- •1. Історія України – історія української культури. Періодизація історії української культури.
- •2. Поняття культури. Українська народна та національна культура: її основний зміст та взаємозв’язок
- •3. Історіграфія іторії вітчизняної культури. Іван Огієнко.
- •4. Предмет історії вітчизняної культури: суть, поняття категорії та основний зміст. Методологія та методика дослідження і вивчення історії вітчизняної культури.
- •5. Внутрішній та зовнішній чинники української культури. І як вони впливали на різних історичних етапах.
- •7. Індоєвропейські традиції в українській культурі.
- •8.Трипільська культура6 ознаки, характерні риси, особливості та місце в культурній спадщині української культури. Вікентій Хвойка.
- •9. Культура праслов’янськоъ доби. Скіфська доба.
- •10 Становлення слов’янства витоки ранньословєянської культури.
- •12. Релігія, міфологія та культи давніх слов’ян на території України.
- •13. Джерела та впливи давньоруської культури. Історіографія проблеми.
- •17. Архітектура та образотворче мистецтво Київської Русі.
- •18 Освіта та поширення писемності в Київській Русі. Ярослав Мудрий.
- •19 .Зміст та особливості літератури Київської Русі. Володимир Мономах.
- •20. Особливості розвитку культури Галицько-Волинської Русі.
- •21. Літописання в Галицько-Волинській Русі. Київо-Печерський Патерик.
- •22. Містобудування та архітектура в Галицько-Волинській Русі.
- •23. Архітектура та образотворче мистецтво України в 14-17ст.
- •25. Православні братства та їх роль в розвитку української культури.
- •29. Пересо́пницьке єва́нгеліє – святиня української духовності.
- •31. Архітектура та мистецьтво України у 14-17ст.
- •33. Києво-Могилянська академія та її рль в культурному житті України.
- •34. Епоха просвітництва-культурно політичний контекст української історії.
- •35. Освіта та гуманістична культура в 17-18ст. Григорій Сковорада.
- •36. Пізнє бароко в українській культурі. Іван Мазепа.
- •37. Культурно політичний ландшафт України наприкінці 18-в пер. Пол.. 19ст.
- •38. Генезис та періодизація культури культурно-просвітницький розвиток України в першій пол.. 19ст.
- •39. Академічний період культурно-національному відродження України.
- •40. Просвітницький реалізм української літератури кін. 18- пер. Пол. 19ст. Іван Котляревський.
- •42. Романти́зм в українській культурі в пер пол 19ст.
- •43. Розвиток освіти на та науки в пер пол. 19 ст.
- •44. Культурно національне відродження в Західній Ураїні в пер пол. 19 ст. «Руська Трійця»
- •45. Культурницька діяльність Кирило-Медіївського братства.
- •46. Тарас Шевченко і українська культура.
- •47. Другий (культурницький) період культурно-національного відродження в Україні.
- •48. Класици́зм – у літературі та мистецтві України в 2 пол 19ст.
- •49. Освіта та нука України в 2 пол 19ст.
- •50. Становлення українського професійного театру в 2 пол 18ст.
- •51. Культурно національне відродження західної України в 2 пол. 19ст.
- •53. Третій період культурно національного відродження. Михайло Драгоманов.
- •54. Велити Національного відродження України.
- •55. Формування української національної культури на 3 етапі.
- •61. Здійснення українізації в 20-хх роках хХст.
- •62. Духовно-релігійні процеси в Україні у 20-30 роках хХст.
- •63.Літературний та мистецькі процеси в Україні у 20-30рр. ХХст.
- •64. Український театр у період культурного піднесення у 20рр хХст.
- •65. Успіхи української культури і наступ сталінізму на вітчизняну інтелігенцію.
- •66. Цензура та репресії проти митців
- •67. Культурні традиції українського націоналізму в хХст.
- •68. Українська культура та патріотична творчість діячів культури в роки Другої Світової війни.
- •69. Відбудова матеріальної бази української культури після Великої Вітчизняної війни.
- •70. Літературні та мистецькі процеси в умова ідеологічних репресій та хрущовської відлиги.
- •72. Протиріччя культурного процесу 60-80-х рр.
- •74. Соціально культурна ситуація України в період перебудови.
- •75. Культурно-національне відродження кінця хХст.
- •76. Українська національна культура та встановлення демократичного національного суспільства.
- •77. Особливості та загальні тенденції розвитку національної культури в хХст.
- •79. Українська національна культура та світова цивілізація.
- •83. Украї́нська мо́ва і її міце в розвитку української національної культури.
- •84. Вища школа
- •85. Культура української діяспори хх поч. Ххі ст..
- •86. Російсько-українські взаємини.
- •87. Українсько-польські взаємини.
- •88. Релігія в духовно-культурному відродженні українського народу.
- •89. Культура Хмельничинни від найдавніший часів до сьогодення.
- •Хмельниччина в роки незалежності
18 Освіта та поширення писемності в Київській Русі. Ярослав Мудрий.
поширення писемності
Ще у дохристиянський період східні слов'яни мали свою писемність. Місцеве населення користувалося "софійською абеткою", із 27 літер, з яких 23 відповідали грецькому алфавіту, а 4 (Б, Ж, Ш, Щ) мали слов'янське походження. Літописна інформація про будову палаців княгині Ольги, а також відкриття монументальної ротондоподібної архітектурної споруди, зведеної майже на 50 років раніше славнозвісної Десятинної церкви у самому центрі київського дитинця,
Існування власної писемності та освіти — основна ознака цивілізованості народу. Засвідчене археологами значне поширення грамотності на Русі є безпосереднім наслідком розвитку давньоруської освіти. Вже за часів Володимира та Ярослава Мудрого шкільна освіта була важливою сферою загальнодержавної та церковної політики. Про високий рівень розвитку освіти свідчить існуюча в той період диференціація навчальних закладів: палацова школа підвищеного типу (державний навчальний заклад, що утримувався за рахунок князя); школа «книжного вчення» (для підготовки священиків); світська (приватна) школа домашнього навчання (головним чином, для купецького та ремісничого міського населення).
Накопиченню знань, обміну інформацією, розвитку шкільництва сприяло заснування при храмах, монастирях та князівських дворах бібліотек. Найвідомішими були книгозбірні Ярослава Мудрого, його правнука Миколи-Святоші, волинського князя Володимира Васильковича, ченця Григорія..
Книгописні майстерні та бібліотеки стали тим фундаментом, на якому виросла вітчизняна оригінальна література. Самобутнім літературним жанром з моменту виникнення було літописання. Воно з'явилося на Русі наприкінці X — на початку XI ст. У 1037—1039 pp. порічні статті були об'єднані в перший давньоруський літописний звід. Вершиною історичної думки в межах літописної традиції вважається «Повість минулих літ», створена ченцем Києво-Печерського монастиря Нестором у 1113 р. У Хлебніковському списку «Повісті минулих літ» Нестора названо автором цього твору. Як літописець він згадується і в «Києво-Печерському патерику»
На етапі завершення формування державності Київської Русі її культура збагатилась на нові елементи. Найважливішим з них стала писемність, яка поширилась у східнослов'янському світі значно раніше від офіційного введення християнства.
До оригінальних пам'яток давньоукраїнської літератури належать літописи. Це явище видатне не лише в культурному поступі Київської Русі, а й усієї середньовічної Європи. Академік XVIII ст. Г. Міллер, вражений широчінню літописної інформації та рівнем її систематизації, писав, що Нестор і його наступники створили систему руської історії, яка настільки повна, що жодна нація не може похвалитися таким скарбом. На відміну від хронік більшості країн Європи, складених латиною, вони написані рідною мовою. Цим зумовлена незвичайна популярність літописного жанру на Русі..
Найвідомішим літописом є "Повість временних літ", укладена близько 1110 р. ченцем Києво-Печерської лаври преподобним Нестором. Твір дійшов до нас у двох найповніших списках XV ст.: Іпатіївському та Лаврентіївському .
Майже всі князівства Русі мали свої літописи, але більшість з них носили місцевий, а не загальноруський характер. Однак Галицько-Волинському літопису належить особливе місце. Складається з даох частин: В першому описується життя і правління Данила Галицького, в другому – Василька Володимировича.
Освіта
Піклування про освіту з часу введення християнства взяли на себе держава і церква. За князювання Володимира Святославича в Києві вже існувала державна школа, в якій навчались діти "нарочитої чаді" - найближчого оточення князя1. Таких дітей брали в школи не для того, щоб із них зробити паламарів і священників, а щоб виростити державних діячів, здатних підтримувати стосунки з іншими країнами.
Школа для підготовки освіченого духівництва була відкрита Ярославом у Новгороді. У ній, за свідченнями "Повісті временних літ", навчалося 300 дітей із заможних сімей. Для продовження й поглиблення освіти слугували бібліотеки. Вони створювалися при монастирях і церквах. Великими любителями книг виступали також давньоруські князі. Ярослав Мудрий заснував бібліотеку Софії Київської; його син Святослав наповнив книгами комори своїх палат. Великим книжником літописи називають Волинського князя XIII ст. Володимира Васильковича. На Русі було багато бібліотек, але перша й найзначиміша містилась у Софії Київській. У ній налічувалось до 900 примірників книг, що за мірками Середньовіччя було досить вражаючим.
Найдавнішими книжками, що вийшли з київської писемної школи, вважаються Римське Євангеліє (40-і роки XI ст.), яке Анна Ярославна привезла до Франції; ілюстроване "Остромирове євангеліє", виготовлене в Києві дияконом Григорієм у 1056-1057 pp. для новгородського посадника Остромира; два "Ізборники" (1073, 1076).
У Києві в ХІ-ХІІ ст. існувало три літературні осередки: в Софійському соборі, Печерському та Видубицькому монастирях.
Ярослав Мудрий.
З ім'ям Ярослава Володимировича пов'язаний і небачений доти розквіт
давньоруської культури й наукових знань. Його можна з повним правом
назвати фундатором книжності й вченості на Русі. Літописець Нестор з
великою шаною та гордістю пише, що князь «до книжок виявляв завзяття,
часто читаючи їх і вночі, і вдень. І зібрав книгописців силу. що
перекладали з грецької на слов'янську мову. І написали вони багато
книжок...
Як встановлено наукою, більшість тих, перекладених з грецької та інших х з грецької та інших
іноземних мов, книжок були церковними, богослужебними. Поряд з ними
поширювались на Русі вчені трактати з історії, філософії, права,
природничих наук. Книжкові майстерні були створені як у Києві, так і в
інших містах Русі: Новгороді Великому, Чернігові, Полоцьку.