Поділ домашніх господарств за розміром житлової площі на одну особу та за типом житла (у % до загальної кількість домогосподарств)

Домогосподарства	Усього	У тому числі проживають
		у великих містах	у малих містах	всього	у сільській місцевості
За розміром житлової площі на одну особу, м2
До 7,5	13,5	15,8	13,5	14,8	10,7
7,5—13,65	33.8	38,8	33,9	36,6	27,7
Понад 13,65	52,7	45,4	52,6	48,6	61,6
За типом житла
Окрема квартира	47,8	80,4	49,0	66,3	6,7
Комунальна квартира	1,2	1,5	1,8	1,7	0,3
Індивідуальний будинок	45,8	12,4	42,1	25,7	90,2
Частина індивідуально­го будинку	3,6	3,5	4,8	4,1	2,6
Гуртожиток	1,6	2,2	2,3	2,2	0,2

Житлові умови оцінюються не лише розмірами площі, яка припадає на одну людину, а й показниками ізольованості житла. До таких показників відносять:

а) чисельність і частку домогосподарств, які мешкають у різ­номанітних типах жител (окремих квартирах, комунальних квар­тирах, окремих будинках, у гуртожитку). Ці показники характе­ризують ізольованість жител одних домогосподарств від інших.

¹ Основні соціально-демографічні характеристики домогосподарств України у 2000 році: Стат. бюллетень / Держкомстат України. — К., 2000. — С. 37.

102

В Україні переважна більшість домогосподарств (93,6 %) меш­кають в окремих квартирах або індивідуальних будинках (табл. 7.1.); б) середня кількість жителів на одну кімнату або середня кіль­кість кімнат, яка припадає на одного члена домогосподарства. Цей показник характеризує можливість відокремленості жителів усередині домогосподарства. Розподіл домогосподарств України за складом і кількістю кімнат, що ними займаються, подано в

табл. 7.2.

Таблиця 7.2

Поділ домогосподарств україни за складом та кількістю кімнат, що їх вони займають1 (у % від загальної кількості домогосподарств

відповідного складу)

Кількість кімнат, що їх займає домогосподарство	Усього	У тому числі мають у своєму складі, осіб
		1	2	3	4 і більше
1	15,2	28,9	13,9	13,5	7,9
2	37,1	42,8	42,5	38,6	27,0
3	32,2	20,0	29,6	34.0	41,9
4 і більше	15,5	8,3	14,0	13,9	23,2
Середня кількість кімнат, що при­падають на одного мешканця	0,95	2,12	1,25	0,85	0,67
Середня кількість жителів, які при­падають на одну кімнату	1,05	0,47	0,80	1,18	1,49

У розвинених країнах, де вельми поширене проживання в окре­мих будинках, використовується показник «кількість жителів на одну житлову одиницю» (квартиру або будинок). Цей показ­ник застосовують у разі міжнародних порівнянь житлових умов населення різних країн, що здійснюються в рамках ООН.

Крім узагальнюючих показників статистика для характерис­тики житлових умов населення застосовує аналіз поділів домогос­подарств за різними ознаками:

* за типом житлового помешкання: стандартне, пересувне, мар­ гінальне житло, бездомні;

• за типом розселення: в окремих будинках, окремих кварти­ рах та колективних житлах (комунальні квартири, гуртожитки, будинки для осіб похилого віку та інвалідів, дитячі будинки);

¹ Розраховано автором. Джерело: Основні соцішіьно-демографічні характеристики домо­господарств України у 2000 році: Стат. бюлетень / Держкомстат України. — К., 2000.

103

• за кількістю їх членів і кількістю кімнат у житлі;

• за часом спорудження жител і т. ін.

Коли йдеться про вироблення житлової політики, слід мати інформацію про стан житлового фонду і забезпеченість населен­ня житлом не лише в масштабах усієї держави, а й за регіонами, у міській і сільській місцевості, у великих і малих містах.

Комфортабельність житла є однією з найважливіших ха­рактеристик житлових умов населення. За міжнародними норма­ми комфортабельність досягається розселенням населення в окремих будинках або квартирах, оснащених побутовими та ко­мунальними вигодами, причому кімнат у житлі має бути принай­мні на одну більше, ніж членів сім'ї (домогосподарства). Ство­рення таких умов є перспективною метою житлової політики. У реальних умовах забезпеченості населення житлом про комфо­ртабельність останнього можна судити за кількістю кімнат на од­ного жителя або за середньою кількістю мешканців, що припадає на одну кімнату. Співвідношення житлової та загальної площі житла в разі доволі великої житлової площі також характеризує комфортабельність. Зменшення цього співвідношення зі збере­женням розмірів житлової площі свідчить про те, що в житлах збільшується площа допоміжних помешкань, завдяки чому вони стають зручнішими для проживання.

Ступінь благоустрою житла оцінюється за наявністю в ньому водопроводу, каналізації, центрального опалення, гарячого водопостачання, ванни, туалету, газу й електропостачання. Як узагальнений показник благоустрою житлового фонду викорис­товують питому вагу загальної площі житлового фонду, забезпе­ченого кожним видом благоустрою. Застосовуються також показ­ники кількості населених пунктів, які мають водопровід, кана­лізацію, електропостачання і газопостачання, у тому числі при­родним і зрідженим газом, і частка таких населених пунктів у загальній кількості населених пунктів відповідного виду та розміру.

Статистичний аналіз житлових умов неодмінно передбачає вивчення ринку житла. Основою становлення ринку житла є при­ватна власність на житло, наявність його надлишків і платоспро­можність населення, яка залежить від рівня його доходів і цін на ринку. Проблема власності вирішується за допомогою привати­зації житла. Надлишок житла визначається ступенем забезпече­ності ним населення і обсягами нового житлового будівництва.

Розрізняють первинний і вторинний ринок житла. На пер­винному ринку продаються і купуються тільки-но побудовані

104

квартири й будинки. На вторинному ринку продаються квартири та будинки, котрі вже були заселені.

Статистичні спостереження за змінами на ринку житла дають додаткову можливість оцінювати розшарування населення за рі­внем доходів. Співвідношення рівнів річного доходу різних груп населення та рівнів цін на житло показує, скільки квадратних ме­трів житла можна купити на відповідний дохід, може бути одним із критеріїв глибини диференціації за рівнем доходу. Динаміка цін на житло відбиває певною мірою динаміку формування за­можного прошарку, підняття цін на дорогі квартири свідчить про зростання попиту на них і, отже, про збільшення чисельності за­безпеченого шару.

Диференціацію житлових умов населення можна простежува­ти, вивчаючи зміни географії всередині міського розселення, у процесі якого в певних районах міста концентрується населення певного соціального статусу з відповідним рівнем доходів.

Статистичне вивчення наслідків формування й розвитку ринку житла та його вплив на зміну житлових умов населення полягає в багатоаспектному аналізі диференціації забезпеченості житлом, якості й комфортабельності жител і процесів розселення населен­ня залежно від різних факторів і, насамперед, від рівня доходів.

7.3. ЖИТЛОВО-КОМУНАЛЬНЕ ОБСЛУГОВУВАННЯ НАСЕЛЕННЯ

Показники благоустрою жител характеризують потен­ційно можливі умови життя населення. Для оцінки фактичних побутових умов життя населення необхідно доповнити їхніми показниками споживання житлово-комунальних послуг і їхньої вартості.

Забезпечення нормальних умов життя населення покладено на підприємства житлово-комунального господарства, які утриму­ють і експлуатують житловий фонд, розподільні мережі комуна­льного та побутового водо-, газо- і теплопостачання населенню, комунальну каналізацію та очищення стічних вод, займаються бла­гоустроєм і санітарною очисткою, прибиранням територій і т. д.

Ринок житлово-комунальних послуг характеризується двома групами показників. Першу групу утворюють показники розвитку житлово-комунального господарства та діяльності житлово-кому­нальних підприємств і організацій з надання населенню відповід­них послуг, другу — показники забезпеченості населення жит-

105

лово-комунальними послугами, їх доступності, споживання і витрат на них.

Першу групу становлять показники, які насамперед характе­ризують розвиток і поширеність житлово-комунальної інфра­структури за кожним видом забезпечення. До таких показників належать: кількість населених пунктів, які мають змогу надавати населенню певний вид житлово-комунальних послуг; протяж­ність водопроводів, тепломереж, газових і електромереж; кіль­кість водозабірних вузлів, артезіанських свердловин і насосних станцій; кількість джерел теплопостачання і т. ін. До цієї самої групи відносять показники надання послуг: виробничу потужність водопровідних споруд і кількість води, поданої у водопровідну систему; теплову потужність джерел теплопостачання й обсяг виробленої теплової енергії; об'єм газу, спожитого населенням, тощо. Вартість наданих послуг характеризується чинними тари­фами на них.

Другу групу утворюють, насамперед, окремі показники благо­устрою житлового фонду, за якими можна судити про доступ­ність окремих видів послуг. До таких показників відносять кіль­кість і частку домогосподарств, приєднаних до водогінної мере­жі; кількість і частку домогосподарств, котрі мають центральне опалення й забезпечені гарячим водопостачанням; кількість і частку домогосподарств, обладнаних каналізацією; кількість і частку газифікованих і електрифікованих домогосподарств тощо. У зв'яз­ку з тим, що велика частина домогосподарств не обладнана лічильниками споживання води, тепла і газу, про обсяги спо­живання житлово-комунальних послуг можна судити за даними галузевої звітності комунального господарства, а також за витра­тами домашніх господарств на ці потреби і тарифами на кожний вид послуги.

Характеристика житлових умов буде не повною без оцінки економічних витрат на користування житлом. В умовах ринкової економіки в ці витрати входять не тільки експлуатаційні витрати і витрати на житлово-комунальні послуги, але і витрати на при­дбання або оренду житла.

У соціалістичний період розвитку в країні здійснювалася па-терналістська житлова політика: житло було не товаром, а най­важливішим соціальним благом. Населення забезпечувалося жит­лом, здебільшого, на засадах безкоштовного його розподілу. Спо­руджувалося воно за рахунок держави і коштів підприємств. Квартирна плата покривала лише невелику частку витрат держа­ви на утримання житлового фонду.

106

У розвинених країнах із ринковою економікою здійснюється ліберальна житлова політика, згідно з якою житло розглядається як товар тривалого користування, і на перше місце висувається ринок житла, його стан, фактори, що впливають на його розви­ток. Проте ліберальна політика в цих країнах здійснюється не в чистому вигляді, а населенню надається певна соціальна допомо­га. За умов ринкових відносин здійснюються заходи для регулю­вання квартирної або орендної плати, існують пільгові кредити і субсидії на придбання житла, система матеріальної допомоги з оплати житла, споруджується дешеве муніципальне житло з низь­кою квартирною платою.

У період переходу до ринкової економіки в Україні поступово зростає частка витрат населення на утримання свого житла, зі збереженням дотацій держави і наданням допомоги малозабезпе­ченому населенню у вигляді субсидій на оплату житлово-кому­нальних послуг. Перехід до вільних цін, значно швидше їх зрос­тання порівняно зі зростанням доходів населення, збільшення частки населення у витратах з утримання житла, інфляційні про­цеси призвели до зростання витрат на житло і комунальні послу­ги в бюджеті населення.

Так, за матеріалами обстеження бюджетів домогосподарств України витрати на оплату квартир, комунальних послуг і утри­мання власних будинків у 1985 році становила 2,9 % усіх витрат домашніх господарств. У 1999 році відповідні зросли до 8,6 %'. Частка витрат на житлово-комунальні послуги у всіх платних по­слугах населенню виросла з 20 % у 1985 р. до 52,1% у 1999 році.

Програма обстеження умов життя домогосподарств України передбачає отримання інформації про витрати домогосподарств на купівлю й оренду жител, ремонт і будівництво житла та гос­подарських будівель. Така інформація дозволяє оцінити витрати населення не лише на житлово-комунальні послуги, а й на при­дбання житла та його утримання.

Аналізуючи витрати населення на житлово-комунальні послу­ги, необхідно порівнювати темп зростання цих витрат із темпом зростання грошових доходів населення. Темп зростання грошо­вих доходів населення України в 1998 році у порівняно з 1995 становив 2,15 разів, а темп зростання витрат на житлово-кому­нальні послуги — 2,86 разів. Темп зростання витрат, які випере­джають збільшення доходів, призводить до зниження можливос-

'Статистичний щорічник України за 1999 рік / Держкомстаг України: За ред. О.Г. Осау-ленка. — К.: Техніка, 2000. — С. 437.

107

тей населення щодо задоволення інших потреб і вимагає органі­зації допомоги на утримання житла сім'ям, які цього потребують. Статистичний аналіз питомої ваги витрат на утримання житла в сукупних доходах дозволяє визначити кількість і категорії домо-господарств, котрі потребують підтримки бюджетними коштами. З розвитком ринкових відносин і подальшим підвищенням вар­тості житлово-комунальних послуг може посилитися процес ди­ференціації житлових умов населення. Цей процес піддається кі­лькісному оцінюванню вимірюванням взаємозв'язку між рівнем витрат на житлово-комунальні послуги, забезпеченістю житлом і рівнем доходів. З цією метою доцільно використовувати також методи побудови та аналізу багатовимірних угруповань домогос-подарств за такими ознаками, як рівень забезпеченості житлом, розмір середньодушового грошового доходу, соціально-фахова група економічно активних членів домогосподарства, коефіцієнт сімейного навантаження. Коефіцієнт сімейного навантаження визначається як відношення кількості утриманців до кількості зайнятих членів домашнього господарства.

Контрольні запитання

1. Показники, що характеризують стан і рух житлового фонду.

2. Статистичні оцінки житлових умов населення і комфор­ табельності житла.

3. Які статистичні методи використовуються для вивчення залежності між: забезпеченістю житлом, витратами на нього і доходами населення?

РОЗДІЛ 8

СТАТИСТИКА ЗАЙНЯТОСТІ НАСЕЛЕННЯ ТА УМОВ ПРАЦІ