Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
кінематограф США.doc
Скачиваний:
5
Добавлен:
23.02.2016
Размер:
265.22 Кб
Скачать

§1. Народження звукового кіно

У 1927 року фільмом А.Кросленда «Співак джазу» ери звукового кіно, тож до німим фільмам став стрімко падати. Наприкінці 20-х все американське кіновиробництво остаточно перебралося в Лос-Анджелес.

Першими на поява звуку відгукнулися компанії «Ворнер бразерс», «XX століття Фокс» і «Парамаунт».

Студії переобладнали кінотеатри під звук. За підрахунками, це коштувало Голлівуду в півмільярда доларів.

Створення ігрових фільмів у 1920-ті роки був дуже нелегким справою, й ті, хто повинен цим займався, мали вміти як розважати публіку, а й спілкуватися з нею. Хоча система кіностудій надавала мало можливостей для самовираження художника (на відміну європейського кінематографу), вона тим щонайменше породила безліч талановитих режисерів. Деякі їх, такі, як Джон Форд чи Кінг Відор, зайняли чільне місце у звуковому кіно, інші, як Джеймс Круз,РексИнгрем, Льюїс Вебер і ФредНибло, канув у небуття.

Американські “>киномоголи” високо цінували витонченість і артистичність європейського кіно України й запрошували у Голлівуд багатьох режисерів, технічних фахівців і акторів із Європи. Вплив німецької кінематографії чітко помітно у "класичному стилі висвітлення, декорацій, і операторського мистецтва

Голлівуду тридцятих років. Не багато європейців залишалися там назовсім, оскільки їм це важко було пристосуватисяпоточному методу голлівудських кіностудій. Вони поверталися там, щоб там внести свій внесок у скарбницю світового кіномистецтва.

Інтерес Вільгельма до звуковому кіно протримався близько трьох років.Разразившийся економічна криза та проведена його Велика Депресія 1929 – 1933 років ніби обійшли кіноіндустрію стороною. Щоб подивитися звуковий фільм, люди охоче віддавали перед касами кінотеатрів останні гроші.

За 3 роки завдяки звуку в кінематографі з'явилися такі жанри, як гангстерський фільм, фільм жахів, вестерн, у яких мова персонажів чергувалася з пострілами, виском автомобільних гальм і гортанними вигуками нападаючих індіанців.

У 30-х роках американське кіно було в підйомі. Провідні студії виробляли у середньому п'ятсот картин на рік. Недарма цей час називають золотим століттямГолливуда.[7]

§2. «Диліжанс»

Вестерн (анг.western - «західний») – американський жанр. Хоча його сюжетні схеми використовувались у інших країнах, справжній вестерн може бути знята лише у США, оскільки нерозривно пов'язані з історією країни. У другій половині 1960-х років ХІХ століття, по закінченні громадянської війни, почалося заселення земель на захід від Міссісіпі – раніше вони належали індіанцям. Саме тоді і відбувається дія всіх вестернів. Їх сюжети, зазвичай, нескладні: «хороші хлопці» (ковбої чиземлепроходци-траппери) борються проти «поганих» і перемагають. До сформування жанру щонайменше важливим, чим зумовлена ця боротьба, виявився фронтир (анг. «>frontier» - кордон) – непросто поділяє лінія, але дикі землі, оскільки у них не встановлено правопорядок; «хороші хлопці» беруться його стверджувати із зброєю до рук.

Вже перший значний фільм, створений Америці, - «Велике пограбування поїзда» (1903 р., режисер ЕдвінСтентон Портер) – буввестерном. «Диліжанс» (1939 рік; у радянському кінопрокаті «Подорож буде небезпечним») – верхівка жанру, й переломний той час у її розвитку. Дія картини розгортається саме у теренахфронтира. Режисер Джон Форд (справжні ім'я та прізвище ШонАлоизиусO‘Фирна, чиО’Фини, 1895 – 1973), класик американського кіно, вміло нагнітає напруга. Знаменитий кадр фільму, коли камера з вершини гори знімає диліжанс – видали він малесеньким, якползущий жучок; камера трохи відводить «погляд» убік, й у її зору потрапляютьпритаившиеся за відрогом гори індіанці. Так само майстерно, з заворожливим динамізмом знято їх напад: біля диліжанса колами носяться червоношкірі вершники, пасажириотстреливаются, деякі гинуть в перестрілці. Зрештою мандрівників рятує підоспілий загін кавалеристів.

Фільм «Диліжанс» став зламом історія жанру тільки завдяки професіоналізму, з яким було знято. Майже відразу після виходу картини на екран критики заговорили про її близькості до новели французького письменника 19 століття Гі де Мопассана «Пишка». У ньому дія вистави відбувається під час Франко-пруської війни 1870 – 1871 рр.; фаетон у Мопассана їде на місця, захопленими окупантами, - тут скасовані закони мирного життя, й визначити місця теж стали «дикими». У кареті, як і в Форда, зібралися представники усіх верств суспільства - від вищих, аристократичних, до нижчих, зневажуваних.

Близькість двох творів означає, що у «>Дилижансе» режисер спробував подолати «місцеву», обмежену простором і часом тематику, щоб піднятися до проблем, які вирішує «висока», класична література. Таке сходження зробило «Диліжанс» вершиноюжанра.[8]