Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
кінематограф США.doc
Скачиваний:
5
Добавлен:
23.02.2016
Размер:
265.22 Кб
Скачать

§3. Епоха індіанських війн - у кінематографі сша

Американська культура, незважаючи на відносну історичну молодість, багата і своєрідна. Почасти це пояснюється специфікою населення США, де можна знайти представників майже будь-який національності, вихідцями з різних країн усієї земної кулі. Почасти ж своєрідність американської культури можна подати як слідство історії цієї країни. Саме завдяки історичним умовам США народився жанр вестерну, так яскраво знайшов своє втілення у літератури і живопису, а й у кінематографі.

Коли говоримо про вестерні, відразу ж на голові виникає романтичний образ ковбоя, який несеться по прерії в промінні вечірнього сонця, величних і граціозних індіанців у військових головних уборах із пір'їн орла. І якщо є в вестерні щось дике, щось манливе, дух пригод. Жоден вестерн не обходиться без пригод, без небезпеки, притому непросто небезпеки втратити кінь чи візок, саме серйозній небезпеці не для життя. Саме ця інтрига, разом із відповідним часом й місцем що розгортаються подій, роблять із фільму те, що ми можемо зарахувати до жанру вестерну.

>Киновестерн став однією з найбільш міцних пластів американської культури, об'єднавши у собі інші втілення цього жанру: живопис і літературу, кольористість і динамічно що розвивається сюжет. Жоден з ранніхкиновестернов не не було погоні й напевно без стрільби. Саме такою неприборканої, небезпечної деінде й дикою представлялася американцям, та й лише американцям, епоха Дикого Заходу.

З цього епохою нерозривно пов'язаний іще одна період історії США, так званий, період індіанських війн, також знайшов своє втілення у вестерні чи, якщо хочете, став однією з різновидів вестерну. Індіанські війни у історії США - це епоха конфлікту між представниками білою та червоною рас, час боротьби прагнуть західним територіям Сполучених Штатів зпротивящимся цьому корінним населенням Північної Америки. Індіанські війни у кінематографі - це оповідання про те, як скорявся Захід, про зіткненнях білих поселенців з непокірними аборигенами, інакше кажучи, - це історія американськогофронтира, кордони між цивілізацією і дикістю.

До початку ХХ в. фронтир практично перестав існувати, Дикий Захід був підкорений, все неспокійні індіанські племена поселені в резервації, цивілізація перемогла, і Сполучені Штати раптом побачили, що закінчилася один із найбільш, а то й сказати сама романтична епоха американській історії. Теодор Рузвельт, 26-ї президент США, висловив якось свій глибокий жаль у тому, що нове покоління будь-коли дізнається всієї краси Дикого Заходу. Немає більше бізонів, був вільних індіанських племен, був більше й прерій. Потому, як у великим рівнинам пройшла армія Сполучених Штатів, біля, позбавлені індіанців, ринув ще більшу, ніж у попередні роки потік білих поселенців, і з ними стада вічно ненажерливих овець,виедавших траву з такою надзвичайною ретельністю, що колись зелені луки перетворювалися на хіба що голі ділянки землі. Хоча було зовсім не від в вівцях, просто на рівнини прийшла інше життя. Дикий Захід помер, залишивши по собі жанр вестерну - ностальгічний відгук про колись вільної життя, про минулих пригоди. Популярність вестерну - це реакція наприкінціфронтира. Саме вестерн мав показати молодого покоління, ж були Великі рівнини за доби індіанських війн.

Ще наприкінці ХІХ століття, коли на Дикому Заході велися бойові дії, і армія Сполучених Штатів докладала всіх зусиль придушення осередків повстання серед корінних американців, коли на рівнинах у індіанців поширилася танець духів, аДжеронимо відносини із своїми війнами переховувався від генерала Крука серед стосів С'єрраМадре, одне із заповзятливих людей на той час ВільямКоди, наїзник поні експрес, розвідник, борець з індіанцями і герой сотень дешевих романів, який одержав прізвиськоБаффало Білл, організував уявлення на задану тему минаючої життя Старого Заходу. Шоу Дикий ЗахідБаффало Білла відкрилося штаті Омаха, Небраска, 17 травня 1883 року. Воно проіснувало більш 3-х десятиліть і виступало перед глядачами США, Канади таЕвропи[9].

Специфічною рисою цього шоу була участь у ньому справжніх індіанців:поуни,сиу,шайенов,арапахо, свого часу жили на Великих рівнинах і знали, що таке вільна життя за розповідям старих, а безпосередньо зі свого особистого досвіду.

У його шоуБаффало Білл інсценував пограбування фургона індіанцями, їх полювання на бізонів, запрошував кращих стрілків Дикого Заходу продемонструвати свою майстерність. Діти прерій, крім участі у різних сценах піти з життя Дикого Заходу, також показували свої танці та співали свої традиційні пісні. Шоу про Дикому Заході набув поширення на початку ХХ століття, і нині ньому ще згадує як унікальне, грандіозний проект,воссоздающем епохуфронтира. До цього часу вДиснейлендах існує куточок Дикого Заходу, де нинішніБаффало Білли влаштовують свою знамениту шоу. Про те, наскільки точноКоди відтворював картини із цивілізованого життя людейфронтира, звісно, ще можна сперечатися. Але чому справді йому вдалося, то це розвинути літературний романтизм Дикого Заходу у вигляді наочного уявлення. Завдяки йому ця доба історії США стала асоціюватися умонастроїв людей вічної війною між представниками двох культур, ні з часом жорстоких звичаїв і кривавих, найчастіше позбавлених будь-якого драматизму розбірок, але, передусім, з пригодами, зі стрибками, погонями, стріляниною тощо. п.

Створюючи романтичний образ вільного індійці, справедливого і розпачливого ковбоя,Баффало Білл, як і багато письменники жанру вестерну, сприяла перетворенню історично суворої реальності Дикого Заходу в романтичний міф.Формировался, як кажуть, американський варіант того простору, де споконвіку зіштовхуються добро і зло. У Європі таким часопростором є епоха лицарів, епоха чаклунства і магії, вона має свою романтику, також прикрашена, що й спричинило до появи жанру фентезі, заснованого на цьому лицарському романтизмі, на загадкових історіях, міфах і легендах середньовічної Європи. Так само романтичні й історію про піратів.Пиратство з його жорстокими правилами та найкривавішими звичаями, свого часу оспіване у 17-их літературних творах, також набуло романтичну забарвлення; бандити, ізгої суспільства були як вільні люди, що у світі повному небезпек і пригод. У Росії її подібним романтичним ореолом намагалися оточити громадянську війну. Згадайте хоча б "Невловимих месників". Однак це історична реальність для дітей, усі була і менш приваблива проти піратством, лицарством чивестерном; і не випадково серед дітей - ж у ранньому віці людини так тягне романтика пригод. Всі ці жанри багато в чому розраховані саме у дитячу аудиторію, природно зокрема й дорослих.

Власне, як демонструвалося, жанр вестерну стоїть у одному ряду коїться з іншими пригодницькими жанрами: "піратськими" і "лицарськими романами". Проте, що особливо примітно, цей жанр народився на американської грунті. Вестерн - це дитя Америки і, якщо конкретніше, - Сполучених Штатів, бо більшість дії вестерні розвивається на терені цієї країни.

Отже,Баффало Білл, як і з письменники, намагався воскресити епоху Дикого Заходу, але як реальність, бо як епоху романтики. Потрібно особливо підкреслити, що шоу про Дикому Заході було ж таки шоу, і головне її мета його - й не так максимальна історична точність (наприклад, у одязі індіанців), скільки робота на глядача. Тому тут аж ніяк були уникнути строкатості, без барвистих головних уборів, бойової забарвлення й т. буд. Усе це багато в чому дозволяло складатися, як кажуть, загальному образу американського індійці, племінна приналежність якого з більшу частину вони мали значення. Шоу набув поширення як у самій Америці, і у Європі, крім, мабуть, Іспанії, де жодна вуличне уявлення були конкурувати з боєм биків. УспіхБаффало Білла надихав іншим людям створювати подібні шоу, у яких теж брали участь справжні індіанці. Представники інших племен, ніколи на рівнинах не жили, стали переймати костюмипрерийних індіанців, їх житлатипи, їх танці, усе було, що називається, стандартним спорядженням до участі в шоу. Безробіття змушувала корінне населення шукати шляху заробітку, а участь у таких уявленнях було хорошим шансом знайтиработу[10].

Популярність шоу про Дикому Заході неможливо могла обминути й кінематографічний бізнес, фільми про Дикому Заході обіцяли надзвичайний успіх. Отже, вестерн прийшов і власним до кінематографу.

Офіційне кінознавство першимвестерном називає "Велике пограбування поїзда" , якийЭдвил Портер зняв в 1903 року. То справді був фільм про бандитів БучіКессиди та їїподручних[11]. Потім одна одною пішли кінороботи на задану тему підкорення Заходу. З картин що така можна назвати роботи ТомасаИнса. Цей режисер буквально обожнював індіанців і мріяв знімати про неї кіно. Цікаво, що зИнса знімався також відомий ЛютерСтоящий Медведь (>МатоНажин), який написав автобіографічну повість про народ. Вона і називається: "Мій народсиу". Ця повість, до речі, було переведено російськийязик[12]. У 1912 рокуИнс зняв одразу дві фільму, звісно за тривалістю вони значно поступалися сучасним. Цими фільмами стали "Війна на рівнинах" і "Остання битваКастера". На таку ж тему (про наслідки битвиКастера) в 1913 року було знято "Різанина", досить гучна свого часу картина.

Успіх нового жанрукиновестерна було залишить байдужим іБаффало Білла, також вніс свою посильний внесок у розвиток американського кінематографу, знявши кілька фільмів цього разу вже звичну тему підкорення Дикого Заходу. Одне з її робіт - "Індіанські війни" (1917) - розповідає про так званої останньої індіанською війні , про події 1890 року, про рух танці духів, і різанини уВундед Ні, коли беззахисна група індіанцівсиу, під керівництвом Великий Ноги, була обстріляно американської армією. Тоді загинуло близько індіанців, більше з них становили жінок ідети[13]. Фільм, передусім, цікавий тим, що він знімалися реальні учасники тих сумних подій. Звісно, усі вони вже помітно постарішали, проте що це саме ті ж самілюди[14].Коди, напевно, через звички, чи, радше для більшого успіху свого фільму, одягнув індіанців оскільки звичайно наряджав своєму поданні: яскраву такпопишнее. Природно, що у реальних подіях уВундед Ні ніякої яскравості і пишності бо й не могло, тому що в знесиленій групи Великий Ноги ледве вистачало старих порваних ковдр, щоб чи хоч якось захисту від холоду.

І ТомасИнс іБаффало Білл, як і раніше, що тривалий час спілкувалися з індіанцями, однаково свої фільми багато в чому підбудовували під глядача. Індіанець був диким, білий був хоробрим і шляхетним. Яким хотіли вестерн глядачі, таким його й створювали режисери. Так дедалі більше укріплювалися стереотипи.

Першої справжньоїкиноепопеей про Дикому Заході стала робота Джеймса Круза "Критий фургон", знята 1923 року. Вперше було знято полювання на бізонів, стала невід'ємною частиною багатьох наступних фільмів про Дикому Заході. Наступного року на екрани вийшов іншийкиновестерн "Залізний Кінь" режисера Джона Форда, що сфотографував згодом ще кілька фільмів цього жанру.

Коли кіно прийшов звуку й у ">Критого фургона", і в " Залізного коня" з'явилися свої дублікати - "Велика стежка", знята РальфомУолшем в 1930 року, і ">Юнион-Пасифик" Сесіль Де Міля (1939). Усе це чорно-білі фільми, у яких знімалися справжні індіанці, і навіть здається, що кадри не художні, а документальні.

Час минав. Свідків епохи Дикого Заходу ставало дедалі менше, а стереотипів у тому, що ж тоді відбувалось і хто ж такі індіанці, дедалі більше. Нова хвилякиновестернов охопила екрани в 50-і роки ХХ століття. У цілому нині, переважно фільмів цього періоду занадто багато штампів: дикий і мовчазний індіанець, шляхетний білий тощо. п. Із робіт що така потрібно особливо вирізнити ">Сломанную стрілу", знятуДелмиромДевисом в 1950 року, де, хоча й уникнули штампів, по крайнього заходу, одяг індіанцівапачей було досить близька дореальной[15].

>Этнографическая достовірність поступово ставала невід'ємною частиною кіно. Якщо перших вестернах дух реальності цих подій надавали самі індіанці, живі мешканці Дикого Заходу, нині цей ефект досягався з допомогою відтворення костюмів і побуту на той час, про яку знімався фільм. Однак це нова можливість не відразу й в повному обсязі було використано. Штампи відмовлялися вмирати, і часто режисери продовжували знімати те, що хотіли глядачі: пера, погоні, перестрілки тощо. буд. Серед вестернів 1960-х років досі частенько зустрічаються фільми, повні стереотипів про індіанців і Дикому Заході взагалі. До таких, з погляду, цілком можливо віднести ">Джеронимо" (1962), де роль легендарного вождяапачей зіграв хоч та найталановитіший, проте білий акторЧакКоннорс, "Двоє скакали разом" режисера Джона Форда (1961) та інших. Але є хороші, професійно зняті фільми: ">Апач" Роберта Олдрича (1964), комедійний вестерн "Мисливці за скальпами" СіднеяПоллака (1968), відомий радянському глядачеві "ЗолотоМаккени" Дж. Лі Томпсона (1969) тощо. буд. Поступово вестерни з стереотипного кіно переходять до розряду більш професійних фільмів. У 1970-х роках екрани виходять відразу кількох вдало знятих вестернів: "Синій Солдат" Ральфа Нельсона (1970), "Людина під назвою Кінь" ЕлліотаСильверстайна (1970), "Маленький Великий Людина" Артура Пенна (1971) зДастином Гоффманом у ролі і ще, щонайменше професійні. В усіх цих фільмах роль індіанців виконують реальні представники цієї раси.

>Семидесятие почали віхою вкиновестерне. Корінні американці постають не як ходульні кінематографічні персонажі, бо як звичайні люди, із його плюсами і мінусами. До того ж режисерів у своїх фільмах зачіпають, хоча й на шкодупогоням іперестрелкам, такі споконвічні цінності як любов, дружбу, шляхетність тощо. буд. Згадайте хоча б "Маленького Великого Людини". Той шлях, що відбувається головним героєм, - це розповідь й не так про пригоди на Дикому Заході, як про життєвий шлях конкретної людини. Дикий Захід цьому фільмі - фон для життєвої драми героя. Вестерн, в такий спосіб, постає не як час пригод, бо як час життєвих драм, час пошуків і гіркоту втрат. Небезпеки показані не як романтичні пригоди, бо як сувора і часом жорстока реальність епохи,забирающая часом найцінніше, що є в людини. Хоч як дивно, але пік фільмів про індіанців посідає 90-ті рр. ХХ століття. На екрани виходить ціла плеяда хороших, професійно знятих фільмів. Найвідоміший їх, мабуть, - "Танці з вовками", знятий 1990 рокуКевиномКостнером, із ним у ролі. Цей фільм свого часу взяв відразу кількох "Оскарів", що, загалом, непогано для які вже немодного жанру вестерну. Крім ">Танцев з вовками" можна також ознайомитися відзначити "Останнього з могікан" МайклаМена (1992), де рольЧингачгука зіграв знаменитий індіанський активіст РасселМинс, ">Джеронимо" Роджера Янга (1993), ">Разорванную ланцюг"Ламонта Джонсона (1993) і ще фільми. Цікаво, що протягом всього XX в. однією з популярних історичних сюжетів длякиновестернов була загибель генералаКастера. Джордж АрмстронгКастер, герой громадянської війни і підкорювач індіанців після смерті став легендою Дикого Заходу. Загинув ж вона 26 червня 1876 року у битві уЛиттлБигхорн від рукпокоряемих їм індіанцівсиу, якими тоді керували інші легендарні постаті Дикого Заходу - Шалений Кінь і Чоловік, який Бик. Останній згодом брав участь у знаменитому шоуБаффало Білла. До речі, по цій проблемі в 1976 року РобертомОлтменом зняли фільм ">Баффало Білл і індіанці, чи історичний урокСидящегоБика"[16]. РозгромКастера став трагедією для американського народу та, крім того, однієї з найбільш великих загадок індіанських війн, оскільки у битві уЛиттлБигхорн загинув весь 7-й кавалерійський полк. Жоден солдатів із групиКастера не вижив, тому не було кому розповісти, що сталося насправді. Ця загадка згодом надихала режисерів, дозволяючи їм вільно імпровізувати на задану тему: як же загинув генералКастер. Про це у початку XX в. було знято вже згадані "Остання битваКастера" і "Різанина", 1941 року на екрани вийшов фільм РауляУолша "Вони померли у моїх чоботах", в 1966 - ">Кастер у країнах" РобертаСиодмака, з цього ж тему імпровізував і АртурПенн у своїй "Маленькому Великому Людину", 1990 року МайкРоуб зняв фільм "СинУтренней Зірки", де порівняв життєві шляху генералаКастера іНеистового коня. Можливо, коли-небудь цей перелік продовжать. Звісно ж, всі ці фільми - далеко неповний список те, що було знято про Дикому Заході. Епоха індіанських війн досить непогано подано і в про нетипових вестернах. Наприклад, до них цілком можливо віднести таких фільмів кінця століття в. як "Воїн племенішайенов", більш нагадує мелодраму; ">Мертвец", вельми своєрідна чорно-білий фільм; серіал "Доктор Куїн, жінка-лікар", також що розповідає про життя Далекому Заході, і ін.

>Вестерни надали досить значну вплив та інші кінематографічні жанри, наприклад, на фільми про поліцейських, де повно перестрілок і погонь. Лише тепер поліцейські - сучасні ковбої - їздять машинами і стріляють із потужнішого зброї. Не обійдені увагою й корінні американці, згадати хоча б ">Навахо блюз" чи серіал "Вокер - техаський рейнджер". А в останньому спадщина вестерну відчувається найсильніше.

Отже, епоха індіанських війн міцно закріпилася в американському кінематографі, ставши невід'ємною частиною культури Сполучених Штатів. Багатьом це явище зобов'язане історії цієї країни. Індіанські війни різновид вестерну придбали своєї популярності з заходом Дикого Заходу, останні промені якого запалили серця романтиків і мрійників. Саме це люди і відтворили дух минулої доби, саме Сполучених Штатів народивсякиновестерн, у якому виховувалися багато американців, та й тільки троє американців. Згодом свої вестерни з'явилися у Великобританії, в Німеччині, й у Югославії.

Але, попри це, в американському вестерні є щось особливе й звабливе: реальні пейзажі, зберігають у собі пам'ять Дикому Заході, справжні індіанці, нащадки колись великих народів, - усе це підкуповує своєї правдивістю. Американський вестерн, в такий спосіб, - це воістину унікальне явище у кінематографі самих США, а й у світовому кінематографі.