Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
All_inclusive / MMM / Дисерт.doc
Скачиваний:
41
Добавлен:
23.02.2016
Размер:
1.25 Mб
Скачать

112

ЗМІСТ

ВСТУП..................................................................................................................3

РОЗДІЛ 1. КОНЦЕПЦІЯ УПРАВЛІННЯ СОБІВАРТІСТЮ ПРОДУКЦІЇ В УМОВАХ РИНКОВОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ................................................................9

1.1. Собівартість продукції як оціночний показник ефективної роботи підприємства...................................................................................................................9

1.2. Методи управління собівартістю продукції..............................................31

1.3. Управлінський облік і його зв’язок з собівартістю продукції.................49

Висновки до розділу 1........................................................................................67

РОЗДІЛ 2. МЕТОДИКА УПРАВЛІНСЬКОГО ОБЛІКУ ВИТРАТ НА ВИРОБНИЦТВО...........................................................................................................70

2.1. Методи обліку витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції........................................................................................................................70

2.2. Нормативний метод обліку витрат на виробництво................................89

2.3. Облік витрат за методом “директ-костинг”............................................107

2.4. Організація обліку за центрами витрат і центрами відповідальності..122

Висновки до розділу 2.....................................................................................142

РОЗДІЛ 3. АНАЛІЗ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ В СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ............................................................................................................145

3.1. Факторний аналіз собівартості продукції...............................................145

3.2. Використання економіко-математичних моделей в аналізі собівартості продукції.....................................................................................................................169

3.3. Прийняття управлінських рішень на основі аналізу собівартості.......179

Висновки до розділу 3.....................................................................................194

ВИСНОВКИ.....................................................................................................197

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ......................................................200

ДОДАТКИ........................................................................................................216

ВСТУП

Сучасні ринкові перетворення в економіці країни ставлять нові вимоги до якості обліково-аналітичної інформації, яка є підставою для прийняття необхідних управлінських рішень на підприємствах різних організаційно-правових форм господарювання. Їх керівництву необхідна достовірна і повна інформація про діяльність господарюючого суб’єкта. Це зумовлює необхідність удосконалення системи обліку – як основи інформаційного забезпечення будь-якого процесу управління, в тому числі й управління собівартістю продукції.

Актуальність теми дослідження. В сучасних умовах результати роботи кожного підприємства значною мірою залежать від системи управління, яка забезпечує економічну самостійність підприємства, його конкуренто-спроможність та стійке фінансове становище на ринку. Вирішення проблеми розвитку та економічного зростання промислових підприємств можливе завдяки удосконаленню управління витратами. Тому перед управлінським персоналом постає завдання пошуку і впровадження системи, яка має відповідати принципам єдності підходів на різних рівнях управління, планування, обліку, калькулювання, оцінки та аналізу; можливості управління витратами на різних стадіях життєвого циклу виробів; органічного поєднання зниження витрат з досягненням високої якості готової продукції.

Методика обліку і аналізу собівартості, виробничих витрат, яку застосовують на підприємствах досліджуваної галузі, не повною мірою відповідає сучасним вимогам. Серед проблем можна виділити такі: недосконалість процесів збору первинної облікової інформації; вибір методів обліку витрат і калькулювання собівартості продукції; організація обліку витрат за центрами відповідальності; визначення поділу витрат на постійні і змінні для прийняття управлінських рішень.

Вагомий внесок у дослідження проблем обліку собівартості зробили вітчизняні вчені, зокрема О. С. Бородкін, Ф. Ф. Бутинець, С. Ф. Голов, З. В. Гуцайлюк, В. І. Єфіменко, М. В. Кужельний, А. М. Кузьмінський, В. С. Ластовецький, В. Г. Линник, Л. В. Нападовська, М. С. Пушкар, Василь В.Сопко, Валерія В. Сопко, Ю. С. Цал-Цалко, Л. М. Чернелевський, М. Г. Чумаченко та інші. У країнах ближнього зарубіжжя ці проблеми досліджено у наукових працях І. А. Басманова, П. С. Безруких, М. А. Вахрушиної, М. Д. Врублевського, К. М. Гаріфулліна, В. Б. Івашкевича, Т. П. Карпової, А. Н. Кашаєва, С. О. Ніколаєвої, П. П. Новіченка, В. Ф. Палія, С. О. Стукова, В. І. Ткача, А. Д. Трусова та інших, серед науковців дальнього зарубіжжя питання обліку собівартості розкрито у працях Х. Андерсена, К. Друрі, Б. Нідлза, Уорда Кіта, П. Фридмана, Ч. Хонгрена, Дж. Фостера, Шим Джей К., А. Яругової та інших.

Вагомість і значимість аналізу собівартості продукції для управління підприємством, методика його здійснення досліджується у працях А. Ф. Аксьоненка, С. Б. Барнгольц, М. І. Баканова, С. А. Бороненкової, А. П. Зуділіна, Є. В. Мниха, В. І. Петрової, Г. В. Савицької, В. А. Чернова, М. Г. Чумаченка, А. Д. Шеремета.

Проте методологічні та методичні положення, пов’язані з обліком і аналізом в управлінні собівартістю хімічної промисловості, потребують подальшого поглиблення і доповнення. Тому зроблено висновок про необхідність подальшого системного дослідження собівартості продукції цієї галузі. Це обумовило вибір теми дисертації, її мету, завдання та основні напрями дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана згідно з планом науково-дослідних робіт Київського національного економічного університету як складова частина загальнодержавної програми досліджень за темою “Удосконалення обліку і контролю в галузях економіки“ (державний реєстраційний номер 0103U004766).

У межах наукової програми автором виконано дослідження, пов’язані з обґрунтуванням собівартості і витрат, удосконаленням методики обліку собівартості у системі управління підприємством, розробкою напрямів зниження собівартості на основі факторного аналізу, пропозиціями щодо збору оперативної інформації про собівартість та витрати на підприємствах досліджуваної галузі.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є обґрунтування теоретичних і методичних положень та розробка практичних рекомендацій щодо удосконалення обліку і аналізу в системі управління собівартістю продукції.

Для досягнення мети передбачено розв'язання таких завдань:

уточнити сутність економічної категорії “собівартість” та визначити вплив технологічних і організаційних особливостей хімічної промисловості на формування цього показника;

обґрунтувати потребу на підприємствах хімічної промисловості управлінського обліку і його зв’язок із собівартістю продукції;

визначити методи обліку витрат і калькулювання собівартості продукції, обґрунтувати доцільність ведення обліку витрат методом неповної (зрізаної) собівартості;

розробити раціональнішу методику організації обліку за центрами відповідальності, а також збору оперативної інформації про відхилення від норм;

визначити напрями аналізу собівартості продукції і впливу факторів на цей показник як пошук шляхів зниження собівартості у виробництвах виробів із пластмаси;

обгрунтувати доцільну економіко-математичну модель оптимальної виробничої програми при мінімальних витратах і максимальних прибутках.

Об’єктом дослідження є собівартість продукції підприємств хімічної промисловості.

Предметом дослідження є методика обліку і аналізу в системі управління собівартістю продукції на підприємствах досліджуваної галузі.

Методи дослідження. Роботу виконано із застосуванням діалектичного підходу до вивчення сучасного стану системи обліку і аналізу собівартості та витрат виробництва на підприємствах галузі. У межах цього підходу застосовано два базових методи – індукція та дедукція. Під час написання дисертації використано:

загальнонаукові методи: аналіз, синтез, групування, порівняння;

абстрактно-логічний - при вивченні теорії і практики ведення обліку виробничих витрат, собівартості продукції;

статистичні методи - при обґрунтуванні необхідності поділу витрат на постійну і змінну частини;

економіко - математичні методи, зокрема лінійне програмування для пошуку оптимальних варіантів отримання прибутку.

Інформаційним забезпеченням дослідження є фактичні показники фінансово-господарської діяльності підприємств, які займаються переробкою та виробництвом виробів із пластмас. У процесі дослідження вивчено праці зарубіжних і українських учених-економістів щодо питань методології управлінського обліку та аналізу витрат на виробництво.

Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає у визначенні, уточненні та теоретичному обґрунтуванні комплексу питань, пов’язаних з удосконаленням обліку і аналізу в системі управління собівартістю продукції.

За результатами дослідження:

вперше:

запропоновано концепцію управління собівартістю продукції, що передбачає комплексний системний підхід до дослідження і впливу на собівартість;

обґрунтовано модель лінійного програмування, яка використовується під час вирішення таких управлінських завдань: визначення асортименту продукції, заміна і поєднання вихідних матеріалів, виробниче планування на підприємствах хімічної промисловості;

удосконалено:

організацію обліку собівартості методом “директ-костинг”, що дає змогу проаналізувати взаємозв'язок собівартості, обсягу виробництва і прибутку і є одним із методів управління собівартістю;

напрями аналізу собівартості продукції і впливу низки внутрішніх і зовнішніх факторів на цей показник, шляхи зниження собівартості у виробництвах виробів із пластмас;

комплекс заходів для оперативного керування собівартістю в цеху, на виробничих дільницях шляхом проведення групування відхилень від норм і зміни норм за місцями виникнення, причинами й винуватцями;

одержало подальший розвиток:

визначення сутності економічної категорії “собівартість” та виявлення впливу організаційних і технологічних особливостей хімічної промисловості на формування цього показника;

обґрунтування існування управлінського обліку на деяких підприємствах та доведення необхідності його впровадження на інших підприємствах досліджуваної галузі.

Практичне значення одержаних результатів. Застосування на практиці запропонованих рекомендацій дає можливість забезпечити відповідне відображення операцій з обліку собівартості сучасним умовам господарювання, своєчасне одержання та аналіз необхідної інформації під час прийняття управлінських рішень. Отримані результати спрямовані на підвищення достовірності, оперативності та аналітичності обліку витрат, надають змогу повніше використовувати внутрішньовиробничі резерви підприємства.

У результаті проведеного дослідження виробництва пластмасових виробів обгрунтовано пропозиції щодо застосування методу обліку і управління витратами за неповною собівартістю у виробництві друкованої продукції на поліетиленових і поліпропіленових плівках, збору оперативної інформації про відхилення від норм витрачання матеріалів у цехах основного виробництва, використання економіко-математичних методів в управлінні собівартістю. Підтвердженням цього є довідки про впровадження: у закритому акціонерному товаристві спільного підприємства “Теріхем-Луцьк” м. Луцька (довідка № 121/03 від 15.03.2005р.); у спільному українсько-словацькому підприємстві товариства з обмеженою відповідальністю “Хемосвіт Луцькім” м. Луцька (довідка № 327/12 від 05.05.2005 р.); у відкритому акціонерному товаристві “Луцькпластмас” м. Луцька (довідка № 832/08 від 27.04.2005 р.); а також у навчальному процесі Волинського державного університету імені Лесі Українки при викладанні курсів “Управління витратами”, “Бухгалтерський облік у прийнятті управлінських рішень” (довідка № 4/3242 від 15.09.2005 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота – це самостійно виконане наукове дослідження. Положення, результати, висновки та рекомендації є особистим здобутком автора. Особистий внесок автора в наукові праці, написані у співавторстві, відображено у переліку основних, опублікованих за темою дисертації, робіт.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дослідження апробовано на: міжнародній науковій конференції “Реформування фінансово-кредитної системи і стимулювання економічного зростання” (м. Луцьк, 2004 р.); ІІІ науковій конференції, присвяченій пам'яті д. е. н. О. С. Бородкіна (м. Київ, 2005 р.); міжнародній науково-практичній конференції “Дні науки 2005” (м. Дніпропетровськ, 2005р.); міжнародній науково-практичній конференції “Фінансово-кредитне стимулювання економічного зростання” (м. Луцьк, 2005 р.).

Розділ 1 концепція управління собівартістю продукції в умовах ринкової трансформації

1.1. Собівартість продукції як оціночний показник ефективної роботи підприємства

Собівартість – як економічна категорія властива товарно-грошовим відносинам. Вона виникла тоді, коли всі витрати виробництва стали набирати вартісної форми, тобто коли виникла необхідність підрахувати, скільки коштує виробництво товару і з якою вигодою або збитком він реалізований.

Собівартість продукції є категорією історичною. В кожній суспільно-економічній формації економічна природа витрат визначається характером виробничих відносин. Класики марксизму - ленінізму визнавали собівартість як категорію, що характеризує капіталістичні виробничі відносини, відносини експлуатації. В умовах соціалістичного товарного виробництва категорія собівартості виражає соціалістичні виробничі відносини в вартісній формі і пов’язана з дією таких економічних законів як закон вартості і закон економії робочого часу. В ринкових умовах господарювання собівартість продукції – це виражені в грошовій формі витрати на її виробництво і реалізацію, вона складається з витрат пов’язаних з використанням в процесі виробництва продукції природних ресурсів, сировини, матеріалів, палива, енергії, основних засобів, трудових ресурсів, а також інших витрат на її виробництво і реалізацію.

Вихідною основою собівартості є витрати підприємства. Проте на відміну від витрат в категорії собівартості відображаються не тільки взаємозв’язки і залежності, пов’язані переважно з процесом виробництва, але і зв’язки зумовлені з обігом споживчих вартостей.

В показнику собівартості відображаються економічні, науково-технічні, соціальні і природоохоронні фактори розвитку. В собівартості концентруються всі резерви економії виробничих ресурсів.

Кількісний вимір витрат виробництва продукції на рівні пер­винної ланки (підприємства, фірми) теж виражається за допомогою широковживаної у вітчизняній науці і господарській практиці економічної категорії “собівартість”, яка обчислюється у грошовій формі. Собівартість – це грошове вираження витрат господарського суб'єкта на виробництво продукції, що відбиває витрати засобів виробництва і заробітної плати на його створен­ня. З приводу цього К. Маркс писав так: “З точки зору капіталіста витрати виробництва складаються тільки лише з тих грошей, які він авансував або тільки з тієї частини витрат виробництва това­ру, які він оплатив” [106, с.265].

Собівартість несе важливу інформацію про умови і стан вироб­ництва на підприємстві і є одним з основних оперативних показ­ників його господарської діяльності. Товаровиробник завжди праг­не до найбільш раціонального використання ресурсів з метою зменшення собівартості, збільшення обсягів виробництва і під­вищення на цій основі прибутковості.

В політекономічному аспекті існує декілька підходів до розгляду витрат виробництва. По-перше, з точки зору всього суспільного виробництва ви­трати виробництва поділяються на витрати суспільства і витрати його первинних ланок – підприємств. З позиції суспільного ви­робництва до витрат належать витрати, що відображені у вартос­ті кінцевої продукції. Витрати підприємства на виробництво являють собою важли­вий елемент відтворювального процесу первинної ланки і відтво­рюють у собі витрати підприємства на всі спожиті ресурси на ви­робництво продукції.

По-друге, на рівні підприємства одночасно існує два підходи до визначення витрат виробництва: бухгалтерський та економічний. В економічних дослідженнях особливу цінність мають економічні витрати, а в господарській практиці – бухгалтерські ви­трати.

Витрати виробництва на підприємстві та витрати суспільства об'єктивно мають вартісну форму. Розрізняють витрати виробницт­ва загальні та такі, які належать до виробленої продукції. Витрати виробництва в грошовій формі на одиницю продукції — це її собі­вартість (тобто вартість для себе). Собівартість можна розгляда­ти як сукупні витрати, поділені на кількість створеної продукції, тобто, за термінологією західної економічної науки, як середні витрати.

Для підприємства собівартість – це мірило витрат і доходів. При певному рівні ціни зменшення витрат забезпечує збільшення дохо­дів. Собівартість відображає реальні, прямі витрати підприємства на виробництво продукції, що дає можливість визначити ефективність його роботи. Собівартість відбиває також ряд економічних відносин (ціни на засоби виробництва, швидкість обороту фондів (капіталу), рівень заробітної плати працівників тощо. За визначенням Адама Сміта “вартість товару - сума нормальних компенсацій, сплачуваних за фактори, використані у виробництві, отже “природна ціна” товару в реальному світі визначається виробничими витратами у грошовому вираженні, що складаються із заробітної плати, ренти і прибутку, які самі є “природною ціною” робочої сили, землі і капіталу” [15, с.53].

В працях вітчизняних і зарубіжних вчених-економістів приведені різні погляди стосовно визначення категорії собівартості продукції (додаток А).

Проведений аналіз різних точок зору вчених-економістів на сутність поняття “собівартість” дав можливість дійти до висновку, що в умовах ринкової економіки під собівартістю слід розуміти суму всіх явних витрат, пов’язаних не тільки з простим відтворенням, як традиційно було прийнято в вітчизняній теорії, але і з отриманням підприємницького доходу, пов’язаного з ризиковим характером процесу виробництва.

На нашу думку, в бухгалтерському тлумаченні собівартість – це вартісна оцінка ресурсів, що використовуються для виробництва і реалізації продукції з метою отримання економічної вигоди. Таке визначення собівартості є доцільним, оскільки практично всі інші дефініції, що деталізують склад ресурсів, залишають перелік витрат відкритим. Так як питання структури і складу витрат, що включаються до собівартості знаходяться під впливом економічних умов виробництва, що змінюються, прийняті рішення не є однозначними. Відповідно, виникає необхідність розробки загальних підходів, економічно обґрунтованих принципів формування собівартості [94, с.223]. Важливим є те, що перелік витрат, які включаються до собівартості продукції (робіт, послуг), повинне визначати саме підприємство, виходячи з економічної сутності понесених витрат і загальних принципів бухгалтерського обліку.

Собівартість як економічна категорія відбиває відносини, що складаються між суспільством у цілому і окремим виробником з приводу відокремлення витрат підприємства, за визначенням К. Маркса “додаючи реально затрачений основний капітал до виплаченої заробітної плати, отримуємо “ціну витрат” на виробництво товару” [15, с. 217].

Важливим показником підвищення ефективності виробництва є зниження собівартості продукції. Для того щоб визначити шляхи зниження собівартості продук­ту, необхідно знати структуру витрат. У трудомістких галузях ви­робництва, наприклад у деревообробній, переважають витрати на заробітну плату, в матеріаломістких (харчова промисловість) вели­ка частка матеріальних витрат, у фондомістких (чорна металургія) висока частка амортизаційних відрахувань тощо.

Є група чинників, які впливають на зниження собівартості про­дукції, але не залежать від конкретного виробника. Це будівництво за рахунок держави шляхів, мостів, що веде до зниження транс­портних витрат, зменшення витрат на перевезення сільськогоспо­дарської продукції тощо. Таким чинником є також політика держа­ви в галузі цін, тарифів та заробітної плати. Прискорені норми амортизації зумовлюють зростання собівартості. Можна виділити також чинники, пов'язані з природними умовами. Вони помітно впливають на собівартість продукції галузей добувної промисло­вості та сільського господарства.

Собівартість – це частина вартості продукту праці. У процесі її зниження виявляються майже всі складові підвищен­ня ефективності виробництва: зростання продуктивності праці, еко­номія матеріально-сировинних і паливно-енергетичних ресурсів, поліпшення використання основних фондів.

Водночас цей показник не є кінцевим у характеристиці ефек­тивності діяльності підприємства, оскільки в ньому не відбивається результативність невиробничої, а також позавиробничої діяльності.

Значимість собівартості для системи управління, зокрема облік собівартості, досліджується в праці відомого американського інженера Г.Емерсона “Дванадцять принципів продуктивності”. Його погляди на цю проблему залишилися актуальними на сьогодні.

“Сучасне управління виробництвом вимагає такої точності, що, кажучи про витрати, стає необхідним враховувати паралельно і їхню продуктивність.

Дванадцять принципів продуктивності належать нашому часові, як газові установки, динамо-машини, парові турбіни; вони майже так само сучасні і нові, як аероплан; вони покликані до життя складністю сучасного виробництва і сучасних життєвих умов. У якому порядку їх видавати – це неважливо. Ми почнемо з обліку, але треба пам'ятати, що без корінної стандартизації і нормалізації всіх інших сторін справи облік не може бути ні швидким, ні точним, ні повним. Тому питання обліку нам прийдеться трактувати теоретично, показуючи лише той хребет основних облікових операцій, від якого, подібно ребрам, відходять облікові функції більш спеціального характеру. Існує облік нормалізованих умов, облік нормованих операцій, облік дисципліни, облік справедливості. Але основним є все-таки облік собівартості і продуктивності, що і здійснюється шляхом універсальної, загальноприйнятої і надзвичайно простої формули, що цілком покриває продуктивність операцій і виробничу собівартість матеріалів, виконавців і устаткування” [181, с. 351].

Стан виробництва характеризується його ефективністю, психологічними параметрами, ступенем використання досягнень науково-технічного прогресу, місцем і роллю працівника в виробничих процесах. Обмеженість ресурсів і досягнення запланованої ефективності вимагає постійного співставлення витрат і отриманих результатів [93, с.162]. Ця проблема посилюється під впливом інфляції, коли дані про виробничі витрати необхідно щоденно звіряти з даними майбутніх затрат, які залежать значною мірою від впливу зовнішнього середовища. Крім цього, адміністрація в цілях управління витратами і доходами слідкує за ефективністю роботи кожного підрозділу по виробництву того чи іншого виду продукції.

В цілому механізм господарювання підприємства визначається ступінню управління витратами. На рис. 1.1 виділені основні елементи системи управління витратами на виробництво.

Рис. 1.1. Елементи системи управління витратами і їх взаємозв'язок

Вимоги сьогодення визначають новий підхід щодо вивчення методики обліку витрат, собівартості продукції. Нині для підприємств постає необхідність розробки системи контролю за собівартістю продукції на основі розширення аналітичності застосовуваних в обліку групувань витрат.

Облік витрат виробництва, облік собівартості продукції являються визначальними в загальній системі бухгалтерського обліку. При цьому облік, зокрема в частині управлінського обліку, не обмежується лише самим обліком витрат на виробництво та собівартості в вартісних показниках, регламентованих в нормативних документах. Його зміст більш ширший, виходячи з економічної суті собівартості та витрат, виходячи з вимог щодо управління господарськими процесами на підприємствах в умовах ринку.

Питання про необхідність системного дослідження собівартості через призму потреб управління було поставлено академіком М.Г. Чумаченком більше 20-ти років тому. Він довів, що повинна сформуватись нова наукова дисципліна - управління собівартістю продукції. Відображаючи рівень витрат на виробництво, собівартість комплексно характеризує ступінь використання всіх ресурсів підприємства, а отже, і рівень техніки, технології та організації, управління виробництвом. Показник собівартості продукції виступає універсальним показником, який в грошовому виразі акумулює всі витрати (прямі і непрямі), пов'язані з будь-яким процесом чи виробом (частиною виробу - деталями, вузлами). При цьому предметом управління собівартістю продукції за М.С. Пушкарем є спожиті ресурси підприємства у процесі кругообігу господарських засобів з точки зору їх мінімізації. Отже, необхідно знижувати спожиті ресурси на одиницю продукції як в речово-натуральному виразі, так і у вартісному.

Мета управління собівартістю продукції – підвищення ефективності виробництва на основі таких принципів:

– нормування всіх видів ресурсів, які використовуються для виробництва продукції;

– контроль за дотриманням норм методом фіксації у спе­ціальних документах відхилень від норм;

– зміна норм на основі нової техніки і технології, впровадження наукових розробок, удосконалення організації праці тощо;

– удосконалення системи управління;

– розробка системи управління собівартістю;

– стимулювання працівників за зниження витрат ресурсів на одиницю продукції.

Система управління собівартістю включає в себе різні еле­менти: нормування витрат, облік нормативних та фактичних витрат, аналіз ефективності використання ресурсів, зворотний зв'язок між виробництвом і управлінням на основі оперативної бухгалтерської інформації, нормативне господарство та внесення змін у норми, маркетингові дослідження, використання ЕОМ [143, с. 231].

На думку Т.П. Карпової собівартість, як економічна категорія, один з об'єктів обліку та один з інструментів керування господарськими процесами на підприємстві, з точки зору своєї сутності та дієвості, вимагає:

– комплексного відображення виробничих процесів в кількісному та вартісному вимірі в цілях управління і визначення прибутку;

– вибору в якості об'єктів обліку господарських процесів і пов'язаних з ними витрат;

– обмеження суб'єкта рамками підприємства;

– системного використання елементів методу (планування, нормування, вимірювання, реєстрація, оцінка, групування, аналіз, контроль) у відображенні виробничого процесу при нерозривному зв'язку з процесом наростання витрат;

– класифікації витрат у відповідності з цілями їх управління для визначення собівартості продукції і отримання прибутку, прийняття рішень і планування, здійснення процесу контролю і регулювання;

– формування внутрішньої звітності за рівнями управління виробничими процесами з використанням при цьому принципів управління, прийнятих на підприємстві, з врахуванням перетворення показників внутрішньої звітності у показники зовнішньої звітності [76, с. 54].

В економічній літературі простежується взаємозамінність, тотожність таких понять як “собівартість продукції” та “витрати виробництва”. На нашу думку зв’язок цих категорій полягає в тому, що витрати є основою для розрахунку собівартості, а сама собівартість є формою цільового спрямування витрат.

Проте ряд авторів, зокрема Бакаєв А.С., Безруких П.С., Врублевський Н.Д. вказують на відмінність між категоріями “витрати виробництва” і “собівартість продукції”. Це пов'язано з тим, що час здійснення витрат виробництва не співпадає з часом випуску продукції. Витрати виробництва відображають первинне споживання виробничих ресурсів, пов'язаних з використанням робочої сили, засобів праці і предметів праці, тоді як собівартість продукції відображає кінцевий результат виробничого процесу і включає всі витрати, що відносяться на випущену з виробництва продукцію і її продаж [24, с. 254].

Проте ця відмінність усувається з поділом собівартості на види.

На практиці по підприємству в цілому виділяють два види собівартості продукції: виробничу і повну. Виробнича собівартість продукції включає в себе матеріальні витрати на технологічні потреби, витрати на заробітну плату основних робітників і загальновиробничі витрати. Всі витрати, які включаються до виробничої собівартості продукції визначають собівартість випущеної готової продукції і незавершеного виробництва. Повна собівартість продукції являє собою суму собівартості готової продукції, комерційних і адміністративних витрат звітного періоду.

В подальшому будемо вважати поняття “витрат виробництва” і “ виробнича собівартість продукції” ідентичними для відображення їх в обліку і аналізі і при прийнятті управлінських рішень.

Для кращого управління матеріальними і фінансовими потоками на підприємстві, підвищення відповідальності керівників структурних підрозділів за результати роботи, отримання необхідної інформації для розробки трансфертних цін по окремих структурних підрозділах підприємства (цехах, дільницях, бригадах, установках), функціонування яких повязано з будь-яким закінченим технологічним циклом виготовлення продукції, розробляється собівартість продукції або послуг цього підрозділу. Дана собівартість включає в себе витрати, що відносяться до діяльності вказаного центру витрат, і є необхідною передумовою для здійснення внутрішньовиробничих розрахунків [80, с.17].

Поряд з видами існують також форми собівартості, які можуть приймати кожний її вид.

Планова собівартість. Визначає роботу підприємства на певний плановий період. Зазвичай планова собівартість розраховується на рік з розбивкою по кварталах. В її основі лежать середні норми витрат різних видів ресурсів. Планова собівартість являє собою максимально допустиму величину, відхилення від якої в більшу сторону є небажаним для будь-якого підприємства.

Нормативна собівартість. На відміну від планової розраховується на основі поточних норм витрат матеріальних і трудових ресурсів стільки разів в рік, скільки разів проходять зміни даних норм і нормативів. З початку року вона може бути вище планової собівартості, а в кінці року – нижча від планової. Нормативна собівартість розраховується на підприємствах, де застосовується нормативний метод обліку витрат і калькулювання собівартості продукції.

Звітна (фактична) собівартість. Визначається фактичними витратами на виробництво і реалізацію продукції і характеризує ступінь виконання плану за звітний період. Відхилення звітної собівартості від планової викликається причинами, зумовленими незадовільною роботою самого підприємства, оскільки в такому випадку мають місце реальні втрати від простоїв, браку, нестачі матеріальних цінностей. Крім того, відхилення фактичної собівартості від планової може бути пов’язане з причинами, що безпосередньо не залежать від діяльності підприємства. До них відноситься зміна цін на сировину і матеріали, тарифів на електроенергію, норм амортизаційних відрахувань, нормативів відрахування до позабюджетних фондів.

Але не можна не погодитися з думкою Николаєвої С.А. про те, що в різних ситуаціях при прийнятті рішень необхідна різна інформація про собівартість. Не випадково одним із принципів організації управлінського обліку є принцип: різна собівартість для різних потреб [125, с. 47-48].

Тому класифікацію собівартості можна доповнити за іншими характерними ознаками. В залежності від джерел даних визначають провізорну (очікувану) і кошторисну собівартість. Очікувана собівартість встановлюється на основі фактичних даних обліку витрат і виходу продукції за дев'ять місяців і розрахунків очікуваних витрат і виходу продукції в четвертому кварталі. Цей показник використовується в управлінні виробництвом. Кошторисна собівартість характеризує витрати на виробництво конкретних виробів чи робіт, що виконуються в разовому порядку.

Залежно від ступеню узагальнення даних, що використовуються для розрахунку собівартості розрізняють індивідуальну і галузеву собівартість. Індивідуальна – характеризує витрати окремого підприємства на виробництво і реалізацію продукції, а галузева – відображає сукупні витрати на виробництво і реалізацію окремих видів продукції всіх підприємств галузі. Класифікація собівартості за різними ознаками наводиться на рис. 1.2.

Рис. 1.2. Класифікація собівартості за різними ознаками

За ознакою періодичності розрізняють річну, квартальну і місячну собівартість.

Регламентація складу витрат, які включаються до собівартості продукції, в значній мірі носить історичний характер, тобто може визначатися податковою політикою держави на її конкретному етапі розвитку економіки.

Собівартість продукції має тісний зв'язок з її ціною. Це проявляється у тому, що собівартість слугує базою ціни товару і її нижньою межею для виробника, щоб забезпечити процес відтворення виробництва. Підприємство не може встановлювати ціну, нижчу за собівартість, бо в такому випадку воно буде

збитковим. Від рівня собівартості продукції при інших незмінних умовах залежить обсяг прибутку. Чим економніше підприємство використовує матеріальні, трудові і фінансові ресурси, тим більша ефективність виробничого процесу, тим більший буде прибуток.

Планування і контроль цін на продукцію, поточних витрат, визначення величини прибутку є важливими складовими управлінського обліку. Проте перш ніж аналізувати досягнуті результати потрібно чітко класифікувати всі витрати, обґрунтувати процес формування собівартості продукції.

Одним із методів пізнання, дослідження, вивчення об’єктів чи явищ є класифікація, тобто поділ на класи на основі визначених загальних ознак об’єктів і закономірних зв’язків між ними. Чим більше виділено ознак класифікації, тим більший ступінь пізнання об’єкту. Класифікація витрат за тією чи іншою ознакою чи за кількома ознаками одночасно покладена в основу організації обліку і аналізу виробничих витрат, калькулювання собівартості продукції. Єдина класифікація витрат для всіх галузей економіки є ознакою централізованого управління, тому кожне підприємство в своїй системі виробничого обліку має право розробляти і використовувати для управління свою номенклатуру витрат [124, с. 24].

Важливим групуванням витрат, які використовуються в вітчизняній теорії і практиці обліку витрат на виробництво і калькулюванні собівартості продукції є групування за економічними елементами і статтями калькуляції.

В залежності від способу віднесення на вироби витрати поділяються на прямі і непрямі. Оскільки до прямих витрат відносяться прямі матеріальні витрати і пряма заробітна плата, тобто заробітна плата виробничих робітників, то непрямі витрати включають накладні витрати. Склад витрат передбачає поділ на одноелементні і комплексні. Іншою важливою ознакою класифікації є їх відношення до обсягу виробництва, в зв’язку з цим витрати поділяють на постійні і змінні. Слід зазначити і інші ознаки, такі як поділ на витрати певного періоду (періодичні) і витрати на вироби; минулі (фактичні) і кошторисні (майбутні, планові) витрати; витрати за місцями виникнення витрат (центри витрат) і сферами (центрами) відповідальності; за носіями витрат; поділ накладних витрат на первинні і вторинні - в залежності від конкретних цілей управління підприємством.

Метою класифікації є виділення із загальних витрат релевантної частини (частини, на яку можна повпливати в даний момент). Тому спосіб класифікації залежить від конкретних завдань, що ставляться перед керівниками (табл.1.1).

Таблиця 1.1

Класифікація витрат стосовно поставлених завдань

Питання, що виносяться перед керівництвом

Класифікація витрат стосовно поставлених завдань

Як зміниться прибуток при оцінці зміни цін, витрат і обсягу виробництва?

Які наслідки будуть після зміни структури обсягу продукції?

Яка оптимальна структура обсягу продукції?

Яким повинен бути обсяг?

За динамікою витрат відносно обсягу:

змінні;

постійні;

змішані;

Які витрати на виробництво в цілому?

Які витрати на виробництво даного виду продукції чи групи видів продукції?

Які витрати даного підрозділу?

За можливістю віднесення на конкретний об'єкт обліку :

прямі;

непрямі;

Наскільки значні відхилення "план-факт" і чим вони викликані?

Хто відповідає за відхилення?

Які конкретні резерви економії?

За ступенем регулювання:

повністю регульовані ;

частково регульовані;

слабо регульовані

Значну роль в плануванні, обліку і калькулюванні собівартості продукції, а також і в управлінні підприємством в цілому відіграє структура собівартості.

Під структурою собівартості розуміють співвідношення різних елементів або статей витрат в загальній сумі витрат на виробництво і реалізацію продукції. Структура собівартості може визначатися на основі класифікації за економічними елементами та статтями калькуляції.

В табл. 1.2 приведено структуру витрат на виробництво промислової продукції за період 1993-2003р.р. в Україні [161,162,163,164].

Таблиця 1.2

Структура витрат на виробництво та витрати на одиницю виробленої продукції (робіт, послуг) в 1993-2003 рр. в Україні

Роки

Відсотків до загальних витрат

Витрати на одиницю виробленої продукції коп./грн

Матеріальні витрати

Амортизація

Витрати на оплату праці

Відрахування на соціальні заходи

Інші операційні витрати

1993

65,3

1,2

9,1

5,4

19,0

74,8

1994

65,7

0,5

9,4

5,5

18,9

82,2

1995

66,4

2,5

11,3

5,7

14,1

85,7

1996

59,8

6,2

13,6

6,5

13,9

92,2

1997

54,2

10,1

13,3

6,2

16,2

96,9

1998

56,2

7,7

12,8

5,5

17,8

96,9

1999

55,3

8,5

11,9

3,9

20,4

92,9

2000

53,8

6,5

11,0

3,4

25,3

98,2

2001

55,9

7,1

12,8

4,0

20,2

95,4

2002

54,9

7,1

13,8

4,5

19,7

94,2

2003

57,3

6,6

13,1

4,2

18,8

91,8

Поелементна структура собівартості продукції розрізняється за видами економічної діяльності.

Ці відмінності визначають характер промислового виробництва в залежності від переваги питомої ваги того чи іншого виду витрат.

В зв’язку з цим виділяють такі групи галузей промисловості: матеріаломісткі, трудомісткі, енергомісткі і фондомісткі (табл. 1.3).

Таблиця 1.3

Структура витрат на виробництво та витрати на одиницю виробленої продукції (робіт, послуг) основних видів промислової діяльності у 2003 році в Україні

Відсотків до загальних витрат

Витрати на одиницю виробленої продукції, коп./грн

Матеріальні витрати

Амортизація

Витрати на оплату праці

Відрахування на соціальні заходи

Інші операційні витрати

Вся промисловість

71,7

5,1

10,1

3,6

9,5

96,6

Добувна промисловість

47,8

12,6

18,6

7,7

13,3

98,9

Видобування енергетичних матеріалів

42,4

14,9

20,7

9,0

13,0

102,8

Видобування не енергетичних матеріалів

57,8

8,2

14,7

5,4

13,9

92,3

Обробна промисловість

у тому числі:

76,0

3,5

8,6

2,9

9,0

96,8

Харчова промисловість і перероблення сільськогосподарських продуктів

78,3

3,3

6,4

2,0

10,0

104,6

Легка промисловість

57,9

4,8

19,7

5,9

11,7

101,2

текстильна промисловість і пошиття одягу

52,5

5,5

23,0

6,9

12,1

101,6

виробництво шкіри та шкіряного взуття

70,7

3,0

11,7

3,6

11,0

100,2

Виробництво деревини та з деревини

63,9

4,8

14,3

4,6

12,4

102,6

Целюлозно-паперова видавнича справа

67,4

5,0

9,8

2,9

14,9

91,7

Виробництво коксу та нафтоперероблення

90,7

1,7

2,6

1,0

4,0

95,3

Хімічна та нафтохімічна промисловість

75,8

4,8

7,8

2,8

8,8

90,7

хімічне виробництво

75,2

4,9

7,8

2,8

9,3

88,8

вироблення гумових та пластмасових виробів

77,6

4,6

7,8

2,7

7,3

97,2

Виробництво інших неметалевих мінеральних виробів

67,8

5,3

13,3

4,7

8,9

98,1

Металургія та оброблення

81,2

3,0

7,7

2,7

5,5

91,3

Машинобудування

63,1

4,2

14,1

5,0

13,6

98,9

виробництво машин та устаткування

56,1

5,1

17,2

6,0

15,6

100,9

виробництво електричного і електронного устаткування

63,0

4,5

12,8

4,2

15,5

99,8

виробництво транспортного устаткування

70,2

3,1

11,8

4,4

10,5

96,4

Виробництво та розподілення електроенергії, газу та води

60,2

10,1

14,3

5,1

10,3

93,0

До матеріаломістких відносять такі галузі промисловості, в собівартості яких переважають матеріальні витрати.

Трудомісткі – це галузі, де в структурі собівартості більшу частину складають трудові витрати з відрахуваннями на соціальні потреби. Енергомісткими є галузі, в собівартості продукції яких значну питому вагу займають затрати на електроенергію.

Фондомісткі – це галузі з високою питомою вагою затрат на амортизацію. Віднесення тієї чи іншої галузі до однієї із названих груп дозволяє встановити резерви і джерела за рахунок яких можна забезпечити зниження собівартості продукції. Такий поділ галузей промисловості за характером виробництва є відносним і динамічним, оскільки з розвитком техніки і технології змінюється співвідношення матеріальних і трудових витрат, тому трудомісткі галузі можуть стати матеріаломісткими або фондомісткими.

З даної табл. 1.3 можна зробити висновки, що найбільш фондомісткою є продукція добувної промисловості, де частка амортизації становить – 12,6% до загального підсумку, зокрема видобування енергетичних матеріалів - 14,9%, а також виробництво та розподілення електроенергії - 10,1%, а найбільш матеріаломісткими в 2003 році є ті галузі промисловості України, які займаються виробництвом коксу та нафтопереробкою - 90,7%, виробництвом гумових та пластмасових виробів - 77,6%, харчова промисловість і переробка сільськогосподарської продукції - 78,3%.

Економіка підприємств обробної промисловості має багато спільних рис. Проте економіка хімічного виробництва, зокрема виробництва виробів з пластмас поряд з характерними рисами має свої специфічні особливості.

Хімічна промисловість – одна із найбільш перспективних галузей, що характеризується швидкими темпами розвитку. Вона включає широке коло галузей, що різняться за номенклатурою продукції, характеру перероблюваної сировини, тощо. Для правильної організації обліку і калькулювання собівартості продукції підприємства хімічної промисловості класифікуються залежно від організаційно-технологічних особливостей по групах: органічні з безперервним і перервним процесом виробництва; неорганічні з безперервним і перервним процесом виробництва; переробка хімічних продуктів у вироби.

Продукція виготовлена в хімічних виробництвах за типом отримання поділяється на великотоннажну (продукція, що випускається в масовому порядку на великих спеціалізованих підприємствах, що застосовують одиничні великопотужні агрегати) і малотоннажну (продукція широкої номенклатури, яка розрізняється за марками, сортами, видами, та іншими ознаками).

Промисловість синтетичних смол і пластмас відноситься до ряду найважливіших галузей хімічної індустрії і в значній мірі визначає прогрес в розвитку всієї галузі. Про це може свідчити динаміка кількості промислових підприємств хімічної і нафтохімічної промисловості і зокрема підприємств, які займаються виробництвом гумових і пластмасових виробів за 2000-2003 роки (табл.1.4) [161,162,163,164].

Таблиця 1.4

Динаміка кількості підприємств хімічної і нафтохімічної промисловості по Україні за 2001-2003 р.р.

Показник

2000р.

2001р.

2002р.

2003р.

Кількість промислових підприємств хімічної і нафтохімічної промисловості

2566

2802

3060

3289

- в тому числі підприємства з виробництва гумових і пластмасових виробів

1271

1359

1518

1688

Зростання кількості підприємств досліджуваної галузі свідчить про позитивні зрушення в хімічній промисловості, оскільки пластмаси і вироби з них використовуються практично у всіх галузях економіки. При різноманітті сфер споживання пластмас і виробів з них найважливішим є виробництво тари і пакувальних матеріалів.

На основі даних табл. 1.5 можна зробити висновок, що виробництво гумових і пластмасових виробів в Україні є матеріаломістким виробництвом і цей показник є дещо вищий ніж в основній галузі і значно перевищує аналогічний показник по промисловості в цілому. Проте рівень фондооснащеності досліджуваних підприємств є не дуже високим, зокрема нижчий ніж в хімічній промисловості, про що свідчить така складова собівартості, як амортизація [164].

Таблиця 1.5

Структура витрат на виробництво і витрат на одиницю виробленої продукції по Україні за 2000 - 2003 р.р.

Показник

2000р.

2001р.

2002р.

2003р.

Вся промисловість

Хімічна і нафто-

хімічна промисловість

Виробництво гумових та пластмасових виробів

Вся промисловість

Хімічна і нафто-

хімічна промисловість

Виробництво гумових та пластмасових виробів

Вся промисловість

Хімічна і нафто-

хімічна промисловість

Виробництво гумових та пластмасових виробів

Вся промисловість

Хімічна і нафто-

хімічна промисловість

Виробництво гумових та пластмасових виробів

Повна собівартість, %

в тому числі за економ. елементами:

100

100

100

100

100

100

100

100

100

100

100

100

- матеріальні витрати

67,2

70,9

77,9

69,0

74,3

80,7

69,2

72,9

77,4

71,7

75,8

77,6

- амортизація

5,8

6,5

4,8

5,9

6,0

5,2

5,9

5,8

5,0

5,1

4,8

4,6

- витрати на оплату праці

9,2

7,2

6,3

10,3

7,6

6,3

11,1

8,8

7,7

10,1

7,8

7,8

відрахування на соціальні заходи

3,2

2,5

2,3

3,6

2,7

2,2

4,0

3,1

2,6

3,6

2,8

2,7

- інші операційні витрати

14,6

12,9

8,7

11,2

9,4

5,6

9,8

9,4

7,3

9,5

8,8

7,3

Витрати на одиницю виробленої продукції, коп../грн..

97,3

92,9

101,7

96,9

95,6

98,5

96,4

94,6

100,5

96,6

90,7

97,2

Витрати на оплату праці мають тенденцію до зростання і 2003 році зрівнялися з аналогічним показником по хімічній промисловості в цілому. Приведена структура витрат дає змогу проаналізувати позитивні і негативні зрушення в собівартості продукції.

Дослідження підприємств Волинської області, які займаються виробництвом гумових і пластмасових виробів, за 2001-2003 р.р. показали, що ця галузь в даному регіоні є матеріаломісткою. Проте частка обсягу виробленої продукції в загальному обсягу виробленої продукції по Україні є досить мізерною і має тенденцію до зниження 1,97% у 2001 році, 1,74% у 2002 році,1,71 % у 2003 році (табл.1.6). Дана таблиця складена на основі статистичної звітності Волинської звітності за 2001 – 2003 роки.

Таблиця 1.6

Структура собівартості виробництва гумових і пластмасових виробів по Волинській області за 2001-2003 роки

Показники

2001 р.

2002 р.

2003 р.

тис.

грн.

%

тис. грн.

%

тис.

грн.

%

1. Обсяг виробленої продукції

55868,1

Х

57212,0

Х

69999,3

Х

2. Витрати на виробництво продукції

в тому числі:

59400,0

100,00

59641,0

100,00

76152,5

100,0

- матеріальні витрати

40693,9

68,5

41891,3

70,2

56724,9

74,5

- амортизація

5488,4

9,2

5410,8

9,1

5473,0

7,2

- витрати на оплату праці

4678,9

7,9

5402,6

9,1

6251,4

8,2

- відрахування на соціальні заходи

1678,8

2,8

1993,8

3,3

2358,4

3,1

- інші операційні

витрати

6860,0

11,5

4942,9

8,3

5344,8

7,3

Витрати на одиницю виробленої продукції

106,3

Х

104,2

Х

108,8

Х

Зважаючи на проведені статистичні дослідження підприємств даної галузі по Волинській області можна зробити висновок, що фондоозброєність підприємств є вищою ніж по Україні за аналогічний період, це свідчить про те, що відбувається модернізація матеріально-технічної бази діючих підприємств, шляхом заміни фізично і морально застарілого обладнання.

Характерною особливістю для підприємств по переробці пластмас є наявність допоміжних цехів і обслуговуючих об’єктів (ремонт обладнання і прес-форм, інструментальний цех, складське господарство, енергетичні об’єкти). Рівень фондовіддачі на підприємствах і в цехах по переробці виробів з пластмас коливається в залежності від структури виробництва. При виробництві труб і плівок методом екструзії цей показник вищий ніж при виробництві пресованих і ливарних виробів [131, с.236].

Проте на структуру собівартості має вплив застосування технологічних методів при виробництві продукції, а також виготовлення тих чи інших видів продукції (табл. 1.7).

Таблиця 1.7

Середні показники структури собівартості виробів і напівфабрикатів з пластмас (в % до підсумку)

Статті

калькуляції

вироби (методами)

напівфабрикати

пресування

лиття

видування

вакуум

формування

плівки

труби

листи

заготовка з фторопласту

Витрати на сировину

42-47

45-49

37-49

48-52

66-72

65-70

66-71

50-52

Витрати на арматуру

3-4

2-3

-

-

-

-

-

-

Зарплата основних виробничих робітників

9-13

8-11

15-17

7-8

5-7

5-6

5-7

8-9

Амортизація вартості форм

9-11

7-10

3-4

4-6

-

-

-

5-6

Витрати на утримання і експлуатацію обладнання

17-21

17-21

20-24

24-26

12-14

15-17

11-12

14-15

Цехові витрати

10-12

10-12

14-16

7-8

9-11

6-7

7-8

8-9

Інші загально

виробничі витрати

4-6

4-6

4-6

5-6

3-4

4-5

6-7

10-11

Всього

100

100

100

100

100

100

100

100

Враховуючи особливості даного виду економічної діяльності для обліку і калькулювання собівартості продукції на хімічних підприємствах рекомендується застосовувати наступну номенклатуру статей витрат:

1. Сировина і матеріали.

2. Напівфабрикати власного виробництва.

3. Поворотні відходи (віднімаються).

4. Допоміжні матеріали.

5. Паливо і енергія на технологічні цілі.

6. Основна заробітна плата виробничих робітників.

7. Додаткова заробітна плата виробничих робітників.

8. Відрахування на соціальні заходи.

9. Витрати на підготовку і освоєння виробництва.

10. Витрати на утримання і експлуатацію обладнання.

11. Знос пристосувань цільового призначення і інші спеціальні витрати.

12. Загальновиробничі витрати.

13. Втрати від браку.

14. Інші виробничі витрати.

15. Супутня продукція (віднімається).

З розвитком ринкових відносин постійно розширюється самостійність підприємств, тому перед обліком і калькулюванням собівартості продукції стоїть завдання не просто забезпечити фактичну собівартість виробів, а розрахувати таку собівартість, яка в нормальних умовах роботи підприємства принесла б йому прибуток, тобто організувати виробництво таким чином, щоб фактично забезпечити прийнятний рівень собівартості і можливість її постійного зниження.

Структура собівартості за статтями калькуляції дозволяє оцінювати питому вагу різних статей в собівартості продукції. Структура собівартості може змінюватися під впливом ряду факторів, що витікають із умов праці окремих галузей і підприємств. На співвідношення різноманітних елементів або статей в загальній сумі витрат суттєво впливають розміщення підприємств по відношенню до джерел сировини і палива, а також зміна рівня цін на предмети і засоби праці.

В даний час зміни в структурі йдуть в напрямку зниження питомої ваги прямих витрат (заробітна плата основних виробничих робітників і основні матеріали на технологічні потреби). Проте значно зростає питома вага затрат на управління та реалізацію продукції. Таким чином необхідно змінити раніше діючу систему розподілу непрямих витрат на собівартість продукції на основі прямих витрат і перейти до більш широкого втілення функціонального калькулювання собівартості продукції.

Аналіз структури собівартості хімічної продукції, розрахованої за калькуляційними статтями витрат, дозволяє виявити специфічні техніко-економічні особливості виробництва конкретних видів продукції. Це стає необхідним при визначенні впливу важливих техніко-економічних факторів на величину окремих груп витрат [66, с.144]. Вивчення впливу цих факторів при плануванні зниження собівартості передбачає встановлення зв’язку між змінами в технічному рівні і організації виробництва і собівартістю продукції.

Для зниження витрат виробництва, підвищення конкурентноздатності хімічної продукції і отримання прибутку підприємства хімічної промисловості при підтримці держави повинні перебудувати цю галузь. Це передбачає як модернізацію і раціоналізацію виробництва, так і прискорений розвиток найновіших хімічних виробництв, які відповідають сучасним вимогам. Основна увага при цьому повинна приділятися якісним аспектам росту хімічного виробництва, підвищенню його науково-технічного рівня і економічної ефективності. Першочерговими заходами по зниженню витрат хімічного виробництва є розробка і впровадження ресурсо- і енергозберігаючих технологій.

Таким чином собівартість - це один з основних якісних показників роботи підприємства, являє собою грошовий вираз витрат на виробництво та реалізацію продукції. Як економічна категорія, собівартість являє собою грошову форму вартості спожитих видів праці, засобів праці та предметів праці. Облік та управління витратами і собівартістю - один з основних елементів та інструментів господарської діяльності, управління господарством.

Отже в бухгалтерському тлумаченні собівартість – це вартісна оцінка ресурсів, що використовуються для виробництва і реалізації продукції з метою отримання економічної вигоди.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.

Соседние файлы в папке MMM