Італія після Другої Світової війни

Італія була одним із підпалювачів Другої світової війни, але вона вийшла з неї інакше, ніж Німеччина. Ще у 1943 р. Муссоліні було скинуто, а новий уряд оголосив війну Німеччині. У відповідь на це Німеччина окупувала північну частину країни і відновила владу Муссоліні. Це викликало розгортання масового руху Опору, в якому брали участь майже 500 тис. італійців. Партизанам вдалося звільнити значну частину території Італії, захопити в полон і стратити Муссоліні. Під час боротьби сформувався союз антифашистських партій і рухів: християнських демократів, комуністів, соціалістів, які у 1944 р. увійшли до складу уряду Італії. У силу цього союзники не розглядали Італію як ворога і на її території не був встановлений окупаційний режим. Мирний договір 1947 р. не передбачав значних територіальних втрат для Італії.

Людські втрати	Близько 330 тис. вбитих і пропалих безвісті, 85 тис. поранених. За іншими даними – 556 тис. чол.
Матеріальні втрати, економічні наслідки	Третина національного багатства. На 1945 р. об`єм промислового виробництва складав 40% довоєнного, ВВП було на рівні 1909 р. Процвітала спекуляція і «чорний ринок».
Територіальні зміни	Втрата всіх колоній (Лівія, Сомалі), Поділ Трієсту з Югославією. Передача о-в Додеканес Греції. Країна була окупована англо-американськими військами.
Соціальні наслідки	Безробіття (2 млн чол), проблеми інвалідів
Політичні зміни	Повалення монархії, проголошення республіки. Домінування у політичному житті ХДП, СПІ, КПІ

Сучасна Італія

Італійська Республіка
Столиця	Рим
Офіційні мови	Італійська
Державний устрій - Президент -Прем'єр-міністр	Республіка Джорджо Наполітано Маріо Монті
Площа	301 340 км²
Населення	60 681 514
Валюта	€ Євро

Іта́лія (Італі́йська Респу́бліка) — держава на півдні Європи, в Середземномор'ї. Займає Апеннінський півострів, Паданську рівнину, південні схили Альп, острови Сицилія, Сардинія тощо. На суходолі Італія межує з Францією на північному заході, зі Швейцарією й Австрією на півночі та Словенією на північному сході. На території Італії розташовані також такі державні утворення: Сан-Марино, Ватикан, Суверенний Мальтійський орден.

Рим, столиця Італії, була протягом століть політичним та релігійним центром Західної цивілізації як столиця Римської імперії та місце Святого престолу. Після занепаду західної Римської імперії, Італія потерпала від численних нападів інших народів, від германських племен, таких як лангобарди та остготи, до візантійців та пізніше норманів. Століттями пізніше Італія стала місцем зародження Середньовічних морських республік та Ренесансу, надзвичайно продуктивного інтелектуального руху, який згодом став всезагальним і формував наступний хід Європейської думки.

Більшу частину пост-римської історії Італія була поділена на численні королівства та міста-держави (такі як Сардинське королівство, Королівство обох Сицилій та Міланське герцогство), але об'єдналась в 1861 році, протягом бурхливого періоду своєї історії відомого як «Il Risorgimento» («Відродження»). В кінці 19-го століття, протягом Першої світової і до Другої світової війни Італія володіла колоніальною імперією, яка поширила свою владу на Лівію, Еритрею, Сомалі, Ефіопію, Албанію, Додеканес та на концесію в Тяньцзіні.

Італія — член ООН, НАТО, ЄС.

Державний устрій

Згідно з республіканською Конституцією, що була урочисто прийнята 27 грудня 1947 і набула чинності 1 січня 1948, Італія є «демократична Республіка, що заснована на праці. Вища влада належить народу, який втілює її в формах і межах, визначених Конституцією». Виборний двопалатний Парламент складається з Палати Депутатів (630 членів) і Сенату Республіки (315 членів). Законодавча функція належить обом Палатам. Крім того, вони контролюють політику і діяльність виконавчої влади. Парламент на спільному засіданні обирає Президента Республіки терміном на 7 років. Обов'язком Президента Республіки є призначення Президента Ради Міністрів (Прем'єр-Міністра), а також членів Кабінету Міністрів.

Адміністративний поділ

Італія поділяється на 20 областей — Валле д’Аоста, Ломбардія, Трентіно-Альто Адідже, Фріулі-Венеція Джулія, П'ємонт, Лігурія, Венето, Тоскана, Умбрія, Емілія Романія, Марке, Абруццо, Лаціо, Молізе, Базіліката, Кампанія, Калабрія, Апулія, Сардинія і Сицилія, (п'ять з яких — Сицилія, Сардинія, Трентіно-Альто-Адідже, Валле-д’Аоста та Фріулі-Венеція Джулія — мають особливий статус), області поділені на 110 провінцій. Провінції в свою чергу поділяються на коммуни. Загальна кількість коммун — 8101. Області із особливим статусом (автономії) мають власні парламенти — областні ради та уряди — джунти — які мають спеціальні повноваження в питаннях місцевого самоврядування.

Італійське «економічне диво»

У 50-60-ті роки Італія пережила період бурхливого розвитку економіки. За темпами зростання у Європі вона поступалась лише ФРН. Завдяки економічному зростанню, Італії вдалось розрахуватись з боргами і стабілізувати грошову одиницю ліру. Зріс життєвий рівень італійців, сформувалась держава процвітання. Результатами цього зростання в основному скористалась промислово розвинута Північ країни. Південь залишався джерелом бідності і соціальної напруги.

Політичний розвиток Італії у 70-90-ті роки ХХ ст. Італії на початку ХХІ ст.

В умовах, коли велась боротьба за соціальні права, зростав авторитет лівих партій, а християнські демократи втрачали свою популярність. Відсталість Півдня створювала соціальну базу для комуністичної партії. Незважаючи на загальне падіння авторитету комуністів у Західній Європі, в Італії вони зберігали сильні позиції. Також ІКП зуміла зберегти вплив у суспільстві завдяки перегляду своєї політичної лінії. ІКП визнала цінність демократичного устрою і на зміну революційній стратегії висунула курс на структурні реформи суспільства. У 1972 р. комуністів нараховувалось 1,7 млн. осіб, будучи найчисельнішою партією Італії. До того ж ІКП вносила зміни у стратегію й тактику, а також в саму ідеологію комуністичного руху. ІКП була ініціатором розробки ідеології єврокомунізму – своєрідної спроби деяких компартій Західної Європи відмовитись від догм марксизму-ленінізму. Ці спроби призвели до розриву відносин між КПРС і ІКП. Після краху соціалістичної системи ІКП проголосила себе Демократичною партією лівих сил і займає вагоме місце у політичному житті країни.

Починаючи з 1960 р. ХДП , прагнучи утримати більшість у парламенті, включає у склад урядів представників інших партій. Так, у 1960 р. було створено коаліцію з правими партіями (монархісти і неофашисти). Цей уряд дозволив провести з’їзд неофашистів, що викликало хвилю невдоволення в країні. Дійшло навіть до збройних сутичок. З’їзд провести не вдалось, а уряд пішов у відставку.

У період 1963-1976 рр. ХДП вступила в коаліцію з ІСП. Лівоцентристський уряд очолив Альдо Моро. Цей уряд посилив втручання держави у економічне життя суспільства, прийняв п’ятирічну економічну програму, було націоналізовано електротехнічну промисловість. Запроваджувався 40-годинний робочий тиждень, розширювались права профспілок на підприємствах. Прийняті закони передбачали захист орендаторів землі і обмеження спекуляцій в житловому будівництві.

Наприкінці 60-х років Італія, як і інші країни Заходу, була охоплена масовим молодіжним рухом, який підтримали робітники. У листопаді 1969 р. відбувся загальний страйк, в якому взяли участь 20 млн. осіб. Майже всі вимоги страйкуючих були задоволені.

Економічна криза 1974-1975 рр. загострила проблеми Італії. Зростала і так висока популярність комуністів. На виборах 1976 р. ІКП набрала 34,4% голосів (227 місць у парламенті з 630). Лідери ХДП відмовились допустити комуністів в уряд. Це призвело до кризи в суспільстві і розколу ХДП.

Частина ХДП на чолі з Альдо Моро, розуміючи, що ігнорування комуністів в умовах гострої економічної кризи може призвести до небачених соціальних потрясінь, стали на шлях укладення угоди з ІКП, за якою ІКП зобов’язувалась підтримувати існуючий уряд при умові, що він буде реалізовувати узгоджену двома партіями програму.

Перспектива встановлення стабільності в країні не влаштовувала лідерів "Червоних бригад" – ультралівої терористичної організації, яка прагнула прийти до влади на хвилі соціального невдоволення. Альдо Моро було викрадено, а згодом його труп було знайдено в машині у центрі Риму. У таких умовах ХДП відмовляється від подальшої співпраці з ІКП. У свою чергу ІСП відмовляє у підтримці ХДП. В результаті ХДП утворює коаліції з дрібними правими партіями, створюючи багатопартійні коаліції. У 80-ті роки при владі стояли вже п’яти партійні уряди. Але чим більше партій в уряді, тим менш він тривкий. Постійна зміна урядів стала традицією Італії.

Політична нестабільність сприяла розвитку тероризму як з боку неофашистів, так і з боку ультралівих організацій. З 1969 р. по 1981 р. від рук терористів загинуло 386 осіб. Найгучнішим терорестичним актом був вибух на залізничному вокзалі у Болоньї. За рівнем корупції Італія не мала собі рівних у Західній Європі. Корупція в країні пов’язана також і з особливостями політичного механізму Італії. Вибори в країні проводяться по пропорційній системі: виборці голосують не за конкретного кандидата, а за партію. Персональний склад парламентських фракцій визначає сама партія. Тим самим складались умови для існування закулісного політичного життя. Багато чого в Італії вирішувалось таємно – у партійних канцеляріях або в результаті міжпартійних переговорів. Відсутність відкритості при обговоренні важливих фінансових питань (державні витрати, податки, субсидії і т. ін.) сприяла розвитку корупції і, відповідно, зростанню впливу італійської мафії.

Мафія, як організація, виникла на Сицилії у середні віки для самозахисту селян. Кожен, хто вступав у неї, повинен був служити мафії, коритися «батькові» і мовчати. За порушення цих правил загрожувала смерть. Така форма стала не замінимою для створених пізніше у різних країнах організованих злочинних груп. В Італії мафія, злившись з корумпованими елементами, стала винятково могутньою, небезпечною силою.

У 80-90-ті роки державні інститути Італії переживали глибоку кризу. Вона посилювалась значним державним дефіцитом і неефективністю державного сектору економіки. Кризу влади намагався подолати п’яти партійний уряд лідера ІСП Беттіно Краксі (1983-1987 рр.). Він здійснив реформи в дусі консервативної революції, значні зусилля спрямував на боротьбу з мафією та обмеження привілеїв католицької церкви. Але подолати кризу так і не вдалось.

У лютому 1992 р. в Італії розгорнулася широкомасштабна компанія «Чисті руки», спрямована проти мафіозних структур. У ході цієї операції було виявлено численні факти корупції в найвищих ешелонах влади і серед керівництва головних політичних партій (Яскравим прикладом став скандал, пов’язаний з хабарництвом у Мілані у 1992 р.). У наступні два роки під слідством опинились лідери ХДП, ІСП, кілька міністрів, депутатів, сенаторів, підприємців, загалом понад 2 тис. осіб. Майже вся верхівка італійського суспільства, традиційні політичні партії були дискредитовані.

Але в умовах «холодної війни», коли італійські владні структури протистояли найчисельнішій комуністичній партії Європи – ІКП, на ці «гріхи» правоохоронні органи, союзники Італії заплющували очі. По закінченню «холодної війни» ці мотиви зникли, і судова система Італії вдалась до рішучих дій по боротьбі з корупцією.

Італія стала перед необхідністю проведення глибоких реформ. У 1993 р. на референдумі італійці висловились за ліквідацію пропорційної системи виборів. Це поклало початок реформуванню італійського політичного життя. Реформи призвели до встановлення Другої республіки в Італії. У 1994 р. відбулись вибори на новій основі, які засвідчили нову розстановку політичних сил в країні. На виборах отримали верх принципово нові і раніше невідомі політичні партії, які об`єдналися у блок «Полюс свободи»: «Вперед, Італія!» під керівництвом міліонера Сільвіо Берлусконі (медіа-магнат); «Ліга Півночі» під керівництвом прихильника ідеї перетворення Італії на федеративну державу, Умберто Боссі; «Національний Альянс» – об`єднання націоналістичних і правих партій…. Джанфранко Фіні. Ліві партії (колишні прихильники комуністів і соціалістів), що об`єдналися в Альянс прогресивних сил потерпіли поразку. Проте перемога правих була не довгою, їх блок розпався і Берлусконі подав у відставку. Наступний уряд Італії очолив фінансист безпартійний Ламберто Діні. Головним завданням уряду було забезпечити фінансове оздоровлення країни. Проте і цей безпартійний уряд технократів протримався не довго. У 1996 р. відбулись чергові вибори, на яких переміг лівоцентристський блок «Оливкове дерево». За період правління лівої коаліції (1996-2001 рр.) на чолі з прем`єрами Р.Проді, а з 1998 р. М.Д`Алема було досягнуто вагомих результатів. Була проведена приватизація державного сектору економіки, оздоровлено фінанси, значно скорочено безробіття, проведено реформи збройних сил (скасовано загальну військову повинність), Італія приймала активну участь у європейській інтеграції. Проте значна частина обіцяних соціальних реформ залишились на бумазі. Негативний вплив на розвиток країни справила війна на Балканах (біженці, скорочення експорту). Змінилось ставлення громадської думки до операції «Чисті руки». Все це сприяло повороту в право. На виборах 2001 р. перемагає блок правих партій «Дім Свободи», очолюваний С.Берлусконі. У своїй політиці праві взяли курс на поглиблення європейської інтеграції, на реформування системи соціального законодавства.

Список президентів Італії

№	Ім’я	фото	Роки правління	Партія	Штандарт
1	Енріко де Нікола		1 липня 1946 - 12 травня 1948	Ліберальна
2	Луїджі Ейнауді		12 травня 1948 -11 травня 1955	Ліберальна
3	Джованні Гронкі		11 травня 1955 -11 травня 1962	Христианско-демократическая
4	Антоніо Сеньї		11 травня 1962 -6 грудня 1964	Христианско-демократическая
	Джузеппе Сарагат		29 грудня 1964 -29 грудня 1971	Соціал-демократична
	Джованні Леоне		29 грудня 1971 -15 червня 1978	Христианско-демократическая
	Алессандро Пертіні		9 липня 1978 – 25 липня 1985	Соціалістична
	Франческо Коссіга		3 липня 1985 -28 квітня 1992	Христианско-демократическая
	Оскар Луїджі Скальфаро		28 травня 1992 -15 травня 1999	Христианско-демократическая
			18 травня1999 -15 травня 2006
			15 травня 2006-нині на посаді	ліві демократи

Українська діаспора в Італії

Про українську присутність у Ватикані та Італії існують історичні свідчення. У Ватиканській бібліотеці зберігаються найдавніші українські пам'ятки: листи Папи Григорія VII до Київського князя Ізяслава, датовані 1075 роком, служебник і будинок Київського митрополита Ізидора XV століття, документи Берестейської унії. Ректором Болонського університету був у XIV ст. Юрій Дрогобич, навчався Петро Могила та багато відомих українців. В університеті Падуї з XIV по XVIII століття навчалося близько 600 студентів з України. Серед них — полковник Богдана Хмельницького — Станіслав Морозенко. Перша українська колонія в Римі з'явилася наприкінці XVI століття. Це були студенти, що навчалися в Грецькій колегії (поблизу площі Іспанії). Серед них — Феофан Прокопович. Багато місць у Ватикані та в Італії пов'язано з іменами митрополита Андрія Шептицького та кардинала Йосипа Сліпого. У передмісті Палермо на Сицилії є цікава згадка про українських козаків. Вона датується 1622 роком. Врятувавшись із турецької неволі, українські козаки прибули сюди на тривесельному човні. Оселились, збудували церкву на честь покровительниці Сицилії Святої Розалії. Про цю подію нагадує відповідний надпис на мармуровій дошці i прикріплена поруч срібна модель тривесельного козацького човна. Багато українців перебувало у Флоренції. Серед них: Михайло Драгоманов та Семен Гулак-Артемовський. У Мілані навчалася славетна Соломія Крушельницька. У Римі на вулиці Сістіна в 1838 — 1842 pp. жив Микола Гоголь. В елітному кафе Греко, що було місцем зустрічей письменників та художників, зберігається його мініатюрний портрет.

Сучасність

Центром духовного життя сучасної Української громади в Римі є комплекс інституцій на північно-західній околиці міста. Передусім це — розбудований стараннями патріарха Йосипа Сліпого в 1967 — 1969 рр. собор Святої Софії, за стилем та мозаїчним оздобленням близький до Святої Софії Київської. Поруч — Український католицький університет (УКУ) імені Папи Климента та Українська Мала Семінарія. У приміщенні УКУ є архів, де зберігаються рукописи та інші цінні документи, наприклад, особистий паспорт родини Михайла Грушевського. У Святій Софії проводяться богослужіння, якi відвідують українські мігранти-заробітчани. У співпраці з Католицькою Церквою Українська Греко-Католицька Церква опікується українськими заробітчанами, проводячи богослужіння українською мовою в католицьких храмах більш як 50 міст Італії. Богослужіння відправляють українські студенти римських університетів, які поєднують навчання з пасторською діяльністю.

Українські ЗМІ

Друковані видання

В Італії виходить ряд україномовних періодичних видань, а також спостерігається бурхливий розвиток Інтернет – сторінок. Часопис "До світла" виходить за сприяння Української греко-католицької церкви та надає читачам духовну підтримку. Він розповсюджується серед українців в усіх регіонах Італії та висвітлює різноманітні аспекти заробітчанського життя, та місця у ньому Церкви.

Українська газета в Італії заснована видавничим домом "Іноземці в Італії" у лютому 2006 року. Iнформаційно-аналітичне видання стало, найбільша україномовна газета, яка розповсюджується по усій території Італії накладом 23 000 примірників. Головний редактор – Маріанна Сороневич Крім інформаційних, метою газети є сприяння юридичній освіченості читачів, а, отже, допомога у процесі суспільної інтеграції.

Протягом кількох років у Римі виходила газета «Форум», український громадсько-політичний тижневик «Міст», вийшло кілька номерів газети "Українські вісті

Інтернет видання

Процес формування організованої української громади в Італії ще триває. Не в усіх містах, навіть якщо там проживає дуже багато українців, є осередки, де можна поспілкуватися українською мовою, разом відзначити національні та релігійні свята. У таких умовах Інтернет стає місцем віртуального об’єднання краян. Із стабілізацією та укоріненням української громади на Апеннінах, розвитком процесів об’єднання сім’ї, а отже збільшення кількості молоді, значну роль починають відігравати електронні носії інформації.

Незалежний сайт українців в Італії «Лелеки»

У березні 2008 року було відкрито Незалежний сайт українців в Італії «Лелеки». Його створення, в значній мірі, була реакцією на фактичну відсутність активного загальноукраїнського інтернет-ресурсу на теренах Італії.

Українські школи Італії

Щороку на Апенінському півострові зростає кількість українських дітей. Частина з них приїжджає завдяки возз’єднанню сімей, інші народжуються в Італії в українських чи змішаних сім’ях. Українські школи сприяють формуванню та збереженню їх національної ідентичності та української мови.

В даний час в Італії діє ряд суботніх та недільних шкіл, у яких діти навчаються паралельно з італійськими навчальними закладами. З 2009 року дві із них (Римська школа “Престиж” та “Перша ластівка” із Венеції (Местре), уклали угоду із “Міжнародною українською школою” міністерства освіти і науки України, даючи можливість їх випускникам отримати український диплом про середню освіту.

Визначні місця Італії

Найбільша визначна пам'ятка Італії — Вічне Місто Рим.

Авторитетний американський журнал про подорожі «Conde Nast Traveler» у 2011 році назвав Італію найкращою країною для туризму. Це щорічно підтверджує величезна кількість туристів, які обирають для свого відпочинку саме цю країну. Ще б пак! Кожне місто Італії неповторне. Величний у своїх стародавніх руїнах Рим, священний Ватикан, поховане під попелом античне місто Помпеї, галасливий портовий Неаполь, одухотворена Флоренція, діловий і модний Мілан... Скільки б разів ви не побували в цій романтичній країні, величезна кількість визначних пам'яток Італії все ще залишиться непізнаною. Країна найвищих культурних та історичних цінностей завжди знайде чим здивувати. 

Колізей — найвідоміша визначна пам'ятка Італії.

Перше, що ви, звичайно ж, захочете побачити в Італії — це римський Колізей — найвідоміша арена смерті. Мало хто знає, що за часів Середньовіччя ця антична визначна пам'ятка Італії могла зникнути з лиця землі. Амфітеатр, де давньоримські імператори проводили бої гладіаторів та битви із тваринами, почали розбирати на будматеріали.

Неподалік від Колізею знаходяться Тріумфальна арка Костянтина і Римський форум. Одна з найбільших святинь християнського світу — Собор Святого Петра у Ватикані — розташована на тому місці, де в 67 р. н.е. був страчений Апостол Петро. Незабутні враження залишать багатющі Ватиканські музеї, Сикстинська Капела, де на одній із фресок ще зберігся відбиток великого пальця Мікеланджело і римський Пантеон, під куполом якого похований сам Рафаель. 

Одна з незвичайних визначних пам'яток Італії — міст Понте Веккьо.

Визначні пам’ятки Італії: пам'ятник Данте у Флоренції.

Однією з найдивовижніших визначних пам'яток Італії є місто-музей Флоренція. Її вулички настільки вузькі та заплутані, що, блукаючи ними, можна несподівано натрапити на будинок Данте Аліг'єрі або випадково опинитися на березі річки Арно, через яку перекинуто незвичайний міст Понте Веккьо. Будинки на мосту забудовані по обидва його боки. Грандіозну велич Ренесансу можна побачити на прикладі собору Доум, облицьованого зеленим і рожевим мармуром. Під його величезним куполом могло сховатися все населення Флоренції. 

Визначні пам’ятки Італі: Неаполь — «тисячолике місто».

Яким же суперечливим після побаченого вам здасться Неаполь, розташований біля підніжжя діючого вулкана Везувій. Як і в будь-якому портовому місті, багатство і бідність тут легко уживаються на одній вулиці. На березі Неаполітанської затоки рибалки торгують свіжим уловом, на натягнутих між домами мотузках сушиться білизна... Місто славиться мальовничою природою, історичним та художнім надбанням. Із багатьох цікавих визначних пам'яток Італії в Неаполі знаходиться Новий Замок, Королівський Палац, капела Св. Януарія тощо. 

Визначні пам’ятки Італії: застигле у віках місто Помпеї.

На схід від Неаполя розташовані Помпеї — антична визначна пам'ятка Італії із трагічною долею. Поховане під попелом під час виверження Везувію в 79 р. н. е., місто випадково знайшли лише в XVI столітті. Незважаючи на те, що сьогодні розчищено лише четверту частину міста, ті вулиці та будинки з повним облаштуванням, які збереглися, та рештки загиблих місцевих жителів можуть повно відобразити жахливу картину останнього дня Помпеї. 

Визначні пам’ятки Італії: чарівна атмосфера венеціанських каналів. Фото: Наталія Стрига

Пізанська вежа, венеціанський Гранд-канал, чудовий готичний храм із білого мармуру в Мілані, елегантні барокові будівлі Турина, будинок Джульєтти у  Вероні — це далеко не повний перелік визначних пам'яток Італії, які здивують і надихнуть найвимогливішого туриста-гурмана. 

Мафія В Італії

Ма́фія — таємна, здебільшого бандитська організація, яка шляхом залякування й терору втручається в політичне життя країни, намагаючись впливати на прийняття вигідних для себе політичних та економічних рішень. Виникла в середньовіччі на о. Сицилія. Впродовж століть сформувалася централізована, ієрархічна структура мафії, яка спирається на безумовне підкорення, кругову поруку, жорстокий терор. У XX столітті мафія діяла на всій території Італії, монополізувавши традиційний «злочинний бізнес» (ігрові доми, торгівлю наркотиками, контрабанду, проституцію). Після Другої світової війни мафія проникла в «респектабельний» бізнес (банківську справу, транспорт, будівництво), встановила тісні зв'язки з правоохоронними органами, політиками, що дало їй можливість впливати на соціально-політичний розвиток країни. У XX ст діяльність мафії вийшла за межі Італії.

План

1. Італія після Другої Світової війни

2. Італійське «економічне диво»

3. Політичний розвиток Італії у 70-90-ті роки ХХ ст. Італії на початку ХХІ ст.

4. Президенти Італії

5. Сучасна Італія

1. Державний прапор Італії

2. Мафія в Італії

3. Визначні місця Італії

4. Українська діаспора в Італії

Проект

На тему

Італія

Підготували

учні 11-А класу

Козар Соломія

Романів Мар’яна

Державний прапор Італії

Прапор Італії являє собою прямокутне полотнище із співвідношенням сторін 2:3, яке складається з трьох рівновеликих вертикальних смуг – зеленої, білої і червоної.

Державний прапор Італії

Державний прапор Італії прийнятий у 1946 році. За офіційною версією, кольори національного прапора трактуються наступним чином: зелений колір означає віру, білий – надію, червоний – любов. Зелено-біло-червоний прапор в Італії з’явився в 1796 р. Кольори були затверджені Наполеоном.

Спочатку смуги розташовувалися горизонтально. Вертикальними вони стали лише з 1798 р., коли прапор був прийнятий як державний символ Цезальпійської республіки. У 1805 р. республіка стала королівством, і на зеленій смузі прапора з’явився золотий наполеонівської орел.

Прапор Королівства Італія, 1861-1946

У 1848 р. зелено-біло-червоний прапор з гербом Савої на білій смузі приймає королівство Сардинія. У 1861 р. цей прапор стає державним прапором Королівства Італія. У 1946 р., коли Італія стала республікою, королівський герб був прибраний з прапора.

На сьогоднішній день не існує однозначної відповіді на питання про значення кольорів італійського прапора. Тим не менше, найбільш правильна версія була запропонована В. Фіоріна, що кольори прапора відповідають кольорам уніформи поліції Мілана. Одяг поліцейських був біло-зеленого кольору, пізніше додали червоний колір, коли поліція стала Національною Гвардією Італії (19 серпня 1976 року).

Прапор Італійської соціальної республіки, 1943-1945

6 липня 2005 парламент Італії прийняв закон відповідно до якого в Італії за наругу над національним прапором братимуть штраф від 1000 до 1500 євро.

Однак, якщо хтось задумає розтоптати, спалити або порвати національний прапор у громадському місці, тому доведеться заплатити штраф в 10 тисяч євро.