Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Удотова Соціальна статистика.doc
Скачиваний:
85
Добавлен:
22.02.2016
Размер:
4.34 Mб
Скачать

8.2. Показники економічної активності, зайнятості і безробіття

Ситуація на ринку праці оцінюється за допомогою аб­солютних показників, що вимірюються чисельністю різних кате­горій учасників ринку, і за допомогою відносних показників, що визначаються як питомі ваги окремих категорій робочої сили у певній чисельності населення. Відносні показники дають можли­вість виконувати порівняльний аналіз і вивчати розвиток проце­сів на ринку праці в динаміці.

114

Показники економічної активності населення України в 1999 ро­ці, здобуті в результаті вибіркових обстежень, наведено в табл. 8.1.

Таблищ 8.1

Економічна активність населення україни у 1999 році1

Характеристика населення

У середньому зарік

Березень

Червень

Вересень

Грудень

Економічно актив­не населення у віці 15—70 років, тис. осіб

22 747,0

22 570,5

22 729,5

23 002,6

22 685,4

У тому числі: зайняте безробітне

20 148,2 2698,8

19415,8 3154,7

20 240,2 2489,3

20 661,0 2341,6

19 875,9 2809,5

Працездатного віку

21 219,8

21 109,4

21 143,3

21 320,5

21 305,8

Старше за праце­здатний вік

1527,2

1461,1

1586,2

1682,1

1379,6

Економічно неак­тивне населення у віці 15—70 років, тис. осіб

13 782,7

13 959,2

13 800,2

13 527,1

13 844,3

Рівень економічної активності, у %

62,3

61,8

62,2

63,0

62,1

Рівень зайнятості

54,9

53,2

55,4

56,6

54,4

Рівень безробіття

11,9

14,0

11,0

10,2

12,4

Економічна активність населення характеризується рівнем економічної активності еа), що визначається як відношення чисельності економічно активного населення (Sea) до чисельнос­ті всього населення (S). У певних цілях аналогічний показник може бути розрахований не до всього населення, а до населення у віці економічної активності (Sl5_70). У останньому випадку він характеризує рівень економічної активності робочої сили.

" -' .. S., ... .. S.

-•100.

-"і 5-70

115

1 Економічна активність населення України у 1999 році: Стат. збірник. — К.: Держ-комстат України, 2000.

8*1-344

Зайнятість і безробіття населення характеризуються чисельні­стю зайнятих і безробітних. Відносними показниками зайнято­сті і безробіття є рівень зайнятості і рівень безробіття.

Рівень зайнятості економічно активного населення К3 ви­значається як відношення чисельності зайнятого населення S3 до чисельності економічно активного населення 5^:

К =-^--100.

Рівень безробіття економічно активного населення Кб визна­чається відношенням чисельності безробітних S6 до чисельності економічно активного населення S :

100.

к -6 ~

На практиці застосовується ще один показник рівня безробіття — рівень зареєстрованого безробіття. В Україні він розраховується як відношення кількості безробітних громадян, що перебувають на обліку на початок відповідного року в державній службі зай­нятості, до чисельності працездатного населення у працездатно­му віці.

Адитивний зв'язок між чисельністю економічно активного на­селення і чисельностями зайнятого та безробітного населення дає можливість побудувати модель динаміки економічно активного населення, яку можна використати для обчислення будь-якого показника, що входить до її складу за відомих інших показників:

де Теа, Т36 — темпи зростання, відповідно економічно активно­го, зайнятого і безробітного населення; К3 , К* — рівень відпові­дно зайнятості та безробіття в базисному періоді.

Цю саму модель можна застосувати для оцінювання абсолют­них змін рівнів зайнятості (безробіття):

абсолютна зміна рівня зайнятості (безробіття), в

116


де АК,АКбо пунктах.

Для вироблення й здійснення ефективної соціальної політики у сфері зайнятості не достатньо мати загальну інформацію про чисельність і рівні економічно активного населення, зайнятих і безробітних.

З метою всебічного аналізу становища на ринку праці зайня­тість вивчається як у цілому за всім населенням, так і за окреми­ми секторами економіки та видами економічної діяльності, стате­вими та віковими групами, рівнем освіти, соціальним статусом, статусом у зайнятості, професійною приналежністю тощо. Аналіз проводиться по країні в цілому і за регіонами.

Вивчаючи зайнятість за секторами економіки, слід особливо виокремлювати зайнятість у неформальному секторі. У січні 1993 року XV Міжнародна конференція статистиків праці прий­няла Резолюцію щодо статистики зайнятості в неформальному секторі. Згідно з цією Резолюцією неформальним сектором вва­жається сукупність одиниць (суб'єктів) економічної діяльності, які, за визначенням і класифікацією Системи національних рахун­ків, утворюють частину сектору домашніх господарств. У ме­жах цього сектору неформальний сектор економіки складається:

а) з неформальних підприємств, що не залучають найманої праці,

б) з підприємств неформальних роботодавців. Неформальний сектор економіки характеризується звичайно

низьким рівнем організації, низькою капіталомісткістю, невели­кими розмірами. Трудові відносини в таких підприємствах, якщо вони там існують, грунтуються переважно на залученні випадко­вих працівників, родичів і знайомих, а не на договірних засадах, які надають формальні гарантії захисту зайнятості. Підприємни­цька діяльність у неформальному секторі здійснюється окремими особами самостійно або за допомогою членів сім'ї, які їм допома­гають. Можливе також залучення одного чи кількох оплачуваних працівників. Діяльність підприємств неформального сектору здійс­нюється, як правило, у статистично не візуальних місцях: невеликих цехах, будинках, на відкритій місцевості. Ці підприємства практич­но не мають доступу до організованих ринків, кредитних установ, сучасних технологій, професійного навчання та державних служб.

Неформальний сектор визначається незалежно від характеру робочих місць, де відбувається виробнича діяльність, розміру ви­користовуваних основних фондів, тривалості функціонування підприємства, а також від того, чи є для власника підприємства ця діяльність основною або додатковою. Прикладами зайнятості в неформальному секторі є вулична торгівля, пошиття одягу, чи­щення взуття, окремі види ремонту автомобілів і т. ін.

117

Єдиними джерелами інформації про зайнятість населення в не­формальному секторі є обстеження населення з проблем зайнятості. Населення, зайняте в неформальному секторі, складається з усіх осіб, які протягом періоду обстеження були зайняті щонай­менше в одній з виробничих одиниць неформального сектору, незалежно від їхнього статусу зайнятості і від того, чи була дана робота для них основною або додатковою.

Без обліку зайнятості в неформальному секторі неможливо діс­тати повну й об'єктивну інформацію про зайнятість населення та про масштаби безробіття в секторах і галузях економіки

Вивчення зайнятості за видами економічної діяльності ґрунту­ється на використанні національного статистичного Класифіка­тора видів економічної діяльності (КВЕД), розробленого на принципах методології стандартних міжнародних класифікацій. Усі види економічної діяльності, відповідно до КВЕД, поділя­ються на 17 секцій (табл. 8.2), 31 підсекцію, 60 розділів, 222 гру­пи, 503 класи і 727 підкласів.

Таблиця 8.2

СЕКЦІЇ КЛАСИФІКАТОРА ВИДІВ ЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Назва

Сільське господарство, полювання і лісове господарство

Рибне господарство

Видобувна промисловість

Обробна промисловість

Виробництво електроенергії газу і води

Будівництво

Оптова і роздрібна торгівля, торгівля транспортними засобами; пос­луги з ремонту

Готелі і ресторани Транспорт Фінансова діяльність

Операції з нерухомістю, орендою і послуги юридичним особам

Державне управління

Освіта

118

Закінчення табл. 8.1

Код

Назва

N

Охорона здоров'я і соціальна допомога

0

Колективні, суспільні й особисті послуги

Р

Послуги домашньої обслуги

Q

Екстериторіальна діяльність

Поділ економічно активного населення за статусом у зайнято­сті здійснюється на основі відповідної класифікації. Міжнародна класифікація статусу в зайнятості (МКСЗ-93) визначає такі 6 ка­тегорій зайнятого населення:

  • наймані працівники;

  • роботодавці;

  • члени виробничих кооперативів;

  • особи, які працюють за свій рахунок;

  • члени сім'ї, які допомагають;

  • працівники, які не класифікуються за статусом. Найманий працівників — це особа найманої праці, яка уклала

трудовий договір (контракт) із керівником підприємства або усну угоду з окремою особою про умови трудової діяльності і розміри оплати праці.

Роботодавець — особа, яка управляє своїм власним приват­ним (сімейним) підприємством або працює самостійно, але по­стійно використовуючи працю найманих робітників.

Член виробничого кооперативу — особа, яка працює на да­ному підприємстві і є його співвласником.

Особа, яка працює за власний рахунок, — це особа, яка здій­снює самостійну діяльність, що приносить дохід, не використо­вуючи при цьому найманої праці.

Член сім'ї, що допомагає, — це член сім'ї, який працює без оплати на приватному сімейному підприємстві, що ним володіє родич.

Працівник, який не класифікується за статусом, — особа, котра здійснює економічну діяльність, яка не може бути віднесе­на ні до однієї з категорій статусу в зайнятості.

Склад за професійною приналежністю вивчається поділом економічно активного населення за професіями на підставі Кла­сифікатора професій (КП), розробленого з урахуванням Міжна­родної стандартної класифікації занять (МСКЗ-88). В основу роз-

119

робки і створення цих класифікаторів покладено два принципи: вид виконуваної роботи і кваліфікація, яка необхідна для її вико­ нання. За професійною приналежністю (становищем у занятті) серед економічно активного населення виокремлюють такі осно­ вні групи: /

  • законодавці, старші посадові особи і керівники;

  • спеціалісти-професіонали;

  • спеціалісти і допоміжний персонал;

  • конторські службовці;

  • працівники сфери послуг і торговельних підприємств;

  • кваліфіковані працівники сільського господарства, рибного господарства і рибної промисловості, родинних професій;

  • кваліфіковані працівники промисловості та родинних про­ фесій;

  • оператори та складальники промислового устаткування і машин;

  • некваліфіковані працівники;

  • військові сили.

Статус у зайнятості і становище в занятті визначаються для всього економічно активного населення, тобто як для зайнятого, так і для безробітного. Для безробітних осіб, які раніше мали ро­боту, статус у зайнятості визначається за їхньою попередньою зайнятістю.

Розглянуті класифікації за видами економічної діяльності, статусом в зайнятості і професійною приналежністю використо­вують у поєднанні з класифікаціями за статтю, віком, рівнем освіти, місцевістю проживання та ін.

Статистика вивчає зайнятість населення і безробіття як за ста­ном на певний період часу, так і в динаміці, використовуючи при цьому весь арсенал статистичних методів і показників, що харак­теризують динаміку соціальних явищ.

Динаміка зайнятості з урахуванням впливу різниць у складі й рівні зайнятості населення регіонів оцінюється за допомогою ін­дексів змінного, фіксованого складу і структурних зрушень:

де / — індекс змінного складу, що відбиває зміни середнього рівня зайнятості у звітному періоді порівняно з базисним пері-

120

одом по всій сукупності регіонів за рахунок зміни трьох чинни­ків: рівня зайнятості населення різних вікових груп у регіонах, вікової структури населення регіонів і питомої ваги населення регіонів у загальній чисельності населення країни; Ktj — рівень зай­нятості населення /-Ї вікової групи ву-му регіоні; dtj— частка на­селення /-Ї вікової групи в загальній чисельності населення у'-го регіону; dj — частка населенняу-го регіону в населенні країни; k

кількість вікових груп; п — кількість регіонів.

Динаміка зайнятості залежно від змін рівнів зайнятості у регі­онах оцінюється за допомогою індексу фіксованого складу, а за­лежно від структурних змін у населенні — за допомогою двох

індексів структурних зрушень: Ісз — за рахунок зміни структури населення усередині регіонів; Ісз — за рахунок зміни часток на­селення регіонів у загальній чисельності населення країни:

Ic=-

4„=-

j=)

Цей самий метод використовується для аналізу динаміки еко­номічної активності і безробіття населення з урахуванням регіо­нальних розбіжностей.

8.3. СТАТИСТИЧНИЙ АНАЛІЗ БЕЗРОБІТТЯ

Основним джерелом інформації про безробіття є ре­гулярні (із 1999 року — щоквартальні) вибіркові обстеження економічної активності населення. Поточній облік безробітних та осіб, які шукають роботу, ведуть державні служби зайнятості.

Для правильного оцінювання ситуації на ринку праці недоста­тньо мати інформацію про рівні зайнятості і безробіття, необхід­ний глибокий аналіз складу безробітних, причин, що впливають на зростання безробіття, тривалість безробіття та пошуку роботи

і т. ін.

121

Статистика вивчає чисельність і структуру осіб, які звернули­ся до служби зайнятості по допомогу у працевлаштуванні за та­кими категоріями: особи працездатного віку, не зайняті трудовою діяльністю; учні; пенсіонери; особи працездатного віку, які зай­няті трудовою діяльністю, але бажають змінити місце роботи.

Інформація служб зайнятості та матеріали обстеження насе­лення з питань економічної активності дають можливість скласти соціальний портрет безробітного населення: поділ його за стат­тю, віком, рівнем освіти, причинами звільнення, родинним ста­ном, професіями, спеціальностями тощо. Вивчення якісного скла­ду безробітних необхідне для розроблення ефективної політики зайнятості.

Наприклад, дані, наведені в табл. 8.3, свідчать про те, що ос­новними причинами безробіття в Україні у 1999 році були такі:

а) реорганізація або ліквідація діючих виробництв і пов'язане з цими процесами скорочення штатів (38,8 %);

б) звільнення за власним бажанням (26,2 %), за котрим нерід­ ко приховуються не лише незадоволеність змістом і умовами праці, її оплатою, а й зміни у виробництві;

в) складності з працевлаштуванням молоді, яка закінчила на­ вчання в школі, середніх і вищих навчальних закладах (17,5 %).

Залежно від причин виникнення розрізняють такі види без­робіття:

структурне безробіття — зумовлене структурними змі­ нами в економіці, що ведуть до зміни структури загального попиту на робочу силу. Для структурного безробіття характерна наяв­ ність безробітних з одночасним існуванням вільних робочих місць (через професійну та регіональну невідповідність безробітних). Зниження цього виду безробіття можливе за рахунок професійної перепідготовки і посилення міграційних процесів;

кон'юнктурне (циклічне) безробіття — спричинене кон'юн­ ктурними коливаннями в економіці; у періоди спаду активності в економіці воно зростає, у періоди підвищення активності — зни­ жується;

класичне безробіття, або безробіття, зумовлене високим рівнем заробітної плати — викликане звільненням частини ро­ бочої сили без зниження обсягів виробництва з метою підвищен­ ня заробітної плати робітникам, які залишаються;

* сезонне безробіття — пов'язане із зайнятістю на окремих видах робіт лише в певні періоди часу (наприклад, рослинництво в сільському господарстві, полювання, рибальство);

122

Таблиця 8.3

ПОДІЛ БЕЗРОБІТНОГО НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ

ЗА ПРИЧИНАМИ НЕЗАЙНЯТОСТІ, СТАТТЮ

ТА МІСЦЕМ ПРОЖИВАННЯ в 1999 році1

Усього

Міське

Характеристика населення

в середньому

Жінки

Чоловіки

насе-

Сільське

цяррприиа

за рік

лення

rldL-Cj ICri tin

Безробітне населення у ві­ці 15—70 років, тис. осіб

2698,8

1263,3

1435,5

2302,9

395,9

Утому числі за причинами незайнятості, у відсотках до підсумку:

• вивільнене у зв'язку з

реорганізацією, ліквідаці-

єю, конверсію виробницт-

ва, скороченням штатів;

38,8

44,1

34,2

40,3

30,4

• звільнене за власним

26,2

22,8

29,2

26,7

23,2

бажанням;

• демобілізоване з війсь-

кової строкової служби;

3,5

0,0

6,5

2,8

7,2

• непрацевлаштоване піс-

ля закінчення середньої

школи, ПТУ та ВУЗу;

17,5

20,7

14,6

16,5

23,2

• звільнене за станом здо-

ров'я, переходом на інва-

лідність;

1,3

0,9

1,6

1,3

1,2

• звільнене в зв'язку з за-

кінченням строку контра-

кту;

4,6

3,8

5,3

4,4

5,6

• безробітне з інших при-

чини

8,1

7,7

8,6

8,0

9,2

  • технологічне безробіття — наслідок процесів автоматиза­ ції виробництва і впровадження нових технологій, що дозволя­ ють зменшити кількість зайнятих у виробництві;

  • фрикційне безробіття — пов'язане з переходом робітників з однієї роботи на іншу в добровільному порядку або звільненням з ініціативи адміністрації з причин, які не стосуються змін на ви­ робництві або пошуку роботи вперше. Багато економістів вва­ жають, що існування певного рівня фрикційного безробіття є не­ минучим і навіть, якоюсь мірою, бажаним фактом.

Економічна активність населення України у 1999 році: Стат. збірник / Держком-стат України. — К., 2000.

123

Структурні зміни в економіці, за неоднакових можливостей у регіонів щодо надання допомоги населенню у працевлаштуванні, призводять до значної диференціації регіонів за рівнем безробіт­тя. Ступінь цієї диференціації можна оцінити, побудувавши гру­пувальну таблицю. Наприклад, диференціацію регіонів України за рівнем безробіття в 1999 році ілюструє табл. 8.4.

Таблиця 8.4