Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ekzamen_etnologiya.docx
Скачиваний:
176
Добавлен:
22.02.2016
Размер:
31.86 Mб
Скачать

10.Господарсько-культурна класифікація.

Серед перерахованих видів класифікацій народів світу тільки господарсько-культурна є власне етнографічної і грунтується на етнографічних методах вивчення господарства і культури. Розглянутий вид класифікації має істотне значення для етнографії і необхідний при дослідженні проблем етнічної історії, історії виникнення та розвитку господарства та матеріальної культури, історичних і культурних зв'язків між народами, нарешті, при встановленні глобальної безперервності та спільності людських культур.

Етнографічні дані показують, що при одному і тому ж рівні соціально-економічного розвитку і в однакових умовах природно-географічного середовища у народів, навіть не пов'язаних між собою історично і відносяться до різних етнічних і мовних груп, виникають подібні явища в господарстві і матеріальній культурі. Подібні за цими ознаками народи класифікуються за господарсько-культурних типів (ХКТ ).,.. Під господарсько-культурним типом розуміють в етнографії комплекс особливостей хо-* ~ зяйства ^ і культури, що історично 'Складається у різних народів, близьких за ^ ^ соціально-економічному розвитку та оби-тдюші »Р гкодних углояіях середовища ^

лозяіственно-культурні типи формувалися протягом всієї людської історії в ході пристосування людей до навколишнього середовища. При цьому одні типи дуже древні, інші виникли пізніше.

Майже нічого не відомо про господарсько-культурних типах, що існували до часу виникнення людини сучасного вигляду, і висловлювані з цього приводу припущення не йдуть далі робочих гіпотез.

Господарсько-культурні типи, проіснували до нового часу, почали формуватися в пізньому палеоліті. Значні зміни відбулися в традиційних господарсько-культурних типах в міру становлення капіталізму, а потім світової системи соціалізму. Тому господарсько-культур-ва класифікація має історично обмежене значення і мало застосовна до сучасних умов, за винятком периферії розвинених індустріальних суспільств. Істотно змінюється з часом зміст і значення окремих господарсько-культурних типів, наприклад типу плужного землеробства в епоху виникнення цивілізації, в середні віки і в наші дні.

Основними, визначальними елементами ХКТ є характер і рівень розвитку господарства. Рівень розвитку культури має у цьому виді класифікації другорядне значення, так як людські культури виключно різноманітні і не дають можливості побудувати чітку систематику. У відповідності з рівнем господарського розвитку ХКТ можуть бути розподілені на три групи. Перша група характеризується переважанням присвоюють галузей діяльності (полювання, рибальство, збиральництво). Друга - переважанням ручного мотичного землеробства і тваринництва. Третя об'єднує плужних хліборобів.

Перша група ХКТ найбільш архаїчна і відповідає первіснообщинному рівнем соціально-економічного розвитку. Найвідсталіший в цій групі - тип бродячих мисливців і збирачів, сбхраняющійся подекуди і зараз в географічно ізольованих областях тропічної зони. Племена, що стосуються цієї ХКТ, не знайомі з виплавкою металу і обробкою його в гарячому вигляді. Знаряддя праці і зброю вони виготовляють з каменю, дерева, кістки, раковин і тому подібних матеріалів.

Рівень соціально-економічного та культурного розвитку у деяких народів, що займаються на узбережжях морів і океанів головним чином рибним ловом і збиранням, приблизно такий же, як і у бродячих мисливців і збирачів. У наш час цей господарсько-культурний тип зникає.

Більш розвинені соціально-економічні відносини у мисливців північної лісової зони Північної Америки та Північної Євразії. У минулому цей господарсько-культурний тип

мав широке поширення в багатьох племен Канади, США, мешканців лісів півночі Сибіру.

До наступного господарсько-культурного типу можуть бути віднесені прибережні жителі північної зони, що займалися на узбережжях річок, морів, океанів рибальством і жили осіло.

Спеціалізований господарсько-куль-турний тип мисливців на морського звіра мав у минулому великого поширення у високих широтах на берегах Льодовитого океану. У наш час він зберігається тільки в окремих груп зарубіжних ескімосів.

Дві наступні групи господарсько-культурних типів пов'язані з виробляють господарством. Сільське господарство та тваринництво виникло приблизно 10-11 тис. років тому в Східному Середземномор'ї, на південному заході Середньої Азії, можливо, і в Південно-Східній Азії, пізніше - в Америці.

До епохи розвиненого родового ладу і часу розкладання первіснообщинних відносин належить тип ручного мотичного землеробства, що склався ще в первинних центрах виникнення що виробляє господарства. У давнину він набув поширення в зоні помірного клімату, а згодом - в тропіках, на периферії класових товариств.

Подальший розвиток виробничого господарства призвело до виникнення в найдавніших державах Азії та Африки ХКТ плужного зрошуваного землеробства. Пізніше, з початку нашої ери, плужне землеробство одержало широке поширення майже у всіх природно-географічних зонах землі, за винятком Арктики та Австралії. Одночасно з плужним землеробством розвинулося і тваринництво. У міру соціально-економічного розвитку плужних хліборобів все більшого значення у них набувало спочатку ремесло, а потім промисловість.

В ході суспільного поділу праці в кінці епохи бронзи і початку залізного століття в багатьох посушливих областях Азії, пізніше і Африки виділився самостійний ХКТ у вигляді кочового і напівкочового скотарства

11.Нині у світі існує кілька десятків оригінальних, самостійних великих релігій. Головними з них є християнство, іслам, іудаїзм, буддизм, даосизм, індуїзм. Кожна з цих релігій в різних формах і під різними найменуваннями присвячена служінню єдиному всемогутньому і всюдисущому Богу. Внутрішні розбіжності у межах тієї чи іншої релігії визначають їх напрями, або течії. Християнство має три основні течії: православ'я, католицизм та протестантизм. В ісламі, наприклад, існують два головних напрями — сунізм і шиїзм; у буддизмі — хінаяна і махаяна. Крім головних, існує багато внутрішніх течій. Так, християнами вважають себе і католики, і православні, і лютерани, і баптисти, і мормони, й інокентіївці та ін. Церкви — це течії, які більшою чи меншою мірою виокремились у самостійні релігії і спираються на певну історичну основу. У християнстві основними церквами є католицька, православна, лютеранська, англіканська, кальвіністська. В іноземній літературі їх називають ще деномінаціями (віросповіданнями). До них, крім церков, відносять і релігійні конфесії, що склались порівняно недавно: адвентизм, баптизм, п'ятидесятництво тощо. Секти, або розколи — це нові утворення всередині церкви, які виникли внаслідок відокремлення від основної церкви. До сект належать баптисти, єговісти, п ятидесятники та ін.; до розколів — старокатолики, старообрядницькі розколи, ста-ропольська церква та ін. Усередині кожної церкви і віросповідання можуть існувати ще відмінні одна від одної школи, які церковна ортодоксія визнає як припустимі. Наприклад, в ісламі існують чотири школи тлумачення його віровчення: ханбалістська, ханфітська, маликітська та мафіїтська. У межах певної церкви можуть існувати спеціальні ордени для виконання окремих цільових завдань тієї чи іншої релігії. Такими орденами в католицькій церкві є єзуїти, августіанці, домінікани, василіани та ін., в ісламі — ахмадія, синусія та ін. В історії релігієзнавства відомо чимало спроб здійснити класифікацію релігійних вірувань, охопити єдиною схемою всі існуючі релігії. На наш погляд, доцільно класифікувати всі відомі в світі релігії за етнічною (від грец. «етнос» — народ тієї чи іншої місцевості) ознакою та рівнем розвитку. За етнічною ознакою релігії поділяються на: I. Родоплемінні. Дійшли до нашого часу з епохи первісного ладу, існують серед народів, які донині зберігають елементи родового й племінного способу життя. Поширені переважно серед аборигенів Африки (анімізм, фетишизм, магія, культ предків — звичайно в політичній літературі об'єднуються під загальною назвою анімізм (явище), анімісти (віруючі); аборигенів Америки і Австралії (тотемізм); серед народів Півночі (шаманство). II. Національні. Це релігії, замкнені національною ознакою, існують лише серед певного народу. До національних релігій належать іудаїзм, індуїзм, синтоїзм, сикхізм, даосизм, парсизм. III. Світові. Поширені серед різних народів і націй сучасності. В наш час їх існує три — християнство, іслам, буддизм. За рівнем розвитку релігії поділяють на такі види: I. Ранні форми релігії. Релігії, породжені первісним ладом: анімізм, фетишизм, магія, тотемізм, культ предків. II. Політеїстичні. До них належать майже всі національні релігії (за винятком іудаїзму та сикхізму) і світова релігія —буддизм. III. Монотеїстичні. Таких релігій нині чотири. Дві з них —християнство, іслам — світові релігії, дві — іудаїзм і сикхізм —національні релігії.

Австралія та Океанія - найменша частина світу, площа якої становить лише 9 млн. кв. км, з них 7,7 млн. кв. км припадає на австралійський материк, острови ж Океанії, розкидані по величезному водному простору, мають у сукупності порівняно невелику площу. Невелике і населення цієї частини світу (25 млн., з них 14 млн. живе в Австралії і Тасманії).

Однак, незважаючи на свої скромні розміри, Австралія та Океанія давно є об'єктом пильної уваги з боку етнографів. Такий інтерес пов'язаний в першу чергу з тим, що тут аж до недавнього часу зберігалися (а почасти зустрічаються і в наші дні) досить архаїчні форми господарства, громадського побуту і культури, давно зникли в більшості інших районів світу. Зокрема, корінне населення Австралії і особливо Тасманії до моменту контактів з європейцями стояло на самому низькому рівні соціально-економічного та культурного розвитку, який тільки був знайомий писань історії. Сильно відставали по своєму суспільному розвитку від бішніства народів земної кулі і деякі етноси Океанії.

Відсталість народів Австралії та Океанії може бути пояснена географічним положенням цієї частини світу, віддаленістю від найважливіших центрів світової цивілізації, територіальної роздробленістю регіону, не цілком сприятливими (у ряді місць) природними умовами, обмеженістю природних ресурсів. Труднощі освоєння австралійського материка і Тасманії посилювалася тим, що прийшли туди десятки тисяч років тому групи переселенців перебували ще на досить низькому рівні соціально-економічного розвитку. На більшість же островів Океанії (крім Нової Гвінеї) люди потрапили значно пізніше, вони стояли вже на набагато вищому щаблі розвитку, і це дозволило їм легше впоратися з труднощами освоєння нової території.

Невисокий рівень господарського й суспільного розвитку, роз'єднаність австралійських і океанійскіх народів зробили їх легкою здобиччю колоніальних хижаків, в ролі яких виступали країни Західної Європи, США, а потім і Японії. Більш того, користуючись слабкістю країн цього регіону, імперіалістичні держави навіть в умовах кризи колоніальної системи, що послідував після другої світової війни, зуміли аж до початку 60-х років зберегти тут свої позиції. Океанія перетворилася на свого роду заповідник колоніалізму.

Природно, що таке положення не могло зберігатися довго. Полум'я визвольної боротьби поступово охоплювали один архіпелаг Океанії за іншим. І з 1960-х років почався після другої світової війни процес деколонізації поширився і нр країни даного регіону.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]