- •1. Історія України – історія української культури. Періодизація історії української культури.
- •2. Поняття культури. Українська народна та національна культура: її основний зміст та взаємозв’язок
- •3. Історіграфія іторії вітчизняної культури. Іван Огієнко.
- •4. Предмет історії вітчизняної культури: суть, поняття категорії та основний зміст. Методологія та методика дослідження і вивчення історії вітчизняної культури.
- •5. Внутрішній та зовнішній чинники української культури. І як вони впливали на різних історичних етапах.
- •7. Індоєвропейські традиції в українській культурі.
- •8.Трипільська культура6 ознаки, характерні риси, особливості та місце в культурній спадщині української культури. Вікентій Хвойка.
- •9. Культура праслов’янськоъ доби. Скіфська доба.
- •10 Становлення слов’янства витоки ранньословєянської культури.
- •12. Релігія, міфологія та культи давніх слов’ян на території України.
- •13. Джерела та впливи давньоруської культури. Історіографія проблеми.
- •17. Архітектура та образотворче мистецтво Київської Русі.
- •18 Освіта та поширення писемності в Київській Русі. Ярослав Мудрий.
- •19 .Зміст та особливості літератури Київської Русі. Володимир Мономах.
- •20. Особливості розвитку культури Галицько-Волинської Русі.
- •21. Літописання в Галицько-Волинській Русі. Київо-Печерський Патерик.
- •22. Містобудування та архітектура в Галицько-Волинській Русі.
- •23. Архітектура та образотворче мистецтво України в 14-17ст.
- •25. Православні братства та їх роль в розвитку української культури.
- •29. Пересо́пницьке єва́нгеліє – святиня української духовності.
- •31. Архітектура та мистецьтво України у 14-17ст.
- •33. Києво-Могилянська академія та її рль в культурному житті України.
- •34. Епоха просвітництва-культурно політичний контекст української історії.
- •35. Освіта та гуманістична культура в 17-18ст. Григорій Сковорада.
- •36. Пізнє бароко в українській культурі. Іван Мазепа.
- •37. Культурно політичний ландшафт України наприкінці 18-в пер. Пол.. 19ст.
- •38. Генезис та періодизація культури культурно-просвітницький розвиток України в першій пол.. 19ст.
- •39. Академічний період культурно-національному відродження України.
- •40. Просвітницький реалізм української літератури кін. 18- пер. Пол. 19ст. Іван Котляревський.
- •42. Романти́зм в українській культурі в пер пол 19ст.
- •43. Розвиток освіти на та науки в пер пол. 19 ст.
- •44. Культурно національне відродження в Західній Ураїні в пер пол. 19 ст. «Руська Трійця»
- •45. Культурницька діяльність Кирило-Медіївського братства.
- •46. Тарас Шевченко і українська культура.
- •47. Другий (культурницький) період культурно-національного відродження в Україні.
- •48. Класици́зм – у літературі та мистецтві України в 2 пол 19ст.
- •49. Освіта та нука України в 2 пол 19ст.
- •50. Становлення українського професійного театру в 2 пол 18ст.
- •51. Культурно національне відродження західної України в 2 пол. 19ст.
- •53. Третій період культурно національного відродження. Михайло Драгоманов.
- •54. Велити Національного відродження України.
- •55. Формування української національної культури на 3 етапі.
- •61. Здійснення українізації в 20-хх роках хХст.
- •62. Духовно-релігійні процеси в Україні у 20-30 роках хХст.
- •63.Літературний та мистецькі процеси в Україні у 20-30рр. ХХст.
- •64. Український театр у період культурного піднесення у 20рр хХст.
- •65. Успіхи української культури і наступ сталінізму на вітчизняну інтелігенцію.
- •66. Цензура та репресії проти митців
- •67. Культурні традиції українського націоналізму в хХст.
- •68. Українська культура та патріотична творчість діячів культури в роки Другої Світової війни.
- •69. Відбудова матеріальної бази української культури після Великої Вітчизняної війни.
- •70. Літературні та мистецькі процеси в умова ідеологічних репресій та хрущовської відлиги.
- •72. Протиріччя культурного процесу 60-80-х рр.
- •74. Соціально культурна ситуація України в період перебудови.
- •75. Культурно-національне відродження кінця хХст.
- •76. Українська національна культура та встановлення демократичного національного суспільства.
- •77. Особливості та загальні тенденції розвитку національної культури в хХст.
- •79. Українська національна культура та світова цивілізація.
- •83. Украї́нська мо́ва і її міце в розвитку української національної культури.
- •84. Вища школа
- •85. Культура української діяспори хх поч. Ххі ст..
- •86. Російсько-українські взаємини.
- •87. Українсько-польські взаємини.
- •88. Релігія в духовно-культурному відродженні українського народу.
- •89. Культура Хмельничинни від найдавніший часів до сьогодення.
- •Хмельниччина в роки незалежності
49. Освіта та нука України в 2 пол 19ст.
У другій половині ХІХ ст., як і перше, розвиток української культури відбувався в умовах колонізаторських політичних режимів, що панували в Україні. Найбільше вони дошкуляли народній освіті. Початкових і середніх шкіл не вистачало. До скасування кріпосного права в Російській імперії (1861 р.) освіта в Україні, особливо початкова, занепадала. Дворяни вважали, що освіта селянам не потрібна. Царський уряд майже зовсім усунувся від матеріального утримання початкових шкіл.
В освіті зміни стали відчутними вже на межі 60-х рр. Молода інтелігенція, студенти, що об’єдналися в громади, активно переймалися створенням недільних шкіл. У 1862 р. в Україні їх було понад 110. Викладання в багатьох із них провадилося українською мовою, видано було букварі й підручники, в тому числі «Буквар» Т. Шевченка. Але того ж таки 1862 р. царський уряд вирішив закрити недільні школи, а багатьох організаторів і викладачів цих шкіл було заарештовано.
Становище стало поліпшуватись після проведення реформ. У 70-х рр. XIX ст. земства сприяли відкриттю нових шкіл, опікувалися змістом і методикою навчання. Вони збільшували асигнування на утримання та будівництво шкіл. З 1871 р. по 1895 р. асигнування зросли у 6 разів. Впроваджувалося вивчення історії, географії, математики.
На Правобережній Україні, де земств не було, система початкової освіти підпорядковувалася Російській православній церкві. Указ 1881 р. зазначав, «що вплив духовенства повинен поширюватися на всі види елементарних училищ». А 1884 р. вийшло Положення про церковно-парафіяльні школи.
У системі середньої освіти Російської імперії існувало кілька типів шкіл: класичні гімназії, реальні, кадетські й духовні училища, семінарії. В одних (класичних гімназіях) перевага надавалася вивченню грецької, латинської мов і логіки, а їх випускники отримували право вступати до університетів, в інших (реальних) – сучасним європейським мовам, математиці, природничим наукам. У 1859 р. в Києві було відкрито першу жіночу гімназію.
На 1876 р. гімназії існували в усіх губернських, а також у деяких повітових містах. У 90-х рр. в Україні було приблизно 150 чоловічих і жіночих гімназій.
Вищими навчальними закладами на українських землях були Київський, Харківський, Одеський, Львівський, Чернівецький університети.
Отже, у другій половині ХІХ ст. в системі освіти на українських землях стались позитивні зрушення, зумовлені потребою часу в освічених спеціалістах. Було зроблено крок у розвиткові загальної початкової освіти. Проте імперські уряди Російської імперії та Австро-Угорської монархії не були зацікавлені в розвої української культури, побоюючись зростання національної свідомості мас.
Розвиток науки
В умовах, коли більшість населення українських земель не вміла читати, а успіхи в розвиткові освіти були незначними, прогрес у науці вражав уяву. У другій половині ХІХ ст. в Європі спостерігався розквіт природничих і точних наук: хімії, фізики, геології, ботаніки, біології, математики. Центрами наукових досліджень ставали університетські лабораторії. Університети на українських землях зробилися важливими науковими центрами як Російської імперії, так і Європи.
Розвій наук зумовлювали такі чинники:
Протягом другої половини ХІХ ст. з’явилася плеяда видатних науковців світового рівня, яких, на жаль, зараховують до росіян, поляків чи інших народів, на землях яких через різні обставини їм довелося працювати. Насправді вони були синами українського народу, якого не цуралися.
Світової слави зажили: вчений-етнограф М.Міклуха-Маклай, дослідження якого Океанії, Південно-Східної Азії, Австралії не втратили свого значення й дотепер; О.Волощак, який зробив вагомий внесок у розроблення ботанічної географії, дослідив рослинний світ Карпат; М.Умов – засновник київської школи теоретичної фізики; М.Бекетов – вчений-хімік, який, працюючи в Харківському університеті, першим у світі став викладати фізичну хімію; математик О.Люпанов; ембріолог А.Ковалевський; І.Мечников і М.Гамалія, що були засновниками першої в Російській імперії та другої в світі бактеріологічної станції, а також започаткували успішне лікування таких страшних хвороб, як чума, холера, тиф, туберкульоз; М.Пильчиков, який зробив значний внесок у розвиток електротехніки, започаткував нову дисципліну – ядерну фізику, та багато інших.
Одним із видатних українських вчених того періоду був Іван Пулюй (1845–1918), який свої здібності виявив в електромеханіці, а до того ж прислужився і українському рухові. Не обійшовся без Пулюя і переклад Святого Письма українською мовою.
У другій половині XIX ст. помітне піднесення відбувалося в гуманітарних науках, особливо в історичній. Широким визнанням користувалися праці М.Костомарова, який присвятив низку глибоких досліджень історії України періоду Руїни та Гетьманщини. Копітку роботу над дослідженням історичних документів проводив В.Антонович, який саме тоді вивчав історію українського козацтва та гайдамацького руху. У 80–90‑х рр. почалась активна дослідницька діяльність молодого покоління істориків – О.Я.Єфименко, Д.І.Багалія, Д.І.Яворницького, М.С.Грушевського. Завдяки їхнім дослідженням було вироблено загальну схему української історії від найдавніших часів. У царині дослідження історії української мови, літератури, фольклору плідно працював П.Г.Житецький. Низьку важливих праць із проблем мовознавства створив О.О.Потебня.
Новим явищем було виникнення громадських наукових організацій. При університетах створювали наукові товариства: філологічні, математичні, фізико-медичні, психіатричні, акушерсько-гінекологічні, дослідників природи, історичні. Крім того, в Наддніпрянській Україні виникали різноманітні культурно-освітні товариства.