Соціально-правовий захист дітей як загальносвітова суспільна проблема. План.
Міжнародні механізми захисту прав та інтересів дітей.
Права дітей у законодавстві України.
Сучасні механізми соціально-правового захисту дітей.
Органи, служби та спеціальні установи для дітей.
Міжнародні механізми захисту прав та інтересів дітей.
Головними міжнародними документами, що визначають права дітей у на сьогодні є:
Декларація прав дитини від 20 листопада1959 року
Європейська Конвенція про усиновлення дітей (24.04.1967)
Конвенція про права дитини (1989, дата підписання Україною: 21 лютого 1990 р.)
Факультативний протокол до Конвенції про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції і дитячої порнографії 25.05.2000
Мінімальні стандартні правила ООН, що стосуються здійснення правосуддя стосовно неповнолітніх ("Пекінські правила" 29.11.1985)
Керівні принципи ООН для попередження злочинності серед неповнолітніх (Ер-Ріядські керівні принципи) 14.12.1990 р.
Європейська конвенція про здійснення прав дітей (Страсбург, 25 січня 1996 року)
Правила Організації Об’єднаних Націй щодо захисту неповнолітніх, позбавлених волі, від 14 грудня 1990 р.;
Європейська конвенція про визнання та виконання рішень стосовно опіки над дітьми та про поновлення опіки над дітьми (Люксембург, 20 травня 1980 року)
Конвенція про мінімальний вік для прийому на роботу ( конвенція МОП вiд 26.06.1973)
Декларація про соціальні і правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо при передачі дітей на виховання і їхнє усиновлення на національному і міжнародному рівнях Прийнята резолюцією 41/85 Ген. Асамблеї ООН від 03.12.1986
Конвенція Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального розбещення 25.10.2007
Конвенція про заборону та негайні заходи щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці N 182 17.06.99 р.
Декларація прав дитини, прийнята у 1959 році з метою забезпечити дітям щасливе дитинство і користування, для їх власного блага і блага суспільства, правами і свободами, які передбачені Декларацією і закликає батьків, чоловіків і жінок як окремих осіб, а також добровільні організації, місцеву владу і національні уряди до того, щоб вони визнали і намагалися дотримуватися прав дитини шляхом законодавчих та інших заходів. Декларація містить 10 принципів ставлення дорослих до дітей, які мають рекомендованний характер.
Принцип 1. Дитині повинні належати всі зазначені в цій Декларації права. Ці права мають визнаватися за всіма дітьми без будь-яких винятків і без відмінностей чи дискримінацій за ознакою раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового стану, народження або іншої обставини, що стосується самої дитини чи її сім'ї.
Принцип 2. Дитині законом або іншими засобами повинен бути забезпечений спеціальний захист і надані можливості та сприятливі умови, які дозволили б їй розвиватися фізично, розумове, морально, духовно та у соціальному відношенні здоровим і нормальним шляхом і в умовах свободи та гідності. При виданні з цією метою законів головним міркуванням має бути найкраще забезпечення інтересів дитини.
Принцип 3. Дитині має належати від її народження право на ім'я і громадянство.
Принцип 4. Дитина повинна користуватися благами соціального забезпечення. Їй має належати право на здорове зростання і розвиток; з цією метою спеціальні догляд і охорона повинні бути забезпечені як їй, так і її матері, включно з належним допологовим і післяпологовим доглядом. Дитині має належати право на відповідне харчування, житло, розваги і медичне обслуговування.
Принцип 5. Дитині, яка є неповноцінною у фізичному, психічному або соціальному відношенні, повинні забезпечуватися спеціальні режим, освіта і піклування, необхідні з огляду на її особливий стан.
Принцип 6. Дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові і розуміння. Вона повинна, якщо це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і, в усякому разі, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітню дитину не слід, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, розлучати зі своєю матір'ю. На суспільстві і на органах публічної влади повинен лежати обов'язок здійснювати особливе піклування про дітей, що не мають сім'ї, і про дітей, що не мають достатніх засобів для існування. Бажано, щоб багатодітним сім'ям надавалась державна або інша допомога на утримання дітей.
Принцип 7. Дитина має право на здобуття освіти, яка має бути безкоштовною і обов'язковою, в усякому разі на початкових стадіях. Їй має даватися освіта, яка сприяла б її загальному культурному розвиткові і завдяки якій вона могла б на основі рівності можливостей розвинути свої здібності і особисте мислення, а також усвідомлення моральної і соціальної відповідальності, і стати корисним членом суспільства.
Якнайкраще забезпечення інтересів дитини має бути керівним принципом для тих, хто відповідає за її освіту і навчання; ця відповідальність лежить насамперед на її батьках.
Принцип 8. Дитина повинна за всіх обставин бути серед тих, хто першими одержують захист і допомогу.
Принцип 9.Дитина повинна бути захищена від усіх форм недбалого ставлення, жорстокості і експлуатації. Вона не повинна бути об'єктом торгівлі в будь-якій формі. Дитину не слід приймати на роботу до досягнення належного вікового мінімуму; їй ні в якому разі не повинні доручатися чи дозволятися роботи або заняття, які були б шкідливі для її здоров'я чи освіти або перешкоджали її фізичному, розумовому чи моральному розвиткові.
Принцип 10. Дитина має бути захищена від практики, яка може заохочувати расову, релігійну або будь-яку іншу форму дискримінації. Вона повинна виховуватися в дусі взаєморозуміння, терпимості, дружби між народами, миру і загального братерства, а також у повному усвідомленні, що її енергія та здібності мають бути присвячені служінню на користь інших людей. На відміну від попередніх Декларацій, Конвенція про права дитини є обов’язковим документом для виконання державами, що його ратифікували і має механізм контролю.
Згідно Конвенції про права дитини (1989 р.) дитиною є кожна людська істота до досягнення нею 18-річного віку, якщо за законом, застосованим до такої дитини, вона не досягає повноліття. Кожна дитина повинна бути наділена всіма правами без дискримінації. Всі діти без винятку повинні перебувати під захистом держави. Держава має обов'язок захищати дитину від усіх форм дискримінації. У всіх діях щодо дітей першочергова увага повинна приділятися якнайповнішому забезпеченню інтересів дитини. Обов'язок держави - забезпечити здійснення прав дитини, викладених у Конвенції, поважати право батьків та сім'ї на виховання дитини. Дитина має право на життя; обов'язком держави є забезпечити виживання ат розвиток дитини. З моменту народження дитина має право на ім'я та набуття громадянства, а також право знати своїх батьків і право на їхнє піклування. Держава зобов'язана допомогти дитині відновити свою ідентичність, якщо дитина була незаконно її позбавлена.
Права дитини, визнані Конвенцією, можуть бути поділені на п'ять груп згідно з традиційною класифікацією прав людини:
1) Громадянські права. Вони визначені у перших 18 статтях Загальної Декларації прав людини (1948). Серед громадянських прав - право на ім'я і національність (ст.7) і право на самобутність (ст.8) право на життя (ст. 6) і принципи недискримінації (ст.2). Але серед них є також так звані «права порядності», такі як заборона тортур (ст.37), право на захист від фізичного насильства (ст. 19 та 34), від свавільного арешту (ст.37 та 40), право на приватне життя (ст. 16) та ін.
2) Політичні права. До них належить свобода думки (ст,12), свобода вираження (ст.13), свобода зібрань (ст.15), свобода переконань та віросповідання (ст.14), вільний доступ до інформації (ст.17).
3) Економічні права. Стаття 4 визначає, що держави-сторони повинні вживати всіх необхідних правових, адміністративних та інших заходів для реалізації економічних, соціальних і культурних прав. Більш специфічно, поміж іншими речами, це також передбачено і у праві на захист від експлуатації ( ст.32 і 36).
4) Соціальні права. Знову ст.4, а також ст.28 і 29 які визначають право на освіту, ст.24 - право на охорону здоров'я і ст.2б - право на соціальне забезпечення.
5) Культурні права. На додаток до ст.4 у цьому контексті слід згадати ст.31, яка визнає право на відпочинок і дозвілля, залучення до гри та участі у культурному та мистецькому житті.
Традиційно положення Конвенції розподіляють на три Пі (Р's):
Ргоvision - Забезпечення: права, які надають доступ до певних благ і послуг (освіта, охорона здоров'я, догляд..);
Ргоtection - Захист: право бути захищеними від певних дій (погане поводження, експлуатація, насильство...)
Participation - Участь: право діяти за певних обставин і право бути залученими до процесу прийняття рішень.
Європейська Конвенція про здійснення прав дітей підписана державами членами Ради Європи 25.01.1996, в Україні набула чинності з 01.04.2007 р.
Визначено права, зокрема процесуальні, дитини.
Дитина має право бути поінформованою та висловити свою думку під час розгляду справи. Дитина, яка внутрішнім законодавством визнається такою, що має достатній рівень розуміння, під час розгляду судовим органом справи, що стосується її, наділяється правами, використання яких вона може вимагати:
a) отримувати всю відповідну інформацію;
b) отримувати консультацію та мати можливість висловлювати свої думки;
c) бути поінформованою про можливі наслідки реалізації цих думок та про можливі наслідки будь-якого рішення.
У справах, що стосуються дитини, у випадках, коли згідно з внутрішнім законодавством суб’єкти батьківської відповідальності позбавлені можливості представляти дитину в результаті виникнення конфлікту інтересів між ними та дитиною, судовий орган має повноваження призначити спеціального представника дитини в таких справах.
Під час розгляду судовим органом справ, що стосуються дитини, представник, якщо його дії явно не суперечать найвищим інтересам дитини:
a) надає дитині всю відповідну інформацію, якщо згідно з внутрішнім законодавством дитина визнається такою, що має достатній рівень розуміння;
b) надає дитині роз’яснення, якщо внутрішнім законодавством дитина визнається такою, що має достатній рівень розуміння, стосовно можливих наслідків реалізації її думки та стосовно можливих наслідків будь-якої дії представника;
c) з’ясовує думку дитини та доводить її до відома судового органу.
Для досягнення цілей цієї Конвенції утворюється Постійний комітет