Історія України. Питання 1-49

1.Історія​ України відіграє особливо важливу роль у навчально-виховному процесі кожного учбового закладу.Без знання історії не лише важко зрозуміти сучасне, передбачити й успішно розбудовувати майбутнє, але й виховати свідомого громадянина, справжнього патріота української держави.Предмет​ історії України-​вивчення виникнення й розвитку людського суспільства на всіх українських землях з найдавніших часів до сьогодення. аналіз розвитку суспільно-економічних формацій на українській території, продуктивних сил, способів виробництва і виробничих відносин між людьми в кожний конкретний період висвітлення героїчної боротьби українського народу за утвердження і розбудову на своїй землі незалежної держави.Предмет​ історії України включає:​політичні інститути, культуру, мораль, право, звичаї, побут народу, визначення ролі та місця його історичних діячів.У вивченні і викладанні історії України застосовують такі методи​ :​історикохронологічний,порівняльний та синхронний аналіз подій і явищ. Названі методи застосовуються у взаємозв'язку з принципами​ об'єктивності та історизму.Принцип історизму дозволяє​ побачити, як та чи інша подія, історичне явище виникли, який шлях у своєму розвитку пройшли і чим вони завершились.Порівняльний​ принцип дозволяє​ порівняти, як було і як є, порівняти історичні процеси в Україні та в інших країнах, що дає можливість детальніше оцінити здобутки чи прорахунки, стан української держави, суспільства в конкретний історичний період. Функції історії: пізнавальна​ (​-не можна бути освіченою людиною і не знати „свого роду, племені”, історії своїх батьків, дідів, прадідів, свого народу, своєї Батьківщини.Це особливо важливо для майбутніх учителів;практично​ -політична-​ця функція дозволяє розглядати історичний процес в єдності минулого, сьогодення і майбутнього;світоглядна​ функція​ -вона формує погляд на світ, суспільство, закони його розвитку, сприяє вихованню патріотичних почуттів, любові до своєї Вітчизни.Завдання​ ;​розкрити наукову періодизацію історії України, зміст основних періодів української історії;вивчити особливості формування та розвитку національного державотворення, значення боротьби українського народу за її відродження та збереження основних напрямків розбудови української суверенної держави;висвітлити історію соціально-економічного та політичного розвитку України, стан сучасного розвитку та перспективи ринкової трансформації економіки України;визначити роль і місце в історії України видатних історичних осіб.Основи​ періодизації історії України були​ закладені М.Грушевським кінці19-почХХст.у фундаментальній праці “Історія України-Руси”,що мала і має велике значення для розвитку української історичної науки.Одним​ з найбільш проблемних питань, що намагаються вирішити історики, є питання про історичну періодизацію.В основу цієї періодизації був покладений матеріал, з якого робили знаряддя праці.Так, нам відомі такі періоди, як: палеоліт, мезоліт, неоліт, енеоліт, бронзовий вік, залізний вік.Періодизація​ :1​.Давня​ історія-від​ появи першої людини (1 млн

Р.П.Основні віхи періоду–Існування К.Русі,дільний період, Русько-Литовська держава.3.Нова​ історія 1569​ -1914 до початку Укр.нац. змагань під час 1 Світової війни.Перебування України у складі Р.П.,пізніше у складі Австро-Угорської та Рос.імперій.4.Новітня​ ІсторіяВід​ 1914, донині Основні віхи:Укр.націонац.революція,перебування у складі СРСР, незалежна Україна.

2.ТРИПІЛЬЦІ​ Перший​ етап в історії людства – етап родового ладу – ділиться відповідно до рівня і вміння людей виготовляти знаряддя праці на віки: кам'яний (палеоліт, мезоліт, неоліт), мідно-кам'яний (енеоліт), бронзовий та залізний. В енеоліті (IVIII тис. р. до н.е.) користувалися і кам'яними і мідними знаряддями праці. Мідь стала першим металом, який навчилися виплавляти люди. Землеробство й скотарство за енеоліту стають основними засобами здобуття харчів, а головним багатством - земля та худоба. У той час, як на Півдні та Сході сучасної території України жили первісні скотарі, на Правобережжі (Лісостепове Правобережжя, Подністров'я, Волинь, Степове Причорномор'я) з'явилася перша землеробська культура – трипільська. Свою назву ця археологічна культура отримала від с Трипілля на Київщині Трипільська культура характеризувалася як швидким поширенням у Європі, так і довготривалістю існування без значних змін в основних рисах впродовж 1500-2000 років. Головним заняттям трипільців було підсічне землеробство. Землю обробляли кам'яними, кістяними мотиками, дерев'яним ралом. Орали волами. Вирощували ячмінь, просо, пшеницю. Жали дерев'яними серпами з крем'яними, а пізніше мідними чи бронзовими вкладками. Розводили трипільці і тварин – корів, коней, овець, кіз. Допоміжну роль відігравали мисливство і рибальство. Розвивається у трипільців і мідна металургія. Вони освоюють плавлення та лиття металу, тоді як раніше послуговувалися лише куванням. З'являються майстри-металурги. Остаточно утверджується ремісничий характер гончарного виробництва. Землеробство у трипільців було екстенсивним, польовим, із застосуванням примітивної сохи, яку тягли бики. Для рихлення фунту застосовували рогові та дерев'яні рала, суковатки, а для розбивання грудок - рогові й кам'яні мотики. Культивували пшеницю, ячмінь, просо та бобові. Збирання урожаю здійснювалося за допомогою кремінних серпів, які за продуктивністю праці відповідали мідним і лише вдвічі поступалися сучасним залізним. Досить розвинутим було тваринництво. Розводили велику рогату худобу, свиней, дрібну рогату худобу, коней. Важливими галузями виробництва залишалися мисливство, рибальство та збиральництво. Трипільці мали великі поселення – «протоміста» з однота двоповерховими будинками, жили родовими общинами, об'єднаними в племена, можливо, мали свою піктографічну писемність (малюнками). Жили трипільці у напівземлянках, землянках, але частіше – у глинобитних мазанках, кути яких укріплювалися дерев'яними колодами. Приміщення поділялося перегородками на дві частиникімнати. Кожна мала куполовидну піч. Зовні такі хати розфарбовувалися різнокольоровими візерунками, орнаментом. Трипільці – доіндоєвропейське населення, вони не є предками слов'ян, однак вони – перше осіле населення на території України, перші, хто тут став займатися землеробством, гончарством, одні з перших стали застосовувати мідь.

3.КОЧОВІ​ Початок​ раннього залізного віку на території України був пов'язаний з виникненням найдавніших великих племінних союзів та рабовласницьких держав, появою перших писемних відомостей про південну частину українських земель. Першим народом Східної Європи, ім'я якого зафіксоване в писаних джерелах і дійшло до сьогоднішніх часів, були кіммерійці. На рубежі І тис.до н.е. вони населяли все степове Причорномор'я від Дону до Дністра. їх етнічність остаточно не з'ясована. Проте більшість істориків сходяться на думці, що це були іраномовні племена.Провідною галуззю в господарстві кіммерійського суспільства було кочове скотарство, насамперед конярство, Ведучи кочовий спосіб життя, кіммерійці не мали довготривалих поселень і жили в тимчасових таборах і зимівниках,їхнє суспільство складалося з племен,об'єднаних у союзи на чолі з царями-вождями.Панівне становище тут посідали кінні воїни.Військово-політичне об'єднання кіммерійців проіснувало до VII ст. до н.е.. і розпалося під натиском скіфських племен, Скіфи проживали на наших землях у VII ст. до н.е.— III ст. н.е., прибувши сюди, на думку вчених, з Північного Ірану. Наприкінці VI ст. до н.е.. в причорноморських степах формується могутнє державне об'єднання на чолі зі скіфами — Велика Скіфія зі столицею поблизу сучасного м. Кам'янкаДніпровська на Запоріжжі. Більшість населення Скіфії були вільними людьми. скіфська держава охоплювала величезну територію від Дунаю до Дону й від Чорного моря до сучасного Києва. Геродот. її населення поділив на 4 групи: царські скіфи, скіфи-кочовики, скіфи-хлібороби і скіфи-орачі. Значна частина вчених допускає, що скіфи-орачі , котрі жили в лісостеповій смузі між Дніпром і Дністром, були автохтонним населенням, нащадками трипільських племен, яких підкорили вихідці з Північного Ірану. Царські скіфи — панівна верхівка державного об'єднання — жили на берегах Азовського моря і в степовому Криму. На межі IV—III ст. до н.е. почався раптовий спад. Серед його причин називають: погіршення кліматичних умов і усихання степів, тривале витолочування трав'яного покриву численними стадами худоби, занепад економічних ресурсів. Найважливішим джерелом пізнання скіфської культури були і є скіфські поховальні пам'ятки. Скіфи дуже шанобливо відносилися до могил пращурів. Воїнів ховали разом зі зброєю, одягом, посудом, їжею, часто в жертву приносили дружин і рабинь. Масове переселення кочових сарматських племен із заволзьких степів на територію Північного Причорномор'я починається з кін. II ст. до н.е.. На рубежі н.е. вони повністю освоюють степи між Доном і Дніпром, З наявних даних про сарматів випливає, що за своїм зовнішнім виглядом, способом господарювання та приналежністю до іраномовної групи вони нагадували скіфів. Вони розводили овець, велику рогату худобу, коней. У перші століття нової ери частина населення перейшла до осілості й займалася землеробством та ремеслом у III ст. після н.е.. їхньому володарюванню в українських степах настав кінець.

4.ГРЕЦЬКІ​ МІСТАVIII​ — кінець VI ст. до н. є. — це період «Великої грецької колонізації», одним з напрямів якої було освоєння Північного Причорномор´я. Деякі фахівці вважають, що термін «колонізація» не зовсім вдалий, оскільки він не точно відображає суть і характер процесу проникнення еллінів на узбережжя Чорного моря. На їхню думку, доцільніше називати це явище «переселенням», а «колонії» — грецьким словом «опойкій», що означає «переселене поселення».«Велика грецька колонізація» була грандіозною подією, яка суттєво вплинула на світовий розвиток.Якщо в XI—IX ст. до н. є. міграції греків відбувалися в межах Егейського моря, то в наступні три сторіччя елліни розселилися на гігантській території, освоївши все Середземноморське узбережжя від Піренейського півострова, аж до Єгипту та Сирії, та побудувавши свої міста на берегах Чорного моря.Причини​ еллінської міграції:1​)​демографічну —​

демографічний вибух, що відбувся в цей час, зумовив перенаселення в материковій Греції, і тому надлишок населення змушений був мігрувати;2)​ аграрну​— нестача землі в метрополії штовхала до освоєння нових територій;3)​ торговельну​— колонізація є побічним продуктом торгової експансії;4)​ сировинну​— в нових землях греки шукали не ринки збуту, а насамперед продукти і джерела сировини, яких не вистачало в Греції: зерно, метали, будівельний ліс тощо;5)​ воєнну​— до міграції греків змушувала агресія лідійців та персів;6)​ соціальну​— постійна соціальна боротьба між окремими верствами грецького населення примушувала тих, хто зазнав поразки, мігрувати;7)​ етнічну​— етноплемінний склад полісів материкової Греції не був однорідним, міжетнічні тертя штовхали багатьох до пошуків нових земель.Родоначальниками грецьких міст-держав у Північному Причорномор´ї були насамперед вихідці з Мілета та Гераклеї Понтійської. У другій половині VII ст. до н. є. на о.Березань греки заснували місто Борисфеніду — перше еллінське поселення в цьому регіоні. За ним з´явилися Ольвія, Тіра, Пантікапей, Херсонес, Феодосія, Фанагорія та інші міста, що дало підставу сучаснику «Великої грецької колонізації» Платону стверджувати, що греки грубо кажучи обсіли Чорне море. Основними осередками античної цивілізації в Причорномор´ї стали райони Дніпро-Бузького та Дністровського лиманів,Півд.Зх.Крим, Керченський і Таманський півострови.Елліни-колоністи привезли з собою на нові землі традиційну для Давньої Греції форму соц.-економ. та пол.організації суспільства-полісну модель,органічно поєднувала місто (як центр політичного життя, ремесла, торгівлі та культури) і хору (прилеглу с/г округу).Така структура давала змогу місту-державі бути самостійною, самодостатньою, життєздатною одиницею.Грец. поліси за своїм політичним устроєм були, як правило, рабовласницькими республіками, які мали свою законодавчу (народні збори), виконавчу (колегії та магістрати) і судову владу. «Повноправні громадяни» полісів, за винятком рабів, іноземців та жінок, мали широкі права. Залежно від домінуючої пол.сили рабовласницькі республіки були до Іст.дон.е.аристократичними, як Ольвія, чи демократичними, як Херсонес. У 480 р. до н. є. на Керченському і Таманському півостровах під впливом монархічних традицій Персії виникає Боспорське царство.

5.СХІДНІ​ СЛОВЯНИСлов​ 'янські племена проживали в долині Вісли, басейні Прип'яті, на схилах Карпат. Пізніше вони поділилися на західних, південних і східних слов'ян. Останні зайняли території між Дністром і Дніпром та у Приазов'ї в II-VII століттях. У IV-VII ст. на території України створена перша слов'янська «протодержава» (вождівство) антів, що жили за законами воєнної демократії. У «Повісті минулих літ» дається перелік відомих її автору – Нестору-літописцю – східнослов'янських племен, що існували у VII – XI ст. і проживали на території сучасної України : поляни, древляни, сіверяни, волиняни, бужани, тиверці, уличі, білі хорвати. У VIII-IX ст. виникають племінні союзи. З арабських джерел нам відомі три таких союзи: Куявія (землі навколо Києва), Славія (землі новгородських словен) та Артанія Поляни, що проживали навколо Києва, відзначалися найбільшою політичною активністю, саме з ними пов'язане народження назви «Русь» та держави з такою назвою (IX ст.). Пізніше ця назва поширилася на всі східнослов'янські племена. Східні слов'яни жили великими родами, роди об'єднувалися в общини (верв), а останні – в плем'я. Всі важливі справи вони вирішували на народних зборах – вічі. Головним заняттям було хліборобство, поступово виокремлювалося ремесло, велике значення мала торгівля з Римською імперією, Візантією. Слов'яни були язичниками – їх найвище божество – сонце (Дажбог), бог грому та блискавки звався Перун, небесного світила – Сварог, покровитель скотарства – Велес, богиня краси – Берегиня. Центром східних слов'ян стало місто Київ, засноване слов'янським князем Києм у кінці V – на початку VI століття. Розвиток тваринництва у давніх слов'ян був також досить важливою галуззю господарства. Тваринництво забезпечувало землеробів також тягловою силою та засобами пересування. Особливе місце у виробничій діяльності слов'янських племен посідали виробництво та обробляння заліза Впровадження металургійного виробництва стимулювало прискорений розвиток значного сегменту господарської діяльності, адже передбачало об'єднання процесів видобутку руди. її підготовки до плавлення, отримання металу та його наступне обробляння. У своєму соціальному розвиткові на момент виходу слов'ян на історичну арену вони перебували на такому етапі, який в науці отримав визначення простого вождівства До кристалізації протидержавних утворень у східних слов'ян об'єктивно підштовхували зовнішні вторгнення - постійні переміщення по їхній території кочових племен, а також експансія германських племен.

6.кИЇВСЬКА​ РУСЬ Передумови виникнення​ Київської Русі:зручне географічне розташування,ств. союзів племен(найбільший союз слов’ян),утв.чіткого кордону розселення слов’ян,соц.розшарування суспільства,виникнення феодальних відносин,будівництво міст як центрів ремесла і торгівлі,формування земельної аристократії,подальший розвиток землеробства,скотарства,ремісництва,торгівлі,перетворення подніпров*я на економічний центр руських земель.У 7ст. відбулося дроблення антського і склавинського державних союзів,У східних слов*ян напередодні утв. К.Р. існувало 14 союзів племен.На території України жили поляни,сіверяни,древляни,тиверці,уличі,білі хорвати,дуліби,волиняни.Центром формування стало місто Київ,тут сформувалось Полянське князівство.Першим полянським князем літопис Повість минулих літ називає Кия який з Щеком,Хоривом і Либідь заснували Київ.Існує 2 версії виникнення Русі1)норманська(заснували варяги зі скандинавії)2)автохтонна(русь виникла з полянського князівства).Закріплення назви Руська земля відбулось за​Аскольда і Діра в​9ст.Вн.політика-Аскольд прийняв християнство та титул імператора(кагана).Зв.політика- 860р.-1ий похід русичів проти Візантії,визнала Русь як державу.У 882р. Олег​ ​убив Аскольда і оволодів Києвом,так виникла Київська Русь.Вн.політика-відновив язичницький культ,оборонне будівництво,шлях із варягів у греки.Зв.політика-приєднав древлян,сіверян,радимичів,звільнив від данини хозарам але заставив платити собі.907,911 походи проти Візантії(найбільш вдалі),підписано договір про вільну торгівлю руських купців.За легендою придумав кораблі на колесах,на знак перемоги прибив щита до воріт Константинополя.Візантія платила данину Київській Русі,За легендою помер від укусу землі.В 912. князем стає Ігор​ ,​загинув під час повстання древлян у 945р. через те що прийшов вдруге збирати данину.Вн.політика-підтримка християнства,введення полюддя,обмеження впливу варягів,послаблення ролі місцевих князів,зміцнення центр.влади.Зв.політика-приєднав древлян та уличів,воював проти печенів,з Візнтією(941р.944р.),915-угода з печенігами 930-боротьба з печенігами.Ольга​ -дружина​ Ігоря правила від імені сина Святослава,спаливши столицю древлян Іскоростень придушила їх повстання.Реформи:встановила уроки та устави,створила погости де посадила урядовців які чинили суд і виконували князівські розпорядження.957-відвідала візантію,прийняла християнство 959-вислала посольство до Оттона 1 з прохання прислати церковного єпископа щоб поширити християнство але не вдалося,Ольга канонізована.Святослав​ -був​ більше воїнов ніж політиком,965-зруйнував Хазарський каганат,Приєднав в*ятичів,заснував Тмутораканське князівство.968-1ий дунайський похід на допомогу Візантії у війні з болгарією,переміг болгар та сів у переяславці 970-2ий дунайський похід,вирішальна битва під Доростолом.Під час повернення додому на нього напали печеніги і впомер в бою.Загальні​ напрямки державної діяльності від Олега до Святослава:1)​ захист володінь від нападників2)воєнні походи на сусідів3)приєднання нових земель4)збір полюддя5)Ольга вперше провела адміністративно-податкову систему.

7.В​.ВЕЛИКИЙ ХРЕЩЕННЯ

Після Святослва були міжусобиці між синами в яких переміг Володимир,981р.-приєднав червенські міста Перемишль,Белз,Червень і тим завершив формування К.Р.Реформи​ :1)​адміністративна-поділ на уділи,діквідував племінну автономію2)військова-посилив княжу дружину,збудував змієві вали3)2 релігійні реформиязичницька(ств пантеон на чолі з 6 богами)та у 988 запровадив християнство,охрестив киян в дніпрі,поскидав порубав і попалив всіх божків ,новгородська земля чинила опір християнству де волхи вели активну антихристиянську боротьбу.Значення запровадження християнства:зміцнилась влада великого князя та міжнародний авторитет держави,розштрились економічні та політичні звязки,прискорився розвитоккультури під впливом Візантії,сформувався монотеїзм.Володимир карбував перші на Русі золоті і срібні монети,запровадив державну символіку-тризуб,побудував десятинну церкву,церкву Святого Василія,заснував перші школи для нарочитої чаді,прийняв *устав земляний*,започаткував шлюбну дипломатію.

8.Я​.МУДРИЙ по​ смерті Володимира розгорілись міжусобиці,київським князем став старший син Святополк Окаянний,1019р.-в битві на р.Альта його переміг Ярослав але в боротьбу вступає Мстислав,вони укладають угоду за якою ділять Русь по дніпру.1036р.-після смерті Мстислава Ярослав править сам 1036-розбив печеніг і на честь перемоги заклав софіївський собор,відвоював у польщі червеньскі міста поширив кордони аж до чудського озера заснувавши там м.Юріїів.Ярослав вперше унормував право прийнявши збірку законів Руську правду за якою кровна помста замінювалась грошовою компенсацією, а найвища кара – вигнання з

краю.Ярослав зміцнив православну церкву, заснував Київську митрополію; заснував Києво–Печерський монастир(вперше митрополитом було обрано русича(а не грека) Іларіона, який написав «Слово про закон і благодать», у якому возвеличував В.Великого за прийняття християнства). Багато уваги приділяв розвитку культури : - заснував державні,церковні,приватні школи; при Софіївському соборі заснував першу бібліотеку і книгописну майстерню

– скрипторій; розбудував Київ,прагнувши надати йому царственості(збільшив «місто Володимира» в сім разів);побудував Золоті ворота,храм Святого Георгія та Святої Ірини.Вів активну зовнішню політику, використовуючи шлюбну дипломатію. Його називають «тестем Європи». Дочка Анна стала дружиною францз.короля Генріха І (привезла туди Рейнське Євангеліє). Син Всеволод одружився на дочці візант. імператора Костянтина IX Мономаха (від цього шлюбу з’явився Володимир Мономах). За Ярослава Мудрого відбувся останній похід русичів на Константинополь

9.СОЦ​ -ЕКОН РУСІ Економічний​ розвиток Київської Русі. Провідне місце в економіці Київської держави посідало сільське господарство, яке розвивалося відповідно до природних умов. У лісостеповій зоні Київської Русі застосовувалась вогневопідсічна система обробки землі, а у степовій перелогова. Землероби використовували досконалі знаряддя праці: плуг, борони. заступи, коси, серпи; вони сіяли злакові й технічні культури. Значного розвитку досягло скотарство. Зберігали своє значення мисливство, рибальство, бортництво. Спочатку в Давньоруській державі переважало землеволодіння вільних общинників, а з XI ст. поступово формується і посилюється феодальне землеволодіння - вотчина, що передавалася у спадок. Важливе місце у господарстві Київської Русі займало ремесло. Цього часу було відомо понад 60 видів ремісничих спеціальностей. Через Давньоруську державу пролягали торговельні шляхи: наприклад, «із варяг в греки», що з'єднували Русь із Скандинавією і країнами чорноморського басейну. У Київській Русі було розпочато карбування монет - срібників і злотників. У Руській державі зростала кількість міст - від 20 (ІХ-Х ст.), 32 (XI ст.) до 300 (XIII ст.). Політична система Київська Русь сформувалася як одноосібна монархія. На чолі держави стояв великий князь київський, який зосередив в своїх руках усю повноту законодавчої, виконавчої, судової та військової влади. Радниками князя були «княжі мужі» з верхівки його дружини, які діставали титул воєвод, а з XI ст. їх називали боярами. Згодом виникли династії бояр, що обіймали важливі державні посади. Внутрішнє управління державою здійснювали численні княжі управителі (посадники, тисяцькі, дворецькі, тивуни та ін.). Князівська влада спиралася на постійну військову організацію - дружину. Дружинникам-посадникам доручалися в управління окремі волості, міста і землі. Народне ополчення формувалося за десятковим принципом. На чолі окремих підрозділів стояли десятник, соцький, тисяцький. «Тисяча» становила військово-адміністративну одиницю. У ХН-ХІІІ ст. форма держави змінилася. Відносини між окремими князівствами розвивалися на засадах федерації або конфедерації. Соціальна структура Київської Русі. Соціальна структура Київської Русі відповідала її економічній системі. До панівного стану входили воєводи (бояри), тисяцькі, соцькі, тивуни, огнищани, сільські старости, міська верхівка. Вільна категорія сільських виробників називалася смердами, Феодально залежним населенням у Київській Русі були рядовичі, закупи та ізгої. Холопи і челядь перебували на становищі рабів.

12.СУСП​ УСТРІЙ Пропоную​ розібратися в суспільно-політичному устрої Київської Русі. Почну з загальновідомого, а саме з того, що це державне утворення очолював великий князь київський. Він керував спільно з князівською радою. Таким чином обговорювалися питання зв.політики (оголошення війни, укладення миру або союзу з іншими державами),та вн.проблеми (прийняття нових законів, розгляд судових cпpaв тощо). Якщо запропоновані князем шляхи розв'язанняпроблеми не знаходили підтримки на раді,тоді він виносив її на всенародне обговорення,скликаючи загальні збори гopoдян - віче.Віче також могло скликатися з ініціативи народних мас або дружинників із метою заміни князя, захисту від нападників тощо. Звісно зрозуміло, що віче не було постійно діючим органом влади в державі й скликалося для розв'язання окремих питань.Племінні князівства зберігали певну автономію. Місцеві князі перебували в залежності від київсь.князя. Вони сплачували йому данину й залучалися як союзники для участі в походах.Першими феодалами були князі — власники земель, сіл, містечок, їхні маєтки постійно зростали за рахунок привласнення общинної землі різними шляхами. Звичайно, після утворення держави й приєднання нових земель київський князь не міг сам управляти всіма своїми землями, тому скоро став жалувати їх за службу «луччим людям» — дружинникам або своїм родичам. Так з'являвся клас дрібніших феодалів, яких називали боярами. Вони спочатку були тимчасовими держателями землі, але мали можливість її викупити і стати довічними власниками. Велике значення мала в той час військова дружина князя, яка здійснювала збирання данини й судові функції. Верхівка дружини була панівним прошарком держави. За допомогою дружини князь зміцнював свою владу над населенням.Найчисленнішим соціальним станом Київської Русі були вільні селяни-общинники, яких називали смердами. Вони платили власникам земель данину спочатку хутром, зерном, медом а потім — грішми. У процесі захоплення феодалами общинних земель частина вільних смердів стають залежними. Найгірший стан серед залежних селян займали холопи

10.монамах​ мстислав​Після років князівських усобиць на короткий час єдність Русі було відновлено князем Володимиром Мономахом, сином візантійської принцеси Олени і онуком візантійського імператора Констянтина Мономаха (правив у 11131125 pp.). Спочатку він правив у Переяславі. У цей час кочівники не порушували кордонів Русі, оскільки руські князі, які зібралися з його ініціативи і під його керівництвом розбили половців і змусили їх відійти до Грузії. У літописах не зазначено жодної поразки Володимира Мономаха від половців. Саме такого авторитетного князя і запросили кияни на престол. Мономах відновив порядок у Києві, обмежив сваволю лихварів, вніс доповнення до «Руської правди», відстояв кордони від зазіхання інших князів, у руках київського князя знаходилося 3/4 території Русі. Він проводив активну зовнішню політику – був одружений з донькою англійського короля, а син Мстислав – з шведською принцесою. Він

– автор першого педагогічного твору в історії України – «Повчання дітям». У творі князь аналізує досвід свого життя, дає настанови своїм дітям як жити. За своє недовге правління Володимир Мономах здійснив 83 великих походи, його життя скінчилося у розквіті могутності і слави. За висловом літописця князь «просвітив Руську землю, як сонце». Володимира Мономаха боронила державу від роздроблення, але лише до смерті великого князя, що сталася на 73 році життя - 19 травня 1125 р. Трагічно й урочисто літописець записав: «Преставився благовірний, христолюбивий князь, що просвітив Руську Землю, наче сонце. Промені пускаючи, слава його розійшлася по всіх землях. Був він братолюбець, нищелюбець і добрий дбайливець за Руську Землю». Поховали Володимира Всеволодовича у Софійському соборі поряд з домовинами батька і діда. Останнім князем єдиної Київської держави став син Мономаха Мстислав Володимирович (1125-1132 pp.). Протягом нетривалого прав-ління йому вдалося утримати в покорі місцевих князів. Підкорився навіть Полоцьк. ДружиниМстислава воювали в Литві, на Чуді. Половці не сміли тривожити південь. Авторитет князя і повага до нього припинили сварки і феодальні війни. Високим визнанням користувалася Русь і в міждержавних стосунках. Мстислав Володимирович був близьким родичем шведського, норвезького, польського, чеського королів, візантійського імператора. Після його смерті в історії України розпочався новий період - політична роздробленість Руської Землі на окремі держави-князівства. Мстислав виявився гідним батька. За семирічне володарювання в Києві (1125–1132 рр.) його згодом пошановували йменнямВеликий. Мстислав уміло керував державою, зміцнював великокнязівську владу, тримаючи в покорі норовистих родичів.Кілька успішних походів проти половців, які спробували «підвести голову»після смерті Мономаха, забезпечили спокій на південних рубежах держави. За Мстислава пожвавився західний напрямок зовнішньої політики. У Києві було закладено кам’яні церкви святого Федора та Богородиці Пирогощої, освячено церкву святого Андрія Первозванного Янчиного монастиря. Мстислав запам’ятався нащадкам Великим ще й тому, що був він останнім київським князем, чию владу можна схарактеризувати як монархічну. По його смерті в Київській Русі почалася доба роздробленості – посилення самостійності удільних князівств та влади удільних князів