змін норм повинен забезпечити тотожність діючих норм витрат в технологічній документації і нормативних калькуляціях; єдність норм що використовуються в обліку протягом року на початок і кінець місяця, кварталу; обрахунок впливу змін на собівартість продукції в цілому по підприємству і по окремих виробах; контроль за своєчасною зміною норм і участь в цьому техніко-економічних служб.

Цільове призначення нормативного методу обліку – виявлення і систематизація відхилень від норм і нормативів. Вони можуть виникати по витратах матеріальних, паливно-енергетичних і трудових ресурсів, при здійсненні операцій по обробці і використанню їх у всіх цехах відділах і службах підприємства. Можливих причин і винуватців відхилень дуже багато, їх перелік залежить від технологічних особливостей виробництва продукції.

Успішне застосування норм в управлінні виробництвом вимагає не тільки високого рівня нормування, але і створення нормативного господарства підприємства, що являє собою комплекс всіх завдань, нормативів, норм, кошторисів, які визначають оптимальні умови виробництва для планування і контролю виробничого процесу [103, с. 13].

Для правильної організації нормативного господарства потрібно організувати нормативне бюро, розробити принципову схему автоматизації нормативного господарства, розробити систему шифрів і кодів, технічних і робочих проектів. Одним із організаційних моментів побудови бюро нормативного господарства є виділення самостійних груп з розподілом робіт за функціональними принципом :

- група матеріальних нормативів і обліку змін в матеріальній нормативній картотеці на технічних носіях інформації;

- група трудових нормативів і обліку змін праці і заробітної плати і ведення трудової нормативної картотеки;

- група нормативної собівартості ;

- група аналізу зміни норм [22, с.12].

Бюро нормативного господарства повинне забезпечити всі служби підприємства необхідною інформацією про стан і зміни діючих норм.

Одним із основних складових нормативного господарства є розробка нормативних калькуляцій. Нормативні калькуляції поділяються на:

- вихідні (первісні), які складаються на виріб, групові комплекти і деталі при запровадженні нормативного обліку і в подальшому не більше одного разу в рік;

- поточні (щомісячні), які ведуться тільки на виріб.

В вихідних нормативних калькуляціях діючі норми показують на початок того місяця, в якому підприємство переходить на нормативний метод обліку і калькулювання собівартості продукції.

Враховуючи, що досліджувані підприємства з виробництва гумових і пластмасових виробів є матеріаломісткими, то при нормуванні витрат важливе місце відводиться нормуванню витрат пластмас у виробництві виробів.

При класифікації факторів, що впливають на використання пластичних мас у виробництві виробів, виділяють первинні і похідні фактори з врахуванням рівня управління, для якого встановлюють норми і нормативи. Коли виріб ставлять на виробництво після проведення функціонально-вартісного аналізу його характеристики є первісними. Організація і засоби праці, технологія, при яких досягаються встановлені нормативи, є похідними факторами. Між первісними і похідними факторами існує тісний взаємозвязок, оскільки нормативи повинні відображати існуючий технічний і технологічний рівень розвитку виробництва. Фактори, що впливають на індивідуальні норми витрат полімерних матеріалів при виробництві виробів приведені на рис.2.8.

ФАКТОРИ

.

Рис. 2.8. Класифікація факторів, що впливають на індивідуальні норми витрат пластмас при виробництві виробів

На середньозважені (групові) норми витрат впливають структура плану виробництва, структура перероблюваних матеріалів та інші.

Дослідження впливу матеріальних витрат на собівартість продукції на ВАТ “Луцькпластмас” дозволяє зробити висновок, що конструкторсько-технологічна складність виробу зумовлює різні витрати пластмаси при виготовленні деталей однієї маси, з одного матеріалу, в однакових умовах. В зв’язку з цим вироби з пластмас класифікуються за групами складності.

Чиста маса виробу тісно пов’язана з нормою витрат і утворенням технологічних відходів. Маса отриманого облою при пресуванні, маса літникової системи при литті під тиском дрібних виробів значно більша ніж при виготовленні крупних виробів.

На випуск 1т дрібних виробів потрібно значно більше сировини, ніж на випуск 1 т крупних виробів. При виготовленні готової продукції малих розмірів збільшуються також матеріальні, енергетичні і трудові витрати на переробку технологічних відходів.

Розмір партії, серійність тираж випуску по-різному впливають на втрати пластичних мас. При дрібносерійному виробництві більші втрати і відходи, пов’язані з налагодженням прес-форм, режимів лиття, пресування; при крупносерійному виробництві більші втрати при виході на режим після вихідних днів, втрати пов’язані з відхиленням властивостей сировини в межах однієї партії і переробки багатьох партій сировини.

Вид матеріалу і технологія його переробки на ВАТ “Луцькпластмас” визначають втрати пластмас на технологічних стадіях а значить і технологічні втрати і відходи в структурі норм витрат.

На норми витрат пластмас при їх переробці суттєво впливає вид обладнання, його моральний і фізичний знос. Прогресивне обладнання дозволяє випускати продукцію при оптимальних режимах технологічного процесу, дотримуватися технологічних параметрів, забезпечувати надійність в роботі. При переробці пластмаси на морально застарілому обладнанні в 2-4 рази більші простої обладнання, а відповідно більші втрати, брак, норми витрат.

При випуску готових виробів з пластмас важливим при нормуванні матеріальних витрат є вплив зносу прес-форм, а також вибір числа гнізд прес-форм.

Важливими резервами економії сировини ВАТ “Луцькпластмас” є удосконалення організації, планування і управління виробництвом, механізації і автоматизації всіх стадій технологічного процесу, концентрації і спеціалізації виробництва. Впровадження нових технологічних процесів дозволяє оптимально розробити технологічні режими виготовлення продукції, вибрати найкращі параметри, знизити витрати пластмас, собівартість продукції, збільшити рентабельність, виключити вплив факторів, пов’язаних з організацією і управлінням виробництвом.

В Науково-виробничому об’єднанні “Пластик” методом кореляційного аналізу був проведений відбір первинних факторів за своїм впливом на норму витрат матеріалів при виготовленні ливарних і пресових виробів. До них відносяться: метод переробки; вид матеріалу; група складності виробу, його маса, габаритні розміри; розмір партії; знос прес-форм та число гнізд; тривалість виробничого циклу [138, с. 34].

Виявлення відхилень від норм і їх відображення в обліку зводяться до двох основних методів: метод документування (первинного документування) і розрахунковий метод. За окремими видами ресурсів ці методи конкретизуються (рис 2.9.).

Метод первинного документування відхилень відрізняється простотою і універсальністю. Він дозволяє виявити абсолютну величину відхилень в кількості витрат до початку або в момент здійснення господарських операцій. В більшості випадків він вимагає попереднього дозволу при здійсненні відхилень у вищої ланки управління і тим самим забезпечує посилення контролю за використанням ресурсів. Переваги цього методу в чіткій визначеності і адресності відхилень, в підвищеному почутті відповідальності при документуванні відхилень від нормативу.

Рис. 2.9. Класифікація методів виявлення відхилень від норм

Розрахунковий метод виявлення відхилень потребує аналітичного підходу до визначення їх величини і причин утворення. Його переваги – в можливостях різноманітного застосування, в тому числі і для виявлення відхилень які неможливо задокументувати.

Розрахунковим методом виявляють відхилення через відступлення від нормативної рецептури суміші сировини, його кондиційності, зміну технологічних параметрів виробництва, а також зміни у виході продукції. Щодо витрат трудових ресурсів, то цим методом виявляють відхилення, що викликані зміною складу працюючих в бригаді, кваліфікації працівників та ін.

Відхилення від нормативних кошторисів витрат на організацію, обслуговування виробництва і управління ним можна виявити тільки розрахунковим методом. Ним також визначають вплив цінового фактору на величину відхилень від норм.

Для забезпечення єдиного рівня норм в обліку виробничих витрат на 1-е число кожного місяця проводиться перерахунок витрат в незавершеному виробництві до рівня норм, встановлених на початок місяця. При зниженні норм витрати в незавершеному виробництві по нормах зменшуються і сума зменшення цих витрат відображається як зміна норм. Фактична собівартість продукції розраховується шляхом додавання до нормативної вартості виробів або відніманні від неї виявлених в поточному обліку відхилень від норм і зміни норм.

Фактичну собівартість окремих виробів обчислюють на основі нормативної калькуляції з застосуванням індексів відхилень від норм і змін норм, виявлених по статтях витрат і відповідних виробах або групах виробів. Ці індекси визначають як процентне співвідношення величини змін нормативів і відхилень від норм до витрат по нормах.

З урахуванням зміни норм формула фактичних витрат на виробництво продукції набуває вигляд:

Rфапт = (Rнорм ± ∆ Rзмін) ± ∆Rвідх,

де Rфапт - фактичні витрати;

Rнорм - нормативні витрати;

Rзмін - зміна норм;

Rвідх - відхилення від норм.

Основне в нормативному обліку – це виявлення відхилень від норм, тобто допущені перевитрати або отримана економія. Розрахунок величини фактичних витрат в підсумку за місяць розглядається як похідне завдання.

З метою виявлення відхилень від норм і впливу на ці відхилення, а також для контролю за використанням ресурсів на ВАТ “Луцькпластмас” доцільно встановити єдину для підприємства номенклатуру причин відхилень та винних осіб, з розробленою системою їх цифрового кодування (табл. 2.1).

Методи виявлення відхилень можуть з допомогою первинного документування бути відмінними для різних цехів одного підприємства, але основними з них є :

- сигнальне документування;

- облік партіонного і безперервного розкрою матеріалів;

- попередній розрахунок відхилень фактичної рецептури відпущення сировини у виробництво;

- інвентарний метод (додаток Б).

Таблиця 2.1

Кодування причин і винуватців відхилень на ВАТ “Луцькпластмас”

Причини відхилень

Винуватці відхилень

Відділ головного механіка

Відділ головного технолога

Відділ постачання

Адміністрація виробничого підрозділу

Робітники і обслуговуючий персонал виробничого підрозділу

...

Вимушена заміна матеріалів (поліетилен, поліпропілен, полістирол)

11

12

13

14

15

...

Низька якість пластичних мас

21

22

23

24

25

...

Якість використання матеріалів (можливість вторинної переробки відходів пластмас)

31

32

33

34

35

...

Зміна технологічного процесу обробки пластмас

41

42

43

44

45

...

Несправність обладнання

(пресів, ливарних машин, технологічних ліній, ремонт пресформ)

51

52

53

54

55

...

...

...

...

...

...

...

...

Контроль за виробничими витратами на оплату праці ведеться на основі інформації про відхилення. Для виявлення відхилень використовують ті ж методи, що і для обліку витрат сировини і матеріалів: метод сигнального документування, метод безперервного розкрою, інвентарний метод.

За допомогою методу сигнального документування визначають основні види відхилень, а також причини їх виникнення і винуватців. цей метод не дозволяє виявити позитивних відхилень, а саме економію витрат праці і заробітної плати, оскільки оплата проводиться згідно кількості виготовленої продукції і розцінках, розрахованих виходячи з норм виробітку.

Економія може виникнути лише в результаті зміни кваліфікаційного складу працюючих в порівнянні з нормативом. Доплати за понадурочний час, при прогресивній відрядній оплаті праці, внаслідок різниці між розрядами роботи і розрядами працюючого сигнальними документами не оформляються. Всі інші види відхилень оформляються документально. Доплати до діючих норм і розцінок вказуються в листках на доплату, які виписуються окремому робітнику чи бригаді на кожний вид доплат. Оплата випадкових чи додаткових операцій не передбачених технологічним процесом, оформляється рапортами чи нарядами, що мають особливу ознаку (наприклад виділена іншим кольором діагональ бланка наряду). В цих документах обовязково вказується причина і винуватці відхилень.

Інвентарний метод застосовують у випадку, коли відхилення не можна оформити документально. За даними інвентаризації вся кількість випущеної продукції, а також залишки незавершеного виробництва оцінюються за нормативними витратами основної заробітної плати. Відхилення фактичної заробітної плати від нормативної дорівнює різниці між оплатою праці за нормативними ставками і загальним підсумком фактично нарахованої прямої виробничої заробітної плати. Відхилення, крім цього, можуть виникати в результаті помилок і неточностей в поточному обліку руху напівфабрикатів, приписок виробітку.

Комплексні витрати на обслуговування виробництва і управління включають витрати на утримання і експлуатацію машин і обладнання, цехові (загальновиробничі) витрати. Ступінь їх комплексності, кількість самих статей можуть бути різноманітними. Це залежить від величини підприємства та відповідних витрат на його управління. На відміну від основних витрат, які пов’язані з виробництвом конкретних видів продукції і залежать від її обсягу, витрати на обслуговування і управління виробництвом відносяться до всієї продукції і залежать головним чином від тривалості облікового періоду.

Якщо прямі витрати однорідні, то витрати на обслуговування і управління комплексні, які складаються з елементів витрат і об’єднані в статті. Тому основні витрати відносяться на собівартість виготовлених виробів прямо, а витрати на обслуговування і управління включаються до собівартості тільки після розподілу пропорційно установленим базам. Важливим моментом в обліку виробничих витрат є залежність прямих і непрямих витрат від об’ємів виробництва і реалізації продукції, їх поділ на постійні і змінні витрати. Сучасна організація обліку витрат виробництва вимагає чіткого визначення такої залежності і відображення її в складі статей витрат. Це дасть можливість виконати необхідні розрахунки для управління.

У всіх випадках облік витрат на обслуговування виробництва і управління повинен забезпечити визначення їх фактичної величини і виявлення відхилень від затверджених кошторисів. Облік ведеться за єдиними встановленими номенклатурами статей. Витрати на утримання обладнання і загально виробничі витрати обліковуються і узагальнюються окремо по кожному цеху, а загальногосподарські витрати – по підприємству в цілому.

В складі витрат на обслуговування виробництва і управління значну питому вагу можуть займати послуги і роботи інших цехів і підрозділів підприємства (забезпечення водою, енергією, теплом). Собівартість робіт і послуг, що виконується одними цехами для інших, розраховується на основі фактичних цехових витрат на виробництво цих послуг, з включенням частини загально- цехових витрат. Роботи, що виконуються для власного цеху, оцінюються на основі прямих витрат матеріалів і заробітної плати.

Адміністрація підприємства повинна мати детально розроблені кошториси витрат на обслуговування і управління, які орієнтовані на місця виникнення витрат (групи обладнання, цехові служби, тощо). Це дозволяє здійснювати оперативний контроль за величиною відхилень від кошторисів. В першу чергу необхідно слідкувати чи не допущено перевищення чисельності і ставок управлінського персоналу, ліміту чи нормативів відрядних, поштово-телеграфних, канцелярських і представницьких витрат. В обліку витрат на управління не так важливо виявити відхилення від кошторису (це можна зробити простим співставленням по підсумках за рік, квартал, місяць), як попередити їх виникнення. Для цього доцільно покласти відповідальність за дотримання кошторисів управлінських витрат на керівництво відділів, служб і головну адміністрацію підприємства.

Наприкінці звітного періоду зведення даних про витрати виробництва для визначення фактичної собівартості доцільно узагальнювати в виробничих звітах, що формуються за кожним функціонально відокремленим підрозділом.

Процес складання виробничого звіту поділяється на декілька взаємозв’язаних етапів.

На першому етапі на основі первинних документів окремо обліковуються прямі (одноелементні) і непрямі (комплексні) витрати виробництва за видами і місцями виникнення.

На другому етапі відокремлено обліковуються внутрішньовиробничі послуги за фактичною собівартістю в розрізі місць виникнення витрат з диференціацією за центрами виникнення витрат і центрами відповідальності.

На третьому етапі визначаються розрахункові ставки для віднесення фактичних непрямих витрат на окремі види виготовленої продукції, а також розподіл загальних витрат між готовою продукцією і незавершеним виробництвом.

На четвертому етапі відокремлено визначаються відхилення (економія чи перевитрати) фактичних непрямих витрат від їх планово-нормативного рівня.

На п’ятому етапі складається зведений звіт про витрати виробництва (звіт про собівартість виробленої продукції), в якому відображається вартість виготовленої продукції, що обліковується на рахунку “Готова продукція”.

Система узагальнення облікових даних при складанні виробничого звіту складається з певної сукупності таблиць, що виступають в якості аналітичних облікових регістрів.

Одним із основних принципів забезпечення достовірності і прозорості облікових даних є документування первинного споживання ресурсів на господарські потреби на основі реєстрації кожним підрозділом власних витрат виробництва за об’єктами обліку.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.

Соседние файлы в папке MMM