31. Архітектура та мистецьтво України у 14-17ст.

Значного рівня розвитку досягла українська архітектура. Архітектурні пам’ятки ХІV- XVII ст.. будувалися

в стилях:

• готики (переважно в Північно-Західній Україні);

• ренесансу (переважно в Північно-Західній Україні);

• бароко (по всій території тогочасної України).

Це були:

а)оборонні споруди;

б) культові споруди;

в) міське житло.

Постійні напади турків і татар, козацькі війни, повстання городян і се­лян змушували феодалів вести масштабне фортечне будівництво. Кожне українське місто мало оборонні укріплення, що складалися з ровів, валів, дерев'яних або кам'яних мурів. У більшості міст були зведені замки фео­далів. Великі замки постали в Галичині, на Волині та Поділлі. До споруд такого типу належав Київський замок на Замковій горі над Подолом. Він був оточений кам'яним муром з 15 дерев'яними вежами, стіни мали навісні бійниці, а до замку можна було потрапити лише через звідний міст і браму, які охоронялися вартою. Замки такого зразка збереглися у Вінниці, Житомирі, Черкасах. Постійна військова загроза сприяла будів­ництву нових фортець, які мали форму трикутників і квадратів.

На цивільне та міське будівництво вплинули:

• розвиток феодальних відносин,

• піднесення ремесла й торгівлі.

Багаті магнати споруджували розкішні палаци, а заможне міщанство, світські й духовні феодали та купці — великі просторі будинки.

Типовим став будинок, пристосований як до ремісничої чи торговельної справи, так і для проживання. У підвалі чи на першому поверсі розміщу­валася майстерня, крамниця або контора, на другому й третьому — жит­лові приміщення. Таких будинків чимало збудовано у Львові, Кам'янці-Подільському, Луцьку та інших містах.

Одним з найвидатніших архітекторів і будівничих доби Ренесансу був Петро з Барбони, італієць за походженням. Протягом свого перебування у Львові він збудував там у 1572-1582 рр. дзвіницю при Братській (Ус­пенській) церкві, яку називають «вежею Корнякта», та палац у стилі італійського Відродження для купця К. Корнякта (1571-1580 рр.). Петро Барбон мав великий вплив на творчість та­ких українських архітекторів як П. Рим­лянин і А. Прихильний.

Українські архітектори середини XVII ст. добре поєднували в будівництві народні традиції з найкращими тогочасними зраз­ками європейської архітектури — такий стиль дістав назву українського бароко, найбільше пам'яток якого представлено в храмовому будівництві. Найвидатнішими пам'ятками цього стилю є архітектурні ан­самблі в Києві (на території Печерської лав­ри, Софійського собору та Кирилівського монастиря), Успенська церква у Львові, церкви Чернігова та Переяслава.

Мистецтво.

Високого розвитку в ХІV-ХV ст. досягло українське малярство. Україн­ські митці поступово відходять від традицій візантійської школи — її ста­тичності та уривчастості. Живопис, крім релігійної тематики, звертається й до світських тем. Художники приділяють більше уваги пейзажам, побу товим та військовим сценам. Набув поширення портретний живопис. Навіть в іконописі за допомогою образів святих передавали тогочасне розуміння краси. Історики бачать у зображеннях святих риси реальних людей (свята Марія — проста українська жінка, жінка-мати та ін.).

Поступово малярство переводилося з вільної професії доцехів. А православних у цехи не приймали. Постійні утиски православ'я не змогли зруйнувати українські мистецькі традиції.

Особливо це знайшло відображення в іконописі. Мистецькі образи, які дійшли до нас, якнайкраще передають середньовічну епоху. Наприклад, Юрій Змієборець, зображений у лицарських латах на коні зі списом, свя’тий Микола — покровитель ремісників та мандрівників, Богоматір з дитиною — заступниця знедолених.

Основними напрямками українського живопису, як і в часи феодальної України-Русі, залишався настінний живопис та іко­нопис. Серед релігійних сюжетів перева­жали страждання Ісуса Христа та зобра­ження святих. Одним з найвидатніших художників цього періоду був Федір Сенькович, один з провідних представників львів­ської малярської школи, з ім'ям якого пов'язане утвердження нової традиції ук­раїнського релігійного малярства.

Видатні пам'ятки народного живопису створили художники Київщини, Чернігів­щини, Поділля та інших українських зе­мель. Головним героєм цих картин став козак Мамай — узагальнений образ запо­рожця, оборонця рідної землі.

Художники України досягли високої май­стерності в оздобленні книг мініатюрами та малюнками. Характерною особливістю книжкової мініатюри кінця XVI - початку XVII ст. став поступовий перехід від міфологічних образів до реалістичного зображення людини.

Розвивалася й українська гравюра — відбиток ма­люнка, який гравер вирізьблював на дошці. Центрами граверного мистецтва були Київ та Львів.

Таким чином, протягом ХVІ-ХVІІ ст. у складних умовах іноземного поневолення та постійної агресії чужинців самобутня українська культура не тільки збереглася, а й далі розвивалася.

Найвидатніші діячі доби ХІV- XVII ст. Петро Італієць (Красовський), Амвросій Прихильний, Павло Римлянин, Павло і Мар­тин Камп'яни, Дорінг, Гануш Штольц, Іван Пфістер, Спиридон, Ян Покорович, Петро з Барбони, Федір Сенькович.

32. Проникнення в Україну європейського бароко та його вплив. Досягенння українського бароко в 17-18 ст.

У другій половині XVII ст. в Україні поширюється стиль бароко, що став цілісною художньою системою, під впливом якої розвивалися всі види і жанри мистецтва.

У його рамках розвивались ідейно-стильові тенденції: офіційне аристократичне бароко “високе”, “середнє” та “низове”. Останнє тісно пов’язане із фольклором. Мистецтво бароко відзначається динамізмом, схильністю до алегоричного відображення дійсності, пишністю та театралізацією, що підсилювало емоційний вплив на глядача. Форма набуває самостійного значення.

У кам’яному культовому будівництві виокремлюються два напрямки. Самобутній прийом композиції храму - тридільна триверха (рідко одноверха) споруда та хрестовидні п’яти-, семи-, дев’ятидільні споруди з 5, 7, 9 банями. Це Троїцька церква в Густині (1671), Покровський собор у Харкові (1689), Іллінська церква в Києві (1692), Всехсвятська надбрамна в Києво-Печерській лаврі (1696-1698). Другий напрямок - поєднання трансформованого давньоруського храму з класичною композицією фасадів: собор Троїцького Мінського монастиря в Чернігові (1679), собор Мгарського монастиря поблизу Лубен (кінець 1689-1709) та ін.

Живопис також увібрав найкращі досягнення бароко - багатий декор, позолоту, складну композицію, поєднавши їх із традиціями народної творчості. Поряд з існуючими культурними центрами - Львовом, Києвом - сформувалися нові художні школи в Чернігові, Новгород-Сіверському. До храмових розписів входять пейзаж, портрет, жанрова картина. Визначними майстрами живопису були І. Бродлакович, Й. Кондзелевич та І. Руткович. Доба бароко залишила велику кількість пам’яток різьбярства, дерев’яної скульптури, дивовижних багатоповерхових іконостасів, що прикрашались особливо пишно.

Українська музика доби бароко - найвище досягнення національ­ного мистецтва. Провідним жанром став багатоголосий партесний спів. Помітну роль у його поширенні відіграли братські школи. Цю течію представляли композитори Є. Завадовський, М. Замаревич, І. Зюска, І. Календа, К. Коньовський та ін. Партесний спів відзначався стриманістю образного ладу, гармонійністю і простотою.