§5. Грета Гарбо

(справжнє прізвищеГустафсон, 1905 – 1990 року) дебютувала у шведському кіно у фільмі «>Бродяга Петер» (1922 рік). У 1924 року зіграла першу великій ролі в «Сазі проЙестеБерлинге» шведського режисераМорицаСтиллера (1883 – 1928 року), а 1925 року у Німеччини виконала однією з головних ролей у картині німецького і австрійського режисера Ґеорга ВільгельмаПабста (1885 – 1967 року) «>Безрадостний провулок» (у радянському прокаті «Невтішна вулиця»). ЗгодомСтиллер, Грета Гарбо і іще одна знаменитий шведський режисер і ВікторШестрем (1879 – 1960 року), котрий зіграв пізніше головну роль фільмі Інгмара Бергмана «>Земляничная галявина» (1957 рік), запросили у Голлівуд.

Гарбо – сама загадкова зірка світового кіно, прозвана «скандинавським сфінксом». «Ми сприймаємо красу Грети Гарбо як шляхетну, витончену саме оскільки у ній виражається скорбота відчуженості та самотності… Краса Гарбо… опозиційна краса. У вигляді Грети Гарбо бачать болючий і пасивний протест», - зазначав угорський письменник і теоретик кіно Бела Балаш (1884 – 1949 року). Це написаний 1930-ті роки, як у Голлівуді зрозуміли, що звичний спосіб безневинною дівчини, створений МеріПикфорд чи Ліліан Гіш, вичерпався. На зміну голлівудської Попелюшку прийшли «небезпечно сексуальні», «фатальні жінки», «жінки-вамп».

Компанія «Метро-Голдвін-Майер» (МГМ) уклала з Гарбо контракт, яким акторка вони мали права зніматися інших студіях. Практично вона почала власністю, знаком МГМ. Дебют в найсентиментальнішою мелодрамі «Потік» (1926 рік) стане одкровенням для американської публіки. Наступна картина – «Плоть і диявол» (1927 рік) – принеслаГреете Гарбо поширення. Режисер цієї стрічки,Кларенс Браун (1890 – 1987 року), знімав акторку з фільму, у фільм: «Любов» (1927 рік; за мотивами романуЛ.Н.Толстого «Ганна Кареніна»), «Погана жінка» (1929 рік), «Роман» (1930 рік).

Особливо вдала робота Гарбо у фільмі «Корольова Крістіна» (1934 рік, режисер РубенМамулян), де зіграла шведську королеву,отказавшуюся від бажання влади задля любові.

У першому фільмі Ернста Любіча (1892 – 1947 року) «Ніночка» (1939 рік) Грета Гарбо спробувала змінити амплуа, іронічно показів, як швидко жінка може змінитися свої ідеологічні орієнтири, якщо починає вести забезпечене життя. Спроба перевтілення виявилася успішної. Однак наступного, і останньому, фільмі «>Двуликая жінка» (1941 рік) режисер ДжорджКьюкор (1899 – 1983 року) знову повернув Грету Гарбо на роль страждаючою, не зрозумілою оточуючимиженщине.[18]

§6.Кинопутешествия РобертаФлаерти

Кінець 20-х – 1930-ті роки – час злету як ігрового, анімаційного, а й документального кіно.Основоположником американської документалістики вважається виходець із Ірландії РобертФлаерти (1884 - 1951).

У сім'їФлаерти було семеро дітей; Роберт – старший. Від самого дитинства разом з батьком, гірським інженером, він об'їздив північ Канади.Флаерти навчався у Мічиганському гірському училище, з 1910 року досліджував канадськезаполярье, виробляв картографічні зйомки. З кінця 10-х років РобертФлаерти знімав уГудзонском затоці епізоди піти з життя ескімосів, які згодом, в 1922 року, об'єднав у фільмі «>Нанук з Півночі».

У критичних статтях фільм наполегливо підкреслювалися слова «документ», «документальна точність», «реалізм,граничащий з документом».Флаерти визнали родоначальником нового жанру, й нарекли «батьком документального кіно».

Герой фільму, відважний мисливецьНанук, підкорив мільйони кіноглядачів своєї безпосередністю і чарівністю. Він був улюбленцем дітвори. У країнах Європи особливої популярності початок користуватися морозиво ескімо, з обгортки якого усміхався безжурнийНанук. Успіх картини дозволивФлаерти укласти контракт зі студією «Парамаунт». Він поїхав на острова Полінезії, де у 1923 – 1924 рр. збирав матеріал для фільму «>Моана південних морів». У 1926 року режисер зняв картини «>24-долларовий острів» і «Історія гончаря». Проте документальні фільми касовим успіхом вони не користувалися.

Треба було запровадження ігрового сюжету. Тому фільм «Білі тіні південних морів» (1928) було завершено режисеромВудбриджемСтронгом ВанДайком, а «Табу» (1931) – німецьким майстромФ.В.Мурнау. 1932-го рокуФлаерти залишив США у пошуках праці, після чого що з Дж.Грирсоном зробив картину «ІндустріальнаБритания»(1932), а разом із ОлександромКордой – ігровий фільм «Маленький погонич слонів» (>1937год; за творами РедьярдаКиплинга).[19]

§7. «>Тарзан».Киноверсии різних часів

По Другій Першої світової на радянських екранах з'явилися стрічки, демонстрація яких починалося з титру: «Цей фільм узято й у ролі трофея». До таких картин потрапила і серія про пригоди Тарзани, котрий виріс джунглями і вихованого забавної мавпочкою Читою.Широкоплечий дикун внабедренной пов'язці подовгу плавав під водою, бився поруч з хижаками і підступними тубільцями.

Потім у джунглях з'явилася чарівна дівчина Джейн, що стали дружиною Тарзани. Потім сценаристи запровадили сюжет хлопчика. Пригоди тривали.Тарзан захищав власну сім'ю (із нею постійно щось траплялося), проявляючи безмежну винахідливість. Йому допомагали слони і мавпи. Назви серій змінювалися – від просто «>Тарзан» до «>Тарзан знаходить сина», «>Тарзан в пастці» тощо. Невдовзі герой виник Америці («>Тарзан у Нью-Йорку»). Він був вражений благами цивілізації. І у джунглях було краще –Тарзан повернувся додому.

>Поставившая в 1932 року фільм «>Тарзан –человек-обезьяна» студія «Метро-Голдвін-Майер» адаптувала для екрана романи Едгара Райса Берроуза, а режисерВудбриджСтронг Ван Дайк (1890 – 1943 року) вибрав виспівати головній ролі олімпійського чемпіона з плавання ДжонніВайсмюллера (1904 – 1984 року). АкторкаМоринО’Салливен зіграла Джейн.

Ви вже півстоліттяТарзан веде глядачів із повсякденні у світ небезпек і захоплюючихприключений.[20]