3. Соціальний захист за князів Ярослава Мудрого та Володимира Мономаха

Гідним продовжувачем усіх справ свого батька Володимира, включаючи допомогу і підтримку знедолених, був великий князь київський (з 1019 по 1054 рр.) Ярослав, прозваний за непересічний розум Мудрим. Він заснував сирітське училище, де на його утри­манні навчалося близько 300 юнаків. Це був перший справжній навчальний заклад в Україні-Руси. Але найбільшої слави він за­жив складанням першого письмового руського зводу законів - «Руської Правди». У цьому документі загальноприйняті у ті часи закони були зведені воєдино і стали правовим кодексом усієї краї­ни. При цьому існуючі закони були систематизовані і частково змі­нені. Складається він з 37 розділів і, крім статей кримінального ха­рактеру, має статті соціального спрямування, що було незвичним для тогочасних європейських держав.

Так, у XXXI розділі бачимо приклад турботи про молоде поко­ління. Стосовно поділу спадщини тут записано: «Обійстя батьківське завше без поділу належить меншому синові», маючи на увазі, що молодший син завжди менше від старших братів захищений у соціа­льному відношенні. І якщо раніше старші брати суперечку розв'язували силою, із введенням «Руської Правди» молодші сини були захищені законом. Це було просте і мудре рішення. У той же час у Західній Європі така важлива соціальна проблема не була розв'язана, внаслідок чого у багатьох європейських країнах сформу­вався особливий клас рицарів-розбійників, що складався майже ціл­ком з молодших шляхетських синів, котрі в юному віці були вигнані з дому своїми старшими братами, котрі привласнили батьківську спадщину.

Взагалі, закони Ярослава стосовно опікування дітей були дуже гуманні для тих часів - у них закладено найголовніші за своєю про­блемністю питання. Наприклад, розділ XXXII визначає відносини при поділі спадщини між дітьми одного батька, але від різних жі­нок. Тут вже і чи не вперше проявлено турботу і про саму жінку: «Але діти не можуть зігнати матір, що лишилася вдовою, з подвір'я, або забрати дане їй чоловіком».

Щоб запобігти сирітству за життя матері, Ярослав велів пере­давати дітей найближчим родичам, якщо мати вийде заміж вдруге.

Це було не зовсім справедливо стосовно матері, але виконувало роль своєрідної страховки від можливих знущань вітчима з дітей.

Кровна помста замінювалася грошовою компенсацією, яку вста­новлював князь та його намісники. Під захист княжого суду беруться ізгої (вигнанці, знедолені люди, яких відцуралося суспільство). Біль­шість ізгоїв походила із селян, які втратили зв'язок з громадою, та холопів, які викупилися або були відпущені на волю. До них належа­ли також звільнені раби (церква заохочувала їх звільнення), збанкру­тілі купці, сини священиків, яких через неписьменність не допускали до сану. Матеріально незабезпечені, вони осідали в чужих володін­нях, ставали залежними від землевласників. Окрім захисту княжим судом, ізгої були предметом патронату церкви.

«Руська Правда» була першим слов'янським кодексом законів, що включав у себе подобу соціальної програми. Про важливість для князя Ярослава соціальної теми свідчить той факт, що з 37 його статей 8 цілком присвячено проблемам захисту дітей. Ця перша спроба скла­дання руського зводу законів так чи інакше визначила усю подальшу законотворчість в Україні-Руси та Росії. Наступні зведення законів значною мірою будувалися за зразком « Руської Правди» , міцно стве­рджуючи основи соціальної політики.

Онук Ярослава Мудрого Володимир II Мономах, великий князь київський з 1113 по 1125 роки, залишив по собі перше своє­рідне моральне повчання, звернуте до молодшої генерації. Воно наповнене щирістю і християнською людяністю. «О діти мої! Хва­літь Бога! Любіть також людство. Не піст, не усамітнення, не чер­нецтво врятує вас, а лише благодіяння. Не забувайте бідних, годуй­те їх і затямте, що всяке надбання є Боже і доручене вам тимчасо­во... Будьте батьками сиріт; вдовиць виправдовуйте самі; не давай­те сильним губити слабших. Не вбивайте ані правого, ані винного: життя і душа християнина священні». (Тут подвійна мораль, бо ще далеко не всі русичі були християнами).

Володимир II дослухався до скарг нижчих верств. У своєму правовому кодексі систематизував їхні права та обов'язки. Сестра Володимира Мономаха Анна заснувала в Києві училище для дівчат, яких не тільки утримувала за свій рахунок, а й навчала грамоти і різних ремесел.

Володимира Мономаха, як відомо, теж було канонізовано за його цноти. У літописі про нього записано так: «Володимер, бого- любив, любовь имеа ко священическому сану, и мнишеский чин любя, и страньїа, нищаа накормляше и напояше, аки мати дети своа».

Відомі також своїми благодіяннями й інші історичні особи то­го ж періоду: князь Ізяслав та Всеволод Ярославовичі. За їх прав­ління був широко відомий єпископ Єфрем, який 1091 р. побудував для бідних і сиріт лікарні, призначив їм лікарів, встановив, щоб повсюдно хворих лікували і доглядали безкоштовно.

Таким чином, у середньовічному суспільстві починають фор­муватися нові суспільні зв'язки - для нужденних передбачена не просто економічна підтримка, а й захист з боку держави.

Але знов-таки допомога князів та інших достойників аж ніяк не була систематичною і всеохоплюючою. У літописах практично не зафіксовано її проявів в екстремальних ситуаціях: під час голоду, мору (епідемії), повеней, хоч у середньовічний період Руси більше як 40 років припадає на голодні роки (приблизно кожні 7 років). Причому зафіксовано випадки, коли голодний період тривав 2-3 роки. Свідчень милосердя у ці періоди поки що не знайдено. Мож­ливо, що проблеми масового голоду були поза княжою опікою. До того ж вони вимагали тривалих форм допомоги, що не було харак­терним для практики княжої суспільної підтримки.

Наприклад, 1034 року в Ярославлі спалахнув голод, але князь Ярослав не вжив жодних дій щодо його ліквідації. Як передає Лав- рентієвський літопис, він лише філософськи констатує: «Бог наво- дит по грехом на каюждо землю гладо или морь ли ведромь ли иною казнью...». Тим часом самі городяни «...идоша по Волзе все людьз в Болгарьі и привезоша (жито) и так оужиша». Аналогічна ситуація повторювалася у Новгороді в 1128 та 1230 рр. Зрозуміло, що під час масового голоду різко зростали ціни на харчові продук­ти, але ці питання не регулювалися княжою владою. Допомога час­тіше за все приходила з-за кордону - німецькі купці, дізнавшись про голод, спішили використати щасливий шанс і привозили в Нов­город морем продовольство, вигідно його продаючи.

Громадська самодопомога у скрутні часи була, як і під час голоду в Ярославлі, ефективнішою, і вона стосувалася різних аспек- татарською навалою. Спустошення південних руських земель при­мушувало населення мігрувати на незаселені території. Поселення тут починалося із зведення храму, навколо якого будували хати. Так створювалася парафія. Опріч адміністративних функцій, парафія, згідно з вченням церкви, виступає і як громадський інститут підтри­мки хворих, немічних, інвалідів, сиріт, жебраків. Громада обирала старосту, який виконував як економічні, так і соціальні функції: при­дбання землі, будівництво богоділень, збирання боргів і роздавання грошей нужденним. Діяльність парафій не обмежувалася наданням допомоги калікам та убогим, а включала також виховання та переви­ховання парафіян. Писемні пам'ятки свідчать, що майже в кожній парафії існували богодільні. До особливих форм допомоги належали позики з церковної скарбниці грошей, хліба, насіння як окремим осо­бам, так і громадам, часто під заставу майна.

Парафіяльна допомога - перехідна ланка між монастирською і громадською системами допомоги. Парафії були тісно згуртовані - усі були обізнані не тільки з матеріальними потребами кожної ро­дини своєї парафії, а й моральними якостями кожного парафіянина. Тому парафіяльна благодійність більш відповідала дійсним потре­бам бідних, ніж звичайна милостиня. Здоровий і працездатний тут не мав шансів на утримання за рахунок громади. Наданню допомо­ги передувала оцінка міри потреби прохача (певне ухилення від підходів, визначених церквою).

Монастирі виступали не лише як інститути громадської допо­моги, а й як органи громадського контролю - як місце покарання для жінок. Вони засилалися до монастирів за подружню невірність (каралися навіть і вдови). Церква завше стояла на сторожі шлюбу.

Перед нашестям монголо-татар у Київській Руси було 120 мона­стирів (серед них Києво-Печерський монастир, заснований 1051 р.), з них 99 знаходилися у містах. Монастирська система допомоги по­ступово витісняла княже благодійництво, стаючи самостійним суб'єктом допомоги. Під час самого нашестя церква та монастирі повністю взяли на себе благодійницькі функції. Користуючись тим, що татарські хани поважливо ставилися до духівництва, звільняли церкви й монастирі від данини, церква підтримувала в народі духов­ність, віру в добро і справедливість, не давала зачерствіти серцям і стати байдужими до людського горя, страждань і втрат. Вона нади­хала народ на боротьбу за національне визволення і відродження.

Запитання та завдання для самоконтролю

1. Який вплив справило Хрещення України-Руси на модель соціального захисту населення?

2. Що Вам відомо про благодійність Володимира Великого?

3. У чому полягає ідеалізація літописцями благодійних справ великого князя Володимира?

4. Чи мала соціальну спрямованість «Руська правда» Ярослава Мудрого і якщо так, то в чому вона полягала?

5. Охарактеризуйте моральні настанови Володимира Мономаха дітям. Наведіть факти надання соціальної допомоги іншими київськими кня­зями і зазначте її обмежений характер.

6. Як відбувався розвиток системи соціальної допомоги православної церкви на Русі і в чому були особливості парафіяльної системи допомо­ги й захисту?

7. Охарактеризуйте соціальну діяльність монастирів, ктиторську мона­стирську систему.

Рекомендована література

1. Бадя Л.В., Демина Л.И., Егошина В.Н. и др. Исторический опьіт соци- альной работьі в России. - М., 1994.

2. Данилова Л.В. Сельская община в средневековой Руси. - М., 1994.

3. Социальная работа / Под общей ред. В.И.Курбатова. - Ростов-на-Дону, 1999.

4. Фирсов М.В. История социальной работьі в России. - М., 1999.

5. Холостова Е.И. Генезис социальной работьг в России. - М., 1995.