76.Ряд 15. Блохи (Aphaniptera)
понад 2000 видів, в Україні близько 60
безкрилі кровосисні або паразитичні
1-6 мм
тіло сплющене з боків
коротенькі вусики
пара простих вічок
колючо-сисний ротовий апарат
ноги стрибальні
живляться лише кров'ю
є переносниками чуми
личинки червоподібні,
живуть у щілинах підлоги, підстилці нір, гнізд
живляться органічними рештками
Блоха людська (Pulex irritans)
Ряд 11. Сітчастокрилі (Neuroptera)
близько 5000 видів, в Україні – 70-80 видів
гризучі ротові органи
2 пари сітчастих крил
живляться пилком і нектаром рослин або є хижаками
личинки — хижі; позакишкове травлення
представник - мурашині леви ( Myrmeteonidae) , Золотоочки Chrysopidae
77.
Підклас 1. Скорпіони (Scorpiones) входить до класу павукоподібні,
близько 700 видів, в Україні
3 види
5-10 см, до 18 см - скорпіон-імператор (Pandinus imperator)
хеліцери невеликі, клішнеподібні
педипальпи закінчуються клішнями
тіла - на 3 частини: головогруди, передчеревце й задньочеренце
легеневі стигми
живляться лише живою здобиччю: комахами, їхніми личинками, павуками, багатоніжками та ін.
Представники :Скорпіон кримський (Euscorpius tauricus),Скорпіон карпатський (Euscorpius carpaticus)
Підклас 2. Псевдоскорпіони (Pseudoscorpiones)
2-З, рідше до 7 мм
хижі
прихований спосіб життя в ґрунтовому гумусі, під камінням, корою дерев, під листками, в норах та гніздах хребетних тварин, печерах; є синантропні види
близько 1300 видів
головогруди укриті щитом
черевце не поділене на дві частини
хеліцери - клішні з гребінчастими виростами
педипальпи мають клішні
трахеї, * представник - Псевдоскорпіон звичайний, або книжковий (Chelifer cancroides
78.Підклас 3. Сольпуги (Solifugae) належить до класу павукоподібні та мешканці сухих тропічних районів
близько 700 видів, в Україні - 1 вид — сольпуга павукоподібна Galeodes araneoides
10-70 мм
хеліцери дуже великі, з клішнями
педипальпи схожі на ноги
трахеї
хижі м'ясоїдні
отруйні залози відсутні
Galeodes araneoides , Galeodes fumigatus
Підклас 4. Косарики (Opiliones, або Рhalangida)
дуже поширена на Землі
понад 3200 видів, в Україні 42 види
1-10 мм, зрідка до 2 см
тіло: головогруди і посегментоване черевце
довгі тонкі ноги
хеліцери з клішнею, короткі
педипальпи або невеликі, щупальцеподібні, або більш масивні, з кігтем на кінці
трахеї
хижаки, що живляться комахами, молюсками
Phalangium opilio , Opilio parietinus
79.Підклас 5. Павуки (Aranei) належить до класу павукоподібні
наземні, 1 вид у воді(Павук-сріблянка (Agryroneta aquatica)
широко поширені на Землі
3,5 тис. видів, в Україні - понад 400
від 0,8 мм до 11 см
тіло з головогрудей, з'єднаних вузьким стебельцем із суцільним черевцем
головогруди вкриті твердим щитом
хеліцери невеликі, складаються з основного членика та кігтя, на якому відкривається протока отруйної залози
педипальпи щупальцеподібні, призначені для проціджування іжі. Головна функція педипальп – чутлива
хижаки, позашлункове травлення
легені (чотирилегеневі павуки); легені та трахеї (дволегеневі); трахеї (деякі тропічні види)
Представники : Каракурт (Latrodectus tredecimguttatus), «Чорна вдова» Latrodectus mactans , Тарантул (Lycosa singoriensis), родина Справжні павуки-птахоїди Aviculariidae
Підклас 6. Кліщі (Acarina)входять до класу павукоподібні найпоширеніша на земній кулі група тварин
вільноживучі - хижаки і сапрофаги; є некрофаги й факультативні гематофаги
до 1 мм, значно рідше до 2,5-7 мм (Іксодові)
після смоктання крові збільшуються до 25-З- мм
близько 50 тис. видів, в Україні – 3 тис.
ротові органи, в тому числі хеліцери й педипальпи, відокремлені від тулуба у несправжню голівку (гнатосому)
сегментація тіла невиразна або зовсім утрачена
поверхня тіла, трахеї, порові поля
Опіліоакарини, або кліщі-косарики (Орiliоасаrinа) – 12 видів теплолюбові, вільноживучі нічні
хижаки
живляться дрібними ґрунтовими тваринами
Паразитоформні (Parasitiformes): Іксодові (Іксод тайговий (Ixodes persulcatus), Гамазові(Кліщ мишачий (Allodermanyssus sanguineus), Кліщ курячий (Dermanyssus gallinae)
Акариформні кліщі (Acariformes), Кліщ постільний (Dermatophagoides pteronyssinus, Кліщ борошняний (Acarus siro), Панцирні кліщі (Oribatei) - вільноживучі
Свербун (Knemidocoptes mutans) - захворювання «вапнякові ноги» птахів, Свербун коростяний (Sarcoptes scabiei)
Водні, хижаки(Hydracarina , Halacaridae
82. зоологія-наука про тваринний світ. Галузі зоологічної науки Зооло́гія— це біологічна дисципліна, що вивчає навколишній світ тварин та їхні взаємозв'язки з довкіллям. Досліджує біологічну різноманітність світу тварин, систематизує й класифікує тварин, вивчає будову їхнього тіла, закономірності їхнього індивідуального та історичного розвитку, географічне поширення, функціональну біогеоценотичну й біосферну роль, зв'язки з середовищем.Основна мета зоології як науки — одержання й узагальнення нових знань про рівні організації та різноманітність тварин, стан їхніх ресурсів, опрацювання методів раціонального використання й охорони тварин та їх угруповань.Основні зоологічні дисципліни: систематика, морфологія, ембріологія тварин, зоогеографія, палеозоологія, філогенія, етологія, а за об'єктами досліджень — протозоологія, малакологія, карцинологія, орнітологія, герпетологія, теріологія. Галузі зоології, що виникли першими наприкінці 19-го століття, такі, як зоофізика, біономіка та морфографія, були пізніше включені до ширших біологічних дисциплін, які вивчають механізми, спільні для тварин і рослин. Біологію тварин вивчають у низці широких галузей: Фізіологія тварин, анатомія та ембріологія вивчають фізіологічні особливості тварин у широкому розумінні. Спільні механізми спадковості та розвитку тварин і рослин вивчаються генетикою, молекулярною біологією та біологією розвитку. Екологічні особливості тварин вивчаються екологією та деякими іншими дисциплінами. Еволюційна біологія тварин і рослин вивчає походження й розвиток організмів. Допоміжними галузями в цій царині є теорія еволюції й популяційна генетика.Систематика, кладистика, філогенія, біогеографія і таксономія займаються класифікацією та групуванням організмів за рисами подібності, спільністю походження чи поширенню по земній кулі.Крім того, існує багато дисциплін, таких, як орнітологія, ентомологія та інших, що займаються тваринами з окремих таксономічних груп.
81.загальні відомості про царство Тварини Характерні особливості тварин: гетеротрофне живлення; рухливість, активність;мінлива форма тіла;зростання, яке обмежене певним періодом життя (до формування дорослого організму);подразливість у вигляді таксисів (у одноклітинних) і рефлексів (у багатоклітинних);у клітинах відсутні клітинні стінки, пластиди, великі вакуолі;запасною речовиною клітин є глікоген. ____Твари́ни є царство переважно багатоклітинних еукаріотичних (ядерних) організмів, однією з найголовніших ознак якого є гетеротрофність та здатність активно рухатись. Однак тварини не завжди ведуть активний спосіб життя і є гетеротрофами. У клітинах тварин (як і інших еукаріотів) міститься сформоване ядро..Тварини належать до еукаріотів (в клітинах є ядра). Класичними ознаками тварин вважаються: гетеротрофність (харчування готовими органічними сполуками) та здатність активно пересуватися. а гетеротрофність властива також грибам і деяким рослинам-паразитам.В такому розумінні тварини як таксон мають певніші ознаки — для них характерні оогамія, багатотканинна будова, наявність як мінімум двох зародкових листків, стадій бластули і гаструли в зародковому розвитку. У переважної більшості тварин є м’язи і нерви, а не мають їх групи — губки, пластинчасті, мезозої, кнідоспорідії — які можливо, втратили їх вдруге. Існує дуже багато особливостей і відмінностей між рослинами і тваринами, але найбільш важлива відмінність полягає в тому, що рослини не вміють пересуватися, а тварини здатні на це. Рухливість є особливою якістю, характеристикою, властивою тваринам.рослини та тварини виникли від одного предка. До складу клітин як тврин так ірослин входять білки, жири, вуглеводи, нуклеїнові кислоти та ін.. орган реч. Осноні відмінності:травлення тварин(гетеротрофний, немає пластид, їжа перетравл. В травних вакуолях, запасні продукти-у вигляді глікогену або жиру);подразливість у тварин- у вигляді таксисів та рефлексів);тканини(у рослин-твірна, покривна,основна,провідна,механічна,видільна;тварини-пітельальна,нервова,сполучна,м`язова)від тварин гриби відрізняються— переважанням осмотрофного типу живлення над фаготрофним, розмноженням за допомогою спор та наявністю клітинних стінок. Проте ці відмінності грибів від тварин не є універсальними.
83,
Симбіо́з — взаємодія і співіснування різних біологічних видів. У ширшому науковому розумінні симбіоз є будь-якою формою взаємодії між організмами різних видів, зокрема паразитизм — відносини, вигідні одному, але шкідливі іншому симбіонту. -Обопільно вигідний вид симбіозу називають мутуалізмом. -Коменсалізмом називають відносини, корисні одному, але байдужі іншому симбіонту, а аменсалізмом — відносини, шкідливі одному, але байдужі іншому.Різновид симбіозу — ендосимбіоз, коли один з партнерів живе усередині клітини іншого.
У біогеоценозі спостерігаються різні види симбіозу (форми співіснування двох різних видів). До них належать мутуалізм, паразитизм, коменсалізм. Також формами взаємодії живих організмів є хижацтво й конкуренція.
Мутуалізм — взаємовигідне співіснування двох видів (найпростіші, що здатні перетравлювати клітковину, і рослиноїдні тварини, у кишечнику яких вони живуть). Прикладом мутуалізму є відносини термітів і мікроорганізмів у кишечнику, які забезпечують розщеплення целюлози в травному тракті термітів.
Паразитизм — співіснування двох видів (людина й стьожкові черви), за якого один вид використовує інший як середовище існування і джерело харчування. Прикладів паразитизму можна навести багато. Найзручніше згадати паразитів людини, як зовнішніх (воші, клопи), так і внутрішніх (аскарида, гострик, ціп’як, ехінокок).
Коменсалізм — співіснування двох видів, за якого один вид використовує інший вид або житло іншого виду як середовище існування, але не завдає йому шкоди, а харчується відходами його життєдіяльності. Прикладом таких співвідносин є кліщі, які харчуються шерстю, що випала, у норах гризунів.
Конкуренція — співіснування особин одного (внутрішньовидова конкуренція) або різних (міжвидова конкуренція) видів, за якого вони змагаються за ресурси середовища існування. Слід відзначити, що внутрішньовидова конкуренція є більш жорсткою, ніж міжвидова. Де викликано тим, що ресурси, за які конкурують особини одного виду, повністю ідентичні.
84,
Охорóна твар́инного свíту включає систему правових, організаційних, економічних, матеріально-технічних, освітніх та інших заходів, спрямованих на збереження, відтворення та раціональне використання об'єктів тваринного світу. Існує кілька десятків міжнародних угод, які тією чи іншою мірою стосуються охорони тварин (окремі - охорони довкілля, вкл. й тваринний світ). Однією з найвідоміших в Європі міжнародних угод є "Бернська конвенція" 1979 року, до якої 1996 року приєдналася Україна. Не менш відомою є й Вашингтонська конвенція (СІТЕС), до якої Україна приєдналася відповідним законом 1999 року. В Україні діє кілька законів, які безпосередньо стосуються питань охорони тваринного світу:
Про мисливське господарство та полювання (2000 року)
Про тваринний світ (2002 року)
Про Червону книгу України (2002 року, до того - Положення про ЧКУ)
Червона книга України — анотований та ілюстрований перелік рідкісних видів та підвидів, що знаходяться під загрозою зникнення на території України, і підлягають охороні; основний документ, в якому узагальнено матеріали про сучасний стан рідкісних, і таких, що знаходяться під загрозою зникнення, видів тварин і рослин, на підставі якого розробляються наукові і практичні заходи, спрямовані на їх охорону, відтворення і раціональне використання.
До Червоної книги України заносяться види тварин і рослин, які постійно або тимчасово перебувають чи зростають у природних умовах на території України, в межах її територіальних вод, континентального шельфу та виняткової (морської) економічної зони. Занесені до Червоної книги України види тварин і рослин підлягають особливій охороні на всій території України.
Організація збереження видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги України, поліпшення середовища їх перебування чи зростання, створення належних умов для розмноження у природних умовах, розведення та розселення покладається в межах їх компетенції на Кабінет Міністрів України, Ради народних депутатів, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи місцевого самоврядування, Міністерство охорони навколишнього природного середовища України та інші державні органи, на які законодавством України та Автономної Республіки Крим покладено здійснення функцій у цій сфері.
Том «Тваринний світ» складається з наступних розділів:Гідроїдні поліпи;Круглі черви;Кільчасті черви;Ракоподібні;Павукоподібні;Багатоніжки;Ногохвістки;Комахи;Молюски;Круглороті;Риби;Земноводні;Плазуни;Птахи;Ссавці.
Перша Червона книга, присвячена українській флорі та фауні, була видана у 1980 році під назвою «Червона Книга Української РСР». Перше видання Червоної книги України (1980 р.) містило опис 85 видів (підвидів) тварин: 29 — ссавців, 28 — птахів, 6 — плазунів, 4 — земноводних, 18 — комах і 151 вид вищих рослин.
Після набуття Україною незалежності у видавництві «Українська енциклопедія» було випущене друге видання Червоної книги України: в 1994 році — том «Тваринний світ» (наклад — 2400 примірників.З огляду на малий наклад ці два видання відразу стали раритетами. Друге видання нараховувало 382 види тваринного
У 2009 р. вийшло третє видання Червоної книги України. До нього занесено 542 види тварин: гідроїдні поліпи (2 види), круглі (2) та кільчасті (9) черви, ракоподібні (31), павукоподібні (2) та багатоніжки (3), ногохвістки (2), комахи (226), молюски (20), круглороті (2) та риби (69), земноводні (8), плазуни (11), птахи (87), ссавці (68). Кількість видів тварин у третьому порівняно з другим виданням збільшилась на 160 видів, а у другому порівняно з першим — на 297 видів. Таким чином, з урахуванням приблизно однакових проміжків часу між виданнями Червоної книги України, спостерігається певне уповільнення темпів зменшення втрати різноманіття окремих таксономічних груп фауни України. Разом з тим, викликає занепокоєння суттєве збільшення у Червоній книзі України кількості видів риб та ссавців.
85,
Зоологічні парки створюються з метою організації екологічної освітньо-виховної роботи, створення експозицій рідкісних, екзотичних та місцевих видів тварин, збереження їх генофонду, вивчення дикої фауни і розробки наукових основ її розведення у неволі.( Харківський зоопарк, Київський зоологічний парк….)
Зоологічні музеї, наукові і культурно-просвітницькі установи, в яких зосереджені колекції тварин (у фіксуючих рідинах, висушені або особливо препаровані тварини, їх чучела, скелети, шкури, а також вироби з рогу, кісті, раковин і т.д.). У З. м. ведуться наукові дослідження по систематиці, фауністиці, зоогеографії, мінливості, порівняльній морфології і анатомії тварин, по теорії еволюції, тобто історичному розвитку живої природи; здійснюється учбова робота з школярами і студентами, а також широка культурно-просвітницька робота по зоології, популяризація і пропаганда ідей охорони природи серед широких верств населення; проводяться консультації по зоологічних питаннях в області мисливського, сільського, лісового господарства і медичної зоології. Колекції З. м. складаються з наукових фондів і експонованих матеріалів. Перші служать базою для наукових досліджень, другі використовуються для учбово-просвітницьких цілей. Приклади: Зоологічний музей імені М. М. Щербака, Національний науково-природничий музей НАН України, Зоологічний музей ЛНУ ім. І. Франка у Львові, Зоологічний музей - Одеський національний університет,,,,
Загальна площа природно-заповідного фонду України становить 2,8 млн га. Природоохоро́нна терито́рія — територія, яка охороняється через своє екологічне, культурне або подібне значення. Існує велика кількість таких територій, рівень захисту яких сильно відрізняється та залежить від статусу, встановленого національними законами та міжнародними договорами.
МСОП( міжнірожний союз озорони природи) визначає шість категорій охоронних територій:
1) Заповідник суворого режиму (Ia — біосферний заповідник, Ib — дика територія) — територія з найвищим рівнем захисту, що охороняється для збереження екосистеми та наукових досліджень. (В Україні створені та функціонують природні заповідники: Поліський, Рівненський, Розточчя, Канівський, Дніпровсько-Орільський,Медобори, Луганський, Український степовий, Єланецький степ, Опукський, Казантипський, Горганський, Ялтинський, Мис Мартьян, Карадазький, Кримський. )
(Біосферні заповідники — природоохоронні науково-дослідні установи з міжнародним статусом. Це значні природні території (акваторії), що суворо охороняються, В Україні створено біосферні заповідники: "Асканія-Нова" ім. Ф.Є. Фальц-Фейна, Чорноморський, Карпатський, Дунайський. Біосферний заповідник "Асканія-Нова" створено на базі першого в Україні природного заповідника, закладеного Ф.Є. Фальц-Фейном у 1898 р. на 520 десятинах цілинного сухостепового ландшафту.)
II. Національний парк — охоронна територія, призначена переважно для захисту екосистеми і екологічного туризму(Карпатський, Синевир, Вижницький, Сколівські Бескиди, Шацький, Деснянсько-Старогутський, Яворівський, Подільські Товтри, Святі гори, Азово-Сиваський.)
III. Пам'ятка природи — охоронна територія, призначена переважно для збереження специфічних особливостей природи
IV. Заказник — територія для охорони окремих видів: охоронна територія, призначена переважно для охорони окремих видів, часто з навмисним втручанням в екосистему
V. Охоронний рельєф — охоронна територія, призначена переважно для захисту рельєфу/ландшафту та туризму.
VI. Територія контрольованого природовикористання — охоронна територія, призначена переважно для довготермінового економічного використання природної екосистеми.
86,
в зоології існує класифікація, елементарною одиницею якої є вид. Основу класифікації становить бінарна номенклатура К. Ліннея. Види об'єднуються у роди, роди — у сімейства, сімейства в ряди, ряди — у класи, класи — у типи, типи у підцарства, підцарства — у царства. На сьогодні на Землі налічується майже 45 тисяч хребетних і 5-8 мільйонів видів безхребетних тварин, із яких описано тільки 1,5 млн видів.
Царство:Тварини Підцарства: Однокдітиннні(Типи: Саркомастігофори, Інфузорії, Споровики), Багатоклітинні(Типи: Кишковопорожнинні, Плоскі черви, Круглі черви, Кільчасті черви, Молюски , Членистоногі, Хордові), Клас (classis),Ряд (ordo) (для тварин) або Порядок (для рослин та ін.),Родина (familia), Рід (genus), Вид (species)
Об’єднання в різні систематичні групи робиться фахівцями-біологами не довільно, а відповідно до науковими відомостями, заснованими на детальному вивченні будови тварини, його фізіології. генетики, розповсюдження і навіть поведінки. Існує міжнародний кодекс (звід правил) назв тварин. У сучасній систематиці використовують проміжні категорії: надзагін (вище загону), підтип (нижче типу), підклас (нижче класу). Сучасна класифікація тварин – природна. Вона відображає еволюційні, родинні відносини між ними.
Сучасна система тваринного світу побудована на основі ступеня спорідненості між тваринами та їх походження. Типи тварин розташовані від простих (нижчих) до більш складних (вищим), що відповідає загальному напрямку історичного розвитку (еволюції) тваринного світу на Землі. Класифікація – об’єднання тварин в групи на основі подібності внутрішнього і зовнішнього будівлі, фізіології, генетики, родинних зв’язків, здатності виробити повноцінне потомство. При утворенні латинських назв таксонів різних рівнів використовуються типові суфікси, притаманні різним царствам:
|
Підтип |
-data |
|
Клас |
-lia |
|
Підклас |
-ia |
|
Надряд |
-orpha |
|
Ряд |
-formes |
|
Підряд |
-morpha |
|
Надродина |
-oidea |
|
Родина |
-idae |
|
Підродина |
-inae |
|
Триба |
-ini |
87
На сьогодні на Землі налічується майже 45 тисяч хребетних і 5-8 мільйонів видів безхребетних тварин, із яких описано тільки 1,5 млн видів.
Підцарство Первинні багатоклітинні(Prometazoa)
Тип Губки(Porifera)
Тип Пластинчасті(Placozoa)
Підцарство Справжні багатоклітинні(Eumetazoa)
Розділ Кишковопорожнинні(Coelenterata)
Тип Кнідарії(Cnidaria)
Тип Реброплави(Ctenophora)
Розділ Двобічно-симетричні(Bilateralia)
Підрозділ Первиннороті(Protostomia)
Тип Ацеломорфи(Acoelomorpha)
Тип Прямоплави(Orthonectida)
Тип Дицієміди(Dicyemida)
Тип Плоскі черви(Platyhelminthes)
Тип Немертини(Nemertina)
Тип Черевовійчасті черви(Gastrotricha)
Тип Гнатостомуліди(Gnathostomulida)
Тип Мікрощелепні(Micrognathozoa)
Тип Коловертки(Rotatoria)
Тип Акантоцефали, або Колючеголові черви (Acanthocephala)
Тип Головохоботні(Cephalorhyncha)
Тип Внутрішньопорошицеві(Entoprocta)
Тип Нематоди, або Круглі черви (Nematoda)
Тип Волосові(Nematomorpha)
Тип Цикліофори(Cycliophora)
Тип Молюски(Mollusca)
Тип Сипункуліди(Sipunculida)
Тип Кільчасті черви(Annelida)
Тип Ехіури(Echiura)
Тип Тихоходи(Tardigrada)
Тип Первиннотрахейні(Onychophora)
Тип Членистоногі(Arthropoda)
Тип Фороніди(Phoronida)
Тип Мохуватки(Ectoprocta)
Тип Плечоногі(Brachiopoda)
Підрозділ Вториннороті(Deuterostomia)
Тип Голкошкірі(Echinodermata)
Тип Щетинкощелепні(Chaetognatha)
Тип Напівхордові(Hemichordata)
Тип Хордові(Chordata)
88
прісноводні та морські одноклітинні . симбіонти одноклітинні Чимало видів одноклітинних тварин здатні до активного плавання за допомогою війок чи джгутиків. Ці дрібні організми, які мешкають у товщі води, належать до особливої екологічної групи - планктону. Один з таких організмів - інфузорія-туфелька. Амеби. Налічують понад 100 видів амеб, схожих на амебу звичайну. В усіх амеб голе тіло. Пересуваються вони, утворюючи псевдоніжки. Деякі амеби паразитують у кишечнику тварин і людини. Найбільш небезпечна дизентерійна амеба, що живе в товстій кишці людини. Вона спричиняє виразки в кишках і кривавий пронос. Дизентерійна амеба | розповсюджується за допомогою цист, що виходять з калом назовні. Цисти можуть потрапити в кишечник людини під час пиття забруд¬неної води. У кишечнику вони перетворюються в амеби, які живляться ураженими ділянками кишок і кров’ю.До амеб належать також форамініфери — морські корененіж¬ки. Їїхнє тіло, діаметром 0,1 — 1 мм і завдовжки іноді до 20 см, заховане в черепашку, часто вапнякову. Крізь устя й пори черепашок висовуються псевдоніжки у вигляді довгих ниток, що переплітаються. Черепашки форамініфер становлять значну частину морського мулу, морських відкладів і порід. З них утворилися поклади будівельного матеріалу — вапняку.Променевики, або радіолярії, які ширяють у товщі води й нагадують собою маленькі зірочки, сніжинки, колючі кульки. ____Види симбіозу: 1) Прикладом мутуалізму є відносини термітів і мікроорганізмів у кишечнику, які забезпечують розщеплення целюлози в травному тракті термітів. 2) Паразитів серед одноклітинних дууууже багато. Найпростіші - одноклітинні тварини, які харчуються переважно бактеріями, але і поїдають представників свого класу, а також розчинні органічні речовини та, іноді, гриби. вони вивільняють зайвий азот, який згодом споживається рослинами та іншими членами трофічної сіті. Є загалом їх три групи: Інфузорії - найбільші за розміром. Вони пересуваються за допомогою війок, що нагадують ворсинки, і поїдають найпростіших, що належать до інших груп, а також бактерії. Амеби також бувають досить великими і пересуваються за допомогою псевдоподії. поділяються на раковидні (мають покриття у вигляді оболонки) і голі (без оболонки). Джгутикові - найменші представники найпростіших
89
Апікомплексні (Apicomplexa) — одноклітинні найпростіші. Паразити тварин, збудники інфекцій, зокрема малярії. Життєвий цикл доволі складний та включає як статеве так і нестатеве розмноження. паразити безхребетних і хребетних тварин. В життєвому циклі відбувається чергування безстатевого розмноження (множинний розподіл — шізогонія), статевого процесу і спорогонії. Принаймні, частина життєвого циклу проходить всередині клітин господарів. Стадії, що виконують функцію проникнення в клітини (зоїти), мають специфічний комплекс органел — апікальний комплекс. Джгутики у споровиків присутні тільки на стадії гамет. малярія – трансмісійна хвороба збудники: Plasmodium vivax (48 год.), Pl. malariae (72 год.), Pl. falciparum (48 год.), Pl. ovale (24 год.)
Тип Міксоспоридії (Myxozoa), тканинні паразити риб і малощетинкових червів Тип Мікроспоридії (Microspora) внутріклітинні паразити комах і інших безхребетних
Тип Асцетоспоридії (Ascetospora) паразити морських молюсків
. Тип Саркомастигофори (Sarcomastigophora) вільноживучі або паразити і включає 3 підтипи:
Саркодові (Sarcodina) ; меншість – паразити людини і тварин приклад :Клас Справжні амеби (Lobosea) Підклас Голі амеби (Gymnamoebia) з Дизентерійна амеба Entamoeba hystolitica
Джгутиконосці (Mastigophora), Клас Тваринні Джгутикові (Zoomastigophorea) Патогенні джгутиконосці
Ряд. Дипломонади (Diplomonadida) Лямблія ( Д. Ф. Лямбль ) 40 видів : Lamblia intestinalis ,що викликає лямбліоз (кишечник),
Ряд. Трихомонадові (Trichomonadida) ендопаразити, 4-6 джгутиків, ундулююча мембрана, опорна органела — аксостиль,представники: Trichomonas hominis (кишечник), Т. vaginalis (сечостатева система)
Ряд. Кінетопластиди (Kinetoplastida)Трипаносома (Trypanosoma) (кров, спинномозкова речовина - трипаносомози), Trypanosoma rhodesiense и Т.brucei – сонна хвороба( Луис Самбон - 1903 р. муха цеце (Glossina palpalis)Т. cruzi - хвороба Чагаса. Лейшманія (Leishmania) лейшманіозмоскіти роду PhlebotomusLeishmania tropica лейшманіоз — пендинська виразка
L. donovani - вісцеральний лейшманіоз кала-азар (кров, печінка, селезінка)
Опаліни (Opalinata)
Тип споровиків включає понад 4500 видів, у тому числі токсоплазма, кокцидії. Багато інфузорій — коменсали і паразити інших тварин: кільчастих хробаків, молюсків, риб, земноводних, ссавців. Деякі паразитарні види (балантидій, іхтіофтиріус, хілодонела, триходина) спричинюють небезпечні хвороби людини, сільсько-господарських тварин і риб.
Щодо інфузорій, то Паразитарні види (балантидій, іхтіофтиріус, хілодонела, триходина)
90.РОЛЬ НАЙПРОСТІШИХ У ПРИРОДІ І ЖИТТІ ЛЮДИНИ
Найпростішіодноклітинні - цепредставникитваринного царства, маютьклітиннийрівеньорганізації. Живуть в різнихводоймах, калюжах, вологомуґрунті.Середодноклітинних широко поширеніпаразитичнівиди, щоживуть за рахунокбагатьохбезхребетних і хребетнихтварин, у тому числі і людини. Вони вражаютьоб'єктисільськогогосподарства (домашняптиця, велика рогата худоба, шовкопряд, рослини), промисловості (хутровітварини).Дизентерійна амеба викликає у людиниамебнудизентерію. Паразитує в товстому кишечнику. Хворіамебіазом і зовніздоров'яносіїдизентерійноїамебивиділяють за добу до 600 млн. цист. Цистизабруднюють воду і їжу, вони є дужестійкими у навколишньомусередовищі.Трипаносома - збудниктріпаносомоза - африканськоїсонноїхвороби. Переносником є муха цеце. Зустрічається в екваторіальних районах ЗахідноїАфрики.Лейшманії - збудникилейшманіозів. Одні з них локалізуються в клітинахшкіри, інші - в клітинахвнутрішніхорганів. Переносникамилейшманій є москіти.Тріхомонада - збудниктріхомоноз. Найбільшпоширенапіхвоватріхомонада, щовражаєсечостатеві шляхи чоловіків і жінок. Передаєтьсястатевимшляхом.Лямблії - паразит тонкого кишківника , часто зустрічається в 12перстной кишці, жовчномуміхурі. Викликаютьлямбліоз.Токсоплазмавикликає токсоплазмоз. Внутрішньоклітинний паразит. Передаєтьсявідхворихтварин.Малярійнийплазмодій - кров'яний паразит, щовикликаємалярію. Колонізує в еритроцитах і руйнуєгемоглобін. Переносниками є малярійнікомарі. Поширений в країнах з тропічним і субтропічнимкліматом.Балантидій - паразитичнаінфузорія, щовикликає у людинибалантидиаз. Паразитує в товстому кишечнику.Як відомо, прісноводніодноклітинніявляютьсяджереломживлення для різноманітнихводянихтварин. Різноманітнівидинайпростішихвіддають свою перевагуводі з деякимступенемзабруднення, тому самеїхвикористовують для визначення норм санітарного стану водойм.
91.Найбільшого видового різноманіття губки досягають у тропічних і субтропічних зонах Світового океану, хоча і в арктичних, і субарктичних водах їх зустрічається чимало. Більшість губок - мешканці невеликих глибин (до 500 м). Число глибоководних губок невелика, хоча їх знаходили на дні найглибших абісальних западин (до 11 км). Губки оселяються переважно на кам'янистих грунтах, що пов'язано зі способом їх харчування. Велика кількість мулових частинок забиває канальну систему губок і робить їх існування неможливим. Лише деякі види живуть на мулистих грунтах. У цих випадках у них зазвичай є одна або декілька гігантських спикул, які встромляються в мул і піднімають губку над його поверхнею (наприклад, види родів Hyalostylus, Hyalonеmа) (рис. 87).Губки, що живуть в приливно-відливної зоні (на літоралі), де вони піддаються дії прибою, мають вигляд наростів, подушечок, кірочок і т.п. У більшості глибоководних губок кістяк кремінний - міцний, але крихкий, у мілководних губок - масивний або еластичний (рогові губки). Фільтруючи через тіло величезна кількість води, губки є потужними біофільтраторамі. Цим вони сприяють очищенню води від механічного та органічного забруднення.Губки часто сожітельствуют з іншими організмами, причому в одних випадках це співжиття носить характер простого комменсализма (квартірантство), в інших набуває характеру обопільно корисної симбіозу. Так, колонії морських губок служать місцем поселення великого числа різних організмів - кільчастих хробаків, ракоподібних, змеехвосток (голкошкірі) та ін. У свою чергу, губки часто поселяються на інших, у тому числі рухливих, тварин, наприклад на панцирі крабів, раковинах черевоногих молюсків і т.п. Для деяких, особливо прісноводних губок, характерний внутрішньоклітинний симбіоз з одноклітинними зеленими водоростями (зоохлорелл), які служать додатковим джерелом кисню. При надмірному розвитку водорості частково перетравлюються клітинами губки.Своєрідну екологічну групу представляють свердлувальні губки (рід Cliona). Поселяясь на вапняному субстраті (раковини молюсків, колонії коралів, вапняні породи і т.п.), вони утворюють в ньому ходи, відкриваються назовні невеликими отворами (рис. 88). Через ці отвори виступають вирости тіла губки, що несуть оскулумом. Механізм дії свердлувальних губок на субстрат ще неясний. У розчиненні вапна, мабуть, істотну роль грає виділяється губкою вуглекислота.Практичне значення губок невелике. У деяких південних країнах є промисел володіють роговим скелетом туалетних губок, використовуваних для миття і різних технічних цілей. Їх ловлять в Середземному і Червоному морях, Мексиканській затоці, Карибському морі, Індійському океані, біля берегів Австралії. Промисел скляних губок (переважно Euplectella), використовуваних в якості прикрас і сувенірів, існує також біля берегів ЯпоніїГу́бки (Porifera, Spongia) — тип примітивних багатоклітинних тварин, які ведуть прикріплений спосіб життя.
Вважається, що перші представники цього типу з'явилися ще в протерозойську еру. На сьогодні відомо понад З тисячі видів губок. Їхні розміри варіюють від 5 см до 3 м. Губки поширені в прісних і солоних водах усіх кліматичних зон, представлені як поодинокими, так і колоніальними формами. Незважаючи на таку різноманітність, усі губки мають спільні риси:
клітини тіла диференційовані та мають тенденцію до утворення тканин;
тіло складається з двох шарів клітин — ектодерми й ентодерми, між якими міститься драглиста речовина — мезоглея;
майже завжди є внутрішній скелет (вапняковий чи кремнієвий), утворений спікулами, і який виконує опорну функцію.
92.Важливу роль у кругообігу речовин і збільшенні біологічної продуктивності водойм відіграють морські кишковопорожнинні.
Вони живляться дрібними морськими тваринами і є кормом для багатьох видів риб. Коралові поліпи беруть участь в утворенні рельєфу земної поверхні. Коралові рифи є місцем існування найрізноманітніших водоростей, безхребетних тварин і риб. З рифоутворюючих коралів добувають вапняк, який використовується як будівельний матеріал. З червоного та чорного коралів виготовляють ювелірні прикраси. Разом з цим коралові рифи можуть бути перешкодою для судноплавства. У Китаї та Японії деяких медуз уживають у їжу. Гідри та медузи, живлячись мальками риб, завдають шкоди рибному господарству. Отрута жалких клітин деяких медуз дуже небезпечна для людини.Кишковопорожнинні являються багатоклітинними тваринами, у яких формується два шари клітин, які розмежовані мезоглеєю.
Внаслідок процесу диференціації клітин в них утворюються примітивні тканини. Їх відмінною особливістю є наявність кишкової порожнини. А завдяки нервовій системі вони можуть реагувати на різні подразнення навколишнього середовища у вигляді рефлексів. ЗНАЧЕННЯ КИШКОВОПОРОЖНИННИХ:
• вони входять до ланцюгів живлення;
• гідра являється представником наукових досліджень регенерації.
• скелет із вапняку коралових поліпів використовується людиною;
• червоний і чорний корали використовують як ювелірні прикраси;
• кишковопорожнинні утворюють коралові острови, які називаються атоли;
• актинії являються фантастичними квітами морів;
• отруйні медузи досить небезпечні для здоров’я.
93.Коралові рифи – місця проживання найрізноманітніших, барвистих і численних морських тварин і рослин. Найбільше рифових рослин і тварин виявлено в Південно-Східній Азії, де на одному кораловому рифі може налічуватися 3000 видів. Рифи переважно ростуть в чистих, дрібних тропічних водах, поширюючись трохи далі на північ і південь там, де є теплі течії, риф складають колонії коралів, надзвичайно різноманітні за формою і забарвленням. Колонії утворюють крихітні коралові тварини, які розмножуються поділом. Нові жовтня поселяються на скелетах померлих. Отже, живі корали знаходяться тільки зовні колонії. Корали-мозговики ростуть повільно, у них виникають річні кільця росту, як у дерев, Вік деяких з виявлених коралів налічував від 800 до 1000 років. Навколо коралових рифів мешкає більше видів риби, ніж де-небудь ще, від крихітних бичків, які живуть в тріщинах, до величезних акул, що курсують уздовж кордонів рифа в пошуках здобичі. Риби-метелики – одні з найбільш барвистих мешканців океану, їх часто бачать парами. Рибки-клоуни живуть серед щупалець морських анемон, рятуючись від хижаків.
Молюсків на коралових рифах часто буває важко побачити: вони добре маскуються і ведуть нічний спосіб життя. Але цих «невидимок» на рифах зазвичай більше, ніж риб. Тільки на Великому бар’єрному рифі виявлено 4000 видів молюсків. Тільки гігантські трідакни добре помітні по блискучому синьому відтінку стулок. Навколо рифів збираються численні ракоподібні, наприклад лангусти, а також рачки-чистильники, які годуються, позбавляючи риб від паразитів. Тут також удосталь водяться морські їжаки. Вони харчуються дрібними водоростями і руйнують мертві корали в пісок, з якого утворюються білі пляжі. Рифи настільки перенаселені, що багатьом тваринам доводиться пускатися на різні хитрощі, щоб їх не з’їли або на них не сіли. Одне з найбільш ефективних засобів – стати отруйним або обзавестися небезпечними шипами, як у морських їжаків. Урагани і шторми часто завдають шкоди коралових рифів, ламаючи гілки коралів і перевертаючи цілі колонії. Але найбільшу загрозу для коралових рифів представляє в даний час діяльність людини. Кораблі і нирці ламають тендітні корали. Крім того, корали гинуть при підвищенні температури, і існують побоювання, що при загальному потеплінні клімату в світі постраждає безліч коралових рифів (див. статтю “Життя в океані”).
Види рифів Існує три основних види коралових рифів. Обмережують рифи розташовані поблизу узбережжя материків і навколо островів. Бар’єрні рифи трохи віддалені від берега. Круглі атоли утворюються, коли вулканічні острови занурюються у воду, а рифи продовжують рости. Поверх них часто залишаються невеликі піщані острівці.
Нерест Як і інші морські безхребетні, багато корали розмножуються в процесі нересту. Це означає, що ікринки і сперматозоїди викидаються у воду, де сперматозоїди запліднюють ікринки. Потім утворюється маленький корал, званий личинкою. На деяких рифах майже всі корали нерестяться в одну і ту ж ніч року. На Великому бар’єрному рифі це відбувається навесні, в наступний тиждень після повного місяця, з настанням темряви.
Поліпи Крихітні корали, називаються поліпами, оточують себе твердим чашоподібним скелетом. Щупальця ловлять їжу, хоча більшу її частину корал отримує з мікроскопічних одноклітинних рослин, що живуть всередині тканин корала.
Прикраси з коралів Красиві червоні та рожеві корали, з яких роблять ювелірні прикраси, ростуть не на коралових рифах, а в більш глибоких і холодних водах, переважно в Середземному морі. Тут їх часто знаходять в підводних печерах і під скельними навісами. Такі корали також зустрічаються в Тихому океані, де ростуть цілими заростями на пагорбах морського дна.
Терновий вінець Морська зірка під назвою терновий вінець поїдає корали, пропускаючи живі тканини через шлунок і залишаючи білі скелети Масова поява цього виду зірок стало причиною загибелі коралів на багатьох рифах, особливо біля берегів Австралії.
Риф вночі Ночами кораловий риф виглядає інакше, ніж вдень. Корали витягають щупальця, риби влаштовуються на нічліг серед коралів. При цьому риби папуги загортаються в захисне слизове ковдра, яку виділяють щоночі. Дивовижна рибка-ліхтарик веде нічний спосіб життя. Під очима у неї знаходяться великі залози, що містять світяться бактерії. Ці «ліхтарики» риба може включати і гасити.
Термін «Біорізноманіття» стандартного визначення не має. Найбільш розповсюдженим є «варіативність життя на всіх рівнях біологічної організації», але він є дещо занадто узагальненим з точки зору конкретного тлумачення. Згідно з іншим визначенням, біорізноманіття — це міра відносного різноманіття серед сукупності організмів, що входять до деякої екосистеми. «Різноманіття» в даному разі позначає як відмінності всередині видів, так і між видами, а також порівняльні відмінності між екосистемами.
94.Ато́л (малай. adol — замкнений) — кораловий острів, який найчастіше має форму розірваного або суцільного кільця, що оточує неглибоку (до 100 м) лагуну.
Виникають атоли навколо островів здебільшого вулканічного походження зі скелетних решток коралів та червоних водоростей і зустрічаються тільки у тропічних та субтропічних відкритих частинах океанів. Кільце атола має вигляд валу, що замикає внутрішню лагуну і зовні круто спадає в бік океану. Вал може бути суцільним, але найчастіше лагуна поєднується з океаном низкою проток. Глибина лагуни не перевищує 100 м. Діаметр атола — від 2—3 до 100 км. Над рівнем води атоли підносяться на 10—15 м. В середині невеликих атолів замість лагун іноді утворюються блюдцеподібні округлі западини.
Великі атоли заселені людьми. Деякі лагуни зручні для стоянки суден.
Одна з гіпотез походження атолів: опускання острова, оточеного бар'єрними рифами, що поступово вкриваються коралами. Атол Кваджалейн (Меншикова) — атол з 97 островів у Тихому океані в складі ланцюга Ралік (Маршаллові Острови). Площа сухопутної частини становить 16,4 км², а лагуна має площу 2174 км² (найбільша лагуна у світі). Місце розташування військово-повітряної та військово-морський баз США . На його рифах 22 грудня 1946 після 3-х ядерних випробувань перекинувся і затонув останній з німецьких важких крейсерів ПрінцОйген.
95.До складу підрозділу черви входять три типи: плоскі, круглі і кільчасті черви. Тип плоскі черви об'єднує примітивних червоподібних двосторонньо-симетричних безхребетних тварин, позбавлених порожнини тіла. Тип плоскі черви за класифікацією включає сім класів: війчасті черви, моногенеї, амфілініди, стьожкові черви, трематоди, гірокотіліди, аспідогастри. З них найбільш поширеними є війчасті черви (3000 видів), трематоди, або сисуни (4000 видів) і стьожкові черви, або цестоди (3500 видів). Цей тип включає в даний час близько 25 000 видів. Найбільш відомі представники - це бичачий ціп'як, котячий сисун, печінковий сисун, ехінокок, свинячий солітер, планарії. У довжину плоскі черви досягають від 0,1 мм до декількох метрів.
plosky_cherviПлоскі черви можуть бути вільноживучими або ведучими паразитичний спосіб життя. Будова особин цих двох підгруп дуже відрізняється. Вільноживучі види хижі, вони мешкають в прісних або солоних водоймах. Рух цих форм плоских червів здійснюється, завдяки скороченню м'язів шкірно-м'язового мішка і руху війок.
Багато видів, що належать до типу плоских червів, пристосувалися до паразитування у тілах різних хребетних, безхребетних тварин і людини. Черви-паразити харчуються, всмоктуючи живильні речовини через ротову присоску або осмотичним способом через всю поверхню тіла. Пересуваються паразитичні плоскі черви на зразок гусениці-землеміра, використовуючи присоски. У стьожкових червів також, як у вільноживучих, при пересуванні скорочується мускулатура шкірно-мускульного мішка.
Значення плоских червів в природі пов'язане з участю їх у харчових ланцюжках. Негативне їх значення в житті людини полягає в тому, що багато видів цього типу паразитують в організмі людини, викликаючи важкі захворювання, такі як теніоз, опісторхоз, фасціольоз, теніаринхоз, діфілоботріоз, гіменолепідоз, ехінококоз.
96.Клас Війчасті черви або турбеллярии
Більшість війчастих червів - вільноживучі тварини, ведучі, як правило, хижий спосіб життя. Вони поїдають багато простих (інфузорій, корненіжок, жгутиконосців), нематод, дрібних ракоподібних, личинок комарів - найчастіше більш великих тварин, ніж вони самі. Деякі форми нападають на своїх побратимів. Гідра з її захисними жалкими клітинами також піддається їх нападам Число видів війчастих черв'яків сягає 3 тис. Це морські або прісноводні тварини; деякі види живуть у грунті, у вологих місцях проживання.Тіло черв'яків покрито епітелієм з безліччю вій. Рух війчастих, з одного боку, результат биття війок зовнішнього епітелію, з іншого - наслідок скорочення шкірно-м'язового мішка. Ці черв'яки і повзають, і плавають.У процесі переварювання їжі у війчастих червів, так само як у кишковопорожнинних, велике місце займає внутрішньоклітинне травлення. Частинки їжі, попередньо піддаються обробці секретом глоткових залоз, надходять у кишечник і захоплюються клітинами кишкового епітелію, в яких формуються численні травні вакуолі.Війкових черв'яків відрізняє висока регенеративна здатність. Так, навіть сота частина їх тіла здатна відновлюватися в цілу тварину.Представник цього класу біла планарія мешкає в ставках, канавах, веде активний нічний спосіб життя.
На передньому кінці сплющенного тіла розташовані два ока. Тіло тварини покрито шкірно-м'язовим мішком. Його зовнішній шар представлений війковими епітелієм з слизовими залозками. Під одношаровим епітелієм три шари м'язових волокон. Харчується планарій дрібними ракоподібними, черв'яками і залишками великих організмів. Рот веде в глотку, що переходила в розгалужений кишечник. Одноклітинні залози, розташовані в стінках кишечника, виділяють ферменти для позаклітинного травлення, дрібні травні частки заковтуються фагоцитуючими клітинами, і процес травлення закінчується внутрішньоклітинно. Не переварені залишки-їжі виводяться назовні через ротовий отвір. Видільна система утворена двома поздовжніми видільними каналами, які багаторазово розгалужуються, закінчуючись «полум'яними клітинами», що забезпечують виділення шкідливих продуктів розпаду і осморегуляції. Розмноження безстатеве і статеве. Безстатеве розмноження здійснюється шляхом поперечного поділу лланаріі навпіл. Потім кожна половина регенерує відсутні частини тіла. Планарії - гермафродити. У численних сім'яниках утворюються сперматозоїди, які за сім'япроводу потрапляють в насінні мішки і там зберігаються у вигляді сперми. Яєчники розташовуються з боків тіла в паренхімі. З них яйцеклітини по яйцепроводів потрапляють в семяприемник, де і відбувається запліднення. Запліднення передує копуляція.
Клас Сисун
Організація цих тварин багато в чому нагадує риси війкових червів, наприклад планарії, проте, на відміну від них, сисун ведуть виключно паразитичний спосіб життя. Форма тіла сосальщиков найчастіше листоподібна. Спеціалізація їх проявляється в наявності присосок, шипів, гачків і інших пристосувань для прикріплення, у високому розвитку статевої системи, проходження складних життєвих циклів із зміною власників, а також у спрощенні органів почуттів
Клас сосальщиков включає близько 4 тис. видів.
Сисуни.
Типовий представник класу - печінковий сисун, паразитує в жовчних протоках печінки і жовчному міхурі ряду хребетних.
Паразит руйнує печінкові клітини, що може призвести до кровотечі, а також закупорці жовчних ходів і появи жовтяниці.
Життєвий цикл печінкового сосальщика протікає зі зміною власників. Остаточний, основний господар, в тілі якого паразит розмножується статевим шляхом, - великий чи дрібна рогата худоба, коні, свині, людина та ін Проміжний господар, де личинка паразита проходить певні стадії розвитку, - молюск прудовік малий.
Яйце печінкового сосальщика починає розвиватися, тільки потрапивши у воду, де з нього виходить личинка з віями. Потім личинка впроваджується в тіло малого ставковика. Тут паразит перетворюється в наступну стадію личинкову, потім він залишає молюска і активно пересувається у воді. На цій стадії печінковий сисун прикріплюється до стебел рослин і покривається товстою оболонкою. Утворюється циста, довго зберігає життєздатність. Проковтнута тваринам, циста потрапляє кишечник, оболонка її розчиняється, і паразит через кровоносні судини проникає в печінку, де досягає статевозрілого стану.
Профілактика зараження для людини: не пити сирої води з водойм, ретельно мити овочі та зелень.
Клас Стьожкові черви
Стрьожкові плоскі черв'яки, як і сисуни, ведуть виключно паразитичний спосіб життя, і це наклало на них значно більший відбиток, ніж на сосальщиков.
Клас включає близько 3 тис. видів.
У статевозрілому стані вони живуть в тонкому кишечнику хребетних; личинкові форми живуть в порожнині тіла і всередині різних органів безхребетних і хребетних.
Величина дорослих стрічкових черв'яків коливається від 1 мм до 10-30 м. Забарвлення тіла одноманітна - біла або жовтувата, характерна для багатьох внутрішніх паразитів. Тіло стрічкоподібними, сильно витягнутий у довжину і в більшості випадків поділено на значне число члеників. Іноді тіло може бути нерозчленованим. На передньому кінці - невелика головка з органами прикріплення (присосками або гаками), за нею йде не розділена на сегменти шийка, а далі - членики.
Стьожкові черви глибше і повніше, ніж сисуни, пристосувалися до паразитичного існування: у них відсутня кишечник, а живлення відбувається шляхом дифузії всією поверхнею тіла; личинки, як і дорослі статевозрілі особини, ведуть паразитичний спосіб життя. Бичачий ціп'як, паразитує в кишечнику людини, за добу відділяє 5-7 і більше члеників, в яких знаходиться близько 2 млн. яєць. Яйце потрапляє з фекаліями людини в грунт.
Якщо разом з травою воно виявляється у травному тракті великої рогатої скотa проміжного господаря, у кишечнику з нього виходить личинка, озброєна гострими гаками. Личинка пробуравливает стінку кишки і стоком крові проникає в м'язи. У м'язах вона росте і перетворюється у фіну - бульбашка з ввернутой всередину головкою і шийкою. В організм людини - основного господаря паразита - фіна потрапляє з погано проварені м'ясом і вже тут перетворюється на статевозрілу форму.
До числа небезпечних паразитів належить широкий лентец, зараження яким відбувається через рибу, і ехінокок, яким людина заражається від собак, заносячи в організм яйця з брудних рук. Для ехінокока людина є проміжним господарем.
97. Бичачий і свинячий ціп’яки досить подібні за будовою та життєвими циклами. У свинячого ціп’яка на головці, крім чотирьох присосків, є ще коротенький хоботок з гачками, тому його ще називають озброєним. Бичачий ціп’як таких пристосувань не має, тож його ще називають неозброєним. Тіло бичачого ціп’яка довше, ніж свинячого (4-10 та 2-6 м відповідно). Крім того, проміжні хазяї для бичачого ціп’яка - це велика рогата худоба, а для свинячого - свині. Але для обох видів ціп’яків остаточним хазяїном слугує людина.
Паразитуючи в тонкому кишечнику людини, ціп’яки подразнюють його слизову оболонку своїми органами прикріплення, спричиняють виразки та отруєння організму хазяїна продуктами обміну речовин. Ці великі за розмірами паразити знесилюють організм людини, вилучаючи з її їжі багато поживних речовин і вітамінів. Тому у хворих часто спостерігають слабкість, запаморочення, нудоту, втрату апетиту, розлади нервової діяльності тощо.
Заповнені яйцями дозрілі членики з кишечнику хазяїна виводяться назовні. Для подальшого розвитку яйця паразитів повинні потрапити з їжею у кишечник проміжного хазяїна. З яєць виходять маленькі личинки, які за допомогою гачечків проникають у кровоносні судини і з кров’ю потрапляють до скелетних м’язів чи різних внутрішніх органів (серця, легенів, печінки тощо). Там личинки ростуть і перетворюються на фіну. Ця личинкова стадія має вигляд невеликого (розміром з горошину) міхурця, заповненого рідиною. Всередину міхурця вивернута зачаткова головка паразита. Остаточний хазяїн - людина - заражається, споживаючи недостатньо термічно оброблене м’ясо проміжного хазяїна, яке містить фіни. У кишечнику людини оболонка фіни руйнується, головка паразита вивертається та прикріплюється до стінки кишечнику. Після цього паразит починає рости, утворюючи нові членики.
98. Печінковий сисун звичайний (Fasciolahepatica) — паразитичний плоский черв класу трематодпозатаксономічної підгрупи «печінкових сисунів», що інфікує багатьох ссавців, зокрема людину. Хвороба, що викликається цим паразитом — фасциольоз. Черв поширений в усьому світі та має велике значення через значні збитки, що завдає тваринництву овець та великої рогатої худоби.
Звичайний печінковий сисун характеризується складним життєвим циклом. Частина цього циклу відбувається у тілі проміжного хазяїна, яким є водні равлики, такі як Galbatruncatula, у тілі яких паразит розмножується безстатево. Мікроскопічні мірацидії (війчаста личинка), що потрапляють в тіло равлика, де і розвивається до стадії хвостатої личинки і розповсюджуються водоймою та вологими луками, формуючи адолескарії на поверхні рослин або у воді. Ці адолескарії часто споживаються худобою та іншими тваринами, інколи людиною, що вживає зелені частини рослин без термічної обробки. Контакт із кислим середовищем шлунка викликає процес виходу з оболонки. У дванадцятипалій кишці паразит повністю вивільняється з оболонки та прогризає через стінку шлях до черевної порожнини. Черв не вимагає харчування на цій стадії, але як тільки йому вдасться знайти паренхіму печінки, на що зазвичай витрачається кілька днів, він починає споживати кров. Незріла стадія в печінці виявляється анемією та симптомами, характерними для інфікованих тварин. Паразит рухається печінкою протягом 5-6 тижнів, поки не знайде жовчну протоку, де він досягає зрілості та починає утворення яєць. Один черв відкладає до 25 тис. яєць на день, а в посліді вівці з легкою формою зараження налічується близько 500 тис. яєць.
99.Самиці аскарид за добу можуть виділяти понад 240 тис. яєць. Яйця вкриті товстою оболонкою, поверхня їх бугриста, легко чіпляється за різні предмети. В навколишньому середовищі яйця можуть зберігатися до 7 років і більше (здатні заражати людину). Весь цикл розвитку відбувається в одному хазяїні. Час міграції аскариди по організму людини триває близько 2, 5 місяців. Для організму хазяїна токсичні продукти обміну аскарид.
Яйця аскарид виводяться в зовнішнє середовище з кишечнику людини. Вони повинні потрапити до вологого ґрунту. Для їх розвитку необхідна певна температура (12˚С і вище), вологість, доступ кисню. У середині яйця формується личинка (при сприятливих умовах — через 2-3 тижні можуть заразити людину). До організму хазяїна потрапляють із немитими овочами, ягодами, фруктами, брудною водою (наприклад зі ставків або забруднених річок). У кишечнику личинки виходять та іммігрують — проникають до кровоносних судин, потрапляють до печінки, звідти — до серця, з серця через легеневу артерію — до легень, потім до повітроносних шляхів, до глотки і заковтуються знов у кишечник, де стають статевозрілими. У легенях личинки кілька разів линяють, а також руйнують стінки пухирців, легеневих капілярів, у кровоносних судинах — стінки судин, а в інших органах — тканини цих органів.
100.Пристосування до паразитизму. Внаслідок паразитичного способу життя в багатьох червів виробилися характерні особливості: виникли органи прикріплення — присоски та гачечки. Паразитичні черви надзвичайно плодючі, бо більшість їхніх яєць гине в природі, не потрапивши до нового хазяїна.
101.Гельмінтози - це захворювання, що викликаються паразитарними організмами - гельмінтами (глистами). Усього відомо близько 250 видів гельмінтів, здатних инвазировать (заражати) людини. Вони відносяться до двох типів тваринного світу: плоскі черви (Plathelmintes) - включають клас стрічкових черв'яків (цестоди) і клас сосальщиков (трематоди); круглі черв'яки (Nemathelmintes).
За величиною гельмінти значно відрізняються один від одного. Серед них є і дуже дрібні - 0,5 мм і дуже великі - 10-15 м і більше. Одні види гельмінтів паразитують у кишечнику, інші воліють печінка, легені, мозок.
Біологічної особливістю розвитку гельмінтів є циклічність їх розвитку, тобто кожен гельмінт проходить стадії личинки, статевозрілої форми і яйця. Особливості життєвих циклів гельмінтів покладені в основу їх епідеміологічної класифікації (табл.
12). Розрізняють три основних види гельмінтів:
Геогельмінти - це черв'яки, у яких дозрівання яєць до инвазионного (заразного) стану відбувається в грунті, тобто поза організмом господаря.
Біогельмінти - черв'яки, цикл розвитку яких відбувається зі зміною господарів, тобто в їх життєвому циклі є основні і проміжні господарі. В організмі проміжного господаря (людини або тварини) проходять стадії яєць і личинок, в остаточному хазяїні (людини або тварини) - гельмінт досягає статевої зрілості. Личинки деяких біогельмінтів послідовно розвиваються в організмі господарів двох різних видів, з яких перший носить назву проміжного, а другий - дополнітельногое.
Контактні гельмінти - це черв'яки, яйця яких швидко дозрівають (протягом декількох годин) і зараження ними відбувається найчастіше при контакті здорової людини з хворим.
Можлива аутоінвазія (самозараження).
Людина заражається гельмінтами двома шляхами: через зовнішнє середовище, інвазованих яйцями гельмінтів, або споживаючи в їжу проміжних господарів гельмінтів - м'ясо великої рогатої худоби, свиней, рибу, які містять личинки гельмінтів.
На поширення гельмінтів впливають природні географічні умови (клімат, характер грунту, наявність необхідних господарів і переносників і т.д.) і соціальні фактори (спосіб життя, звичаї, комунальний комфорт, санітарний благоустрій, санітарна культура та ін.)
Епідеміологічна характеристика гельмінтозів
102.Значення круглих червів у природі велике. Вони зустрічаються в будь-яких середовищах, придатних для життя, і грають важливу роль в екосистемах. Вільноживучі нематоди підвищують родючість грунту, розпушуючи його. Але деякі з цих організмів є паразитами культурних рослин і завдають шкоди сільськогосподарським культурам. Круглі черви-паразити людини викликають ряд небезпечних захворювань (аскаридоз, трихінельоз, трихоцефальоз, ентеробіоз, філяріоз, стронгілоїдоз, тощо).Плоскі й круглі черви приносять людині тільки шкоду, викликаючи різні хвороби. А от рятує людину представник типу Кільчасті черви — медична п’явка. У сорокових роках XIX сторіччя у Франції вживалимайже 25 мільйонів п’явок. Перед тим як використовувати п’явок для лікування, їх змушують голодувати три-чотири місяці. При «укусі» п’явка надрізає шкіру, після чого залишається характерна трикутна ранка.
Є кільчасті черви, яких людина використовує в їжу. Так, жителі островів Фіджі й Самоа з нетерпінням чекають пори, коли розпочнеться розмноження черв’яка палоло.
Ось як описує цю ситуацію Ігор Акімушкін: «Перші палоло з’являються перед світанком. Хвилі кишать палоло. їх мільйони! Вода стала жовто-бурою. Черви начинені ікрою. А з островів поспішають до палоло люди: на човнах-катамаранах, під вітрилами, пливуть на плотах, на колодах, везуть із собою великі кошики. Ловлять палоло сітками, черпаками, руками. Поспішають наловити побільше: через годину-дві настане кінець роїнню, палоло підуть на дно. На березі вже горять багаття, і починається бенкет! Палоло смажать, сушать, квасять, солять. їдять і сирими. Кажуть, що смаком палоло нагадує найніжніші устриці із приправою з мускатного горіха».
Використовує людина для своїх цілей і дощових черв’яків. їх з успіхом розселяють у різні відповідні для них місця з метою поліпшення структури ґрунту. Це явище отримало назву зоологічної меліорації.
У Фінляндії дощових черв’яків використовують для переробки стічних вод разом із відходами деревообробних підприємств. Також «працюють» дощові черв’яки й на переробці гною. Екскременти дощових червів збагачують ґрунт органічними речовинами. А самих черв’яків людина використовує в якості гарного корму для промислових риб і птахів.
103.Чимало видів нематод паразитує в органах рослин. Їх об’єднують у групу фітонематод. Із поширених в Україні великої шкоди сільському господарству завдають стеблова (бульбова) нематода картоплі, стеблова нематода цибулі та часнику, галова і бурякова нематоди. Стеблова нематода картоплі (Ditylenchusdestruktor) поширена в усіх районах вирощування картоплі. Довжина її тіла - до 1 мм, товщина - 0,3-0,4 мм. Цей паразит живе головним чином у бульбах, хоча весною переходить у пагони. У другій половині літа він знову мігрує у бульби. Кількість нематод у бульбах може бути величезною і під час її зберігання вони можуть викликати так звану ,,суху гниль” і пошкодити значну їх частину. Для боротьби із стебловою нематодою важливе значення має додержання сівозміни, висаджування здорових бульб, спалювання картоплиння.
Цибулево – масничний дитиленх (Ditylenchusdipsaci) уражає підземні видозмінені пагони цибулі й часнику. Ця нематода близько 1 мм в довжину. Вона проколює наявним у неї спеціальним стилетом тканини й вона виділяє специфічні ферменти, що розчиняють пектинові оболонки клітин. Вміст клітини виливається назовні і ним живиться нематода. Коли цибулина, загниває, нематоди переходять у ґрунт. Для боротьби з дитиленхом важливе значення має дотримання сівозміни. На заражених ділянках не слід вирощувати цибулю чи часник протягом 2-3 років, а також висівати огірки, бо цей вид нематод паразитує й на них.
Пщенична вугриця (Anguinatritici) уражає пшеницю та інші злакові. У колосіпошкодженої рослини замість нормального зерна утворюються гали, у яких містяться личини нематод. Вони перебувають у стані анабіозу і можуть зберігати життєздатність до 20 років.
Галові нематоди (рід Meloidogyne) паразитують на баштанних, плодово-ягідних та інших рослинах. Характеризуються добре вираженим статевим диморфізмом; самці мають видовжене тіло, у самок воно лимоноподібне, роздуте. Личинки галових нематод, потрапивши в ґрунт, проникають у коріння рослин, де й розвиваються. Клітини кореня розростаються, з’являється пухлина, яка й називається галом. Розвиваючись у великій кількості на корінні уражених рослин гали викликають їх некроз і нерідко загибель. Особливо небезпечні вони в умовах закритого ґрунту, де можуть знищити значну частину рослин. Для боротьби з нематодами використовуються препарати, відомі під загальною назвою нематоцидів. В умовах відкритого ґрунту найефективнішим є впровадженаяпротинематодної сівозміни - висівання на заражених площах стійких проти нематод культур (злаків, вики та ін.).
Бурякова нематода (Heteroderaschachtii) уражає коренеплоди буряка, особливо цукрового. Самки мають вигляд пухирів розміром до 1 мм (самці менші). Личинки живуть у ґрунті і проникають у коріння буряка. Після цього самки закупорюють провідні пучки коріння внаслідок чого урожайність коренеплодів та їх цукристість, зменшується у 2-3 рази. Цисти нематоди у кожній з яких може бути до 500-600 яєць зимують в ґрунті. Весною з них розвиваються личинки, які спричиняють зараження. Для боротьби з буряковою нематодою найефективнішим заходом є впровадження сівозміни стійких до неї злакових і бобових культур.
Проте, більшість нематод – це вільноживучі організми. Так, у флорі України виявлено лише понад 500 видів (більше 300 прісноводних і 200 морських) нематод. Живлячись бактеріями вони очищають водойми. Крім того, личинки прісноводних і вільноживучих ґрунтових нематод паразитують на безхребетних , що завдають шкоди людині й сільському господарству.
104.Відомо, що п'явка, прісасиваясь до шкіри людини або тварини, тихенько прокушує її і висмоктує невелика кількість крові, приблизно до 10-15 мл. Ось це кровопускання за допомогою п'явок і вважалося універсальним засобом лікування. Його використовували при захворюваннях серця, печінки, легенів, шлунка, очей, при туберкульозі та багатьох інших недугах. Знаменитий цілитель Гіппократ, клятву якого, одержуючи диплом, дають всі молоді лікарі, говорив: "Лікар лікує, Природа зцілює". П'явка як раз і є частиною природи, її маленьким, але дуже дієвим доктором.
Надалі з'ясувалося, що справа не в тому, що п'явка відсмоктує трохи крові хворого, а в тому, що слина її, яка потрапляє в організм людини, має унікальні цілющі властивості. Вона містить більше 60 біологічно активних речовин, які здатні впоратися навіть з важкими захворюваннями. У нанесену рану п'явки вводять спеціальне білкова речовина - Гірудин, яке перешкоджає згортанню крові. Якби гірудин не виділявся, пошкоджені судини швидко закорковували б кров'яними згустками, що перешкоджає висмоктування крові
У світі існує близько 400 видів п'явок. На території Росії їх тільки два: медична п'явка (Hirudomedicinalis) і нільська п'явка (Limnatisnilotica), зазвичай звана кінської. Водяться п'явки в ставках, озерах і тихих річках середньої смуги і півдня Росії. Широко поширені вони й за кордоном країни. Воду п'явки люблять чисту, проточну, але зустрічаються і в сирих місцях біля води - в глині, сиром моху, де можуть залишатися живими місяці і навіть роки. Але якщо під час посухи вони не встигнуть заритися у вологу землю, то неминуче загинуть.
Для використання в медицині придатна лише медична п'явка. Вона буває чорного, темно-сірого, темно-зеленого, зеленого, червоно-бурого кольорів. На спині у неї шість смужок - червоних, світло-коричневих, жовтих або чорних. Бока зелені з жовтим або оливковою відтінком. Черевце строкате: жовте або темно-зелене з чорними плямами.
На голові п'явка має десять маленьких очей, розташованих півколом: шість спереду і чотири позаду, на потилиці. На більш вузькому кінці тіла знаходиться голова, на іншому - так звана порошніца. Обидва кінці тіла забезпечені спеціальними присосками. Передня присоска, навколишнє ротовий отвір, це сосальний гурток (Ванту за). Він трикутної форми і оснастили трьома міцними щелепами, на кожній з яких є до шістдесяти зубчиків, розташованих у вигляді напівкруглої пилки. Ними п'явка і прокушує шкіру, не заподіюючи при цьому особливої болю. Інший літаючий кровосос жалить набагато сильніше.
Серед медичних п'явок у Росії розрізняють три підвиди. Лікувальна п'явка - буро-оливкового кольору з шістьма червоно-жовтими смужками на спині, яка вкрита чорними точками, з строкатим черевцем і шорсткими кільцями. Ця форма поширена на Україну, але зустрічається і на півдні Росії. Аптечна п'явка - на відміну від лікувальної, темно-зеленого кольору, з такими ж шістьма смужками на спині, але без крапок; черевце жовтувате, без плям, кільця гладкі. Цих п'явок, званих ще угорськими, багато в Краснодарському краї, Молдові, Вірменії. Східна п'явка - більш яскрава, ніж попередні, вздовж її спини тягнуться вузькі помаранчеві смуги, покриті чорними трикутними плямами; черевце чорне з зеленими крапками.
105.Значення кільчастих хробаків дуже велике. Слід відзначити їх важливу роль у харчових ланцюгах в природному середовищі існування. У господарстві люди стали використовувати морські види кільчаків як кормову базу для вирощування цінних промислових видів риб, наприклад осетрових. Дощовий черв'як здавна використовується як наживки при риболовлі, як корм для птахів. Користь від дощових черв'яків величезна, так як вони аєрують і розпушують грунт, що збільшує врожаї сільськогосподарських рослин. У медицині широко застосовуються п'явки при гіпертонії, підвищеного згортання крові, тому що вони виділяють особливу речовину (гірудин), що володіє властивістю зменшувати згортання крові і розширювати кровоносні судини.
106.Типовими представниками ґрунтової фауни є дощові черв'яки. Свою назву вони отримали через те, що після дощів, коли вода заливає їхні ходи, дощові черв'яки в значній кількості виповзають на поверхню ґрунту. Їхні розміри можуть коливатися від 2 до 50 см завдовжки.
Дощові черв'яки відіграють значну роль у процесах ґрунтоутворення. Вони можуть прокладати у ґрунті довгі ходи, що полегшують проникнення повітря та води з розчиненими в ній поживними речовинами до кореневої системи рослин. Слід зазначити, що загальна довжина ходів дощових червів сягає 1 м. Завдяки тому, що прокладання черв'яками ходів у ґрунті сприяє його розпушуванню, полегшується ріст коренів рослин у щільних ґрунтах. Дощові черви також переміщують ґрунт, виносячи його з нижніх шарів нагору і навпаки. Їхня чисельність може сягати кількох мільйонів особин на гектар. Дощові черв'яки живляться відмерлими рештками рослин, затягуючи їх у свої ходи і, тим самим, збагачуючи ґрунт органічною речовиною. Останнім часом роблять спроби штучно розводити дощових черв'яків та переселяти їх у ті місця, де їхня кількість недостатня. Таким чином, наявність дощових черв'яків у ґрунті сприяє підвищенню його родючості і є показником стану грунту. На сьогоднішній день дощові черви потребують охорони. Їхня чисельність може скорочуватися внаслідок надмірного використання добрив та пестицидів. Одинадцять видів дощових червівзанесено до Червоної книги колишнього Радянського Союзу, два види — до Червоної книги України.
107.Ракоподібні відіграють значну роль у водних екосистемах як консументи різних порядків. Вони мають велике практичне значення як корм для риб і китів, об’єкт промислу людини (омари, лангусти, краби, креветки), компонентів обростання підводних споруд та днищ суден, проміжних хазяїв гельмінтів тощо.У Чорному морі мешкає кілька видів раків-самітників. Головогруди та клешні цих тварин добре розвинені та захищені твердим покривом, тоді як м'ясисте черевце має тоненький покрив. Молоді рачки, які щойно вилупились з яєць, знаходять черевоногих молюсків із черепашками відповідних розмірів, убивають і з'їдають господаря, а своє черевце ховають у спорожнілу черепашку.
До промислових видів належать різні види крабів, омарів, лангустів, креветок. Омари мають добре розвинені клешні, за допомогою яких вони розчавлюють черепашки молюсків. Лангусти клешень не мають. У Чорному морі та річках Гірського Криму мешкають рідкісні види крабів, що потребують охорони. Шість із них занесено до Червоної книги України.
На відміну від річкових раків, омарів, лангустів і крабів, які мешкають біля дна, креветки активно плавають у товщі води.
Серед креветок є види, які живуть біля дна, наприклад раки-лускунчики. Це мешканці нір тропічного і субтропічного мілководдя, трапляються вони й у Чорному морі. Скороченням великої клешні раки-лускунчики створюють потужний звук. Одночасне клацання клешнями багатьох особин раків відлякує ворогів.
У прісних водоймах поширені водяні віслюки. І в прісних, і в солоних водах мешкають бокоплави. У вологих місцях суходолу: лісовій підстилці, під камінням, у приміщеннях (погребах, підвалах тощо) трапляються невеличкі (до 10-15 мм завдовжки) сірі рачки мокриці. Вони збагачують органікою ґрунт, розпушують його, що поліпшує дихання та мінеральне живлення рослин.
До класу Зяброногі ракоподібні належать переважно мешканці прісних водойм (близько 900 видів). У них голова добре відмежована від грудного відділу, є лише грудні кінцівки, які слугують для руху, дихання та спрямування їжі до ротового отвору.
Якщо у прісній стоячій водоймі зачерпнути сачком воду, то можна виловити значну кількість дрібних зяброногих рачків - дафній. Тіло дафній сплющене з боків і міститься у двостулковому панцирі. Перша пара вусиків у дафній вкорочена, друга - видовжена, за її допомогою рачки плавають.
До зяброногих ракоподібних також належать щитні. Знайти їх можна у різних прісних водоймах, навіть весняних калюжах. Тіло цих невеликих рачків (завдовжки до 5 см) вкрите великим щитком, звідки й походить їхня назва. Живуть щитні недовго: щойно сонце висушить весняні калюжі, дорослі тварини гинуть. Але яйця, які вони відклали, можуть витримувати тривалу посуху (до 9 років). Висушені яйця щитнів легко розносяться вітром, що забезпечує поширення виду. При потраплянні в калюжі з цих яєць виходять личинки, які багато разів линяють і швидко (протягом 2-3 тижнів) стають статевозрілими.
До класу Щелепоногі належать дрібні ракоподібні, що населяють прісні та солоні водойми (понад 26 тис. видів). Типовими представниками цього класу є циклопи. Перша пара вусиків цих рачків видовжена і слугує для ширяння у товщі води, друга пара вкорочена. На голові циклопів є лише непарне просте око. Саме це і зумовило їхню назву.
Як і дафнії, циклопи - гарний корм для різних мешканців водойм, зокрема для молоді промислових риб. Деякі види слугують проміжними хазяями паразитичних плоских червів (наприклад, стьожака широкого) і нематод.
Серед щелепоногих відомі паразитичні види. Зокрема, у прісних водоймах України поширений коропоїд. Цей невеликий рачок (завдовжки кілька міліметрів) живиться кров'ю риб. Коропоїди здатні завдавати шкоди рибним господарствам, спричинюючи масову загибель молоді коропа та інших видів цінних промислових риб.