- •1. Історія України – історія української культури. Періодизація історії української культури.
- •2. Поняття культури. Українська народна та національна культура: її основний зміст та взаємозв’язок
- •3. Історіграфія іторії вітчизняної культури. Іван Огієнко.
- •4. Предмет історії вітчизняної культури: суть, поняття категорії та основний зміст. Методологія та методика дослідження і вивчення історії вітчизняної культури.
- •5. Внутрішній та зовнішній чинники української культури. І як вони впливали на різних історичних етапах.
- •7. Індоєвропейські традиції в українській культурі.
- •8.Трипільська культура6 ознаки, характерні риси, особливості та місце в культурній спадщині української культури. Вікентій Хвойка.
- •9. Культура праслов’янськоъ доби. Скіфська доба.
- •10 Становлення слов’янства витоки ранньословєянської культури.
- •12. Релігія, міфологія та культи давніх слов’ян на території України.
- •13. Джерела та впливи давньоруської культури. Історіографія проблеми.
- •17. Архітектура та образотворче мистецтво Київської Русі.
- •18 Освіта та поширення писемності в Київській Русі. Ярослав Мудрий.
- •19 .Зміст та особливості літератури Київської Русі. Володимир Мономах.
- •20. Особливості розвитку культури Галицько-Волинської Русі.
- •21. Літописання в Галицько-Волинській Русі. Київо-Печерський Патерик.
- •22. Містобудування та архітектура в Галицько-Волинській Русі.
- •23. Архітектура та образотворче мистецтво України в 14-17ст.
- •25. Православні братства та їх роль в розвитку української культури.
- •29. Пересо́пницьке єва́нгеліє – святиня української духовності.
- •31. Архітектура та мистецьтво України у 14-17ст.
- •33. Києво-Могилянська академія та її рль в культурному житті України.
- •34. Епоха просвітництва-культурно політичний контекст української історії.
- •35. Освіта та гуманістична культура в 17-18ст. Григорій Сковорада.
- •36. Пізнє бароко в українській культурі. Іван Мазепа.
- •37. Культурно політичний ландшафт України наприкінці 18-в пер. Пол.. 19ст.
- •38. Генезис та періодизація культури культурно-просвітницький розвиток України в першій пол.. 19ст.
- •39. Академічний період культурно-національному відродження України.
- •40. Просвітницький реалізм української літератури кін. 18- пер. Пол. 19ст. Іван Котляревський.
- •42. Романти́зм в українській культурі в пер пол 19ст.
- •43. Розвиток освіти на та науки в пер пол. 19 ст.
- •44. Культурно національне відродження в Західній Ураїні в пер пол. 19 ст. «Руська Трійця»
- •45. Культурницька діяльність Кирило-Медіївського братства.
- •46. Тарас Шевченко і українська культура.
- •47. Другий (культурницький) період культурно-національного відродження в Україні.
- •48. Класици́зм – у літературі та мистецтві України в 2 пол 19ст.
- •49. Освіта та нука України в 2 пол 19ст.
- •50. Становлення українського професійного театру в 2 пол 18ст.
- •51. Культурно національне відродження західної України в 2 пол. 19ст.
- •53. Третій період культурно національного відродження. Михайло Драгоманов.
- •54. Велити Національного відродження України.
- •55. Формування української національної культури на 3 етапі.
- •61. Здійснення українізації в 20-хх роках хХст.
- •62. Духовно-релігійні процеси в Україні у 20-30 роках хХст.
- •63.Літературний та мистецькі процеси в Україні у 20-30рр. ХХст.
- •64. Український театр у період культурного піднесення у 20рр хХст.
- •65. Успіхи української культури і наступ сталінізму на вітчизняну інтелігенцію.
- •66. Цензура та репресії проти митців
- •67. Культурні традиції українського націоналізму в хХст.
- •68. Українська культура та патріотична творчість діячів культури в роки Другої Світової війни.
- •69. Відбудова матеріальної бази української культури після Великої Вітчизняної війни.
- •70. Літературні та мистецькі процеси в умова ідеологічних репресій та хрущовської відлиги.
- •72. Протиріччя культурного процесу 60-80-х рр.
- •74. Соціально культурна ситуація України в період перебудови.
- •75. Культурно-національне відродження кінця хХст.
- •76. Українська національна культура та встановлення демократичного національного суспільства.
- •77. Особливості та загальні тенденції розвитку національної культури в хХст.
- •79. Українська національна культура та світова цивілізація.
- •83. Украї́нська мо́ва і її міце в розвитку української національної культури.
- •84. Вища школа
- •85. Культура української діяспори хх поч. Ххі ст..
- •86. Російсько-українські взаємини.
- •87. Українсько-польські взаємини.
- •88. Релігія в духовно-культурному відродженні українського народу.
- •89. Культура Хмельничинни від найдавніший часів до сьогодення.
- •Хмельниччина в роки незалежності
40. Просвітницький реалізм української літератури кін. 18- пер. Пол. 19ст. Іван Котляревський.
Реалі́зм — стиль і метод у мистецтвійлітературі. Реалізмом також називають кілька різнихфілософськихтечій (детальнішеРеалізм (філософія)).
У мистецтві й літературі реалізм прагне до найдокладнішого опису спостережених явищ, без ідеалізації. Проте поняття реалізм дуже широке: реалістичним можна назвати монументальне єгипетське мистецтво, але реалістами є й митці, які з фотографічною точністю копіюють природу. Популярність реалізму зумовлена загальною доступністю і зрозумілістю його мистецьких засобів, тому його тенденції в українському мистецтві проявлялися за кожної доби, і як стиль він актуальний понині.
У мистецтві, найстаріша українська іконаі стінопис були фактично творами реалізму, лише що він був підпорядкований приматові форми й усталеногосюжетув композиції — все це було зумовлене вимогами обряду.
У старому українському мистецтві реалізм рідко виступав у чистому виді.
У своїх суто реалістичних формах він виступив щойно з пол. 19 ст. Реаліст Т. Шевченко, з своїм гаслом «ні однієї риски без натури», стояв на межі академізму й тієї класицистичної традиції, яку вПетербурзізалишили його попередники:Д. ЛевицькийіВ. Боровиковський. Фактично добою реалізму в українському мистецтві стала доба передвижників, у лавах яких було чимало українців.
Частина митців культивувала т. зв. «ідейний реалізм», як М. Ге,М. Ярошенко,М. Пимоненко; інші, якК. Трутовський,О. Сластьон,П. Мартинович, опрацьовували більш етнографічно-побутові теми, ще інші —І. Рєпін, С. Васильківський, М. Самокиша, зверталися до іст. і батальних сцен. Характерно, що українське народне мистецтво не приймало реалізму як такого, — а завжди намагалося перетворити його своїми стилістичними засобами, де основою були вимоги ритму й гармонії.
У літературі український реалізм почався з половини 19 ст., прийшовши на зміну романтизмові, від якого він перебрав захоплення етнографізмом та героїзацію історичних постатей. «Народні оповідання» М. Вовчка (1857) при всій реалістичній актуальності тем ще забарвлені романтичним фольклором. Далі реалізм використовувано з позицій народницьких і просвітянських (С. Руданський, А. Свидницький) та громадсько-програмових (особливо О. Кониський). Дальшим етапом школи реалістів була «об'єктивна проза» 80—90-х років:І. Нечуя-Левицького, П. Мирного,Б. ГрінченкайІ. Франка. Вона визначається епічною шириною описів і розповіді, уведенням соціальних і національних тем, поширенням тематики з селянського верста на робітничі й нову інтелігенцію, поданих на тлі тодішнього розвитку капіталізму в Росії й Австрії. У І. Франка, не без впливу Е. Золя, з'являється психологічна мотивація, що набирає рис натуралізму. Типові для реалізму поезії — віршіБ. ГрінченкаіП. Грабовського(«Громадська поезія»); Франко від реалістичних «Панських жартів» пішов у напрямі психологічно-філософських зрушень, — і його «Мойсей» (1905) це вже твір на межі модернізму. Як і в мистецтві, на зміну реалізму прийшли ін. напрямки, але реалізм фактично ніколи не здавав позицій — і, особливо в прозі, був завжди актуальним стилем.
Визначальні риси реалізму
раціоналізм, раціоцентричний психологізм (ототожнення психіки і свідомості, недооцінка позасвідомих процесів);
правдиве, конкретно-історичне, всебічне зображення типових подій і характерів у типових обставинах при правдивості деталей;
принцип точної відповідності реальній дійсності усвідомлюється як критерій художності, як сама художність;
характер і вчинки героя пояснюються його соціальним походженням та становищем, умовами повсякденного життя;
конфліктність (драматизація) як сюжетно-композиційний спосіб формування художньої правди;
вільна побудова творів;
превалювання (перевага) епічних, прозових жанрів у літературі, послаблення ліричного струменя мистецтва;
розв'язання проблем на основі загальнолюдських цінностей.
Іван Петрович Котляре́вський 9 вересня 1769 — † 10 листопада 1838, — український письменник, поет, драматург, зачинатель сучасної української літератури, громадський діяч. Підтримував зв'язки з декабристами. Його поема «Енеїда» (1798) стала першим в українській літературі твором, написаним народною мовою.
Творчість Котляревського має основоположне значення в історії становлення нової української літературної мови. В умовах занепаду всіх різновидів староукраїнської писемної мови його поема «Енеїда», п'єси «Наталка Полтавка» і «Москаль-чарівник», написані на основі живого усного мовлення народу, започаткували новий етап формування літературної мови.
?41. В російській літературі провідними представниками української школи були не тільки захоплені українською екзотикою (природою, історією, народним побутом і творчістю) росіяни (К. Рилєєв, О. Пушкін, Ф. Булґарін), але й численні українці, що писали російською мовою (О. Сомов, М. Маркевич, Є. Гребінка й особливо М. Гоголь).