35. Освіта та гуманістична культура в 17-18ст. Григорій Сковорада.

Однією з характерних рис української культури XVI—XVIII століття є особливий інтерес, який виявляло суспільство до питань освіти.

Оскільки культура розвивалася в умовах польської експансії та зіткнення католицької і православної церков, то кожна з сторін прагнула використати всі засоби для посилення свого впливу. Своєрідним результатом такого протистояння стала широка мережа різноманітних шкіл.

Тривалий час основним типом навчальних закладів були початкові, парафіяльні (приходські) школи при православних монастирях і церквах. Рівень та форми навчання в них вже не відповідали вимогам часу. Після утворення Речі Посполиту у 1569році в Україні з'явилися єзуїтськіколегіуми— по суті вищі школи, які були добре організовані і фінансово забезпечені. Головною умовою прийому до єзуїтського коледжу було сповідуваннякатолицизму. Ці навчальні заклади виконували функцію окатоличування і ополячення українського населення.

Одним з найбільш відданих українській культурі людей був князь Костянтин Василь Острозький. У 1576 р. у своєму маєтку він відкрив перший православний колегіум, куди для роботи були запрошені фахівці з ряду європейських країн. У колегіумі вивчалися давньослов'янська,грецькаілатинська мови, а також цикл дисциплін, який називався за традицією «сім вільних наук»:граматика,риторика,діалектика,арифметика,геометрія,астрономія,музика.

Ініціатива князя Острозького знайшла багатьох послідовників. Найбільш активними з них стають братства, і, треба сказати, шкільна справавходить до числа їх головних турбот. У1584році був отриманий дозвіл на цю діяльність, а у 1586 була відкрита першабратська школауЛьвові. Тільки наПравобережжібуло створено біля 30 подібних шкіл.

Включається до створення шкіл і козацтво, особливо у XVII столітті.

До початку XVIII століття в Україні нараховувалися сотні шкіл, зокрема на Лівобережжіпонад 1 000. Практично в кожному великому селі, в містечках і містах були школи.

Григорій Сковорода (1722- 1794) - самобутній український мислитель. Син козака з Лівобережжя, він здобув освіту в Києво-Могилянській академії, працював викладачем у Переяславському та Харківському колегіумах. Проте ворожість церковної влади до його про-гресивних поглядів та педагогічних методів змусила його розпочати життя мандрівного філософа. За 25 років Г. Сковорода пішки пройшов рідне Лівобережжя та Слобожанщину, проповідуючи свої погляди. Він пише філософські твори “Діалог. Имя ему - Потоп Зміин” та “Наркісс. Разглагол о том: Узнай себе”. Мислителя хвилювали проблеми со-ціальної нерівності людей, пошуки шляхів до людського щастя. На його думку, цей шлях лежить через самопізнання та працю. Людина повин­на займатись у житті тим, що найбільше відповідає її нахилам, а для цього вона має бути незалежною, уникати визискування і слави.

Філософська концепція Г. Сковороди грунтується на тезі про існу-вання трьох світів: макрокосму - всесвіту, який є вічним; мікрокос-му - людини; “символічного” світу Біблії. Практичний досвід, який Г. Сковорода вважав джерелом усіх знань, привів до критики релігій­них догматів, схоластичних постулатів богословів; він піддав сумніву окремі положення Біблії, хоча й шукав у ній духовне начало.

Г. Сковорода - один із визначних гуманістів свого часу; він був широ-ко обізнаний із творами стародавніх і сучасних філософів, володів латинсь-кою, грецькою, польською, німецькою та церковнослов’янською мовами. Гуманістичні ідеали викладені ним у поетичних збірках “Сад божествен-них песней” та “Басні Харьковскія”, підручниках з поетики та етики. Багато його поетичних творів та висловлювань набули популярності серед народу, а вірш “Всякому городу нрав і права” став народною піснею.

Гуманістичні, демократичні та просвітницькі ідеї Г. Сковороди впли-нули на розвиток передової філософської та суспільно-політичної думки України, а його поетична спадщина заклала підвалини класичної україн­ської літератури.