44. Культурно національне відродження в Західній Ураїні в пер пол. 19 ст. «Руська Трійця»

Західна Україна в результаті трьох поділів Польщі (1772 р., 1793 р., 1795 р.) опинилася під владою Австро-Угорщини. З початку XIX ст. на захоплених землях починає зростати український національно-визвольний рух.

Український національно-визвольний рух був викликаний:

· зростанням феодального гніту в складі Австро-Угорщини (збільшення феодальних повинностей селян),

· суворим бюрократично-поліцейським режимом;

· зростанням національного гніту (заборона на викладання української мови в школах і культурно-громадських установах, насадження німецької мови, прагнення Австро-Угорщини асимілювати українське населення та ін.).

Піонерами національно-визвольного руху в Галичині були:

· Іван Могильницький — священик м. Перемишля, який у 1816 р. за підтримки єпископа М. Левицького організував «Клерикальне товариство» з метою поширення в селянському середовищі релігійних текстів українською мовою.

· у 1832 р. у Львові організовано громадсько-культурне об’єднання «Руська трійця». Засновниками його були М. Шашкевич, Я. Головацький, І. Вагилевич — студенти Львівського університету й одночасно вихованці греко-католицької духовної семінарії. Своєю метою вони ставили боротьбу проти соціального, політичного та духовного гноблення української землі, підняття української самосвідомості через поступове перетворення побутової української мови на літературну, знайомство з історією та традиціями українського народу. Вони видрукували написані в дусі романтизму альманах «Зоря» (через цензуру не вийшов у світ) і «Русалка Дністрова», де поміщали історичні статті про подвиги козацтва, С. Наливайка та інших героїв народних повстань, а також українські пісні, народні перекази і т. п. «Русалку Дністрову» високо оцінили Т. Г. Шевченко та І. Франко, а австрійський уряд конфіскував увесь тираж. Після цього члени «Руської трійці» опублікували кілька статей за кордоном (у Лейпцигу та ін. містах), де засуджували феодальні порядки, цензуру, національний гніт у Галичині.

Значення — сприяли зростанню української культури й самосвідомості населення, були борцями проти національного та духовного гніту в західноукраїнських землях.

45. Культурницька діяльність Кирило-Медіївського братства.

Кири́ло-Мефо́діївське бра́тство  — українська таємна політична організація, що виникла в грудні 1845— січні1846уКиєві. Ініціаторами створення братства і його засновниками виступилиВасиль Білозерський,Микола Гулак,Микола Костомаров,Пантелеймон Куліш,Опанас Маркевич. Організація була названа іменами відомих слов'янських просвітителівКирила і Мефодія. Знаком братства ставперстеньз написом «Св. Кирило і Мефодій, січень 1846». Крім організаторів, до братства незабаром увійшли:Георгій Андрузький,Олександр Навроцький,Дмитро Пильчиков,Іван Посяда,Микола Савич,Олександр Тулуб. У квітні1846року до братства вступивТарас Шевченко. Восени1846року загальна кількість членів братства, за даними слідства, становила 12 осіб. Кирило-Мефодіївське товариство (братство) виникло у Києві на початку січня1846р. і діяло до кінця березня1847р.З появою Кирило-Мефодіївського братства на арену політичної боротьби вийшла українська розночинна інтелегенція.

Програма. Програмні положення братства були викладені у «Книзі буття українського народу»і «Статуті Слов'янського братства св. Кирила і Мефодія», основним автором яких був Микола Костомаров, та у «Записці», написаній Василем Білозерським. В основу документів лягли ідеї українського національного відродження і панславізму.

Кирило-Мефодіївське братство ставило своїм головним завданням побудову майбутнього суспільства на засадах християнської моралі, шляхом здійснення ряду реформ; створення демократичної федерації слов'янських народів, очолюваної Україною, на принципах рівності і суверенності; знищення царизму і скасування кріпосного права і станів; встановлення демократичних прав і свобод для громадян; зрівняння у правах всіх слов'янських народів щодо їх національної мови, культури та освіти.

Члени братства вели активну громадсько-політичну діяльність: вони поширювали ідеї братства через розповсюдження його програмних документів, прокламацій («До братів-українців», «До братів-великоросів і поляків»).

Розгром товариства. Кирило-Мефодіївське братство проіснувало 14 місяців. У березні 1847року за доносом провокатораОлексія Петровадіяльність братства була викрита, а члени заарештовані. Напередодні цієї події у будинку на Подолі, власником якого був протоієрей Андріївської церкви Завадський, з’явився новий мешканець – дев’ятнадцятирічнийОлексій Петров, студент юридичного факультетуКиївського університету св. Володимира. Батько Петрова, жандармський офіцер Михайло, помер рано, втім устиг виховати сина. Напівсироті постійно не вистачало грошей, часом він голодував, й тому мав доволі жалюгідний вигляд. Вірогідно, це стало однією з причин, що колезький секретарМикола Гулак, який мешкав у цьому ж таки будинку, вирішив посвятити Петрова у таємниці товариства.

Діяльність братства достовірно висвітлена у різних публікаціях самих кирило-мефодіївців, а також у працях Олександра Кониського,Сергія Єфремова,Дмитра Багалія,Михайла Грушевського,Михайла Возняката ін.

Значення. Історичне значення Кирило-Мефодіївського братства полягає у тому, що воно було першою спробою української інтелігенції вдатися до політичної боротьби. Братство вперше розробило широку політичну програму національно-визвольного руху, яка стала дороговказом для його наступників. Принципово важливим було і те, що Кирило-Мефодіївське братство стало самостійним і самобутнім політичним формуванням, яке організаційно не підпорядковувалося, а ідеологічно не повторювало політичних настанов жодної з загальноросійських суспільних течій.Це позитивно вплинуло на національну свідомість.