Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

zbirnuk-11

.pdf
Скачиваний:
11
Добавлен:
23.02.2016
Размер:
1.08 Mб
Скачать

У 70 – 90 х рр. XIX ст. учнівські товариства, які ставили, за словами І.Я. Франка, наукові та освітні цілі, набули поширення як в Україні, так і в Росії, хоча шкільні статути забороняли їх створення. Так, правила для учнів гімназій та прогімназій від 4 травня 1874 року забороняли приносити в навчальні заклади, “крім посібників і книг, які дозволені керівництвом гімназії, ніяких книг і рукописів”, а також забороняли створення будь-яких товариств [4, 508].

За участь у таємних учнівських товариствах у Станіславській,

Стрийській, Дрогобицькій і Тернопільській гімназіях, пише І.Я. Франко у статті “Таємні товариства молоді”, гімназисти притягалася до суду. Їхня вина полягала в тому, що вони читали літературу поза навчальною програмою. “На щотижневих сходинах читали члени реферати з української історії і літератури. Мали добірну бібліотеку з женевських видань Драгоманова і всіх творів І.Я. Франка, М. Коцюбинського, Л. Українки та ін. Редакційний комітет видавав студентський тижневик “Поступ”...” [2, 127].

Науково-літературні товариства створювали свої бібліотеки для поширення книг з метою самоосвіти, проводили збори, де аналізували прочитане, декламували, читали власні твори. В учнівських товариствах,

засвідчує І.Я. Франко, формувався вільнолюбний дух.

Вітаючи “уми відкриті і самостійні”, І.Я. Франко осуджує непедагогічну манію “постійного опікування, зазирання у приватне життя учнів, поводження з ними, як із немовлятами”, “до крайності доведене недовір’я і відразу до всякої самостійності, до всякого вільнішого пориву

юнацької думки і почуття, яке вбиває успішний розвиток середніх шкіл,

спотворює розуми і характери молоді” [6, 172].

Протягом 1878 – 1881рр. І.Я. Франко разом з однодумцями видав серію популярних книг для народу, серед яких – твори Ч. Дарвіна, Д. Писарєва,

М. Добролюбова та ін. У написаній ним передмові до українського перекладу статті М.О. Добролюбова “Про значення авторитету у вихованні” підкреслюється важливість цього педагогічного феномену. “Для чого слід

знищувати самостійний розвиток дитини, насилуючи її природу, убиваючи в ній віру у себе і заставляючи робити тільки те, як я хочу, і тільки так, як я хочу, і тільки тому, що я хочу?” – з гнівом запитував М. Добролюбов.

І.Я. Франко, безумовно, розділяв його висновок про те, що пануюче у школі авторитарне виховання, яке змушує учня сліпо вірити у всьому вихователю, є

ворогом самовдосконалення, веде до застою.

У 1890 році у Львові була створена демократична організація “Наукова читальня”, яка відкривала молоді можливість розширення знань поза університетом. Тим більше, що в ньому був відсутній фундамент для подальшої самоосвіти, так як університет за словами І.Я. Франка, прагне дати

“якомога менше науково підготовленого матеріалу, якомога менше вказівок і заохочень до власної праці”. Він вітає створення цього товариства, яке ставить за мету полегшити отримання освіти у всіх галузях науки.

Конкретними шляхами досягнення цієї мети є підписка на журнали,

створення бібліотеки, організація наукових доповідей, лекцій, бесід та ін.

Осуджуючи офіційну систему освіти, І.Я. Франко вказував молоді нові шляхи оволодіння знаннями для досягнення істинної освіченості.

Наголосимо на ролі вчителя, його безпосередньому впливі на вибір книжок, котрі читає молодь. Так у спогадах про одного із соратників І.Я. Франка Андрія Коса, який був членом віденської Січі у 80-х рр. 19 ст.,

читаємо: “ “Січ” мала тоді гарну бібліотеку, її засновано головним чином за допомогою професора М. Драгоманова та ін. українців з Придніпрянщини, як наприклад, професора В. Антоновича, а з галичан Остапа Терлецького, який був раніше урядовцем університетської бібліотеки у Відні. Терлецький вже самим виглядом симпатичний та інтелігентний, був дуже начитаний і мав багато всестороннього знання. Хоч і старший був од нас, студентів, любив нас, молодих, жив з нами, учив нас не тільки студіювати свій фах, але набувати, пропри фахову працю, знання з усіх ділянок науки і літератури.

Терлецький заосмотрив бібліотеку “Січі” в найкращі твори нової німецької та французької літератури, а також з области наук природи й соціології. Він

був нашим духовним провідником і мав на нас великий вплив. Приходив щодня до “Січі” ввечері, цікавився життям товариства і кожного з нас,

молодих студентів” [2, 84].

Прогресивна громадськість у пошуках шляхів поширення знань серед народу використовувала різні види і форми самоосвіти – народні університети, народні читання, бібліотеки і читальні, яких до середини 90-х

років ХІХ ст. нараховувалось близько трьох тисяч. Одна з газет,

підкреслюючи необхідність отримання знань самоосвітнім шляхом, писала,

що “люди будь-якими самобутніми і, можна сказати кустарними методами,

намагались поповнити ту законну потребу в світлі і знаннях, у задоволенні яких їм так настійно відмовляють”.

Майбутній перший президент Української Академії Наук, студент Петербурзького університету В.І. Вернадський метою поширення знань серед народу через народні бібліотеки і народну літературу вважав формування наукового світогляду, активної життєвої позиції. “Загальною нашою ідеєю, – писав він у своєму щоденнику, – повинно бути те, щоб привести народ до усвідомлення, що слід йому самому керувати собою”. Він утверджував активний, діяльний характер самоосвіти, що тісно пов’язаний із пізнанням навколишнього світу: “І час, який я використаю на таку самоосвіту, не пропав, я поверну його сторицею на роботі на користь людини”.

Так і І.Я. Франко, натхненний прихильник самоосвіти, твори якого ми сьогодні відкриваємо, будив національну свідомість і гідність українського народу:

Не пора, не пора, не пора Москалеві й ляхові служить!

Довершилась України кривда стара, –

Нам пора для України жить.

Не пора, не пора, не пора

За невігласів лить свою кров І любити царя, що наш люд обдира, –

Для України наша любов.

Не пора, не пора, не пора В рідну хату вносити роздор!

Хай пропаде незгоди проклята мара!

Під України єднаймось прапор!

Бо пора це великая єсть:

У завзятій важкій боротьбі Ми поляжем, щоб волю, і щастя, і честь,

Рідний краю, здобути тобі! [5, 26].

Самоосвітні ідеї розвивали М.М. Коцюбинський, П.А. Грабовський,

Леся Українка та ін. “Змалку кохайтесь в освіті, – підкреслював П. Грабовський, – змалку розширюйте ум”. Цей заклик підхопила Леся Українка:

“...покінчивши різні школи,

учися ще, знаходь собі науку в книжках, і в людях, і по цілім світі,

але ніколи не кажи до себе: ”Я вже скінчив науку” ”. [1, 417].

Таким чином, у другій половині ХІХ ст. українські демократи-

просвітителі не припиняли пошуків шляхів поширення знань у формі самостійного їх засвоєння, які набували нових рис і тенденцій у своєму розвитку. Враховуючи ту обставину, що офіційна школа мало що могла зробити для освіти бідних верств населення, вони висували демократичну ідею поширення знань у формі самоосвіти.

Вивчення теорії і практики самоосвіти актуальне і сьогодні, адже сприятиме формуванню потреби і здатності до самонавчання. Як наголошується у “Національній доктрині розвитку освіти України у XXI

столітті”, це – один із важливих шляхів реалізації неперервної освіти [3, 3].

Література

1. Українка Л. Твори: В 5 т. – Т. 3. – К., 1952. 2. Науковий вісник Музею Івана Франка у Львові. – Вип.3. – Львів: Каменяр, 2003. – 364 с. 3. Національна доктрина розвитку освіти України у XXI столітті. – 2001. – 24 – 31 жовтня. 4. Сборник постановлений и распоряжений по гимназиям и прогимназиям ведомства Министерства народного просвещения. – СПб, 1874. – 542 с. 5. Франко І.Я. Мозаїка: Із творів, що не ввійшли до Зібрання творів у 50 томах / Упор. З. Т. Франко, М.Г. Василенко. – Львів:

Каменяр, 2001. – 434 с. 6. Франко І.Я. Педагогічні статті і висловлювання. – К., 1980.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]