2. Права дітей у законодавстві України.
Головними документами, що гарантують захист прав і свобод дитини в Україні є:
Конституція України 1996
Про охорону дитинства (2001)
Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні. 1993
Про освіту. 1991
Про молодіжні та дитячі громадські організації 1999
Про державну допомогу сім'ям з дітьми. 1992 (з 2002)
Про попередження насильства в сім’ї 2002
Про державну соціальну допомогу інвалідам дитинства та дітям-інвалідам.(2001)
Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей. 1995
Про соціальну роботу з дітьми та молоддю.(2001)
Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. (2005)
Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей (2005)
Конституція України закріплює основні права і свободи людини та громадянина, що становлять основу будь-яких інших прав і свобод. Існують різні класифікації прав людини і громадянина, їх поділяють на основні та похідні. Основні права поділяють на: а) фізичні; б) політичні; в) економічні; г) соціальні; д) екологічні: е) культурні; є) особисті та ін. Всі ці права поширюються і на дітей.
До системи соціальних прав і свобод Конституція України відносить, право на соціальний захист (ст. 46); право на житло (ст. 47); право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї (ст. 48); право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування (ст. 49); право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди (ст. 50); свободу шлюбу та рівності прав і обов'язків у шлюбі. та сім'ї (ст. 51); право рівності дітей у своїх правах (ст. 52).
З метою реалізації державної політики щодо захисту прав дітей прийнято Закон України “Про охорону дитинства”, який визначив охорону дитинства загальнонаціональним пріоритетом, активізовано процес законотворення щодо захисту прав дітей, що сприяло розвитку системи надання професійної допомоги дітям та сім'ям з дітьми, багаторазово збільшено розміри допомоги при народженні дитини, допомоги на дітей-інвалідів, дітей, що перебувають під опікою та піклуванням, інших виплат, створено мережу служб та закладів для захисту і підтримки дітей, що знаходяться у складних життєвих обставинах. Починаючи з 1996 року готується щорічна державна доповідь про становище дітей в Україні, яка презентується громадськості та міжнародній спільноті.
Проблемою залишаються процедурні механізми захисту прав дитини. Існуюча система державних інституцій, які працюють в інтересах дітей є дуже розгалуженою, але не скоординованою. Досі відсутні спеціалізовані суди (ювенальна юстиція), відсутній інститут Уповноваженого з прав дитини. Інститут Уповноваженого з прав людини, у свою чергу, не має чітких повноважень щодо захисту прав дитини.
Оцінка ситуації у сфері захисту прав дитини в Україні постійно здійснюється державними структурами. Україна повинна також звітувати перед світовою спільнотою про те, як вона забезпечує права своїх громадян: 15 травня 2003 року наша країна підписала Конвенції ООН про права дитини. Цей міжнародний документ містить всеосяжний комплекс міжнародних правових стандартів щодо захисту і забезпечення належних умов для виховання дітей. Кожна держава, яка підписала цю Конвенцію, зобов’язана підготувати національний звіт щодо становища дітей у своїх країнах, використовуючи однакові індикатори. Крім того, відповідні дані надають недержавні організації національного та регіонального рівнів для того, щоб можна було об’єктивно оцінити виконання прав дитини у конкретній країні.
На сьогодні українське суспільство стурбоване такими негативним тенденціями як:
зменшення кількості дітей в дитячих позашкільних закладах, що приводить до збільшення впливу вулиці;
збільшення кількості дітей, які не вчаться і не працюють;
зубожіння основної маси населення, яке приводить до його розшарування і кріміногенності;
зниження якості соціалізації дітей у зв'язку із збільшенням їх відходу з дитячих дошкільних закладів;
зростання захворювання дітей, збільшення кількості хронічних захворювань;
споживче відношення дорослих до дітей, використання в своїх інтересах;
жорстоке відношення до дітей, приниження їх гідності;
втягування дітей і підлітків в криміногенну сферу і організовану злочинність;
зниження якості заходів і заходів профілактичного характеру.
Основними причинами ситуації, що склалася, є:
загальне зниження рівня життя населення, безробіття одного або обох батьків, виїзди їх до інших країн чи регіонів з метою працевлаштування;
збільшення кількості неблагополучних сімей та розлучень, асоціальна поведінка батьків, ухиляння або відсторонення батьків від виконання своїх обов'язків з виховання дітей, жорстокість і насильство в сім'ях;
недостатнє фінансування навчальних закладів, закладів охорони здоров'я, культури, соціального захисту;
відсутність соціальних стандартів діяльності служб, що працюють з дітьми;
існування застарілої системи опіки та піклування над дітьми;
низька активність територіальної громади у розв'язанні проблем дітей.
З метою покращання ситуації у сфері захисту прав дітей розроблена на виконання Указу Президента України від 11 липня 2005 р. N 1086 "Про першочергові заходи щодо захисту прав дітей" Загальнодержавна програма "Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини на 2006-2016 роки", яка визначила реалізацію державної політики щодо захисту прав дітей одним з основних напрямів діяльності органів виконавчої влади.
Метою Національного плану дій є визначення шляхів урегулювання питань ефективного забезпечення та захисту прав дітей.
Виконання Національного плану дій дасть можливість:
створити систему захисту та збереження здоров'я дітей;
створити умови для повноцінного життя у суспільстві дітей-інвалідів та дітей з вадами фізичного та розумового розвитку здобуття ними освіти, професійної підготовки, забезпечення конкурентоспроможності на ринку праці, працевлаштування;
активізувати процес формування у дітей здорового способу життя забезпечити їх широке залучення до фізичної культури і спорту, поліпшити оздоровлення та відпочинок дітей;
створити систему надання психологічних, соціально-педагогічних соціально-медичних, соціально-економічних, юридичних, інформаційних та інших послуг дітям незалежно від місця проживання;
забезпечити зміцнення матеріально-технічної бази закладів охорони здоров'я і культури, навчальних закладів;
реформувати систему закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;
розробити та впровадити механізм надання соціальної допомоги дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, за принципом "гроші ходять за дитиною";
поширити форму сімейного виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, як пріоритетну;
активізувати процес усиновлення;
здійснювати захист дітей-біженців, дітей трудових мігрантів та інших;
впровадити систему ювенальної юстиції;
здійснювати захист дітей від жорстокого поводження, експлуатації та насильства;
активізувати діяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, громадськості щодо підтримки сімей з дітьми;
пропагувати кращі здобутки національної культури та духовної спадщини, національно-патріотичного виховання дітей, здійснювати виявлення та підтримку обдарованих дітей;
забезпечити широку участь дітей у житті суспільства;
підтримувати громадські організації, діяльність яких спрямована на соціальне становлення та розвиток дітей;
активізувати діяльність територіальної громади стосовно захисту прав дітей;
забезпечити організацію соціальної реклами та широке висвітлення у засобах масової інформації питань соціально-правового захисту дітей, виконання положень Конвенції ООН про права дитини, проблем дітей, які знаходяться у складних життєвих обставинах.