- •1. Історія України – історія української культури. Періодизація історії української культури.
- •2. Поняття культури. Українська народна та національна культура: її основний зміст та взаємозв’язок
- •3. Історіграфія іторії вітчизняної культури. Іван Огієнко.
- •4. Предмет історії вітчизняної культури: суть, поняття категорії та основний зміст. Методологія та методика дослідження і вивчення історії вітчизняної культури.
- •5. Внутрішній та зовнішній чинники української культури. І як вони впливали на різних історичних етапах.
- •7. Індоєвропейські традиції в українській культурі.
- •8.Трипільська культура6 ознаки, характерні риси, особливості та місце в культурній спадщині української культури. Вікентій Хвойка.
- •9. Культура праслов’янськоъ доби. Скіфська доба.
- •10 Становлення слов’янства витоки ранньословєянської культури.
- •12. Релігія, міфологія та культи давніх слов’ян на території України.
- •13. Джерела та впливи давньоруської культури. Історіографія проблеми.
- •17. Архітектура та образотворче мистецтво Київської Русі.
- •18 Освіта та поширення писемності в Київській Русі. Ярослав Мудрий.
- •19 .Зміст та особливості літератури Київської Русі. Володимир Мономах.
- •20. Особливості розвитку культури Галицько-Волинської Русі.
- •21. Літописання в Галицько-Волинській Русі. Київо-Печерський Патерик.
- •22. Містобудування та архітектура в Галицько-Волинській Русі.
- •23. Архітектура та образотворче мистецтво України в 14-17ст.
- •25. Православні братства та їх роль в розвитку української культури.
- •29. Пересо́пницьке єва́нгеліє – святиня української духовності.
- •31. Архітектура та мистецьтво України у 14-17ст.
- •33. Києво-Могилянська академія та її рль в культурному житті України.
- •34. Епоха просвітництва-культурно політичний контекст української історії.
- •35. Освіта та гуманістична культура в 17-18ст. Григорій Сковорада.
- •36. Пізнє бароко в українській культурі. Іван Мазепа.
- •37. Культурно політичний ландшафт України наприкінці 18-в пер. Пол.. 19ст.
- •38. Генезис та періодизація культури культурно-просвітницький розвиток України в першій пол.. 19ст.
- •39. Академічний період культурно-національному відродження України.
- •40. Просвітницький реалізм української літератури кін. 18- пер. Пол. 19ст. Іван Котляревський.
- •42. Романти́зм в українській культурі в пер пол 19ст.
- •43. Розвиток освіти на та науки в пер пол. 19 ст.
- •44. Культурно національне відродження в Західній Ураїні в пер пол. 19 ст. «Руська Трійця»
- •45. Культурницька діяльність Кирило-Медіївського братства.
- •46. Тарас Шевченко і українська культура.
- •47. Другий (культурницький) період культурно-національного відродження в Україні.
- •48. Класици́зм – у літературі та мистецтві України в 2 пол 19ст.
- •49. Освіта та нука України в 2 пол 19ст.
- •50. Становлення українського професійного театру в 2 пол 18ст.
- •51. Культурно національне відродження західної України в 2 пол. 19ст.
- •53. Третій період культурно національного відродження. Михайло Драгоманов.
- •54. Велити Національного відродження України.
- •55. Формування української національної культури на 3 етапі.
- •61. Здійснення українізації в 20-хх роках хХст.
- •62. Духовно-релігійні процеси в Україні у 20-30 роках хХст.
- •63.Літературний та мистецькі процеси в Україні у 20-30рр. ХХст.
- •64. Український театр у період культурного піднесення у 20рр хХст.
- •65. Успіхи української культури і наступ сталінізму на вітчизняну інтелігенцію.
- •66. Цензура та репресії проти митців
- •67. Культурні традиції українського націоналізму в хХст.
- •68. Українська культура та патріотична творчість діячів культури в роки Другої Світової війни.
- •69. Відбудова матеріальної бази української культури після Великої Вітчизняної війни.
- •70. Літературні та мистецькі процеси в умова ідеологічних репресій та хрущовської відлиги.
- •72. Протиріччя культурного процесу 60-80-х рр.
- •74. Соціально культурна ситуація України в період перебудови.
- •75. Культурно-національне відродження кінця хХст.
- •76. Українська національна культура та встановлення демократичного національного суспільства.
- •77. Особливості та загальні тенденції розвитку національної культури в хХст.
- •79. Українська національна культура та світова цивілізація.
- •83. Украї́нська мо́ва і її міце в розвитку української національної культури.
- •84. Вища школа
- •85. Культура української діяспори хх поч. Ххі ст..
- •86. Російсько-українські взаємини.
- •87. Українсько-польські взаємини.
- •88. Релігія в духовно-культурному відродженні українського народу.
- •89. Культура Хмельничинни від найдавніший часів до сьогодення.
- •Хмельниччина в роки незалежності
50. Становлення українського професійного театру в 2 пол 18ст.
1882р. в Єлисаветграді з ініціативи М. Кропивницького виникла трупа, яка знаменувала народження професійного народного театру. Значення цього українського феномена його успіх залежав, по – перше, від того, як він протягом 80 – 90 років розкривав соціальний і психологічний світ простих селян на рівні загальнолюдських проблем і духовних конфліктів; по-друге, як виробив свій стиль, шкалу гри, об’єднавши зусилля видатних акторів декількох поколінь; по-третє, інтенсифікував розвиток української романтичної і реалістичної драми /драматургія І. Тобілевича, М. Старицького, М. Кропивницького, І. Франка/. Нарешті, могутній поштовх для розвитку національній музиці (опера, оперета, музична комедія та ін.).
М. Кропивницький старанно підібрав акторів, залучив до театру талановиту молодь: М. Садовського, Н. Жаркову, О. Маркову. З аматорський гуртків прийняли в професіональну трупу М. Заньковецького (Див. додаток 5), Л. Манько, О. Вірина, з російського театру – акторів Н. Стоян – Максимович, І. Бурлака. З п’єсами “Наталка Полтавка” І.П. Котляревського, “Назар Стодоля” Т.Г.Шевченка, “Чорноморці” М.П. Старицького, “Дай серцю волю, заведе в неволю” М.Л. Кропивницького, комедіями й водевілями І.Ф. Квітки-Основ’яненки трупа в 1882р. виступала в Єлисаветграді, відвідала Київ, Чернігів, Харків, Полтаву, Новочеркаськ, Ростов-на-Дону.
Київські гастролі розпочалися з постановок п’єси Котляревського “Наталка Полтавка” та водевілю Д. Дмитренка “Кум – мірошник, або сатана в бочці”. Заньковецька зіграла Наталку, Кропивницький – Виборного, Садовський – Миколу, Грицай – Петра, Вірина – Терпелиху. Наступні вистави також мали велику популярність, особливо серед українського населення. 1883р. київський генерал-губернатор О. Дрентель заборонив гастролі театру на Київщині, Полтавщині, Чернігівщині, Волині і Поділлі. Цей вердикт діяв десять років, аж до 1893р. На запитання, чому українському театрові дозволено виступати у Москві і Петербурзі і заборонено у Києві; О. Дрентель відповів резонно: “Там театр – искусство, здесь – политика”.
Театр залишався єдиною надією уярмленого народу на своє духовне відродження. І далі цю надію України перш за все таки видатні українські культурні діячі, як М. Кропивницький, М. Старицький, І Карпенко-Карий, М. Садовський, М. Заньковецька, П. Саксаганський та інші митці, завдяки яким українське сценічне мистецтво наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. було піднесено на небачений до того щабель – на вершину світової культури. Особливо велику роль у відроджені національного театрального мистецтва відіграв М. Кропивницький, якому належить заслуга у створені нового українського театру. Саме він наприкінці 1882р. заснував Товариство акторів, котрому, за словами І. Франка, судилося стати трупою “найкращих артистів світової слави”. Важливість цієї події засвідчує постанова ЮНЕСКО в 1982р. про святкування історичного ювілею від часу організації М. Кропивницьким першої групи українських корифеїв.