Soc_kafedr_posibnyk

Додатки

2.Ранжування може враховувати ще й економічний контекст: чудовий футболіст і видатний вчений повинен отримувати високі оклади. Однак кожна рангові система значуща і валідна тільки у своїх межах. Інакше кажучи, той, хто отримує високі оклади, не обов’язково повинен мати високе релігійне або наукове визнання.

3.На відміну від групової, індивідуальна стратифікація існує не постійно. Вона діє нетривалий час: футболіст, що втратив після 35 років спортивну форму, нікому не потрібний, ректор втрачає високу посаду після виходу у відставку.

4.Індивідуальна стратифікація заснована на особистому досягненні. Але, крім особистих якостей, індивіди ранжуються і оцінюються в залежності від репутації своєї сім’ї або групи, до якої вони належать, скажімо, багатої сім’ї або групи вчених.

У груповій стратифікації оцінюються і ранжуються не окремі індивіди, а цілі групи, наприклад, низько оцінюється група (категорія) рабів, а високо – стан дворян. Всі групи з рівною репутацією мають однаковий ранг. Даний ранг із часом стає спадковим. Дворянське і рабське становище успадковуються. Але це відбувається тому, що групи дворянства і рабів зберігають кожна своє суспільне становище – високе і низьке – протягом довгого часу. Спадкування можливе тільки в рамках групової стратифікації, хоча успадковує титул або майно індивід, а не група.

Іншим елементом групової стратифікації виступає солідарність. Солідарність – перевага тієї групи, до якої людина належить. Якщо згуртованість – властивість малої групи, то солідарність – властивість великої групи. Згуртуватися навколо чогось важливого можуть 5–7 осіб. Хоча говорять про згуртування народу під час війни або класу в класовій боротьбі. Подібно відбувається в екстремальних ситуаціях, у неекстремальних згуртованість поступається місцем солідарності.

Необхідно розрізняти два інших поняття – престиж і статус. Рейган і Джонсон – президенти США. У них

211

Соціологія

однаковий статус, але різний престиж. Престиж належить до специфічних досягнень у добре відомій або усталеній галузі. Статус і його значення – поняття більш широке, але менш чітке. Престиж успішного лікаря створений високою якістю наданих ним медичних послуг. Але статус того ж лікаря визначається високим званням його професії, яка високо оцінюється громадською думкою і суспільством у цілому.

Статус менше залежить від того, що робить людина, але більше від того, чим він є, хто він є, особливо якщо статус приписаний, а не досягнутий. У цьому сенсі ні існує приписуваного престижу. Він може бути тільки досягнутим. Хоча відомо, що статуси бувають двох видів – приписувані й досягнуті.

Статус – синонім позиції. Але він щось більше, ніж тільки позиція, тому що існує офіційна позиція, яку часті називають посадою, рідше – статусом. Сукупність прав і обов’язків виникає від офіційної позиції. Але, крім того, існує неофіційний статус із сукупністю неписаних правил, яких суворо дотримуються. Так, статус глави сім’ї в сучасному суспільстві ніяким законом не приписаний, але відповідна йому роль усіма виконується. Неформальні правила поведінки наказують, що нижчий за статусом повинен вітатися словесно, але перший протягувати руку може тільки вищий за статусом. В установі начальник відділу, коли колектив „скидається на подарунок”, здає грошей більше за інших. Таке неписане правило. Ніхто його до того не зобов’язує. Якщо він здасть менше, то зарекомендує себе скнарою, проте ніяких формальних санкцій не буде.

Статус зазвичай обставляється відповідними символами, перш за все в одязі. Службовці носять білу сорочку з краваткою, а заробітники – сині комбінезони. Якість або форма одягу не є питанням доходу, адже багато службовців отримують значно менше робітників.

Що стосується історичних типів стратифікації, то необхідно відзначити: всі високорозвинені цивілізації (і це

212

Додатки

визначення треба особливо підкреслити: високорозвинені) починали з інституту рабства. Воно засноване на завоюваннях. Найбільш раннім прикладом високої цивілізації, заснованої на рабстві, є Шумер. Старовинний ідеограф, що позначав тут лікаря, перекладався так: „людина з чужих земель”. У гомерівські часи рабом називали військовополоненого, позбавленого будь-якої свободи. За римськими законами, полонений автоматично ставав рабом.

Рабство, одначе, більш складне явище, ніж прийнято думати. В античності терміном „раб” позначали швидше рід занять, ніж статус. Наші предки вважали принизливим працювати на інших. Чинити так означало втратити свободу, стати в якомусь відношенні залежним від цих інших. Навіть робота за плату вважалася негідною. Латинським словом для позначення раба „серв” (servus) йменували людину, що займала обслуговуванням інших проти своєї волі. Тоді ще не було роботи за контрактом. Рабство і примусові послуги були синонімами. Рабство стало руйнуватися з приходом контрактної праці.

Боргове рабство, що стосувалося одноплемінників, на відміну від військового, не було постійним. У Стародавньому Римі батько продавав сина не в рабство, а в служіння (за плату), тобто під найм, отримуючи за нього платню. Після трьох таких „продажів” за законом, син ставав вільним. Звичайно, і тут мова йде про примусову працю. Але те ж саме можна сказати про сучасні трудові табори за тоталітаризму. У подібних випадках рабство не передавалося дітям, тобто не було спадковим. Воно називалося індивідуальним, або не спадковим, рабством. Успадкованим було тільки рабство завойовницьке. Воно належить до групового, тоді як боргове – до індивідуального.

Учені вважають, що причиною виникнення станової системи служить не рабство як таке, а один з його різновидів – інституційне групове рабство. Усього ж фахівці виділяють шість його видів:

213

Соціологія

1.Жіноче рабство: з числа завойованих чужинців живими залишали тільки жінок, використовуючи їх як дружин, наложниць, прислуги.

2.Домашнє рабство: підкорені чужинці ставали молодшими членами родини.

3.Ремісниче рабство: з підкореного племені відбирали тільки кваліфікованих людей, використовуючи їх як рабів– ремісників, які привозили товари для ринку і тим самим постачали господареві прибуток.

4.Рабство-солдатчина – з підкореного племені відбирали здорових, умілих, войовничих чоловіків, перетворюючи їх на „гарматне м’ясо”.

5.Адміністративне рабство – спеціально навчений контингент рабів, що використовувався як керуючі маєтками.

6.Аграрне рабство: підневільна праця на латифундіях та плантаціях. Інакше воно називалося кріпацтвом.

Рабство і кріпацтво – поняття, які необхідно розрізняти. Кріпак (serf) має не лише обов’язки, але й права.

Аот раби, зокрема в Римі, були позбавлені всіх прав. Статус кріпака – приписаний, успадкований від

батьків і передавав дітям. Кріпаки складали самостійну страту. Змінювалися династії королів і роди феодалів, завойовувалися і відвойовувалися країни, але становище кріпака не змінювалося. Він залишався кріпаком, як і земля, з якою він був пов’язаний.

Новий тип стратифікації представлений станами. Термін „estate” (etat) офіційно вживався в дореволюційній Франції, позначаючи вищу страту. Схожа ситуація склалася в інших країнах Європи. У Британії з кінця XVIII століття в ходу був термін „order”.

...В Індії кастова система виникла вже після того, як тут з’явилася станова система. Чотири головні касти відповідають чотирьом станам. Кастова система сформувалася і після завоювання Пенджабу, коли індоаріанці не змогли захистити південну Індію.

214

Додатки

Перша станова система виникла наприкінці неолітичного і на початку залізного століття. За своєю структурою вона нагадувала кастову з чотирма варіантами: аристократія, священики, прості люди, залежні. Цей кістяк довгий час залишався незмінним, хоча до нього раз у раз додавалися нові страти, водночас зникали старі, наприклад рабство. Незмінною зберігалася трійкова система успадкованих страт: привілейовані, прості і непривілейовані люди. Змінювалося коло прав і обов’язків кожної страти. Подібні системи встановлювалися силою, але і змінювалися вони також силою.

Установій системі розмір землеволодіння відповідав рангу. Станова система проіснувала більше 5000 років. Спеціалісти перераховують величезну кількість її модифікацій. Вона була у кожній країні, що досягла високого рівня цивілізації. Аж до XVIII століття не було іншої системи, здатної кинути виклик становій. У міру того, як нова система набирала силу, стара, станова система швидко сходила нанівець. За короткий термін – всього за 150 років – вона майже всюди зникла.

...Класи з’явилися тоді, коли були зруйновані юридичні бар’єри станової ієрархії. Класи являли собою систему залишкової нерівності. Касти і стани ґрунтувалися на виправдовуванні нерівності. У каст – релігійне, у станів – юридичне, теоретичне і релігійне виправдання. У класів подібних виправдань немає. Нові закони мали за мету встановлення рівності, але рівності можливостей. За задумом,

воснові класової системи мав лежати принцип „усі люди народжені рівними і вільними”. Але це не означає, що такою вона була насправді.

Установій системі страти будувалися на основі політичних привілеїв. Економічні переваги відсувалися на другий план. У класовій системі все помінялося місцями. Головна її мета – контроль над засобами виробництва,

215

Соціологія

розподіл багатства, професійні відмінності. Політичні привілеї і відмінності відійшли на другий план”.

Бергер Э. Социальная стратификация. Хрестоматия по социологии. – М., 1993. – Гл. 7.

♦ ♦ ♦ ♦ ♦ ♦

Б. Барбер

„Є один гарний спосіб скласти уявлення про структуру соціальної стратифікації західного суспільства – це розглянути її динамічні процеси та типи її змін. Тому, коротко охарактеризувавши деякі із переліку різних вимірів цієї структури, я побіжно змалюю зміни, що відбуваються в кожному з цих вимірювань у ході історії Заходу, починаючи з часів середньовіччя...

Першим серед низки рівнозначних вимірювань стратифікації є престиж професій.

Упродовж останніх шести–семи століть у західному суспільстві відбулися зміни в структурі професійного престижу. У колишні часи військові, землевласницькі, господарські, урядові та релігійно-офіційні ролі оцінювалися трохи вище, ніж комерційні, промислові, наукові, викладацькі і всілякі інші професійні ролі. Це зовсім не означає, ... що остання з перелічених ролей не наділялася взагалі ніяким престижем. Але внаслідок того, що вони були відносно менш цінними, люди прагнули пересунутися самі або пересунути своїх синів у ролі першої зі згаданих категорій, як тільки їм надавалась така можливість. У наш час останні зі згаданих ролей, як правило, мають такий же престиж, як і перші...

Другий вимір стратифікаційної структури полягає в ранжуванні за ступенем влади і могутності...

Третій вимір стратифікаційної структури складає доход і багатство. Різні професійні ролі в суспільстві мають різну здатність до отримання доходу і до накопичення багатства у вигляді капіталу...

216

Додатки

Четвертий вимір стратифікаційної структури – це освіта... Люди в суспільстві завжди користувалися неоднаковим доступом до освіти і знання, що мало важливі наслідки не тільки для виконання ними різних ролей, призначених їм від народження, але також і для їхніх можливостей просуватися в ті з інших, часто більш престижних ролей, для виконання яких вони найкраще пристосовані завдяки своїм „природним” талантам...

Релігійна і ритуальна чистота є п’ятим виміром стратифікаційної структури. У категоріях функціонально значущих релігійних ідей, які панують у тому чи іншому суспільстві, люди можуть більшою чи меншою мірою володіти високоцінними якостями релігійної або ритуальної чистоти”.

Барбер Б. Структура социальной стратификации и тенденции социальной мобильности // Американская социология. – М., 1972. – С. 235–247.

♦ ♦ ♦ ♦ ♦ ♦

К. Девіс, У.Е. Мур

Як будь-який функціональний організм, суспільство має розподіляти своїх членів із різних соціальних позицій і спонукатиати їх виконувати ті чи інші обов’язки, пов’язані з цими позиціями. Суспільство має займатися такою мотивацією на двох різних рівнях: вселяти в потрібних індивідів бажання обійняти певну позицію і, після того як вони її займуть, – бажання виконувати обов’язки, пов’язані з цією позицією. Хоча соціальний порядок може носити відносно статичний характер, завжди наявний безперервний процес метаболізму: одні індивіди народжуються, інші старіють, третій вмирають. Їх абсорбація в систему соціальних позицій повинна бути якось організована і вмотивована. Це справедливо як для системи, що носить конкурентний характер, так і для неконкурентної системи. Конкурентна система надає базове значення мотивації до досягнення тієї чи іншої позиції, тоді як неконкурентна

217

Соціологія

система, мабуть, більше уваги приділяє мотивації до виконання обов’язків, пов’язаних з певними позиціями. У будь-якій системі необхідні обидва різновиди мотивації.

Якби обов’язки, пов’язані з певними соціальними позиціями, були всі рівною мірою приємні індивіду, рівноважливі з точки зору соцієтального виживання, вимагали б однакових здібностей для їх виконання, то не було б жодного значення, хто яку соціальну позицію займатиме, і проблема соціального розміщення була б значною мірою ослаблена. Проте насправді це дуже і дуже важливо, хто і яку соціальну позицію посяде. Це важливо не тільки тому, що деякі соціальні позиції традиційно вважаються кращими, але також і тому, що ряд соціальних позицій вимагає спеціальних здібностей, відповідної підготовки, а деякі функціонально більш важливі, ніж інші. Необхідно також, щоб обов’язки, пов’язані з деякими соціальними позиціями, виконувалися з ретельністю і старанністю, яких вимагає їх важливість. Отже, суспільство неминуче повинно мати, по-перше, якусь винагороду, яку воно може використовувати як спонукання, а по-друге, спосіб диференційованого розподілу цієї винагороди відповідно до соціальних позицій. Винагорода та її розподіл стають частиною соціального порядку, і це, в свою чергу, є причиною виникнення стратифікації.

Можуть запитати, що ж це за винагороди, які суспільство має у своєму розпорядженні для розподілу між своїми членами з метою отримати від них найбільш ефективні дії? Перш за все, суспільство має у своєму розпорядженні все те, що забезпечує засоби до існування і комфорту. По-друге, в його розпорядженні є засоби досягнення задоволення і розваг. І, нарешті, все те, що сприяє самоповазі й розвитку людської особистості. Остання – внаслідок соціального характеру людської особистості – є, в основному, функцією думки інших індивідів, але все ж займає місце поряд із двома першими. У

218

Додатки

будь-якій соціальній системі всі три види винагороди повинні розподілятися диференційовано відповідно до тих соціальних позицій, які посідають індивіди. У певному сенсі винагорода ніби „вбудована” в соціальні позиції.

Девис К., Мур У.Е. Некоторые принципы стратификации // Структурно–функциональный анализ в современной социологии. – М., 1968. – Вип. 1. – С. 195–196.

♦ ♦ ♦ ♦ ♦ ♦

Рис. 7. Види соціальних спільностей

♦ ♦ ♦ ♦ ♦ ♦

219

Соціологія

Основні види соціальних спільнот

Класові Класи, соціальні групи

♦ ♦ ♦ ♦ ♦ ♦

Етнічні Нації, народності

За змістом Демографічні Жінки, чоловіки, діти,

молодь

Професійні Лікарі, викладачі, шахтарі

Територіальні Мешканці міста, села, району, країни

Рис. 8. Основні види соціальних спільнот

♦ ♦ ♦ ♦ ♦ ♦

220