- •1. Історія України – історія української культури. Періодизація історії української культури.
- •2. Поняття культури. Українська народна та національна культура: її основний зміст та взаємозв’язок
- •3. Історіграфія іторії вітчизняної культури. Іван Огієнко.
- •4. Предмет історії вітчизняної культури: суть, поняття категорії та основний зміст. Методологія та методика дослідження і вивчення історії вітчизняної культури.
- •5. Внутрішній та зовнішній чинники української культури. І як вони впливали на різних історичних етапах.
- •7. Індоєвропейські традиції в українській культурі.
- •8.Трипільська культура6 ознаки, характерні риси, особливості та місце в культурній спадщині української культури. Вікентій Хвойка.
- •9. Культура праслов’янськоъ доби. Скіфська доба.
- •10 Становлення слов’янства витоки ранньословєянської культури.
- •12. Релігія, міфологія та культи давніх слов’ян на території України.
- •13. Джерела та впливи давньоруської культури. Історіографія проблеми.
- •17. Архітектура та образотворче мистецтво Київської Русі.
- •18 Освіта та поширення писемності в Київській Русі. Ярослав Мудрий.
- •19 .Зміст та особливості літератури Київської Русі. Володимир Мономах.
- •20. Особливості розвитку культури Галицько-Волинської Русі.
- •21. Літописання в Галицько-Волинській Русі. Київо-Печерський Патерик.
- •22. Містобудування та архітектура в Галицько-Волинській Русі.
- •23. Архітектура та образотворче мистецтво України в 14-17ст.
- •25. Православні братства та їх роль в розвитку української культури.
- •29. Пересо́пницьке єва́нгеліє – святиня української духовності.
- •31. Архітектура та мистецьтво України у 14-17ст.
- •33. Києво-Могилянська академія та її рль в культурному житті України.
- •34. Епоха просвітництва-культурно політичний контекст української історії.
- •35. Освіта та гуманістична культура в 17-18ст. Григорій Сковорада.
- •36. Пізнє бароко в українській культурі. Іван Мазепа.
- •37. Культурно політичний ландшафт України наприкінці 18-в пер. Пол.. 19ст.
- •38. Генезис та періодизація культури культурно-просвітницький розвиток України в першій пол.. 19ст.
- •39. Академічний період культурно-національному відродження України.
- •40. Просвітницький реалізм української літератури кін. 18- пер. Пол. 19ст. Іван Котляревський.
- •42. Романти́зм в українській культурі в пер пол 19ст.
- •43. Розвиток освіти на та науки в пер пол. 19 ст.
- •44. Культурно національне відродження в Західній Ураїні в пер пол. 19 ст. «Руська Трійця»
- •45. Культурницька діяльність Кирило-Медіївського братства.
- •46. Тарас Шевченко і українська культура.
- •47. Другий (культурницький) період культурно-національного відродження в Україні.
- •48. Класици́зм – у літературі та мистецтві України в 2 пол 19ст.
- •49. Освіта та нука України в 2 пол 19ст.
- •50. Становлення українського професійного театру в 2 пол 18ст.
- •51. Культурно національне відродження західної України в 2 пол. 19ст.
- •53. Третій період культурно національного відродження. Михайло Драгоманов.
- •54. Велити Національного відродження України.
- •55. Формування української національної культури на 3 етапі.
- •61. Здійснення українізації в 20-хх роках хХст.
- •62. Духовно-релігійні процеси в Україні у 20-30 роках хХст.
- •63.Літературний та мистецькі процеси в Україні у 20-30рр. ХХст.
- •64. Український театр у період культурного піднесення у 20рр хХст.
- •65. Успіхи української культури і наступ сталінізму на вітчизняну інтелігенцію.
- •66. Цензура та репресії проти митців
- •67. Культурні традиції українського націоналізму в хХст.
- •68. Українська культура та патріотична творчість діячів культури в роки Другої Світової війни.
- •69. Відбудова матеріальної бази української культури після Великої Вітчизняної війни.
- •70. Літературні та мистецькі процеси в умова ідеологічних репресій та хрущовської відлиги.
- •72. Протиріччя культурного процесу 60-80-х рр.
- •74. Соціально культурна ситуація України в період перебудови.
- •75. Культурно-національне відродження кінця хХст.
- •76. Українська національна культура та встановлення демократичного національного суспільства.
- •77. Особливості та загальні тенденції розвитку національної культури в хХст.
- •79. Українська національна культура та світова цивілізація.
- •83. Украї́нська мо́ва і її міце в розвитку української національної культури.
- •84. Вища школа
- •85. Культура української діяспори хх поч. Ххі ст..
- •86. Російсько-українські взаємини.
- •87. Українсько-польські взаємини.
- •88. Релігія в духовно-культурному відродженні українського народу.
- •89. Культура Хмельничинни від найдавніший часів до сьогодення.
- •Хмельниччина в роки незалежності
88. Релігія в духовно-культурному відродженні українського народу.
З огляду на сучасну культурну й духовну ситуацію в Україні й на те важливе місце, що його посідає релігія в духовному житті нашого народу, є підстави вважати її одним із важливих чинників культурного відродження. Релігія постає як одна з наймасовіших форм суспільної свідомості (поряд з політичною), а тому має досить великий вплив на всі сфери життя людини. Саме тому фактором духовного відродження України є нормалізація релігійного життя. Проблема ця дедалі більше пов'язується з проблемами та перспективами суспільно-політичного розвитку, так само як і національно-культурного ренесансу.
Церковні ж кола, в свою чергу, висловлюють свою підтримку певним політичним та націоналістичним рухам, часто претендуючи на статус державної чи офіційної релігії та церкви. Як наслідок -- релігійна ситуація в сьогоднішній Україні перебуває на тому етапі, який західні країни пройшли кілька десятиліть тому.
Етап цей характеризується «зрощенням» релігії та політики в своєрідний конгломерат, що має дві головні риси. З одного боку -- політизація релігії, тобто претензії церковних кіл на своє представництво в парламенті, державних установах, участь у політичних акціях. Ідучи за Христовим повчанням віддавати «Богу Богове, а кесарю кесареве», святі отці християнської церкви розвивали своє вчення про наявність двох світів -- земного (грішного) і небесного (святого, божественного). З другого боку -- релігізація політики, тобто застосування політичними діячами релігійної термінології, звертання до «боговибраності», до святої місії українського народу, загравання з віруючими масами та гра на релігійних почуттях українців задля досягнення своїх здебільшого політично-амбітних і аж зовсім не релігійних і не святих цілей.
Не просто відсутність однієї об'єднуючої народ віри перешкоджала формуванню першого. Річ у тім, що поліконфесійність, релігійна неоднорідність перетворювалася на камінь спотикання чи яблуко розбрату під час вирішення тих питань, де народ мусив виявити себе як єдине органічне, політичне і духовне ціле. На ґрунті цієї неоднорідності завжди збирали багатий урожай лжепророки, творячи для кожної території, етнічної групи, конфесії свої міфи та ідеології.
Значну роль релігії у відродженні України відзначав видатний соціально-політичний мислитель В'ячеслав Липинський, вважаючи її найвищим критерієм оцінки історичного процесу, у своїй праці «Релігія і церква в історії України». Він вбачає в релігії ідею, яка може примирити українство, спрямувати його до зміцнення, а не до руйнування держави: «Релігія скрізь і завжди впливає стримуюче і організуюче тому, що своїми однаковими для всіх і непорушними догмами та наказами моралі вона обмежує антигромадські й антитовариські індивідуалістичні примхи одиниці.
Немає релігії кращої чи гіршої, повноцінної чи недосконалої. Всі вони з моральної точки зору груп ллються на загальнолюдських моральних цінностях. Тому та релігія і церква нам в нашій світській боротьбі допоможе, яка буде найбільше «національна» «українська»...