7. Індоєвропейські традиції в українській культурі.

Історію України треба було б починати не з нашої сучасної території, а звідки-небудь із Малої Азії, степів Алтаю, північного Причорномор’я чи іншого ареалу, де визначать, нарешті, лінгвісти і археологи прабатьківщину індоєвропейців. Можна твердо сказати: хибно вважати історію українського народу простим продовженням історії тих народів і культур, які колись жили на нашій території. Яке це має значення сьогодні, в атомний та комп’ютерний вік? Виявляється, має. Не тільки в дрібницях, але й в глибинних світоглядних структурах, що визначають напрямки культурного роз поширення.. На території України знаходяться сліди різноманітних культур далекого минулого, наприклад, так званої Трипільської культури V — III тис. до н. е. Було чимало спроб подати історію цієї культури часів єгипетських фараонів як історію «праукраїнців». Проте носії Трипільської культури аж ніяк не могли бути ані слов’янами, ані їх прямими попередниками. Загалом для істориків розшифрування етнокультурної приналежності «трипільців» є частиною проблеми Балкансько-Дунайських культур, які могли бути індоєвропейськими, а могли належати до індоєвропейському населенню цього регіону. Проте «трипільці» почасти могли передати свою культурну спадщину тим індоєвропейським предкам слов’ян, які прийшли на цю територію і їх витіснили або частково асимілювали. Індоєвропейська проблема має багато різних аспектів. Лінгвісти встановлюють риси давньої індоєвропейської мовної системи, групи діалектів, на які членувалися індоєвропейські мови, генезу індоєвропейських мов. Разом з істориками та археологами вони намагаються встановити територію первісної індоєвропейської мовної спільноти, шляхи міграції індоєвропейських народів, маршрути, за якими предки сучасних індоєвропейських народів прийшли на нинішні свої землі.

Хоч би як було заманливо простежити маршрути руху наших предків по Євразії, їх взаємодію з доіндоєвропейським населенням завойованих територій, а потім і з іншими народами індоєвропейського мовного кореня, не все це істотно для історика української культури. Нам важливо сьогодні відшукати архаїчні уявлення, рештки яких дійшли до нас крізь пітьму століть. Тому зупинимося лише на тому боці гіпотез про історичне минуле індоєвропейців, який має безпосереднє значення. Однією з оригінальних реконструкцій індоєвропейського минулого, що охоплює максимум доступних на сьогодні лінгвістичних та історико-культурних даних, є гіпотеза, запропонована Вячеславом Івановим та Тамазом Ґамкрелідзе. Отже, степи Причорномор’я не можуть бути індоєвропейською прабатьківщиною, як вважала більшість дослідників проблеми. Помічено також, що в індоєвропейській прамові були запозичення із семітських мов, отже, індоєвропейці межували з семітами. У деяких індоєвропейських мовах самоназвою етносів стало слово, що сьогодні звучить як «арії» (звідси і «Іран», і «Ейре»). Копіткий фаховий аналіз довів, що первісне значення слова аг(і)о пов’язане з ідеєю господаря і гостя, гостинності, товариських стосунків. «Орати» в індоєвропейській мові походило від har-, слова іншого кореня. З Азії іраномовні скотарські народи приходять у північне Причорномор’я (скіфи, пізніше їх витісняють близькі до них сармати-алани, мовними та культурними спадкоємцями яких є осетини).Як бачимо, в давнину множина індоєвропейських мов мала інший вигляд, ніж сьогодні. Деякі тодішні мови давно зникли, деякі сучасні мови, такі як вірменська та грецька, зародилися вже тоді, деякі мови ще не існували. За висновками лінгвістів, мовні предки германців, балтів, слов’ян, італіків, кельтів становили групу, яку називають групою носіїв давньоєвропейських діалектів. Етноси, які говорили на цих діалектах, з’являються в Європі десь у III тис. до н. е. Вони поступово мігрують на захід, розпадаючись на кельто-італійську та германо-балто-слов’янську групи.