45. Особливості будови,процеси життєдіяльності та розмноження інфузорії туфельки.

Інфузорія-туфелька - вид найпростіших одноклітинних тварин із класу війчастих інфузорій типу інфузорії. Інфузорії-туфельки мешкають у прісних водоймах будь-якого типу зі стоячою водою та наявністю у воді маси органічних речовин, що розкладаються.  Розміри тіла досягають 0,5 мм. Мінімальні розміри особин - від 0,1 мм Оболонкою цього найпростішого є зовнішня мембрана. Під нею знаходиться пеллікула - щільний шар цитоплазми зі сплощеними мембранними цистернами (альвеолами), мікротрубочками та іншими складовими цитоскелету.Всю поверхню клітини інфузорії-туфельки покривають війки, число яких коливається від 10 до 15 тисяч. Між війками є органели, що виконують захисну функцію - веретеноподбні тільця (трихоцисти). Відпоідною реакцією трихоцисти на подразнення (нагрівання, контакт із хижаком) є моментальне її подовження (в 6-8 разів.У водному середовищі трихоцисти ускладнюють пересування хижака, який наблизився до інфузорії. Пересування інфузорії-туфельки можливо, завдяки хвилеподібним рухам війок. Основою харчового раціону інфузорії-туфельки є бактерії, скупчення яких залучають інфузорію виділенням особливих хімічних речовин. В організмі найпростішого розрізняють клітинний рот, що переходить у клітинну глотку. Біля рота знаходяться спеціальні вії .При хвилеподібних рухах війок даного типу їжа з потоком води потрапляє до глотки. У основи глотки формується велика травна вакуоль. Переварені речовини надходять в цитоплазму, де використовуються для потреб організму. Непотрібні речовини виводяться в навколишнє середовище через порошицю в задній частині клітини - ділянка з недорозвиненою пеллікулою.

Дихання інфузорії-туфельки відбувається через всю поверхню тіла. А при зниженій концентрації кисню у воді інфузорія живе за рахунок гліколізу.Два ядра інфузорії-туфельки мають різну будову і виконують різні функції. Мале ядро диплоїдне, має округлу форму; велике ядро поліплоїдне, має бобоподібну форму. Мале ядро відповідає за статеве розмноження, а велике ядро керує синтезом всіх білків клітини інфузорії-туфельки.

Безстатеве розмноження відбувається шляхом поділу клітини навпіл. Статеве розмноження здійснюється за допомогою кон'югації. Дві туфельки з'єднуються і при складних перетвореннях ядер утворюються нові особини.

46. Спосіб життя, розмноження та розвиток малярійного плазмодія. Малярія, запобігання захворюванню. Дуже небезпечним паразитом є кров'яні споровики, серед яких малярійні плазмодії (4 види) спричиняють тяжке захворювання людини-малярію. Життєвий цикл відбувається у двох стадіях (бстатевій і статевій) із зміною хазяїв. В організм людини (проміжний хазяїн) відбувається без статеве розмноження, а в самки комара з роду анофелес (основний хазяїн)-статевий процес. При укусі людини комаром зараженим паразитом разом із слиною у кров потрапляють спорозоїти плазмодію. Вони проникають в еритроцити, де живляться, ростуть і розмножуються способом шизогонії, внаслідок чого утворюються еритроцитарні мерозоїти . Уражені еритроцити руйнуються, спричиняють вихід мерозоїтів у кровяне русло. При цьому до плазма крові потрапляє чорна речовина-меланін отруйні продукти обміну речовин паразита, що й спричиняє приступ малярії. Із плазми мерезоїти знову проникають в еритроцити і процес шизогонії циклічно повторюється. ДО МАЛЮНКУ 1,2 проникнення збудника малярії в клітини печінки людини, 3-4 розвиток паразита у печінці людини, 5 проникнення збудника в еритроцит, 6-9 розвиток паразита в еритроцитах, 10 шизогонія і утв. Мерозоїтів 11-12- розвиток мікро і макрометоцитів, 13-14 утворення гамет та їх копуляція. На певному етапі розвитку мерозоїти перетворити на мікро і макрогаметоцити з яких у кишках комара, що насмоктався крові хворої людини, розвиваються статеві клітини макро і мікрогамети. Вони копулють і дають початок рухливій зиготі (оокінеті), що перетворюється на зовнішній поверхні шлунка комара в ооцисту. У ній розвивається кілька тисяч спорозоїтів, що проникають до слиних залоз комара і під час укусу передаються людині. На спорогонію вирішальний вплив має темпер. навк.середовища.Живляться здебільше мікроорганізми та органічними рештками, найпростіші включають їх у загальний процес кругообігу речовин у біосфері. Самі ж вони є кормом для коловерток, нижчих ракоподібних, молюсків, малюків та молоді риб. Помітна їх роль у самоочищенні водойм:поїдаючи бактерії поїдаючи бактерії, найпростіші тим самим регулюють їх чисельність. Грунтоутворення також здійснюється за участю найпростіших. ,доведено, що найпростіші не тільки живляться бактеріальною грунтовою флорою, але й виділяють речовини що стимулюють розмноження бактерій. Так вони сприяють підвищенню родючості грунту.

47. Особливості організації , процесів життєдіяльності, розмноження і розвитку гідроїдних. Різноманітність гідроїдних. КЛАС ГІДРОЇДНІ (HYDROZOA)До класу гідроїдних належать: прісноводні гідри, морські гідроїдніполіпи та деякі медузи.Типовим представником класу може бути прісноводний поліп — гідра— одиночний, здібний до пересування поліп, є типовим представником класу Гідроїдні. Мешкає у прісних водоймищах (ставки й озера). Скелета немає. Тіло гідри мішкоподібне, до 3 см. Прикріпляється до субстрату підошвою. На протилежному кінці тіла розташовується рот, оточений 4-20 щупальцями. їх довжина досягає декількох сантиметрів. Симетрія тіла — радіальна (променева). Основну масу клітин ектодерми складають епітеліально-мускульні клітини. Вони утво­рюють покрив тіла гідри, а їх витягнуті скоротливі волокна забезпечують зміну довжини щупалець і всього тіла. Гідра поволі пересувається «перекиданням», ступаючи то підошвою, то щупальцями. Нервові клітини найбільш численні навколо рота, на щупальцях і на підошві. Гідра реагує на механічні та хімічні дії, на зміни температури. Подразливість у неї протікає по типу рефлекторної реакції. Рефлекси гідри одноманітні, оскільки нервова система її примітивна. Ектодерма щупалець гідри містить велику кількість жалких клітин, розташованих поодинці або групами. Вони можуть бути різних типів, при дотику з них викидається нитка. Всередині ниток знаходиться канал, наповнений рідиною, що має отруйні властивості.У гідри поєднуються внутріклітинне та внутрішньо-порожнинне травлення (відбувається в кишковій порожнині та в клітинах вистилаючої її ентодерми). Неперетравлені залишки викидаються назовні через рот. Спеціальних органів дихання у гідри немає. Розчинений у воді кисень вона поглинає всією поверхнею тіла. Безстатеве розмноження гідри відбувається пупкуванням. У теплу пору року, за сприятливих умов на тілі гідри утворюється горбик, або брунька, який складається з клітин екто- і ентодерми. Брунька росте, у неї розвивається віночок щупалець. Вона відривається від материнського організму, опускається на дно і дає початок новому поліпу. Іноді на тілі гідри одночасно утворюються декілька бруньок. З наближенням осені та настанням холодів при недостатньому живленні у гідри наступає статеве розмноження. Статеві залози — гонади — утворюються в ектодермі та мають вид горбиків. В них дозрівають або численні клітини з джгутиками — сперматозоїди, або амебоїдна яйцеклітина. Сперматозоїди виходять у воду, підпливають до гідри, що містить зрілу яйцеклітину, і запліднюють її. Яйце оточується щільною оболонкою і до весни перебуває на дні водоймища в стані спокою. З настанням тепла з яйця утворюється нова гідра. Ділянка тіла гідри розміром менше 1 мм. здатна відновити цілий організм. Забезпечують регенерацію проміжні клітини, котрі розташовані в ектодермі. у життєвому циклі гідроїдних поліпів відбувається чергування поколінь — безстатеве покоління (поліпи) змінюється статевим (медузи).

48.Різноманітність та особливості організації, процесів життєдіяльності, розмноження і розвиток сцифоїдних. До класу Сцифоїдні належать морські кишковопорожнинні (аурелія, або вухаста медуза, коренерот, ціанея), більша частина життєвого циклу яких припадає на стадію медузи. Поліпоїдне покоління живе недовго й не утворює постійних колоній. Клас налічує близько 200 видів, з них усього 3 види (аурелія, коренерот, люцернарія) зустрічаються у Чорному та Азовському морях.Тіло медуз має форму дзвона або парасольки зі щупальцями по краях. Розміри медуз варіюють від 30 мм до 2 м у діаметрі. Посередині увігнутої сторони дзвона міститься ротовий отвір із 4-ма ротовими лопастями. Неклітинний шар у сцифоїдних медуз товстий, драглистий. На відміну від поліпів, медузи ведуть рухливий спосіб життя. Вони плавають шляхом виштовхування води з увігнутого боку парасольки. Нервова система медуз дещо складніша, ніж у гідроїдних (скупчення нервових клітин нагадують нервові вузли). У зв’язку з рухливим способом життя у медуз, на відміну від поліпів, є органи чуття — світлочутливі вічка, які розташовані по краю парасольки. Світлочутливі вічка є не лише органами чуття, а й органами, які забезпечують ритмічне скорочення м’язів парасольки.Сцифмедузи є роздільностатевими організмами. Під час розмноження гамети, що розвиваються у внутрішньому шарі клітин, виходять через рот назовні. У більшості медуз запліднення відбувається у воді. Із заплідненої яйцеклітини розвивається личинка, яка деякий час плаває, а потім, опустившись на дно, прикріплюється й перетворюється на поодинокого поліпа (1-3 мм висотою). Дорослий поліп відбруньковує личинки медуз, які поступово перетворюються на дорослу медузу. Таким чином, у сцифоїдних спостерігається правильне чергування статевого (медузи) і нестатевого (поліпи) поколінь, але, на відміну від більшості гідроїдних, у них переважає покоління медуз.

49. Різноманітність та особливості організації, процесів життєдіяльності, розмноження і розвитку коралових поліпів. Клас Коралові поліпи включає поодинокі (актинії) та колоніальні (червоний корал, чорний корал) організми. Актинії поширені в усіх морях — від Арктики до Антарктиди, зустрічаються і в фауні України. їхнє яскраво забарвлене тіло має вигляд циліндра з численними короткими товстими щупальцями. Актинії пересуваються шляхом розслаблення та скорочення підошви. Живляться, в основному, рачками і дрібного рибою. Актинії можуть вступати у взаємовигідні (мутуалістичні) відносини з іншими тваринами, зокрема ракоподібними. Колонії коралових поліпів складаються із сотень і навіть тисяч особин. Окрім актиній, коралові поліпи мають вапняковий або роговий скелет (внутрішній чи зовнішній).Розмножуються коралові поліпи нестатевим (брунькування) і статевим способами. Корали можуть бути роздільностатевими або гермафродитами. Під час статевого розмноження у внутрішньому шарі клітин утворюються гамети, які, дозрівши, викидаються назовні через рот. Запліднення відбувається у воді. Із заплідненої яйцеклітини розвивається личинка, яка спочатку плаває, живиться дрібними планктонними організмами, а потім опускається на дно й перетворюється на поліпа. Стадія медузи в життєвому циклі коралових поліпів відсутня. Колонії утворюються шляхом брунькування первинного поліпа. Значення. Коралові поліпи відіграють важливу роль у кругообігу речовин і збільшенні біологічної продуктивності моря.

50. Особливості організації , процесів життєдіяльності, розмноження і розвитку війчастих червів. Різноманітність війчастих червів. Війчасті черви — це переважно вільноживучі плоскі черви. Зовні тіло вкрите одношаровим війчастим епітелієм. Відомо понад 3,5 тис. видів війчастих червів, з них в Україні — понад 200 видів. Більшість видів зустрічається в морях і прісних водах (молочно-біла планарія, чорна багатоочка), менша кількість — у ґрунті, у вологих місцях на поверхні суші. Форма тіла планарій листоподібна, стрічкоподібна або веретеноподібна. Розміри тіла переважно не перевищують 1 см, великі форми мають розмір 5-6 см, а наземні представники тропічних видів можуть досягати 60 см завдовжки. Довжина тіла прісноводних планарій 1-3 см. Рух війчастих червів може здійснюватися двома способами: за допомогою війок вони плавають, а за допомогою м’язів — повзають по субстрату та плавають, хвилеподібно вигинаючись. У війчастих червів добре розвинені органи чуття. Рот — на черевному боці тіла. ГІланарії — вільноживучі хижаки, які живляться малощетинковими червами, дрібними молюсками та членистоногими. Внутрішня будова та життєдіяльність. Характерною ознакою планарій, як і всіх плоских червів, є наявність шкірно-м’язового мішка. Він складається з війчастого шкірного епітелію та кількох шарів м’язів — кільцевих, косих, або діагональних, і поздовжніх. Скороченням різних груп м’язів шкірно-м’язового мішка зумовлений червоподібний рух плоских червів. Під шкірно-м’язовим мішком знаходиться паренхіма (різновид сполучної тканини), що заповнює проміжки між внутрішніми органами. У більшості війчастих червів є добре розвинена травна система. Починається вона ротовим отвором, який веде у глотку, що відкривається в сліпозамкнену середню кишку. У планарій середня кишка розгалужена, її відростки пронизують усе тіло, що забезпечує не лише перетравлювання їжі, а й транспортування поживних речовин до всіх частин тіла. Неперетравлені рештки їжі, як і в кишковопорожнинних, видаляються через рот. Дихають війчасті черви усією поверхнею тіла. Видільна система представлена двома каналами, кожен із яких одним кінцем багаторазово галузиться у дрібні канальці, що закінчуються в паренхімі великими зірчастими клітинами. Другим кінцем обидва канали відкриваються назовні двома окремими або однією загальною порою. Видільна система плоских червів виконує функцію осморегуляції та видалення продуктів обміну речовин. Нервова система війчастих червів складається з мозкового нервового вузла (ганглія), розташованого на передньому кінці тіла, і поздовжніх нервових стовбурів, що відходять від нього. Нервові стовбури з’єднані між собою кільцевими перемичками. Від мозкового нервового вузла та нервових стовбурів відходять нерви, що розходяться до всіх тканин і органів. Органи чуття війчастих червів представлені переважно шкірними клітинами, які сприймають механічні та хімічні подразнення. У шкірі містяться чутливі клітини з нерухомими довгими війками, які виконують функцію органів дотику і хімічного чуття. Як правило, у війчастих червів є пара очей, розміщених на передньому кінці тіла. У багатьох представників класу є орган рівноваги (статоцист). Розмноження війчастих червів. Плоскі черви, за незначним винятком, — гермафродити. У прісноводних війчастих червів, наприклад, у планарії, запліднення внутрішнє, перехресне. Після запліднення вона відкладає яйця у кокони. Розвиток у планарій прямий — з яйця виходить особина (молода планарія), що відрізняється від дорослої лише розмірами та недорозвинутою статевою системою. Деякі морські війчасті черви розвиваються з перетворенням — із запліднених яєць виходять личинки, які згодом набувають рис дорослих особин.

51.Різноманітність, особливості організації, спосіб життя розмноження і розвиток сисунів, або трематоди. До класу Сисуни належать виключно паразитичні плоскі черви. Серед них є багато збудників тяжких хвороб людини та сільськогосподарських тварин. У цілому відомо понад 4 тис. видів сисунів, в Україні — близько 600. Найбільш поширеним представником класу є печінковий сисун. Він паразитує в жовчних протоках печінки та жовчному міхурі травоїдних тварин (корів, овець, кіз, кролів), іноді — в людини. Форма тіла сисунів листоподібна. Розміри коливаються від кількох міліметрів до кількох сантиметрів. Наприклад, довжина тіла печінкового сисуна становить 5 см. Найкрупніші сисуни, що паразитують у рибах, можуть сягати 1,5 м в довжину. Покрив, на відміну від вільноживучих війчастих червів, позбавлений війок. Тіло зовні вкрите оболонкою з ущільненої цитоплазми епітеліальних клітин. Сисуни характеризуються наявністю двох присосків: ротового та черевного. Травна система сисунів добре розвинена і подібна до травної системи війчастих червів. Дихання у них анаеробне, тобто відбувається без участі кисню. Органи чуття розвинені слабо. Сисуни — гермафродити. Вони дуже плодючі (в середньому кожні 20-30 с продукується нове яйце). Усі сисуни мають складний життєвий цикл, що супроводжується перетвореннями та зміною хазяїв — остаточного та проміжного. Запліднені яйця паразита разом з фекаліями остаточного хазяїна (корови, вівці, кози) надходять у зовнішнє середовище і з дощовою або талою водою потрапляють у ставки, струмки або калюжі. Тут з яєць виходять личинки, вкриті війками. Така личинка деякий час вільно плаває у воді, а потім проникає в тіло молюска — малого ставковика, котрий стає проміжним хазяїном сисуна. Паразитуючи в молюскові, личинки ростуть. У їхньому тілі утворюються зародки, з яких розвивається нове покоління личинок, а в них — личинки наступного покоління. Личинки останнього покоління з присосками і довгим хвостом залишають молюска, деякий час плавають у воді, потім осідають на прибережних рослинах і перетворюються в цисти. З одного заплідненого яйця за сприятливих умов розвивається близько 160 цист. Після зимівлі цисти разом із травою потрапляють у шлунок остаточного хазяїна. Під дією шлункового соку оболонка цисти розчиняється і молодий сисун проходить у кишечник, а потім у жовчні протоки печінки, де й паразитує.

52. Різноманітність, особливості організації, спосіб життя розмноження і розвиток стожкових червів. або цестод. До класу Стьожкові черви належать виключно паразити — бичачий і свинячий ціп’яки, стьожак широкий, ремінець звичайний, або лігула (поширений вид в Україні), ехінокок тощо. Свинячий і бичачий ціп’яки паразитують у кишечнику людини, стьожак широкий — у кишечнику людини і хижих ссавців, ремінець звичайний — у кишечнику рибоїдних птахів, ехінокок — у кишечнику собак і вовків. В цілому відомо близько 3,5 тис. видів стьожкових червів, з них в Україні — 500. Стьожкові черви мають стрічкоподібне тіло, що складається з невеликої головки, короткої нерозчленованої шийки і великого числа члеників. їхні розміри коливаються від 1 мм до 30 м. Ціп’яки досягають у довжину 2-3 м (свинячий ціп’як) і 4-10 м (бичачий ціп’як). На головці червів можуть бути тільки присоски (бичачий ціп’як), присоски і гачки (свинячий ціп’як, ехінокок) або ж дві глибокі присосні щілини (стьожак широкий). Характерною ознакою стьожкових червів є відсутність травної системи: паразитуючи у тонкому кишечнику хазяїна, вони поглинають поживні речовини усією поверхнею тіла. Оскільки покриви стьожкових червів виконують функцію живлення, то вони дещо відмінні від покривів інших плоских червів. Шкірно-м’язовий мішок складається з щільної оболонки (кутикули), кільцевих та сильно розвинутих поздовжніх м’язів. У паренхімі розташовані видільна, нервова та статева системи. Видільна та нервова системи є типовими для плоских червів. У зв’язку з паразитичним способом життя у стьожкових червів спеціальних органів чуття немає. Вони представлені лише шкірними клітинами. Статева система стьожкових червів має складну будову. Майже усі черви гермафродити. У задньому кінці тіла розташовані зрілі членики, в яких містяться дозрілі яйця. Зрілі членики відриваються (по одному або по 5-7 члеників разом) від тіла черв’яка і виводяться разом із фекаліями назовні. За добу хворою людиною може виводитися до 28 члеників, що містять до 5 млн. яєць. Разом із забрудненою травою яйця паразита потрапляють до проміжного хазяїна — корови (бичачий ціп’як), свині (свинячий ціп’як). У кишечнику з яйця виходить шестигачкова личинка, яка проникає у кровоносні судини та з кров’ю потрапляє до різних органів. У їх тканинах личинка перетворюється на фіну, що має вигляд пухирця величиною з горошину. Локалізуються фіни найчастіше в м’язах, проте їх знаходять і під шкірою, в очах, мозку та інших органах. Людина при вживанні недостатньо прожареного або провареного фінозного м’яса стає остаточним хазяїном ціп’яка. У кишечнику людини оболонка фіни розчиняється, головка ціп’яка вивертається і прикріплюється до стінки кишечника, починається процес утворення члеників. Розвиток стьожака широкого відбувається зі зміною двох проміжних хазяїнів — рачка-циклопа і риби). Остаточний хазяїн — людина. Ехінокок — один із найнебезпечніших паразитів людини. Це дрібний (2-6 мм завдовжки) черв’як, що паразитує у тонкому кишечнику собаки, вовка, лисиці та деяких інших хижих ссавців, зрідка кішок (остаточні хазяї). Проміжними хазяїнами ехінокока можуть бути людина, вівця, корова, коза, олень, свиня та інші тварини, які заражуються, проковтуючи яйця або членики паразита з травою, водою, тощо. У їх кишечнику з яєць виходять шестигачкові личинки, які проникають у кров’яне русло й розносяться в різні органи, найчастіше у печінку та легені. Тут з личинки розвивається наступна личинкова стадія — ехінококовий міхур (різновид фіни). У такому міхурі розвиваються дочірні і наступні покоління ехінококових міхурців з головками всередині. Материнський міхур може збільшуватися від розміру горошини до розміру кавуна. Відомі ехінококові міхурі з печінки великої рогатої худоби масою понад 60 кг. Людина, яка може бути проміжним хазяїном ехінокока, заражується найчастіше під час контакту з хворими собаками, до шерсті яких прилипає велика кількість яєць паразита.

53. Різноманітність, особливості організації, спосіб життя розмноження і розвиток нематод або круглих червів. Круглі черви мають нечленисте, зазвичай довге веретеноподібне тіло, кругле у поперечному перерізі. На поверхні шкіри є щільне неклітинне утворення — кутикула. У цих червів вперше з’являється порожнина тіла (первинна порожнина тіла). Мускулатура круглих червів складається з шару поздовжніх волокон, тому вони можуть лише згинатися. Кишечник круглих червів наскрізний і складається з трьох відділів: переднього, середнього і заднього, що закінчується анальним отвором. Ротовий отвір міститься на черевному боці переднього кінця тіла. Основним органом виділення є шийна залоза — масивна клітина, що міститься біля переднього кінця тіла й має протоку, яка відкривається назовні видільною порою на черевному боці позаду рота. Кровоносної та дихальної систем немає. Нервова система представлена навкологлотковим нервовим кільцем та поздовжніми нервовими стовбурами. Більшість видів роздільностатеві. Розмноження тільки статеве. Розвиток прямий, рідше з перетворенням. Відсутня здатність до регенерації.Круглі черви населяють моря, прісні водойми, ґрунт. Багато з них — шкідники рослин, паразити тварин і людини. Всього відомо понад 100 тис. видів. Найбільш численним і поширеним є клас Нематоди. Нематод — вільноживучі тварини, що живуть у вузьких капілярних проміжках між часточками ґрунту, піску, мулу на дні водойм або на суші, й лише близько 7 тис. видів— паразити рослин і тварин. Рослинні нематоди живуть на коренях цибулі, квасолі та на деяких інших городніх рослинах (цибульна нематода), у підземних пагонах картоплі (стеблова нематода), у різних органах суниці (сунична нематода). Розміри їхнього тіла коливаються від мікроскопічних до 1 м і більше. До гігантських видів належить паразитична нематода кашалотів, довжина якої близько 8 м. Нематоди колючим ротовим апаратом проколюють тканини рослин, вводять у них речовини, що розчиняють вміст рослинних клітин. Речовини, що розчинилися, вони всмоктують за допомогою розширеної частини стравоходу, мускулисті стінки якого діють як насос. їжа перетравлюється в кишечнику. Багато нематод живуть у ґрунті, живляться різними рослинними рештками і відіграють певну роль у ґрунтоутворенні. Нематоди — паразити тварин і людини — живуть в організмі хазяїна. До них відносяться аскариди (людська, кінська, свиняча), гострики, трихінели, ришти, волосоголовці.Статевозрілі самці й самки аскариди живуть у тонкому кишечнику людини. Веретеноподібне тіло самок досягає 40 см завдовжки (самці менші — 12-25 см). Живляться аскариди напівперетравленою їжею. Запліднені самки відкладають яйця (близ. 200 за добу), що під час випорожнення виходять назовні. Яйця аскарид мають товсту оболонку, тому легко витримують висихання та інші несприятливі умови. Вони розносяться з пилом, водою або за допомогою мух і потрапляють на харчові продукти. У кишечнику людини, куди яйця надходять разом з їжею або водою, з них виходять личинки, які пробуравлюють стінки кишки й опиняються у кров’яному руслі. З кров’ю вони мігрують до печінки, серця і до легень. Руйнуючи стінки легеневих капілярів, личинки виходять в альвеоли, а звідти по дихальних шляхах мігрують через гортань у травну систему, де й розвиваються в дорослих самців і самок. Під час такої міграції по тілу людини, що триває близько 2,5 місяців, личинки линяють і ростуть. Аскариди викликають у людини загальну інтоксикацію організму продуктами обміну паразита, а також розлади функцій кишечника. Спостерігається зниження апетиту, гострі болі в животі, порушення сну, недокрів’я, завороти та непрохідність кишок тощо. Гострик — паразит людини, який живе здебільшого в товстій кишці дітей. Довжина дорослих самок становить 9-12 мм, а самців — 3-5 мм. Самка відкладає яйця на шкіру біля анального отвору, що викликає сверблячку. При почісуванні дітьми сверблячого місця яйця попадають під їхні нігті, а потім у рот. Відбувається самозараження новими порціями яєць.

54.Особливості будови, систематика, розмноження та розвиток тварин класу Малощитинкові. Малощетинкові черви живуть у ґрунті (дощові черви), прісних водоймах (трубочники), рідше у морях. Відомо понад 5 тис. видів. Більшість малощетинкових має розміри від 0,5 мм до 40 см, а деякі види тропічних земляних червів досягають 3 м. Особливостями зовнішньої будови малощетинкових червів є сегментація тіла (від 5-6 до 600 кілець), відсутність параподій (на їхньому місці є пучечки щетинок), наявність залозистого пояска в передній частині тіла у статевозрілих особин.Найвідоміші з них справжні дощові черви мають довжину від 20 мм до 1 м і товщину від 1 до 20 мм. Живляться, в основному, рослинними рештками. їжу захоплюють ротом, що знаходиться на першому сегменті тіла. Вони здатні виходити на поверхню, жити у підстилці й навіть у гнилій деревині. На поверхню ґрунту дощові черви виповзають під вечір і вночі. Пересуваються, поперемінно скорочуючи і розслаблюючи кільцеві та поздовжні м’язи. Значення опори при пересуванні і прокладанні ходів у ґрунті мають щетинки. Пересуваючись у пухкому ґрунті, черв’як розсовує його часточки, а в щільному — пропускає їх через кишечник. Здійснюють вертикальні міграції: чим ґрунт сухіший або чим нижча його температура, тим глибше вони проникають у землю. З настанням посухи або холодів дощові черви ідуть у глиб ґрунту. При інтенсивному живленні черви викидають на поверхню горбки пропущеного через кишечник ґрунту (копроліти). За їхньою кількістю можна встановити чисельність самих червів. Дощові черви поширені в різних ґрунтах, навіть у пустельних. В Україні відомо понад 50 видів дощових червів, деякі з них занесено до Червоної книги України. Прісноводні малощетинкові черви, зокрема трубочники, живуть у замулених ґрунтах, утворюючи щільні поселення. Переднім кінцем ниткоподібного тіла трубочники занурені в мул, а заднім, в якому є багато шкірних кровоносних капілярів, роблять коливальні рухи у воді, полегшуючи газообмін. Живляться мулом, засвоюючи з нього органічні рештки. Можуть витримувати значне забруднення водойм різними речовинами (нафтопродуктами, пестицидами тощо). Розмноження. Дощові черви — гермафродити, але запліднення у них перехресне. Перед відкладанням яєць дві особини зближуються поясками (потовщення в передній частині тіла, в якому є багато шкірних залоз), обмінюються рідиною зі сперматозоїдами і висовуються зі слизової муфти, що виділяється на пояску. Коли муфта проходить повз отвори жіночих і чоловічих статевих залоз, до неї потрапляють яйця (власні) і рідина зі сперматозоїдами (партнера). Муфта, що сповзла, перетворюється на кокон, в якому із запліднених яєць розвиваються маленькі черви. У дощового черв’яка розвиток прямий.

55.Різноманітність та особливості будови, розмноження та розвитку тварин класу Пявки. Вільно-існуючі хижаки або паразити, що харчуються кров'ю. Довжина їх тіла від декількох міліметрів до 15 см, рідко більше. Походять від малощиниткових черв'яків. Параподії і щетини відсутні. Тіло звичайне сплощене, рідко циліндрове, з двома присос­ками (навколоротовою та задньою); складається з головної лопаті, 33 кілець (сомитів), шкірні покриви яких у кожній групі п'явок розділені на 3-5 і більше, додаткових кілець і задньої лопаті. Поверхня тіла гладка або з сосочками, з великою кількістю залоз, у більшості вони забарвлені в чорний, коричневий, зеленуватий та інші кольори. Тіло зовні покрите щільною кутикулою. Зовнішня кільчастість не відповідає внутрішній сегментації. Повторна порожнина тіла (целома) редукована, її залишки перетворилися на густу мережу кровоносних лакун. Нервова та м'язова системи добре розвинені. Число очей на передньому кінці тіла від 1 до 5 пар. Пересуваються за допомогою поперемінного прикріплення присосками до субстрату, здебільшого здатні плавати. Кровоссальні п'явки мають хобот або щелепи з хітиновими зубчиками, які розрізають шкіру жертви при харчуванні п'явки, і шлунок з відростками для накопичення висмоктаної крові. Слинні залози виділяють гірудин — речовину, котра перешкоджає згортанню крові. Хижі п'явки заковтують жертву по частинах або цілком. Метанефридії знаходяться лише в декількох сегментах. П'явки — гермафродити, розмноження статеве, запліднення внутрішнє. Яйця відкладають у коконах. Значення кільчастих черв'яків. Багатощетинкові кільчасті черв'яки служать їжею для ракоподібних, гілчастих, для багатьох цінних промислових риб (камбала, пікша, осетрові), в прибережній смузі — для птахів. Океанічний черв'як палоло використовується в їжу людиною. Величезне значення в природі мають дощові черв'яки (малощетинкові). Вони є продуктами харчування здебільшого для донних риб, птахів і наземних тварин. Риюча активність дощових черв'яків поліпшує аерацію ґрунту та його дренажні властивості. Вириті ходи полегшують зростання коріння в ґрунті. Дощові черв'яки виносять на поверхню з більш глибоких шарів частинки землі, що містять неорганічні компоненти. Таким чином вони беруть участь у перемішуванні ґрунту. Дощові черв'яки затягують у нори листки, частково використовуючи їх у їжу. Залишки листя, так само як екскременти, секрети та трупи черв'яків, збагачують ґрунт органічними компонентами. Медичних п'явок розводять у спеціальних розплідниках і використовують для кровопускання при гіпертонії (підвищений кров'яний тиск). Гірудин п'явок перешкоджає згортанню крові та сприяє розширенню кровоносних судин.

56.Особливості будови, розмноження, спосіб життя та представники рядів Щитні, Двостулкові листоногі ракоподібні. Листоногі (лат. Phyllopoda) - ряд зяброногих ракоподібних з типу членистоногих тварин. Відомо близько 600 видів листоногих, поширених практично повсюдно переважно у прісних водоймах. Будова та значення листоногих раків Тіло представників даної групи відносно витягнутої форми, членисте. Характерна особливість листоногих - наявність карапакса. У більшості листоногих карапакс покриває все тіло, за винятком голови та заднього кінця тіла. У щитнів плоский щит покриває тіло зверху, у рідкісних видів тіло голе.Межі між головою і грудьми, а також грудьми і черевцем не завжди чіткі. Черевний відділ у одних представників ряду трохи подовжений, в інших підігнутий донизу. Кількість члеників і, відповідно, пар ніг, що відходять від них, різна. Грудні кінцівки пластинчасті, лопатеві мають листоподібну форму, тому ряд отримав відповідну назву. На голові розташовані дві пари антен, пара складних рухомих очей. Добре розвинені верхні зубчасті щелепи з ротових органів, нижні слабко розвинені. Внтр.буд. листоногих раків. Травна система складається із стравоходу, шлунка з двома придатками, кишки, що закінчується анальним отвором на кінці черевця. Є серце, яке виглядає як невеликий мішок з однією або декількома парами бокових отворів, через які гемолімфа надходить у порожнину тіла. Органами виділення є дві раковинні залозки з вихідними отворами у нижніх щелеп.Всі ракоподібні даної групи роздільностатеві. Самки мають здатність до партеногенезу. Яйця самка розміщує на ніжках або в мішках по боках черевця. З яйця з'являється личинка, яка після декількох линьок перетворюється на дорослого рачка. Значення листоногих. У природі беруть участь у складних харчових ланцюжках, будучи їжею для багатьох риб, і в свою чергу, поїдають дрібних тварин. Щитні (лат. Triopsidae) - підряд листоногіх ракоподібних, що належать до типу членистоногих тварин. Ці організми широко поширені в стоячих водоймах з прісною водою, частіше в дрібних тимчасових водоймах (калюжах), зустрічаються в озерах. На території країн СНД мешкає щитень звичайний, весняний. Більшість з них мешкає в ефемерних прісних водоймах, періодично пересихаючих. Цикл розвитку щитнів надзвичайно короткий і становить близько двох тижнів. Після заповнення поглиблення в грунті дощовою водою протягом однієї-трьох діб із цист вилуплюються личинки, які швидко проходять кілька стадій линьки і перетворюються на статевозрілих особин, відразу ж відкладаючи цисти нового покоління. У кожній з укладених цист розвивається зрілий ембріон, покритий оболонкою. Це пояснює можливість такого швидкого появи личинок із цист при сприятливих умовах. Тривалість життя імаго різних видів коливається від 50 до 90 діб. Харчуються щитні як рослинною, так і тваринною їжею, поїдаючи у своїй екологічній ніші все, що менше їх по розмірах. Трапляються й епізоди канібалізму у деяких видів при нестачі основної їжі. У ряді країн певні види - шкідники сільськогосподарської культури - рису.Ці дрібні тварини активні в будь-який час доби, проводячи майже весь час у дна, розриваючи грунт у пошуках їжі. Можуть плавати у поверхні водойми черевцем вгору. Майже все тіло цих рачків покриває широкий сплощений щиток, вільним залишається тільки задній край черевця. Цим пояснюється назва даного підряду. Розміри тіла різних видів варіюють від 2 до 10-12 см. У передній частині щита знаходиться пара близько розташованих фасеточних очей і одиночне просте вічко.. Органами дотику служать короткі антени і антеннули, а також жгутикоподібні чутливі придатки (лопаті) першої та другої пар грудних ніжок.Кількість ніг у щитнів може досягати 70 пар - більше, ніж у будь-яких інших ракоподібних. Груди діляться на сегменти (до 40). До перших одинадцяти сегментів прикріплені по одній парі ніжок, до подальших - по 2-6 пар. Черевце щитнів складається з декількох сегментів. На його кінці є довгі ниткоподібні придатки.Розмноження здійснюється партеногенетичним способом. Самок в популяції більшість. Вони виношують яйця в особливих яйцевих мішечках, прикріплених до одинадцятої парі грудних ніг, потім відкладають їх на дно водойм у вигляді цист. Цисти можуть зберігатися протягом декількох років, переживаючи несприятливі умови. Значення.У великих водоймах щитні є важливою ланкою харчових ланцюжків як їжа риб, інших водних тварин, водоплавних птахів. Деякі види шкодять сільському господарству. Щитнів часто розводять в акваріумах, так як вони невибагливі, невимогливі до корму, температурі та якості води. Але слід врахувати, що вони можуть бути небезпечні для мальків або дрібних рибок, інших ракоподібних, часто пошкоджують водні рослини. Двостулкові — наявність мушлі (черепашки) з двох стулок, розташованих обабіч тіла, а також практично повна редукція голови і всіх пов'язаних з нею утворень, включно із радулою. Складки мантії утворюють на задньому кінці тіла ввідний та вивідний сифони, за допомогою яких двостулкові організовують циркуляцію води в мантійній порожнині. Двостулкові — виключно водна група, живуть як у солоних, так і в прісних водоймах, зустрічаються переважно на глибині до 100 метрів. Личинки планктонні або паразитичні, після метаморфози осідають на дно. Молоді молюски можуть після осідання прикріплюватися нерухомо до поверхні твердих предметів або грунту, або ритися у м'яких грунтах. Деякі види здатні швидко пересуватися, ляскаючи стулками мушлі (морський гребінець). Вони дихають зябрами, споживаючи розчинений у воді кисень. Людина використовує деякі види двостулкових в їжу, як джерело матеріалу для прикрас (перламутр і перли), як сувеніри або навіть як засіб оплати. Подеколи двостулкових застосовують для очищення води. До класу двостулкових належить від 7500 до 10000 сучасних і близько 20000 викопних видів. Характерні представники класу: беззубка (Anodonta), перлівниця (Unio), морський гребінець (Pecten), устриці (Ostreidae), мідія (Mytilus), тередові (Teredinidae), річкова скойка, дрейсена, серцевидка, кулька. Двостулкові молюски — природні біофільтратори води. Молюсків деяких видів (мідії, устриці) людина споживає в їжу. З молюсків добувають перлини, перламутр, фарби. Але деякі молюски можуть завдавати шкоди. Так, голі слизуни шкодять городнім культурам. Корабельний хробак (двостулкові) пошкоджує дерев'яні днища кораблів, підводні споруди. Чимало прісноводних молюсків, зокрема ставковик, є проміжними хазяями сисунів. Переважна більшість двостулкових видів роздільностатеві, проте відомі й гермафродити. Є лише два відділи тіла: тулуб та нога. Тіло вкрите двостулковою черепашкою. Живляться за допомогою фільтрації. Вода з частками їжі потрапляє до мантійної порожнини — через отвори, сифони. Органи виділення — нирки. Серце складається з двох передсердь та шлуночка. Нервова система розкидано-вузлового типу. Органи чуттів розвинені слабко.

57.Особливості будови, розмноження, спосіб життя та представники ряду Гілястовусі ракоподібні. Гіллястовусі (лат. Cladocera) - ряд дрібних ракоподібних, що є основними складовими планктону. Відомо близько 400 видів цих рачків, що мешкають в прісних і морських водоймах. Найбільш поширені рачки з роду «дафнії», в простолюдді так звані «водяні блохи».

Більшість гіллястовусих постійно плавають у товщі води, деякі час від часу прикріплюються до підводних субстратів. Багато форм плавають погано і, в основному, переміщаються по дну, іноді зариваючись у поверхневий шар мулу. Краще розмножуються рачки даної групи в стоячих водоймах. Харчуються гіллястовусі дрібної суспензією, фільтруючи воду. Раціон складається з бактерій, одноклітинних водоростей, органічного детриту. Чисельність ракоподібних даного ряду залежить від кількості бактерій у водоймі. Фільтрація їжі цими організмами - безперервний процес. Рідкісні хижаки добувають собі їжу іншим способом. Вони декількома різкими рухами підпливають до жертви (більш дрібні рачки або коловертки), хапають здобич сильними грудними кінцівками і встромлюють в тканини жертви гострі жвали, якими потім подрібнюють їжу. Будова та розмноження гіллястовусих Розміри тіла становлять менше 1 мм, іноді до 0,5 см, рідкісні форми досягають 1 см. Переважна більшість гіллястовусих мають захисну оболонку - карапакс. Ця хітинова двостулкова раковина покриває все тіло, її стулки розходяться з черевної сторони. Голова витягнута вперед і виглядає як дзьоб - рострум. На лобовій частині голови перебуває непарне складне фасеточне око, у деяких видів може бути додатково просте вічко. Передні паличкоподібні антени дуже маленькі, а задні двогіллясті з перистими щетинками величезні відносно тіла. Завдяки змахам задніх антен, гіллястовусі рухаються стрибкоподібно. Тому їх ще називають водяними блохами. Грудний відділ тіла короткий, складається з 4-6 сегментів, до кожного з яких прикріплюється по одній парі кінцівок. Грудні ноги листоподібної форми. Однією з функцій ніжок гіллястовусих є фільтрування харчових елементів з водної маси. Це можливо, завдяки наявності безлічі перистих щетинок на них. Дихання рачків з даного ряду здебільшого здійснюється всією поверхнею тіла. Але цю ж функцію виконують і зяброві лопаті на ніжках. Черевце не ділиться на сегменти, вкорочене й підігнуте кпереди. Розмноження. Всі ці рачки роздільностатеві. Самка відкладає запліднені яйця в виводкову камеру. Яйця розвиваються після тривалого періоду спокою, завдяки чому гіллястовусі переносять різні несприятливі умови і широко розселилися по всій Землі. Значення гіллястовусих. Ці рачки є основним кормом для багатьох видів риб, у тому числі декоративних і промислових. На рибзаводах дафній розводять у великих кількостях з метою відгодівлі мальків риб.

58. Особливості будови, розмноження, спосіб життя та представники ряду Безчерепашкові ракоподібні. Ряд Безчерепашкові (Anostraca). Мають видовжене тіло завдовжки від 5 мм до 3 (іноді 10) см. Карапакс відсутній. Сегментація майже гомономна. Серце довге, з численними остіями. На ніжках зяброві вирости - епіподити. Черевце закінчується вилочкою (фуркою); ніжки на ньому відсутні. Плавають на спині. Ніжки рухаються ритмічно, зі швидкістю до 300 коливань за хвилину. Фільтратори: живляться мікроскопічними рослинами і тваринами, детритом, проціджуючи воду крізь «фільтр» із щетинок, розміщених на ротових придатках і ніжках. Яйця надходять до яйцевого мішка, а звідти - у воду, де й відбувається їх розвиток. Дуже стійкі до несприятливих умов довкілля: витримують висихання протягом тривалого періоду, різкі коливання температури. Можуть розноситися вітром. Населяють прісні водойми, у тому числі й тимчасові (калюжі). Лише артемія (Artemia salina) живе в дуже солоних озерах і лиманах, витримуючи солоність води до 300 %о. їх спеціально розводять як цінний корм для осетрових та інших риб.

59. Особливості будови, розмноження, спосіб життя та представники рядів Каланоїди, Циклопоїди. Підклас Веслоногі (Copepoda). Невеличкі, здебільшого планктонні рачки, що мають голову, до складу якої входять передній грудний сегмент, груди з п'яти члеників та черевце із чотирьох, що закінчуються тельсоном із фуркою. Мандибули несуть хітинізовані зубці, які допомагають подрібнювати їжу. На голові є лише одне просте око. Перша пара антен сильно розвинена і допомагає рачкам під час плавання і ширяння у воді. Чотири-п'ять пар двогіллястих плоских грудних ніжок рухаються, як весла, штовхаючи тіло вперед. Газообмін відбувається через шкіру. Кровоносної системи немає (серце є лише у деяких представників). Самки виношують яйця у яйцевих мішках. Запліднення сперматофорне. Личинка - наупліус. До веслоногих належать 2.!)циклопи (Cyclops), що населяють різноманітні прісні водойми - від пересихаючих калюж до глибоких озер. У великій кількості оселяються в прибережній смузі серед заростей рослин. Пересуваються стрибкоподібно за допомогою чотирьох пар грудних ніжок. У самок по боках черевця завжди є 2 яйцеві мішки. Більшість циклопів - хижаки, проте є серед них і рослиноїдні. Прісноводні циклопи дуже поширені. Цьому сприяють насамперед пристосування до перенесення несприятливих умов. Шкірні залози багатьох видів циклопів виділяють секрет, що вкриває тіло рачка. У такому вигляді вони можуть витримувати пересихання водойми або вмерзати в лід, не втрачаючи життєздатності. Багато видів циклопів легко переносять несприятливий газовий режим, можуть жити в середовищі з кислою реакцією (сфагнових болотах), у солонуватих і навіть дуже солоних водоймах.Прісні водойми України населяють 90 видів циклопів, солоні - 10. Належать до ряду Циклопоїди - Cyclopoida. Дуже поширений циклоп стрімкий (Cyclops strenuus), який може жити кілька днів за відсутності розчиненого у воді кисню і навіть за наявності в ній сірководню. Є також циклоп весняний (С. vernalis), циклоп ойтоноїд (С. oithonoides) і багато інших. Циклопами та їх личинками живиться молодь прісноводних риб. У той же час циклопи є проміжними хазяями цестод і рипіти. 1.!)Морські рачки калануси (Calanus) і прісноводні діаптомуси (Diaptomus), що чудово пристосувалися до життя в товщі води, - представники ряду Каланоїди (Calanoida). Довгі широко розпростерті антенули і каплі жиру в порожнині тіла підтримують їх у товщі води і забезпечують можливість ширяння. Фільтруючи воду, живляться дрібними організмами і детритом. Основою живлення калану-сів є планктонні водорості, яких рачки споживають дуже багато. Підрахунки показали, що за день рачок з'їдає 120 000 діатомових водоростей, пропускаючи через фільтраційний апарат 40-70 куб. см води. Риби-планктофаги (оселедці, сардина, скумбрія, анчоус, шпрот та ін.), а також вусаті кити (фінвал, сейвал, горбач, синій кит) живляться в основному каланоїдами. Серед веслоногих є паразити як прісноводних, так і морських риб (оселяються переважно на зябрах). У нашій фауні часто зустрічаються різні види родів Ергазилюс (Ergasilus) і Ахтерес (Achteres) (рис. 68). У зв'язку з паразитизмом у них зменшилась кількість сегментів тіла, або воно взагалі не посегментоване (у роду Ахтерес); кінцівки рудиментарні. Є органи фіксації: в ергазилюса це кігтеподібні шипи на вкорочених антенах, а в ахтереса - видозмінені ногощелепи («руки») з прикріпним апаратом на кінці. Проте в самок завжди є яйцеві мішки, і розвиток відбувається з личинковою стадією - наупліусом.

60. Особливості будови, розмноження, спосіб життя та представники підкласів Містокакариди, Вусоногі ракоподібні, Зяброхвості ракоподібні або Коропоїди. 1. Підклас Вусоногі (Cirripedia). Належать морські рачки, що ведуть прикріплений спосіб життя. Є й паразитичні форми. Личинка (наупліус) вусоногих спочатку вільно плаває, потім опускається на дно і прикріплюється до субстрату за допомогою особливих цементних залоз, розміщених на анте-нулах. При цьому антенули і передній відділ голови перетворюються на орган прикріплення: стебельце в одних видів чи широку підошву - в інших. Антени і складні очі редукувалися.Зникла зовнішня сегментація; майже повністю редукувався черевний відділ. На грудному відділі розміщено здебільшого 6 пар двогіллястих ніжок, які сильно витягнулися і несуть численні довгі щетинки, нагадуючи вусики (звідси назва - вусоногі). Тіло оточене подвійною мантійною складкою, яка відповідає карапаксу інших ракоподібних. Мантія виділяє вапнякову черепашку з різної кількості пластинок, частина з яких нерухома (утворюють стінки черепашки); інші, рухомі пластинки, утворюють кришечку. Рачок час від часу їх розсуває і крізь щілину, що при цьому утворюється, висовує назовні грудні ніжки. їх щетинки то розправляються, то складаються, заганяючи воду в порожнину черепашки: так рачок забезпечує себе їжею і киснем. Різні часточки, що є у воді, відфільтровуються за допомогою щетинок і використовуються в їжу. Живляться вусоногі водоростями, бактеріями та зоопланктоном. Дихають усією поверхнею тіла. За способом розмноження - здебільшого гермафродити. Розселюються за допомогою вільноплаваючої личинки - наупліуса. До цього класу належать морські качечки (Zepas) та морські жолуді (Balanusв). Морські качечки сидять на стебельці і мають сплюснуту з боків черепашку. Серед вусоногих є й такі, що поселяються на тілі акул, китів (явище коменсалізму); Вусоногі, оселяючись на днищах суден, значно погіршують їх гідродинамічні властивості. 2.Підклас Зяброхвості, або Коропоїди (Branchiura). Належать близько 130 видів рачків, що паразитують на шкірі, у ротовій і зябровій порожнинах риб. Мають ряд пристосувань до паразитичного способу життя. Тіло сплюснуте, широке. Головогруди зверху прикриті широким щитком; черевце маленьке, несегментоване (іноді його називають хвостовим плавцем). Антенули мають гачкоподібні придатки і є органами фіксації. Таку ж роль виконують видозмінені на присоски максили. Мандибули перетворені на колючосисний хо-боток; середня кишка має багато сліпих відростків, які наповнюються кров'ю хазяїна (тому можуть довго - до 3-х тижнів -голодувати). Є фасеткові очі і троє простих очок. Здатні до активного плавання за допомогою чотирьох пар грудних ніжок. Яйцеві мішки в самок відсутні; яйця відкладають на підводні предмети, рослини. Розвиток прямий; у деяких морських видів із яйця розвивається метанаупліус. На прісноводних рибах, особливо коропових, паразитує коропова воша, або коропоїд (Argulus foliaceus), що може призвести до їх загибелі.

61) Тонкопанцирні.живуть в морі,8 видів.Карапакс має вигляд тонкої двостулкової раковинки, що покриває весь грудний і передня частина черевного відділу рачка. З ним рухливо зчленований спрямований уперед овальний пластинчастий рострум, що прикриває зверху більші стебельчатие очі й підстави антен. Нахиляючи або піднімаючи рострум, рачок регулює силу токовища води, порушуваного грудними ніжками й направля попереду назад між стулками раковини. Передня й задня антени досить довгі й багаті чутливими щетинками. Ротові придатки- для фільтрації й роздрібнення їжі. подовжений щупик передньої щелепи очищає порожнина раковини від сторонніх часток. Грудний відділ з 8 сегментів, кожний з яких постачений парою однаково влаштованих ніжок, пристосованих одночасно й для пересування, і для подиху, і для подачі їжі до рота. Ці ніжки пластинчасті, листоподібні. Їхні зовнішні лопаті служать зябрами, а внутрішня як орган руху. На внутрішньому краї основної частини кожної ноги щетинки двох типів.Грудні ніжки згинаються й розгинаються послідовно. При зустрічному згинанні ніжок сусідні пари утворять фільтруючі камери. До складу довгого циліндричного черевця входить 7 сегментів. З них 4 передніх несуть довгі двогіллясті ніжки, багаті щетинками,для плавання. Ніжки наступних 2 сегментів короткі, скорочені, а останній черевний сегмент зовсім позбавлений кінцівок. За ним треба подовжений тельсон із двома довгими галузями фурки. Самці по зовнішньому вигляді й по своєму поводженню трохи відрізняються від самок.Самки відкладають яйца. З яєць виходять молоді, ще не що цілком сформувалися рачки.Після двох линянь вони переходять до самостійного існування.Ряд Ротоногі, або Раки-богомоли.300 видів. Розміри— до 60 см завдовжки.Єпротоцефалон і гнатоторакс, утворений злитими разом трьома щелепними іп'ятьма грудними сегментами, а зверху покритий карапаксом. Решта тіла складається з трьох задніх рухомо з'єднаних між собою грудних сегментів та черевця.Карапакс має рухомий виріст —-рострум. Є пара дуже рухливих стебельчастих фасеткових очей та наупліальне вічко. Антенули видовжені, на кінці несуть по три нитчасті вирости з органами хімічного чуття, які поряд із зором слугують для виявлення здобичі; антени вкорочені. Є п'ять пар ногощелеп, передня з яких коротка, вкрита чутливими щетинками і є органом дотику; друга пара найдовша. За допомогою такого пристрою (підклішні) рак захоплює та вбиває здобич. Останні три пари ногощелеп також мають підклішні, проте вони короткі й призначені для перенесення їжі до рота та копання нірок.Черевний відділ довший, ніж головний і грудний; усі шість його сегментів добре розвинені. П'ять передніх пар черевних кінцівок двогіллясті, причому кожна гілка по краях несе численні щетинки. Кожна пара ніжок може з'єднуватися між собою, працюючи як одне ціле. За допомогою черевних ніжок раки плавають; Кровоносна система добре розвинена. Серце займає більшу частину грудей; має вигляд трубки з 12 парами остій, від нього відходять 15 пар бічних артерій і передня непарна аорта.Роздільностатеві. Самиця відкладає яйця на три задні пари ногощелеп, які одночасно виділяють клейку речовину; утворюється яйцевий мішок. Самиця виношує мішок протягом кількох тижнів. У цей час вона не живиться. З яйця виходить личинка оригінальної будови (псевдозоеа), Через деякий час псевдозоеа переходить до фазу синзоеа, яка також плаває, кілька разів линяє й опускається на дно, набуваючи статевозрілої форм

62)Ряд Батинеловіоб'єднує дуже дрібних (від часток міліметра до 6 мм) мешканців підземних прісних вод.У сі сегменти голови злиті; очі відсутні. Обидві пари антен середньої довжини, з численними чутливими щетинками. На кожному з грудних сегментів є пара двогіллястих ніжок ходильного типу з розвиненими еггіподитами. Черевні кінцівки зазнали значної редукції, коротенькі ніжки є лише на одному-двох передніх сегментах, і лише останній сегментмає сильно розвинену пару двогіллястих кінцівок, які разом із фуркою проштовхують тіло вперед між частинками ґрунту.Запліднення внутрішнє. Самиці відкладають досить великі, багаті на жовток яйця в ґрунт.РядМізидові переважно морські планктонні види, що живуть на глибинах до 8 км; близько 800 видів.Розміри здебільшого 10—20мм, однак деякі глибоководні види досягають довжини 40 см. тіло видовжене і складається з протоцефалона, гнатоцефалона, що об'єднує щелепні та два-три грудні сегменти, і решти вільних сегментів грудей і черевця. Карапакс цілком покриває голову й груди, але зростається тільки з передніми двома-трьомасегментами, решта грудних сегментів тільки прикриваються ним.Фасеткові очі — на стебельцях; у ряду глибоководних і печерних форм очі не мають пігменту. Обидві пари антен дуже довгі, антенулидвогіллясті, вкриті чутливими щетинками, а у самців ще мають коротенький придаток — орган хімічного чуття для пошуку самиці. Антени одногіллясті.Щелепи прикриті великою верхньою губою й несуть численні щетинки, які створюють фільтрувальну камеру. Є одна-двіпари ногощелеп, що беруть участь у фільтрації; решта грудних ніжок двогіллястіза допомогою яких мізиди можуть також повзати або навіть копати ґрунт.Зябра на грудних ніжках мають не всі види (у більшості вони відсутні); газообмін через тоненькі покриви карапакса. У самиць на останніх грудних ніжках є особливі пластинки-оостегіти,які утворюють виводкову камеру.Кожен сегмент черевця несе пару двогіллястих ніжок, які на останньому найдовшому сегменті дуже видовжені й разом із тельсоном утворюють хвостовий плавець.орган рівноваги — статоцист. Види, що живуть на мілководді, здатні змінювати колір.Для деяких мізидових характерна примітивна ознака — наявність одночасно антенальних і максилярних залоз; у більшості є лише максилярні.Мізидові роздільностатеві; запліднення внутрішнє. Самиця виношує від 10 до 160 яєць у виводковій камері. З яєць виходять молоді рачки, які деякий час перебувають у виводковій камері, а потім переходять у воду, де линяють і ростуть. Розвиток прямий або з незначним метаморфозом.фільтратори.При нестачі планктону мізиди можуть живитися детритом із дна, а за допомогою мандибул пережовувати навіть трупи дрібних тварин.Мізидові мають велике практичне значення як істотний компонент живлення багатьох промислових риб.

63)Ряд Бокоплави.4,5 тис. видів.Тіло сплющене з боків, є форми, сплющені дорзовентрально. Синцефалон складається з голови та одного-двохгрудних сегментів; решта грудних сегментів вільні, карапакс відсутній. Очі фасеткові,інколи злиті в непарне око. Антенули та антени видовжені, органи дотику та хімічного чуття; у багатьох під покривами голови на спинній стороні є пара статоцистів. Мандибули та обидві паримаксил — жуйного типу. Ногощелеп одна пара.Усі сім пар кінцівок вільних сегментів грудей мають різну будову.На передніх одній-двохпарах хапальніпристрої,призначені для утримання їжі.Наступні ніжки мають гострі кігтики: вони в різних видів призначені для повзання, прикріплення до субстрату тощо. Епіподити всіх грудних ніжоквиконують функцію зябер. У самиць при основідвох-п'ятипар грудних ніжок є пластинки, які утворюють виводкову камеру.Перші три сегменти черевця мають типові двогіллястіщетинконосні плавальні ніжки. Двогіллясті кінцівки останніх трьох сегментів спрямовані назад і забезпечують пересування стрибками. плавають черевцем донизу, однак стрибальні рухи на мілководді здійснюють, лежачи на боці.Забарвлення тіла досить різноманітнеСерце має вигляд потовщеної судини, має три пари остій. Роздільностатеві. Статевий диморфізм виявляється в особливостях будови кінцівок; самці, як правило, більші, ніж самиці. Копуляція кілька днів.Самець за допомогою кінцівок уводить сперму у виводкову камеру самиці, де й відбувається запліднення.Розвиток без метаморфозу. Статева зрілість настає після багатьох (до Бокоплави — першорядний за значенням корм для риб,фільтратори.РядРівноногі. 4,5 тис. видів.Розміри тіла рівноногих коливаються від кількох міліметрівдо 40 см.Тіло сплющене дорзовентрально, зрідка циліндричне або сплющене з боків. Карапакс відсутній; є синцефалон, який складається з головних та одного-двох грудних сегментів. Очі сидячі, з різним числом фасеток.Антенули та антени одногіллясті; Щелепи жуйного типу.Є одна пара ногощелеп, відповідно до числа грудних сегментів, що злилися з головою.Сім пар грудних ходильних ніжок мають однакову будову, звідки і назва ряду. Вони одногіллясті. На кількох, парах ніжок у самиць є пластинки, що формують виводкову камеру.Черевце вкорочене, його останній сегмент зрощений із тельсоном, утворюючи плеотельсон. Черевні кінцівкидвогіллясті, обидві гілки листоподібні, часто тонкостінні. Вони накладаються одна на одну і спрямовані назад під плеотельсон. Основна їхня функція — дихальна; Більшість рівноногих — роздільностатеві. Серед паразитичних форм відомі гермафродити; деякі види мокрицьрозмножуються партеногенетично. У виводковій камері вилуплюються личинки-манки,які виходять у зовнішнє середовище і стають дорослими. У паразитичних видів манки мають гачкоподібні грудні ніжки, якими прикріплюються до тіла хазяїна. Фільтраторів,ектопаразити річкових і морських риб.

64)Ряд Клішненоснівіслюки.Тіловидовжене,голова злита з першими двома сегментами грудей; синцефалон усуціль покритий карапаксом, що з боків має парну дихальну порожнину, а спереду часто витягнений у рострум. Фасеткові очі в мешканців мілководдя. Антенули й антени вкриті чутливими волосинками, виконують функцію органів дотику. Мандибули та обидві пари максил у самиць розвинені, у самців, що переважно не живляться, частково або зовсім зникають.Передня пара грудних ніжок несе великий епіподит, який створює рух води через дихальну порожнину; газообмін відбувається через стінки епіподиту, частини карапакса та тіла, що прилягають до цієї порожнини. Друга пара несе справжню клішню). Шість наступних грудних сегментів вільні, кожний несе пару одногіллястихходильних кінцівок. Інколи третя пара ніжок розширена і призначена для закопування в ґрунт.Останній сегмент черевця найчастіше зрощений із тельсоном.Єп'ять пар двогіллястих листоподібних черевних ніжок, що вкриті щетинками й слугують для плавання; у ряду видів вони частково чи зовсім редуковані, особливо у самиць.Роздільностатеві, деякі види — гермафродити.Самиця виношує яйця у виводковій камері.Личинка-перші дві стадії проводить у материнській виводковій камері, пізніші стадії виходять у зовнішнє середовище, де через кілька линянь досягають статевої зрілості.Ряд Кумові.800 видів.Середня довжина кумових — 2—3мм.Тіло кумових чітко поділяється на ширшу передню частину, до якої входять голова й груди, та тонку задню — черевну, що закінчується тельсоном. Подібно до мізид, голова кумових і більша частина грудей прикриті карапаксом, який утворює парний передній виріст — псевдорострум. Голова злита з трьома передніми грудними сегментами. Є два складних ока, звичайно об'єднаних у непарне око. Антенуликоротенькі, двогіллясті; антени самиць укорочені, а самців — дуже довгі, вкриті чутливими щетинками й призначені длявідшукування самиць. Обидві пари максил із щетинками, які утворюють фільтраційний апарат. Є три пари ногощелеп.Чотири пари грудних ніжок слугують як для плавання, так і для копання ґрунту; передня пара може також захоплювати поживні частинки й передавати їх ногощелепам, які, в свою чергу, транспортують їжу до рота. Задня пара грудних кінцівок призначена для закопування в ґрунт. У самиць на третій парі ногощелеп і перших трьох парах грудних ніжок є виводкова камера.Черевце довге, закінчується тельсоном. Уроподидвогіллясті, вкриті щетинками; вони призначені для очищення тіла від мулу. У самців є п'ять пар двогіллястих черевних ніжок, які в самиць здебільшого відсутні.Розмноження.Молодь (манка) три рази линяє всередині виводкової камери; останні кілька линянь проходять вже у воді. Всі кумові пристосовані до закопування в поверхневий шар морського ґрунту, який вони ненадовго залишають, і плавають або повзають.Кумові — добрий корм для молоді осетрових, камбали, бичків, коропових риб.

65)Ряд Еуфаузієві- 90 видів. морські планктонні тварини.Розміри7 мм-10 см. Характеризуються наявністю протоцефалона й гнатоцефалона, який включає щелепні та всі вісім грудних кінцівок.Карапакс прикриває голову й груди, однак із боків він укорочений, і зябра виступають назовні. Очі стебельчасті, фасеткові. Усі вісім пар грудних кінцівок двогіллясті, з добре розвиненими дихальними епіподитами. На черевці є п'ять пар двогіллястих плавальних ніжок та пара уроподів.Для еуфаузієвих характерна наявність органів світіння (фотофори). Як правило, їх буває 10 пар. Світло жовтого чи жовто-зеленогокольору має характер миготливих спалахів.Світіння допомагає особинам різної статі знаходити одне-одного та збиратися рачкам у зграї.Еуфаузієві роздільностатеві; запліднення сперматоформне. Частина видів викидає запліднені яйця у воду; Розвиток включає чотири личинкові стадії, починаючи з наупліуса, кожна з яких кілька разів линяє. У більшості випадків розвиток від яйця до статевозрілої особини триває майже рік. Дорослі рачки розмножуються одинраз, живуть 2—3 роки.Еуфаузієвіфільтратори,вживаються в їжу людиною, а також є основою живлення вусатих китів, багатьох видів пінгвінів, чайок та оселедцівта ін. Рад Десятиноп-найбільшісеред ракоподібних. Довжина досягає 80 см, розмах ніг— до 3 м. 9 тис. видів; Тіло складається з протоцефалона, що несе дві пари антен і стебельчасті очі; гнатоцефалона, утвореного зрощенням щелепних сегментів голови з усіма грудними, й шести вільних сегментів черевця з тельсоном. Гнатоцефалон укритий добре розвиненим карапаксом,щовкриває головні й грудні сегменти і зростається з ними. Три передні пари грудних кінцівок перетворені на ногощелепи, решта п'ять пар — слугують для плавання чи ходіння; з них перші одна-трипари часто мають органи захоплення їжі — клішні. Часто одна клішня дуже масивна, призначена для подрібнення оболонок жертв), а друга—длярозчленування тіла здобичі. У самців тропічних ваблячих крабів велика клішня виконує своєрідні рухи для приваблення самиць.Зябрапід карапаксом. їх завжди вісім пар, як і грудних кінцівок. Зяброва порожнина вентилюється завдяки рухові широкого екзоподиту другої пари максил. Тіло десятиногих має різноманітне забарвлення. З органів чуття, крім очей, розвинеш органи дотику й хімічного чуття, розташовані на антенулах, антенах, щелепах і ногощелепах; орган рівноваги — статоцист — міститься в основному членику антенул.Травна система має типову для ракоподібних будову: добре розвинені кардіальний і пілоричний відділи шлунка та печінкова (травна) залоза. Органи виділення — антенальні залози. Черевний нервовий ланцюжок у десятиногих має тенденцію до олігомеризації(укорочення та злиття гангліїв).Роздільностатеві. Статевий диморфізм виявляється в розмірах тіла,забарвленні, формі черевних ніжок. Запліднення сперматофорне. Як правило, самиці виношують яйця на черевних ніжках, прикріплюючи їх спеціальним секретом цементних залоз. У більшості Decapoda розвиток з метаморфозом. З яйця виходить личинка зоеа,яка веде планктонний спосіб життя та слугує для розселення. зоеа, линяючи, перетворюється на мізидну личинку.

66)Ряд Безвусикові-належать дрібні, до кількох міліметрів завдовжки, тварини, що живуть у ґрунті, підстилці або гнилій деревині, їх близько 300 видів.Тіло складається з голови й тулуба, який нечітко розділений на груди та черевце.Очій антени відсутні. Ротові органи видозмінені у видовжені щетинки, сисного типу. Гомілка та лапка зрослись, утворивши суцільну гомілколапку, яка на кінці має один кігтик. Передня пара ніг спрямована вперед і виконує функцію органа дотику, дві задні пари — ходильні.Черевце складається з 12 сегментів. На передніх трьох сегментах є парні одночидвочленикові придатки — недорозвинені черевні ніжки, на які черевце опирається приРозвиток типу анаморфозу, супроводжується багатьма линяннями; незрілі стадії зовні подібні до дорослих.Способи живлення та інші екологічні особливості безвусикових вивчено недостатньо, практичне значення не з'ясовано.Рад Ногохвістки.10 тис. видів, причому щороку вчені описують багато нових для науки таксонів.Розміри тіла — міліметрові. На голові е прості очі тачотири-,шестичленикові вусики. Ротові органи гризучі або колючосисні. Поблизу основи антен є спеціальний постантенальний орган, що несе рецептори нюху та вологості. Подібно до безвусикових мають гомілколапку з єдиним кінцевим кігтиком.Черевце складається з шести сегментів. IV сегмент несе членисту стрибальнувилку.При стрибку вилка звільняється із зачіпки й відштовхується від субстрату, підкидаючи тіло. На І черевному сегменті є особливий придаток —черевна трубка. В момент приземлення після стрибка ця трубка виділяє клейку рідину, за допомогою якої тіло фіксується на субстраті.Дихальна система в ногохвісток розвинена слабо чи відсутня; немає також мальпігієвих судин. Запліднення сперматофорне: самці відкладають сперматофори у вигляді кульок на стебельцях, а самиці захоплюють їх статевим отвором.Розвиток має характер епіморофозу; молоді особини відрізняються від дорослих в основному розмірами.Ряд Двохвістки. 400 видів. Довжина тіла становить від 1—2 мм до 5 см. Тіло видовжене. Голова з довгими членистими антенами; ротові органи гризучого типу; очей немає.Гомілка не злита з лапкою, на кінці останньої — два кігтики. Всі ноги однакової будови. Черевце складається з 11 сегментів, передні сім мають рудименти черевних кінцівок — нечленисті парні грифельки. На кінці черевця є пара відростків —церки; в одних представників вони виконують функцію органів дотику, в інших призначені для захоплення здобичі Дихальна система досить добре розвинена, на грудях є три-чотирипари дихалець. Запліднення сперматофорне.Розвиток типу епіморфозу, молоді особини зовнішнім виглядом нагадують дорослих, багато разівлиняють.Живуть двохвістки у ґрунті, гниючій деревині, мурашниках, під камінням тощо. Хижаки полюють на дрібних.ґрунтових комах, кліщів, нематод тощо. Поширені переважно в районах із теплим кліматом.

67)Махіліди і лускатки належать до підкласу первиннобезкрилі— дрібні (не більше ніж 1,5 см завдовжки) комахи з веретеноподібним тілом; відомо близько 500 сучасних видів. Ні вони, ні їхні предки ніколи не мали крил.Ротові органи гризучого типу; є видовжені веретеноподібні антени, пара складних очей. Ноги ходильні, лапка з парою кігтиків. Черевце має 11 сегментів, закінчується трьома довгими членистими нитками: парою церків, між якими розташований непарний парацерк. На сегментах черевця розташовані непочленовані парні утвори — грифельки, на які опирається черевце під час руху. Грифельки —-рудименти черевних ніжок.Запліднення відбувається за допомогою сперматофорів, які самець відкладає на субстрат, а самиця захоплює статевими придатками. Розвиток типу архіметаболії триває від З до 24 місяців. Тварини здатні до линяння в дорослому стані.До підкласу Apterygota належать два ряди.РядМахіліди- живуть серед скель, під камінням, живляться лишайниками чи перегноєм. Грифельки в них розташовані наII—IXчеревних сегментах. Вони здатні стрибати на віддаль до15—20см.Ряд Лускатки-живуть у вологих теплих місцях, ведуть нічний спосіб життя; у зв'язку з цим очі в багатьох видів зменшені або взагаліредуковані. Грифельки є лише на VII—IXчеревнихсегментах.Цукровалускатка (Lepismasaccharina) живе у зволожених приміщеннях (ванні кімнати тощо). Живиться цвільовимигрибами, різними органічними речовинами пилу, може вищати крохмальний клейстер з обкладинок книг, чим інколи шкодить. Мурашина лускатка (Ateluraformicaria) живе в мурашниках. У момент, коли одна мурашка відригує краплю їжі, щоб передати її іншій, лускатка злизує цю краплю.

68)Ряд Тарганові.понад 3000 сучасних видів, комахи різноманітних розмірів (від 1 до 10 см завдовжки) зі сплющеним у дорзовентральному напрямку тілом.Ротові органи гризучі, антени довгі, нитчасті, очі складні, добре розвинені. Передні крила потовщені, шкірясті, перетворені у надкрила; задні — перетинчасті, у частини видів редуковані. Черевце складається з 8—10сегментів.Самиця утворює навколо яєць із виділень спеціальних залоз яйцеву капсулу, або оотеку. У одних видів оотека відокремлюється від самиці через кілька діб, у інших виношується самицею майже до вилуплення молоді. Перетворення неповне: відомо від 5 до 9 німфальних стадій. живуть переважно в тропіках і субтропіках, живляться в основному рослинними чи тваринними рештками.В Україні відомо два синантропні види тарганів — рудий тарганзавдовжки 10—13мм, та чорний тарган завдовжки ЗО мм. Обидва види тропічного походження, тому в Україні мешка-ють виключно в теплих приміщеннях. Ці таргани відомі як переносники дизентерійної палички, збудника черевного тифу, яєць гельмінтів.У лісах поширений лапландський тарган котрий живиться лишайниками, листяним спадом тощо.Рад Терміти об'єднує комах із неповним перетворенням, що ведуть суспільний спосіб життя й характеризуються поліморфізмом особин. 2500 видів.Довжина тіла — від кількох міліметрів до 2—3см. Ротові органи гризучі, очі невеликі, добре розвинені лише в статевих особин, у нестатевих часто відсутні. Груди плоскі. Дві пари видовжених приблизно однакових перетинчастих крил із поздовжнім жилкуванням розвинені лише в статевих особин. Черевце з 10 сегментами. Перетворення неповне.Терміти — суспільні комахи. У сім'ї є пара статевих особин («цариця» та «цар») і від кількох сотень до кількох мільйонів нестатевих особин — нездатних до розмноження безкрилих самців і самиць, котрі, як правило, поділені на касти: робітники, солдати тощо. Молоді крилаті статеві особини вирушають у шлюбний політ, після нього гуртуються попарно, скидають крила й засновують нові колонії. Терміти будують гнізда в ґрунті, гнилій деревині, кроні дерев. Багато видів термітів живиться тваринними та рослинними рештками. Терміти — тропічні й субтропічні мешканці. Лише деякі види заходять у зони помірного клімату.

69)Ряд Богомолові.понад 2000 видів, поширених переважно в тропіках. Це великі за розмірами (до 15 см) хижі комахи з неповним перетворенням.Тіло видовжене, інколи розширене; голова трикутна, з гризучим ротовим апаратом, довгими ниткоподібними антенами й великими очима, може обертатися майже на 360°. Передньогруди видовжені, несуть хапальні передні ноги характерної будови.Передні крила перетворені на надкрила, звужені; задні — віялоподібні, перетинчасті, інколи редуковані. Черевце складається з 10 сегментів. Яйця містяться в оотеці.Богомоли — хижаки, що чатують на здобич (переважно комах), сидячи непорушне на пагонах, корі тощо. Вони мають захисне забарвлення та паличкоаболисткоподібну форму тіла. Звичайний богомол Mantisreligiosa живе в Криму, степах і лісостепах України. Він досягає довжини 75 мм.Рад Прямокрилі понад 20 тис. видів, із них в Україні — близько 200.Прямокрилі мають гризучі ротові органи, дві пари крил, із яких передні — шкірясті, вузенькі й прямі (звідки назва ряду) — виконують функцію надкрил, а задні — широкі, перетинчасті, у спокійному стані віялоподібне складені під надкрилами. Задні ноги стрибальні, черевце десятичленикове, перетворення неповне.Специфічна особливість прямокрилих — здатність до утворення та сприймання звуків. Звукові сигнали мають специфічну для певного виду частоту й амплітуду коливань. У коників звуковий апарат розташований на надкрилах: це система зазубрених жилок, які труться одна об одну; органи слуху містяться на гомілках передніх ніг. У сарани звукиутворюються внаслідок тертя зубчиків задніх ніг по жилках надкрил, а органи слуху розташовані з боків І грудного сегмента.Допідряду Довговусі належать коники,цвіркуни та вовчки. Вони відрізняються джгутоподібними антенами, що перевищують довжину тіла; органи слуху розташовані на гомілках передніх ніг. У самиць є видовжений ножеподібний яйцеклад. Найбільш поширений в Україні зелений коник (Tettigoniaviridissima) досягає довжини 4 см. Він живе в заростях трави (луки, узлісся тощо), полюючи на комах (гусінь метеликів, двокрилі), однак може живитися й зеленими частинами рослин. Яйця самиця за допомогою яйцекладу відкладає в ґрунт.Хижий коник досягає довжини 8 см. Крила в неї редуковані. Дибка підстерігає здобич і захоплює її хапальними передніми ногами. Самці трапляються дуже рідко; в основному цей вид розмножується партеногенетично. Домовий цвіркун живе в будівлях,веде нічний спосіб життя.Підряд Коротковусі вирізняється короткими антенами, що не перевищують половини довжини тіла; органи слуху розташовані на черевці, а яйцеклад укорочений. Самиці відкладають яйця в землю, оточуючи їх спеціальною піною; остання застигає, цементуючи навколишні частинки грунту; такий утвір зветься кубушкою (ворочком).

70) Ряд Одноденки.близько 2000 видів.Це комахи різних розмірів (від кількох міліметрів до 4 — 5 см).Тіло імаго витягнене, ротові органи практично редуковані. Антени мають вигляд коротеньких щетинок; є пара великих складних очей та три прості вічка. Крила сітчасті; задня пара, як правило, менша від передньої, інколи зовсім редукована. Черевце видовжене, на кінці несе пару довгих щетинкоподібних церків і часто непарний парацерк.Розвиток типу архіметаболії проходить у прісних водоймах; личинки та німфи(наяди) мають трахейні зябра на сегментах черевця. Ротові органи гризучого типу; живлення водяних фаз дуже різноманітне — є хижі форми, фільтратори, види, що живляться детритом, мулом тощо. Розвиток триває від кількох місяців до 2 — 3 років. Із німфи останньої стадії виходить статевонезріла крилата особина — субімаго, яка линяє й перетворюється на статевозрілу фазу — імаго.Субімаго та імаго не живляться. Запліднення та відкладання яєць у більшості видів відбуваються через кілька годин після утворення імаго. Дорослі після цього гинуть.У поширеної в Україні двокрилої одноденки Cloeondipterum самиця живе до 2 — 3 тижнів. За цей час із яєць у її тілі виходять личинки першої стадії, яких самиця і народжує у воду. Личинки та німфи одноденок — важливий компонент живлення багатьох видів прісноводних риб, особливо коропових.Воші.близько 300.тіло овальне або довгасте, сплощення в спинно-черевному напрямку, довжиною 0,5-6,5 мм, сірувато-коричневе, у особин, насичених свіжою кров'ю, варіює від червонуватого до чорного залежно від ступеня перетравлення. Тіло складається з трьох відділів: голови, грудей і черевця. Голова невелика, звужується допереди, несе вусики (антени), позаду них знаходяться прості очі з прозорою рогівкою, під якою помітні скупчення пігменту. Передній край голови правильно заокруглений з невеликим ротовим отвором, ротовий апарат колючо-сисний, складається з трьох стилетів.У спокої всі стилети заховані всередину голови і зовні зовсім не видні. Груди трапецієвидні з опуклими боками, злиті; в центральній частині грудей добре помітна поздовжня смужка, від якої радіально до ніг розходяться ножні м'язи; з боків середньої частини грудей знаходиться пара дихальців .Знизу до грудей причленовані 3 пари ніг. Черевце складається з 9 сегментів, бічні краї – 6,на вершині кожного відкривається дихальце; задній кінець черевця у самки двулопастний, на передостанньому сегменті чітко проглядається своєрідна пігментна пляма, позаду нього лежить пара серповидно вигнутих придатків (гоноподій), між ними знаходиться статевий отвір; Ноги складаються з тазиків, які зрощені з грудьми, вертлюга, стегна, гомілки і лапки з серпоподібними кігтиками, якіутворюють клешню для закріплення на волоссі і одязі. Тіло і кінцівки вошей несуть ряди і групи щетинок.Самці дрібніше самок. Яйця (гниди) довгастовальної форми зверху прикриті плоскою кришечкою, жовтувато-білого кольору, приклеюються нижнім кінцем до волосу або ворсинкам тканини секретом.Метаморфоз неповний, супроводжується трьома линьками. Всі три личинкивідрізняються від дорослих відсутністю зовнішніх статевих органів, розмірами і дещо іншими пропорціями тіла. Після 3 линяння німфа перетворюється на самця або самку, до цього часу оформляються статеві органи.

71)Бабки- ряд хижих комах,харчуються іншими комахами, захоплюючи здобич на льоту. Вони поїдають мошок, комарів та деяких інших шкідників. Цикл розвитку цих комах із неповним перетворенням. На льоту відбувається спарювання бабок. Яйця відкладають у вологе середовище.Личинки називаються наядами. Розвиток їх здійснюється в воді. Дихання зяброве. Відмінна риса наяд - надмірно довга нижня губа, що формує хапальний апарат - маску. У процесі захоплення здобичі вона швидко висувається вперед. Личинки також ведуть хижий спосіб життя. Їжею їм служать личинки водних комах, іноді мальки риб, пуголовки. У харчовому ланцюгу наяди також часто стають здобиччю риб. По завершенні розвитку личинки виходять з водойм і прикріплюються до предметів на суші. Тут відбувається остання линька при трансформації в імаго. Розміри тіла становлять від 1,5 мм до 12 см, довжина крила може бути до 9 см. Черевце бабок видовжене, струнке, зазвичай має яскраве забарвлення, блискуче. На рухомий голові особини добре помітні великі фасеточні очі, короткі щетинкоподібні вусики. Краще орієнтуватися в навколишньому просторі бабками допомагає особлива будова зорового апарату. Кожне око складається з не менше 30 тисяч фасеток. Верхні фасетки розрізняють кольори, а нижні визначають виключно форму предметів. Для кращої орієнтації цим комахам притаманна здатність бачити в інфрачервоному діапазоні. До грудей прикріплені дві пари прозорих крил з густою мережею жилок. У представників рівнокрилих бабок передні і задні крила практично однакової форми, вузькі, в стані спокою знаходяться над тілом і притиснуті одне до одного.У спокої крила неначе розставлені в сторони. У природі займають важливе місце в харчових ланцюжках. Для людини корисні тим, що поїдають багатьох шкідливих комах.Жіночих і чоловічих особин можна розрізнити за інтенсивністю забарвлення: cамціяркозабарвлені, самки ж не так кидаються в очі своїм забарвленням. На вершині черевця самців є парні верхні і нижні непарні вирости - придатки, у самок же тільки парні верхні. Чудовою особливістю є спосіб парування. У цьому заслуга належить самцеві: на відміну від інших чоловічих особин комах, у самця бабок є вторинні статеві органи, які знаходяться на другому стерні черевця - пузиревидний приймач. Статевий диморфізм.Ряд Рівнокрилі. Комахи мають дві пари крил — усі рівні. Зустрічаються й безкрилі особини. Ротовий апарат їх колючо-сисний. Багатьом рівнокрилим притаманне чергування поколінь за типом гетерогонії: правильного чергування декількох партеногенетичних і одного типового статевого покоління й зі зміною рослин-хазяїв, на яких рівнокрилі живуть. До цього ряду належать попелиці, червці, цикади. Попелицям властива гетерогонія, оскільки багато з них є небезпечними шкідниками рослин: кров’яна попелиця — шкідник яблунь, виноградна філоксера, каліфорнійська щитівка (червець) тощо. Цикади значно крупніші від тлі (іноді до 5 см) і зазвичай мають крила (як самці, так і самки).Багато цикад — шкідники сільськогосподарських рослин, вони також здатні переносити деякі вірусні захворювання цих рослин. Личинки цикад живуть у ґрунті, пошкоджують коріння дерев і кущів.

72. Ряд 9. Напівжорсткокрилі, або Клопи (Hemiptera) понад З0 тис. видів, в Україні - понад 800 видів і відносяться до комах з неповним перетворенням

• ротові органи колючо-сисні

• вусики 3-5-членикові

• передні крила в основній частині шкірясті, поблизу верхівки перетинчасті, задні — перетинчасті, у частини видів редуковані

• є пара грудних пахучих залоз

- німфальних стадій — 4-5

- Фітофаги: Черепашка шкідлива (Eurygaster integriceps)

Черепашка маврська (Е. maura)

• Хижі клопи: родина Reduviidae

• Кровососи: Клоп постільний, або блощиця ліжкова (Cimex lectularius)

Ранатра (Ranatra linearis)

Водяний скорпіон (Nepa cinerea)

Входять до Надряд 2. Hemipteroidea( геміптера) , де вторинне спрощені крила,,

73,

Ряд 10. Жорсткокрилі, або Жуки (Coleoptera) і Відносяться до Відділ з повним метаморфозом (Holometabola)

• понад 300 тис. видів, в Україні 12-15 тис. видів

• 100 родин, 4 підряди

• від 0,3 мм до 150 мм (Геркулес)

• ротові органи гризучого типу

• передня пара крил - надкрила

• друга пара - перетинчасті крила

• ноги: бігальні, плавальні (плавунець), копальні (гнойовики), стрибальні (листоблішки), прикріпні (самці плавунців)

• личинки - з розвиненими грудними ногами, рідше — червоподібні

• розвиток триває від кількох місяців до 3-5 років

• Фітофаги: жук колорадський Leptinotarsa decemlineata ,плавунці

• Хижаки: Турун лісовий (Carabus hortensis) , жук-олень (Lucanus cervus)

74,

Ряд 13. Метелики, або Лускокрилі (Lepidoptera) відносяться до Відділ з повним метаморфозом (Holometabola)

• понад 150 тис., в Україні 6-8 тис видів

• від 3 до 300 мм у розмаху крил

• імаго: ротові органи - сисний хоботок, утворений максилами; 2 пари перетинчастих крил укриті кутикулярними лусочками; живляться нектаром квітів або не живляться; запилювачі

• личинки (гусінь): гризучі ротові органи, 3 пари грудних ніг та 2—5 пар непочленованих несправжніх черевних ніжок; слинні залози виділяють шовк; фітофаги

• Пердставники : Совка озима Scotia segetum , Білан капустяний (Pieris brassicae), Шовкопряд шовковичний Bombyx mori

75,

Ряд 14. Двокрилі (Diptera) і Ряд 16. Перетинчастокрилі (Hymenoptera відносяться до Відділ з повним метаморфозом (Holometabola)

14: понад 100 тис. видів, в Україні понад 4000 видів

• 0,1-70 мм

• імаго: фасеткові очі та одне-три прості вічка; колючо-сисні або лижучі ротові органи; сегменти грудей повністю злиті; передня пара крил перетинчаста, задня — редукована й видозмінена на дзижчальця - органи рівноваги

• личинка: безнога; у личинок мухи голова цілком редукована, ротові органи перетворені на гачки, позакишкове травлення; у комарів голова розвинена, ротові органи гризучого типу або фільтруючі

• 2 підряди: 1)Довговусі (Nematocera) – мошки , москіти, комарі –кровосисні, комарі-дзвінці,

2) . Коротковусі (Brachycera)- ґедзі,сирфіди, сріблянки,ктирі, Мухи-тахіни (Tachinidae) личинки - паразити інших комах, оводи, справжні мухи, мухи-жигалки,

16: 200 тис. видів, в Україні близько З0 тис, від часток міліметра до 6 см, 2 пари перетинчастих крил, задні менші, ніж передні, й вирізняються жилкуванням, ротові органи гризучо-лижучі чи гризучо-сисні, нижня губа перетворена на хоботок , поділяються на 2 підряди: 1) Сидячочереві (Symphita): у личинок гризучий ротовий апарат, грудні ніжки (рогохвости) або грудні, 6-8 пар несправжніх черевних ніжок, фітофаги, представники :пильщики, рогохвости

2. Стебельчасточереві : личинки безногі; живлення за рахунок комах і павуків хижацтво й паразитизм, інколи — вторинна фітофагія представники : оси-блискітки, Сфекоїдні оси (Sphecidae),сколії, Оси складчастокрилі (Vespidae),Бджола медоносна Apis mellifera , Шершень (Vespa crabro) , Мурашки (Formicidae), Мурашка лісова (Formica rufa