Кількість зареєстрованих злочинів за окремими видами (тисяч)

Види злочинів	1990	1998	Вага злочинів
Навмисні вбивства та замахи на вбивство	2,8	4,6	20
Зґвалтування і спроби зґвалтування	2,7	1,3	10
Хуліганство	18,8	31,8	5
Грабежі та розбої	20,2	27,4	20
Крадіжки	129,9	184,8	10

Розрахунок індексу тяжкості злочинів за цими даними свід­чить, що тяжкість злочинів збільшилася на 41%:

₌ 4,6 • 20 +1,3 ■ 10 + 31,8 ■ 5 + 27,4 -20 + 184,8 • 10 __ ^{т 3} " 2,8 • 20 + 2,7 ■ 10 +18,8 • 5 + 20,2 -20 + 129,9 • 10 ~ ' '

Використовуючи даний індекс, можна порівнювати між собою за ступенем тяжкості злочинів не лише різні періоди часу, а й рі­зні регіони. Даний показник може свідчити не тільки про резуль­тати, а й про якість правоохоронної діяльності. Якщо за приблиз­но однакової кількості врахованих злочинів у порівнюваних регі­онах в одному із них індекс вищий, ніж в іншому, то це свідчить

176

12 1-344

177

або про те, що в цьому регіоні реальна злочинність простежуєть­ся в більш тяжких формах, або ведеться облік в основному тяж­ких форм злочинності.

Аналогічна форма індексу може бути використана для розра­хунку індексу судимості. Під час розрахунку індексу судимості за ваги, як і в разі розрахунку індексу тяжкості злочинів, можна брати максимальні строки позбавлення волі, зазначені в Кримі­нальному кодексі, або реально призначені судом міри покарання. Міри покарання, що не пов'язані з позбавленням волі, перерахо­вують у роки позбавлення волі, виходячи з таких норм: одному дню позбавлення волі відповідають: один день арешту, два дні обмеження свободи, три дні виправних робіт, вісім годин обов'яз­кових робіт. Штраф та інші міри покарання, для яких не визначе­ний порядок перерахунку, умовно прирівнюються до якогось не­великого строку позбавлення волі. Головна вимога полягає в то­му, щоб цей строк не змінювався у процесі порівняльного аналізу і не порушував порівнянності показників.

10.3. ВИВЧЕННЯ ВЗАЄМОЗВ'ЯЗКИ В ПРАВОПОРУШЕНЬ З ІНШИМИ СОЦІАЛЬНИМИ ЯВИЩАМИ

Статистичний аналіз правопорушень у відриві від еко­номічних і соціальних процесів, що відбуваються в суспільстві, дає лише кількісні характеристики цих соціальних явищ і їх змін у часі та просторі. Більш глибокий аналіз, що дозволяє виявити й оцінити зв'язки та залежності негативних явищ від стану суспі­льства, можливий тільки під час вивчення правопорушень з ура­хуванням соціальних, економічних, політичних і культурних ха­рактеристик окремих регіонів і країни в цілому. Соціальна харак­теристика регіону охоплює дані про населення і типи поселень.

Аналізуючи правопорушення, виокремлюють такі групи насе­лення:

• за статтю — зі статтю пов'язані різні соціальні функції лю­ дей, що визначають особливості їхнього соціального стану та по­ ведінки. Наприклад, жінки відрізняються меншою насильниць­ кою кримінальною активністю, і в населених пунктах із перева­ гою населення жіночої статі, як правило, менше буває насильни­ цьких злочинів;

• за віком — кожному віку притаманні свої форми злочинної поведінки. Для неповнолітніх характерні вчинення крадіжок, ху­ ліганських учинків, грабежів, розбоїв, зґвалтувань. Особи, старші

178

_І

за 50 років, більше чинять економічних і посадових злочинів. Аналізуючи правопорушення, звичайно виокремлюють такі групи населення за віком: 14—15, 16—17, 18—24, 25—29, 30—49 ро­ків, 50 років і більше; за національністю і віросповіданням. У кож­ній нації і народності є свої звичаї і традиції, у тому числі сфо­рмовані і під впливом певної релігії. У рамках цих звичаїв і тра­дицій більша частина людей відповідної національності і віро­сповідання поводиться таким чином, щоб їхня поведінка не була засуджена близькими їм людьми і не призвела до вигнання з від­повідного середовища. Форми злочинної поведінки бувають та­кож пов'язані з негативними явищами незлочинного характеру, що поширені в тому чи іншому національному або релігійному середовищі. Там, де поширене пияцтво або наркоманія, частіше відбуваються насильницькі злочини заради негайного одержання коштів для придбання алкогольних напоїв чи наркотиків;

• за родинним станом (одинаки, повні і неповні сім'ї з різними родинними зв'язками і чисельністю членів сім'ї). У цьому ас­ пекті має значення кількість неповнолітніх, у тому числі, які проживають у неповних і батьківських сім'ях або в сім'ях, що об'єднують три покоління (прародичів, батьків і дітей). В остан­ ніх сім'ях краще організований контроль поведінки молодшого покоління;

• за рівнем освіти — освітній рівень визначає не стільки са­ мий злочинний характер поведінки, скільки його форми. Для злочинців із високим рівнем освіти більш характерні економічні або посадові злочини, а також підбурювання інших осіб до вчи­ нення карних злочинів стосовно ворогів, конкурентів і т. ін.

За типами поселень використовуються такі угруповання пра­вопорушень і правопорушників:

179

• за міськими і сільськими поселеннями; за розмірами населе­ них пунктів. Поселення групуються за чисельністю населення і розрізняються: селища міського типу (до 10 тис), малі міста (10—50 тис), середні (50—100 тис), великі (100—500 тис), дуже великі (500 тис. — 1 млн) і особливо великі (понад 1 млн). Сіль­ ські поселення — відповідно на малі, середні і більші:

• за адміністративними критеріями — столиця, обласний, ра­ йонний центр, міста республіканського, обласного і районного підпорядкування і т. ін.;

• за часом і темпами розвитку поселень (нові і давні населені пункти, із швидким і поступовим розвитком або безперспективні населені пункти), оскільки там по-різному розвиваються соціаль­ но-економічні процеси, що впливають на кримінальну обстановку;

12*1-344

• за функціональною ознакою — багатофункціональні міста, промислові, транспортні, наукові, оздоровчі центри, портові міс­ та. Розрізняють також поселення з моно- і поліструктурою під­ приємств і організацій. У поселеннях із моноструктурою (шах­ тарські поселення і т.ін.) більш однорідний склад населення й умови, у яких воно перебуває. У них, як правило, більш однорід­ на і злочинність.

Соціально-економічні характеристики регіону, які варто вра­ховувати під час вивчення злочинності:

• соціально-фаховий склад населення; структура населення за рівнем доходу і споживання з урахуванням джерел доходів і ха­ рактеру витрат; наявність бездомних осіб і осіб, які не мають по­ стійних джерела доходів;

• специфіка формування і використання робочої сили: власне відтворення, маятникова міграція, сезонні робітники, розміри прихованого і зареєстрованого безробіття;

• структура підприємств і організацій різних форм власності, організаційно-правових форм і різної спеціалізації; соціальний захист найнеобхідніших потреб населення, важливих для його виживання і відтворення.

Соціально-політична характеристика регіону також впливає на стан правопорядку. Під час вивчення правопорушень слід ура­ховувати такі моменти:

• наскільки різко відрізняються інтереси різних груп населення, якими засобами ці різниці усуваються (наприклад, загострення протиріч між багатими і незаможними може виражатися й у формі масових безладь, і у вимаганнях, і у формі пограбувань і розбоїв);

• як формуються органи влади, чи не порушуються при цьому виборчі права;

• як органи влади забезпечують задоволення різних політич­ них інтересів;

• які політичні партії і суспільні рухи функціонують і як вони взаємодіють один з одним і органами влади.

Вплив цих моментів на правопорушення очевидний. їх нега­тивний стан може призвести до вчинення державних злочинів, до тероризму й інших протиправних діянь. У разі загострення між­національних конфліктів можуть виникнути збройні сутички, що, у свою чергу, створюють умови для різкого зростання різного роду злочинів.

Не можна не враховувати під час вивчення правопорушень і соціально-культурної характеристики регіону, у тому числі й со­ціально-правову характеристику. Тут особливе значення мають

180

звичаї, традиції, стереотипи поведінки, узвичаєні засоби вирі­шення проблемних і конфліктних ситуацій, особливості потреб та інтересів населення. Важливу роль має чисельність і структура державних, суспільних і інших організацій (приватних охорон­них і детективних служб, відомчих служб безпеки і т. ін.), покли­каних боротися зі злочинністю, і їх взаємне співробітництво з населенням.

Зіставлення часових і просторових рядів показників загально­го рівня правопорушень або їх окремих видів із відповідними ря­дами показників економічного, демографічного і соціального розвитку країни та її регіонів дає можливість виявити й оцінити вплив соціально-економічного розвитку на рівень правопору­шень. Наприклад, у четвертому огляді ООН про тенденції зло­чинності за даними 1990 року наводяться дані про зв'язок убивств з індексом людського розвитку (табл. 10.3).

Таблиця 10.3

ВЗАЄМОЗВ'ЯЗОК УБИВСТВ ІЗ РІВНЕМ РОЗВИТКУ КРАЇН¹

Показник розвитку	Кількість убивств на 100 тис. населення
Індекс людського розвитку * низький рівень • середній рівень • високий рівень	20,59 8,89 4,58
Рівень доходів на душу населення • низький рівень » середній рівень * високий рівень	11,79 10,48 4,24
Рівень розвитку країн • країни, що розвиваються * розвинені країни	9,94 4,52

Наведені дані міжнародної статистики підтверджують давно встановлену тенденцію: рівень вбивств і насильства значно ви­щий у бідних країнах і країнах, що розвиваються, оскільки боро­тьба за існування і виживання знижує цінність людського життя.

Коефіцієнт вбивств у країнах із низьким рівнем розвитку люд­ських ресурсів у 4,5 раза вищий, ніж у країнах із високим рівнем

¹ Results of the Fourth United Nations Survey of Crime Trends and Operations of Crimi­nal Justice Systems / Interim, report prepared by the Secretariat. A/CONF. 169/15. — 1994. — 20 Dec — P. 12.

181"

людського розвитку. У розвинених країнах, як правило, високий рівень корисливих правопорушень. В Україні в період із 1985 по 1999 рік при загальному зростанні кількості зареєстрованих зло­чинів у 2,24 раза кількість корисливих злочинів зросла в 3,46 ра-за, а їх частка в загальній кількості злочинів збільшилася з 41,8 до 64,7%.' Саме в ці роки зростала диференціація населення за рівнем доходу, досягнувши до 1996 року співвідношення 1:5,4 (середньодушовий дохід 10 % найбіднішого населення до серед-ньодушового доходу 10% найбагатшого населення). Цей соціаль­но-економічний фактор значною мірою впливає на криміногенну ситуацію, що було доведено численними дослідженнями. Платон із метою попередження злочинів прямо пропонував установити розрив між бідністю і багатством у межах 1:4 . Ці положення реа­лізуються в багатьох цивілізованих країнах. Соціально небезпеч­ним і найбільш криміногенним вважається відношення 1:10.

Таке зіставлення інформації про правопорушення можливе щодо різних показників соціально-економічного розвитку.

10.4. СТАТИСТИЧНА ОЦІНКА ЛАТЕНТНОСТІ ЗЛОЧИННОСТІ

Як уже неодноразово підкреслювалося в попередніх па­раграфах, статистика вивчає зареєстровані злочини. Водночас з різних причин не всі злочини стають відомими правоохоронним органам і не всі вони реєструються, тобто злочинність має латент­ність (прихованість). Латентна частина злочинності складається з потайних злочинів і злочинів, які приховуються.

Потайна частина злочинності утворюється за рахунок злочи­нів, що учинені, але про які не стало відомо правоохоронним ор­ганам. Це відбувається з різних причин: а) потерпілі або інші особи, яким стало відомо про учинені злочини, не повідомляють про них до правоохоронних органів; б) ретельне маскування зло­чинів самими злочинцями, надання злочинам видимості легаль­ної, тобто відповідної правовим нормам, діяльності. Навіть убив­ства іноді маскуються під самогубства.

Частина злочинності, що приховується, включає злочини, які сталі відомі правоохоронним органам, але з різних причин не знайшли відображення в обліку злочинності. Засоби приховуван-

'Розраховано за даними: Статистичний щорічник України за 1999 рік / ДержкомстатУкраїни. - К.: Техніка, 2000. — С. 531.

Д/ю/яон. Законьї / Соч. в 3 т. — М, 1972,— Т.З, ч. 2. — С.219. • -

182

ня частини злочинів можуть бути різні: а) не розгляд правоохо­ронними органами окремих заяв про злочини; б) неправильна оцінка окремих злочинних діянь як незлочинних; в) не оформлен­ня картки первинного обліку злочину і т. ін.

Масштаби і характеристики латентної частини злочинності залежать від комплексу причин, серед яких важливу роль відіграє професійна майстерність тих, хто бореться зі злочинністю, і сту­пінь довіри населення правоохоронним органам.

Під час статистичного вивчення злочинності завжди має ста­витися завдання: оцінити ступінь латентності злочинності, оскі­льки без обліку латентності не можна дістати об'єктивну харак­теристику реального стану злочинності у країні або регіоні. На­приклад, у разі зміни рівня злочинності треба оцінювати, як змі­нилася при цьому її латентність і як ці зміни вплинули на загаль­ний рівень злочинності. Зменшення (збільшення) рівня зареєст­рованої злочинності може відбутися за рахунок зниження (росту) злочинності і за рахунок підвищення (зниження) рівня її латент­ності. Аналізуючи регіональні різниці злочинності, також варто встановлювати, чи не пов'язані ці різниці з різним ступенем ла­тентності злочинності в регіонах. Більш високий рівень злочин­ності в одних регіонах порівняно з іншими може пояснюватися не тільки більш активною злочинною діяльністю, а й більш рете­льним виявленням і реєстрацією злочинів, тоді як в інших регіо­нах відбувається їх приховування.

Аналізуючи якісні характеристики злочинності, також варто враховувати, що, наприклад, неорганізована загальнокарна зло­чинність, особливо пов'язана з пияцтвом, виявляється більш по­вно, ніж продумана, старанно спланована організована економіч­на злочинність. Тому про фактичні тенденції економічної зло­чинності на основі тільки зареєстрованих даних у правоохорон­них органах і без урахування її латентності судити не можна.

Прямих методів вимірювання ступеня латентності не існує. Водночас комплексне використання на практиці ряду методич­них прийомів дає можливість судити про ступінь поширеності відповідної злочинності з урахуванням її латентності. До таких прийомів відносять:

1) порівняльний аналіз статистичних показників, що ха­рактеризують різну тяжкість одного виду злочинів. Напри­клад, нагромаджені за десятки років дані бюро судово-медичних експертиз свідчать, що на одну особу, яка одержала тяжкі тілесні ушкодження, припадає до двох і більше осіб із менш тяжкими тілесними ушкодженнями і від 13 до 22 — із легкими ушкоджен-

183

нями, а кількість осіб із тяжкими тілесними ушкодженнями зав­жди перевищує кількість осіб з ознаками насильницької смерті, у тому числі й у результаті вбивств. Фактично всі злочини проти життя і здоров'я людини являють собою певну піраміду, вершина якої — убивства, а основа — легкі тілесні ушкодження без роз­ладу здоров'я. Між ними перебувають легкі тілесні ушкодження з розладом здоров'я, менш тяжкі і тяжкі тілесні ушкодження. Та­кі співвідношення злочинів одного виду, але різного ступеня тяж­кості характерні і для інших видів злочинів. Ці співвідношення під час оцінювання латентності злочинності використовуються як еталон, з яким порівнюють фактичні співвідношення зареєст­рованих злочинів. Якщо в разі аналізу виявляється, що серед за­реєстрованих злочинів якогось виду переважають злочини більш важких форм, то можна говорити про наявність латентності дано­го виду злочинів. Ступінь латентності тоді оцінюється відхилен­нями фактичних співвідношень зареєстрованих злочинів від ета­лонних співвідношень;

2) зіставлення статистичних даних про карні злочини, адміністративні та дисциплінарні правопорушення. При цьо­му аналізуються у взаємозв'язку матеріали правоохоронних, су­дових, контролюючих і різних правозахисних органів. Отже, як­що серед зареєстрованих злочинів зменшується кількість фактів ображень і наклепів, а за даними судової статистики, росте число розглянутих і задоволених позовів про захист честі і гідності громадян, то цілком очевидне поширення цього виду злочинів, але громадяни віддають перевагу не звертанню до кримінально-правових засобів захисту своїх інтересів. Якщо за даними суспі­льства споживачів число фактів обману покупців збільшується, але не знаходить відбиття у статистиці зареєстрованих злочинів, то слід зробити висновок про високу латентність цього виду зло­чинів і необхідно здійснювати додаткове дослідження причин зростання латентності;

3) порівняння кількості потерпілих і понесеного ними зби­тку в результаті зареєстрованих злочинів з аналогічною інфо­рмацією, отриманою в результаті опитування або вибіркового обстеження населення за спеціальними анкетами. Анкети, як правило, містять кілька питань такого характеру: «Чи були Ви

протягом 19 року потерпілим від злочину? Якщо так, те від

якого саме і як Ви вчинили? », «Якщо Ви не повідомили про зло­чин правоохоронним органам, то чому Ви так вчинили?», «Якщо Ви повідомили правоохоронні органи про злочин, яка була реак­ція від них? ». До кожного запитання дається цілий перелік мож-

184

ливих відповідей. Інформація, отримана в результаті аналізу від­повідей на запитання анкети, дає більш чітке уявлення про латен­тність та її причини і дозволяє обчислювати коефіцієнт віктимно-сті за результатами обстежень. Коефіцієнт віктимності являє со­бою відношення кількості потерпілих від злочинів до загальної чисельності населення, що взяло участь в опитуванні.

4) зіставлення даних про зареєстровані злочини з інформа­цією про заяви, скарги, повідомлення про злочини, що надхо­дять до правоохоронних органів, органів виконавчої і законодав­чої влади, до засобів масової інформації та інших організацій. Під час вивчення латентності необхідно також враховувати мате­ріали прокурорських і відомчих перевірок, у ході яких виявляєть­ся певна частина незареєстрованих злочинів минулих років і взя­тих на облік за матеріалами перевірок. Відношення кількості зло­чинів минулих років, які було взято на облік за матеріалами пе­ревірок, до кількості зареєстрованих злочинів у поточному році характеризують ту частину рівня латентності злочинності, що утворюється через приховання злочинів.

Зазначені методичні прийоми дозволяють одержати лише оцінну характеристику латентності загальної або певного виду злочин­ності, що утворюється в результаті недовіри населення до право­охоронних органів і в результаті «боротьби» останніх із части­ною злочинів «статистичними методами». Проте, ця оцінка латен­тності злочинності обов'язково має враховуватися під час вив­чення динаміки і регіональних різниць рівня злочинності.

10.5. СТАТИСТИЧНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ РОБОТИ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ

З метою охорони суспільного порядку та боротьби з пра­вопорушеннями кожне суспільство створює і утримує правоохо­ронні органи, стан яких і робота із забезпечення безпеки насе­лення від зазіхань на його права описуються певними статистич­ними показниками.

Стан правоохоронних органів характеризується комплексом показників, що містить у собі показники загальної чисельності працівників правоохоронних органів і частки цих працівників у зайнятому населенні країни або регіону; показники вікової, освіт­ньої (у тому числі фахової освіти), професійної структури пра­цівників і стажу їх роботи у правоохоронних органах; показники чисельності працівників правоохоронних органів, що припадає на

185

певну чисельність населення; показники доступності населенню послуг правоохоронних органів. Показники доступності населен­ню послуг правоохоронних органів вимірюються витратами часу на повідомлення до найближчого правоохоронного органу про вчинене правопорушення; на прибуття працівника правоохорон­ного органу до місця правопорушення.

Ефективність роботи правоохоронних органів у цілому харак­теризується абсолютними і відносними показниками загального стану правопорядку у країні або регіоні. Крім того, існують показ­ники, що дозволяють оцінити діяльність окремих правоохорон­них органів. Так, ефективність роботи органів внутрішніх справ може оцінюватися рівнем виявлення правопорушень і відповідні­стю кількості зареєстрованих правопорушень дійсному стану справ; рівнем розкриття злочинів.

Підтримка суспільного порядку і боротьба з правопорушен­нями починається з виявлення правопорушень і їх реєстрації. Ви­явлення правопорушень здійснюється в результаті проведення правоохоронними органами спеціальних заходів і на підставі за­яв, повідомлень або іншої інформації про правопорушення, що надходять до правоохоронних органів від населення й організа­цій. Перша частина виявлення правопорушень вирішується за рахунок професіоналізму та інших можливостей правоохоронних органів, друга частина — об'єктивністю обліку заяв і повідом­лень про правопорушення. Необ'єктивність обліку призводить до збільшення латентності злочинності за рахунок правоохоронних органів.

Відношення числа зареєстрованих злочинів до рівня зло­чинності з обліком її латентності за рахунок правоохоронних органів характеризує рівень відповідності злочинності, що реєструється, кримінальним реаліям.

Наступний важливий показник роботи правоохоронних орга­нів — коефіцієнт розкриття злочинів. Він являє собою відно­шення кількості розкритих злочинних діянь із кількості зареєст­рованих у звітному періоді до загального числа усіх зареєстрова­них злочинів у тому самому періоді. У практиці роботи право­охоронних органів використовується й інше поняття коефіцієнта розкривання — відношення кількості розкритих злочинів за пері­од до кількості злочинів, що розслідувалися в даному періоді.

Показники рівня злочинності у країні і її розкривання є визна­чальними під час оцінювання діяльності правоохоронних органів. Оскільки між рівнем врахованої злочинності і розкриттям злочи­нів існує сильний зворотний кореляційний зв'язок, то неповнота і

необ'єктивність одного показника істотно впливає і на об'єктив­ність іншого показника. Цього факту не можна не враховувати під час вивчення рівня злочинності, оскільки і реєстрація злочи­нів, і боротьба з ними здійснюються правоохоронними органами, що в окремих випадках призводить до їх прагнення поліпшити реальну картину за рахунок певної корекції обліку. Певними ма­ніпуляціями з обліком можна «уповільнити» або «знизити» тем­пи росту злочинності і домогтися росту її розкривання, якщо, приміром, не реєструвати злочини, що явно не будуть розкриті або розкриття яких потребує значних зусиль, і активно реєстру­вати незначні й очевидні злочини, для яких не потрібно значних зусиль під час розслідування. Такі маніпуляції зрештою підрива­ють довіру населення до правоохоронних органів, що зменшує надходження до них інформації про злочини (росте рівень латен­тності злочинності), і, отже, призводить до удаваного поліпшення показників результативності боротьби зі злочинністю.

Контрольні запитання

1. Завдання вивчення і джерела інформації про суспільнийпорядок.

2. Типологічні групування, які використовуються при вивченні злочинності.

3. Система показників, які характеризують правопорушен­ ня і правопорушників.

4. Показник ступеня суспільної небезпеки правопорушень, ме­ тодика його розрахунку.

5. Методи вивчення взаємозв 'язків правопорушень з іншими соціальними явищами

6. Статистичні характеристики роботи правоохоронних органів.

186

_IV

СТАТИСТИКА РІВНЯ ЖИТТЯ НАСЕЛЕННЯ

РОЗДІЛ 11

ДОХОДИ НАСЕЛЕННЯ

11.1. ВИДИ І СКЛАД ДОХОДІВ

Рівень життя населення у вирішальному ступені обу­мовлений доходами домашніх господарств. Доходи, тобто ресур­си в грошовому і натуральному виразі, які можуть бути викорис­тані на задоволення особистих потреб, податкові й інші обов'яз­кові і добровільні платежі, а також заощадження, становлять ос­нову матеріального добробуту населення. Саме доходи є еконо-" мічною основою задоволення населенням практично усіх своїх потреб.

Завдання соціальної статистики під час вивчення доходів по­лягає в одержанні кількісних характеристик загального обсягу доходів населення, їх структури, розподілу між окремими група­ми населення і за основними напрямками їх використання. Ста­тистика вивчає склад і реальний зміст доходів, джерела їх одер­жання і на що вони використовуються. Особлива увага приділя­ється вивченню розподілу доходів між різними соціальними гру­пами населення.

У новій Системі національних рахунків (СНР) ООН 1993 року поняття доходу ґрунтується на концепції, запропонованій англій­ським економістом Дж. Хіксом. За цією концепцією, дохід визна­чається як максимальна сума, яка може бути витрачена на спо­живання протягом деякого періоду за умови, що власний капітал домашнього господарства за цей період не зміниться. Іншими сло­вами, показники доходів показують, скільки домогосподарства мо­жуть витратити на споживання, не стаючи при цьому біднішими.

Виходячи з цієї концепції, розрізняють такі види доходів, що відбивають різноманітні етапи процесу утворення і розподілу до­ходів: первинні доходи; доходи, що є у розпорядженні (наявні доходи); скориговані наявні доходи. Специфічною особливістю показників доходів є те, що вони одночасно відбивають економіч-

188

ні та соціальні процеси і явища. У зв'язку з цим у статистичній практиці використовуються різні за способами обчислення показ­ники доходів.

Вивчаючи доходи на макроекономічному рівні, використову­ють показники доходів, що обчислюються в СНР.

Первинні доходи домашніх господарств Д_п — це доходи, які отримані домашніми господарствами в результаті первинного розподілу доходів. Вони містять у собі оплату праці за виконану за наймом роботу, інші змішані доходи, а також чисті доходи від власності й прибуток від житлових послуг, що надаються влас­ником житла для власного споживання.

Чисті доходи від власності визначаються як різниця між су­мою доходу, отриманого від власності, і сумою витрат на неї.

Валовий наявний дохід домашніх господарств Д_р являє со­бою суму доходів Д_п, отриманих домашніми господарствами в результаті первинного розподілу (первинний дохід домашніх го­сподарств), а також тих, які є результатом: перерозподілу доходів у грошовій формі — поточних трансфертів Т_д:

Д_Р=Д_п+т_д.

Трансферт — операція, при якій товари, послуги або кошти даються в односторонньому порядку, без одержання натомість якогось еквівалента. До поточних трансфертів, які додаються до первинного доходу при визначенні наявного доходу, належать виплати соціального характеру (пенсії, стипендії, різні допомоги і т.ін.), страхові премії і відшкодування та ін. Трансферти, випла­чувані домашніми господарствами у вигляді податків, штрафів, пені, відрахувань на соціальне страхування тощо, віднімаються від первинного доходу.

Трансферти можуть даватися домашнім господарствам не тільки в грошовій, але й у натуральній формі у вигляді товарів або безкоштовних послуг. Це так звані соціальні трансферти в натурі Т„. Якщо вартість цих трансфертів у грошовому виразі додати до наявного доходу, то утвориться валовий скоригова-ний наявний дохід домашніх господарств:

.: д_рс=д_р+т_п.

Валовий наявний дохід і валовий наявний скоригований дохід обчислюються в поточних цінах. Для аналізу динаміки доходів в умовах зміни споживчих цін здійснюється їх перерахунок у порів­нянних цінах.

189

На початковому етапі використання наявного доходу домаш­ніх господарств поділяється на витрати на кінцеве споживання і на валове заощадження домашніх господарств. У світовій прак­тиці широко використовується макроекономічний показник — норма заощадження по сектору домашніх господарств, обчис­лювана як відношення суми заощаджень до валового наявного доходу. Вивчення факторів, що впливають на норму заощаджен­ня, є важливим завданням статистики і становить практичний ін­терес під час розробки інвестиційної політики.

Вивчення доходів на макроекономічному рівні дає загальне уявлення про доходи населення, але цих даних не достатньо для всебічного аналізу рівня життя людей, на яке суттєво впливає рі­вень їх матеріального забезпечення.

Розподіл доходів у суспільстві відбувається під впливом без­лічі факторів, сукупна дія яких призводить до нерівномірного роз­поділу доходів між членами суспільства, у результаті для пом'як­шення цієї нерівності будь-яка держава виробляє і реалізує механіз­ми соціального захисту менш забезпечених верств населення.

Для розробки ефективних заходів соціальної політики й адрес­ної допомоги малозабезпеченим верствам населення необхідно мати інформацію про реальний розподіл доходів у суспільстві. Надходження такої інформації забезпечує статистика за допомо­гою диференційованого підходу до вимірювання рівня доходів за окремими групами населення і домашніх господарств, які мають різні соціально-демографічні характеристики та умови життя. Це завдання соціальна статистика вирішує за допомогою вибіркових обстежень умов життя домашніх господарств.

Мета цих обстежень така:

а) одержання даних про розподіл населення за рівнем матеріа­ льного добробуту; про рівень споживання, грошових витрат і умови життя різноманітних соціально-економічних груп населення;

б) одержання вагових показників для розрахунку індексів споживчих цін;

в) забезпечення інформацією для упорядкування рахунків сек­ тору домашніх господарств у системі національних рахунків.

З 1999 року такі обстеження в Україні проводяться щокварталу.

Основним показником матеріальної забезпеченості домашньо­го господарства є його загальний (сукупний) дохід, який утворю­ється за рахунок доходів різних видів, одержуваних членами до-могосподарства.

Загальний дохід домашнього господарства містить у собі грошові доходи з усіх джерел надходження; вартість спожитої

190

продукції, отриманої з особистого підсобного господарства (за відрахуванням матеріальних затрат на її виробництво) і в поряд­ку самозаготівель; вартість грошової допомоги та подарованих родичами й іншими особами продуктів харчування, алкогольних напоїв і тютюнових виробів; суму пільг і субсидій на відшкоду­вання витрат на оплату житлово-комунальних послуг, на прид­бання скрапленого газу, твердого і рідкого палива; сума пільг на оплату санаторно-курортних путівок, послуг міжміського транс­порту та зв'язку.

Грошові доходи як складова частина загального доходу до­машнього господарства складаються із суми грошових та натура­льних надходжень (у грошовій оцінці), отриманих членами домо-господарства у вигляді оплати праці (за винятком прибуткового податку та обов'язкових відрахувань); доходів від підприємниць­кої діяльності та самозайнятості; доходів від власності у вигляді процентів, дивідендів, продажу акцій та інших цінних паперів; надходжень від продажу нерухомості, особистого і домашнього майна, худоби, продукції особистого підсобного господарства і продуктів, отриманих в порядку самозаготівель; соціальних до­помог, пенсій, стипендій, грошових допомог від родичів та інших осіб; інших грошових доходів.

Крім грошових і загальних доходів під час вибіркового обсте­ження умов життя домогосподарств розраховуються сукупні ре­сурси домогосподарства, до складу яких включаються суми за­гальних доходів, використаних заощаджень, приросту в обстежу­ваному періоді позик, кредитів і боргів, узятих домогосподарст-вом, а також сума повернутих домогосподарству боргів. Цей по­казник відображає потенційні ресурси домогосподарства, отри­мані в обстежуваному періоді незалежно від джерел їх надхо­дження.

Доходи домашніх господарств обчислюються в грошовому еквіваленті. Доходи, що отримані домогосподарствами у вигляді натуральних продуктів і послуг, розраховуються за кожним ви­дом продукту (послуги) у цінах його продажу. Серйозна пробле­ма постає з обліком у складі сукупного доходу домашніх госпо­дарств безкоштовних соціальних трансфертів у натурі (у сфері освіти, медичного обслуговування, соціальних послуг і т. ін.), що враховуються в СНР під час розрахунку скоригованого наявного доходу домашніх господарств. Ця проблема пояснюється склад­ністю визначення частини сукупного доходу конкретного дома­шнього господарства, яка утворюється за рахунок безкоштовних послуг соціального характеру, оскільки для цього необхідно знати

191

не лише те, якою мірою дане домогосподарство користувалося кон­кретними послугами, а й реальну вартість наданих йому послуг.

Одним із завдань статистики є вивчення рівня, структури, роз­поділу і використання доходів. За класифікаційні ознаки під час вивчення рівня, розподілу і використання доходів найчастіше за­стосовуються такі: все населення (домашні господарства), насе­лення окремих регіонів, міське і сільське населення, окремі соці­альні або квантильні групи населення.

Під час вивчення структури доходів насамперед аналізуються джерела їхнього утворення. Усі джерела утворення сукупного доходу можна об'єднати у групи:

а) оплата праці робітників усіх видів господарських одиниць за виконану за наймом роботу у вигляді коштів і продукції в натурі;

б) соціальні трансферти у грошовій і натуральній формі;

в) дохід від індивідуальної і підприємницької діяльності, що залишається в розпорядженні того, хто одночасно є власником капіталу і робітником;

г) дохід від власності;

д) інші доходи.

У рахунку утворення доходів СНР оплата праці включає:

• нараховану заробітну плату за відрядними розцінками, та­ рифними ставками, посадовими окладами або за середнім заро­ бітком;

• доплати і надбавки до тарифних ставок і окладів; виплати за роботу в особливих умовах; доплати за понаднормову роботу і роботу в нічний час, вихідні і святкові дні;

• премії і винагороди, доплати за вислугу років; оплату щорі­ чних і додаткових відпусток;

• виплати за участь у прибутках, передбачені трудовим дого­ вором;

• оплату праці в натуральній формі, вартість продукції, що видається в порядку натуральної оплати;

• витрати на відрядження та підйомні;

• вартість виданого спецодягу, спецвзуття і спецхарчування; витрати на доставку робітників на роботу і з роботи;

• витрати на навчання і підвищення кваліфікації робітників і т. ін.

Сюди включаються і відрахування на соціальне страхування.

Соціальні трансферти у грошовій формі об'єднують у собі тру­дові і соціальні пенсії, стипендії учням, різноманітного роду до­помоги і виплати із соціального забезпечення. Соціальні транс­ферти в натурі містять у собі товари і послуги, які надаються до­машнім господарствам безоплатно установами охорони здоров'я,

192

освіти, культури, добродійними фондами й іншими громадськи­ми організаціями.

Дохід від власності утворюється у виді дивідендів, відсотків за вкладами, ренти тощо.

До інших доходів відносять, насамперед, доходи, які отримані від тіньової економіки. Вітчизняна статистика оцінює обсяги до­ходів від тіньової економіки за допомогою експертних оцінок, за даними бюджетної статистики, соціологічних обстежень і розра­хунків, проведених за даними макроекономічної статистики.

Наявна інформація про склад доходів домашніх господарств дозволяє вивчати їх структуру за різними напрямками: формами власності джерел одержання доходів (державна, муніципальна, колективна, акціонерна, приватна); видами доходів (заробітна плата і прирівняні до неї доходи; прибуток від власності і під­приємницької діяльності, пенсії, стипендії, допомоги, доходи від цінних паперів, позички, доходи від тіньової економіки); формами розподілу доходів (доходи від праці, від індивідуального і приват­ного підприємництва, від особистого підсобного господарства тощо).

11.2. ПОКАЗНИКИ ДОХОДІВ

У статистиці рівня життя використовуються різномані­тні показники доходів і, насамперед, абсолютні значення сукуп­них доходів домашніх господарств і складових цих доходів у гро­шовому виразі.

Розрізняють номінальні доходи і наявні доходи населення (домашніх господарств). Номінальні доходи завжди характери­зують суму нарахованих доходів, тобто суму доходів з урахуван­ням податків і обов'язкових платежів. Наявні доходи — це кінце­ві доходи населення, які можуть бути використані на споживання і накопичення домашніми господарствами. Після відрахування податків і обов'язкових платежів номінальні доходи стають на­явними доходами. Скажімо, нарахована заробітна плата робітни­кам за виконану роботу є номінальною (валовою) заробітною платою (у міжнародній статистиці праці цій заробітній платі від­повідає поняття заробітку або винагороди «брутто»). Фактично виплачена (чиста) заробітна плата являється наявною заробітною платою або заробітком (винагородою) «нетто».

193

Під час аналізу динаміки рівня життя необхідно використову­вати показники не лише наявних доходів, а й у реальному їх зна­ченні, оскільки на обсяг товарів і послуг, які можуть бути при-

131-344

дбані домашніми господарствами на одержувані ними доходи, значний вплив має зміна цін.

Реальні доходи населення — це наявні доходи населення з урахуванням змін споживчих цін. Реальні доходи характеризу­ються кількістю споживчих товарів і послуг, які можуть бути придбані на наявні доходи з метою задоволення своїх особистих потреб і накопичення. Отже, реальні доходи залежать не лише від розміру наявних доходів, а й від динаміки цін на споживчі товари і послуги. Вони підвищуються зі збільшенням наявних доходів при сталому рівні цін або знижуються за незмінного доходу і зростання цін.

Реальні доходи за період визначають як співвідношення наяв­них доходів за цей період та індексу споживчих цін. У статистич­ній практиці зазвичай широко використовуються відносні вели­чини реальних доходів — індекс реальних наявних доходів:

Т Р

^Д_РР ⁼Т~' '■■■■•

р

Де Ід —індекс наявних доходів у номінальному вираженні; Ір — зведений індекс споживчих цін.

Реальну можливість наявних доходів характеризує також та­кий показник, як їх купівельна спроможність, що вимірюється кількістю товарів (кожного окремо), яку можна було б придбати на суму середньодушового наявного доходу за середніми цінами покупки.

Показники доходів обчислюються як у цілому по всьому на­селенню, так і за основними соціальними групами населення. Для забезпечення можливості проведення порівняльного аналізу до­ходів населення за окремими регіонами, галузями економіки або соціальними групами використовуються показники середніх до­ходів на душу населення або на одне домашнє господарство. Се­редні значення доходів розраховуються діленням відповідних доходів за певний період (як правило, за рік) на середню чисельність населення (середню кількість домашніх господарств) за цей же пері­од. Середнє значення може розраховуватися не лише для загальних показників доходів, а й для показників їх складових частин.

На практиці найширше застосовують такі середні показники рівня доходів: середньодушовий сукупний дохід; середня номі­ нальна і реальна заробітна плата; середня пенсія; середня стипен­ дія; середня допомога і т. ін. _;1 ,

Середньодушовий сукупний дохід визначається як відношення всього сукупного доходу до середньорічної чисельності населення.

Середня номінальна заробітна плата працівників окремих підприємств, галузей, регіонів і країни в цілому розраховується за нарахованим фондом оплати праці і відповідною середньою чисельністю зайнятого населення. Реальна середня заробітна плата визначається відніманням від середньої номінальної заробітної плати податків і обов'язкових платежів з урахуванням індексу споживчих цін на товари і послуги.

Середня пенсія за період обчислюється як відношення суми на­рахованих пенсій за віком, інвалідністю, втратою годувальника, за вислугу років, соціальних пенсій та ін., з урахуванням компенсацій­них виплат, до середньої чисельності пенсіонерів за цей період.

При визначенні середнього розміру стипендії враховуються всі види стипендій, які виплачуються за рахунок державного і місцевих бюджетів, а також коштів організацій і підприємств.

Середню допомогу визначають, виходячи із суми виплати усіх видів допомог і одноразових виплат та середньої чисельності на­селення, яке користується цими допомогами.

Оскільки доходи є економічною основою рівня життя, держа­ва визначає, виходячи з досягнутого рівня соціально-економіч­ного розвитку країни, мінімальні доходи населення або соціальні гарантії. Розміри цих доходів визначаються в законодавчому по­рядку. Вони не є статистичними показниками, але як соціальні гарантії є базою порівняння для оцінювання досягнутого рівня життя. До таких соціальних гарантій, обумовлених у законодав­чому порядку, належать: прожитковий мінімум, мінімальна заробітна плата і мінімальна пенсія за віком.

Прожитковий мінімум — це вартісний розмір достатнього для забезпечення нормального функціонування організму люди­ни, збереження її здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць в середньому на одну особу, а також окре­мо для тих, хто належать до основних соціальних і демографіч­них груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, що втратили працездатність. Розмір прожиткового мінімуму для кожного домашнього госпо­дарства визначається з урахуванням його фактичного складу як сума відповідних показників для його членів.

194

13*1-344

195

I,¹ і

Набір продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг, необхідних для збереження здоров'я людини і забезпечення її життєдіяльності, становить мінімальний споживчий кошик. Ос­нову мінімального споживчого кошика утворює набір продуктів харчування (мінімальний продовольчий кошик), який формуєть­ся спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров'я з використанням нормативів фі­зіологічної потреби організму людини у продуктах харчування з огляду на їх хімічний склад та енергетичну цінність, з урахуван­ням рекомендацій Всесвітньої організації охорони здоров'я. На­бори продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг для основних соціальних і демографічних груп населення наведені в дод. 6. У регіонах, виходячи з місцевих можливостей, для розроб­ки і реалізації регіональних соціальних програм, можуть встанов­люватися регіональні прожиткові мінімуми, розмір яких не може бути нижчим від загальнодержавного прожиткового мінімуму.

Мінімальна заробітна плата — це нижня її межа, яка вста­новлюється за найменш кваліфіковану, просту працю. її розмір лежить в основі розрахунку всіх інших ставок заробітної плати.

Мінімальна пенсія являє собою відповідно її нижню межу, яка встановлюється нормативними актами.

11.3. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ НАСЕЛЕННЯ

Процес соціально-економічного розшарування суспіль­ства має у своїй основі цілий ряд об'єктивних і суб'єктивних причин. З переходом до ринкових відносин в економіці цей про­цес ще більше посилився за рахунок нерівномірного розподілу доходів. Це пояснюється тим, що доходи різних категорій насе­лення істотно відрізняються як за обсягом, так і за структурою джерел надходження. Різниця в доходах зумовлюється фізични­ми та інтелектуальними здібностями людини виконувати певну роботу, її схильністю до ризику і можливостями організувати власний бізнес або працювати за наймом.

Тому для повноти характеристики рівня життя населення по­ряд із зведеними макроекономічними показниками доходів і спожи­вання, середніми показниками доходів та витрат населення, отри­маними в результаті обстежень умов життя домогосподарств, ши­роко використовуються показники диференціації населення за рів-

нем його матеріального добробуту. При цьому завданням статисти­ки є не лише оцінювання масштабів розшарування домашніх госпо­дарств за рівнем матеріального достатку, а й виявлення основних факторів та аналіз їх впливу на процеси диференціації.

Диференціація населення за рівнем доходів — це об'єктивно зумовлений існуючою системою виробничих відношень резуль­тат розподілу доходів, який виражає ступінь нерівномірності розподілу благ і виявляється в різниці часток національного до­ходу, одержуваних різними групами населення. Диференціація є складний і багатоступінчастий процес, який відчуває вплив еко­номічних, демографічних, соціальних і географічних факторів, що діють у різних напрямках. Диференціація доходів фактично викликає розбіжність у споживанні благ і послуг різних соціаль­них груп населення, а отже, у рівні їх життя.

Оцінка соціально-економічної диференціації населення пода­ється на підставі аналізу розподілу населення за рівнем серед-ньодушового (середнього на одне домогосподарство) сукупного доходу. Оскільки немає суцільного статистичного спостереження доходів усіх типів домашніх господарств, населення за рівнем середньодушового сукупного доходу поділяють з використанням методів імітаційного моделювання на основі матеріалів обсте­ження умов життя домашніх господарств.

Побудова відповідної моделі розподілу всього населення за середньодушовим сукупним доходом ґрунтується на припущенні, що такий розподіл підпорядковується логарифмічно-нормаль­ному закону. Згідно з цією гіпотезою емпіричний розподіл, отри­маний за результатами вибіркового обстеження умов життя до­машніх господарств, перетворюється на ряд розподілу, що відпо­відає середньому значенню групувальної ознаки в генеральній сукупності. За таке середнє значення беруть середньодушовий до­хід, розрахований на основі балансу доходів і витрат населення.

Процедура побудови ряду розподілу ґрунтується на розрахунку частот, які відповідають заданим інтервальним значенням серед-ньодушових доходів і закону логарифмічно-нормального розподілу.

Розрахунки виконуються за такою формулою:

1 - ^ F(u) = —j= \e² dt при х > 0,

\2п -«>

1пх-1пц₀

-(in*

'In*

₀ =lnn--(a_tojr)-;

196

197

(Іпл-)² = —

i=i

де // — середньодушовий дохід, розрахований за даними балансу грошових доходів і витрат;

а_іпх — середнє квадратичне відхилення випадкової величини Іпх;

Xj — середньодушовий сукупний дохід /-го члена вибіркової сукупності;

N — середня чисельність вибіркової сукупності за період, який аналізується.

Показники соціально-економічної диференціації населення розраховуються на основі варіаційних рядів розподілу населення (домашніх господарств) за розміром середньодушового доходу або за рівнем середньодушових сукупних витрат. Показники ди­ференціації, знайдені на основі середньодушових сукупних витрат, більш надійні, ніж показники, отримані на основі доходів, оскільки справжні розміри доходів респонденти схильні занижувати.

Розподіл населення за рівнем середньодушових сукупних до­ходів (витрат) може бути подано різними угрупованнями: із ви­користанням інтервалів із заданими межами за рівнем доходів (витрат) або з використанням інтервалів, що об'єднують у собі рівні за чисельністю групи населення з упорядкованого ряду роз­поділу за розміром середньодушових сукупних доходів (витрат). Прикладом використання угруповання з використанням інтервалів із заданими межами може бути розподіл населення України за рів­нем середньодушових сукупних витрат у 1999 році (табл. 11.1)¹.

Групування населення за рівнем доходів або витрат і розрахун­ки показників диференціації в обох випадках здійснюються з ви­користанням однакових методичних прийомів. Тому з метою виключення дублювання методи аналізу соціально-економічної диференціації населення розглядаються, в основному, на прикла­ді диференціації за рівнем доходів. Але слід пам'ятати, що ці самі прийоми аналізу потрібно використовувати і для оцінювання ди­ференціації населення за рівнем витрат.

Розподіл населення за рівнем середньодушових сукупних до­ходів характеризується показниками чисельності (частки) насе­лення із заданими рівнями середньодушових сукупних доходів. Статистичний аналіз ряду розподілу населення за розміром дохо­дів витрат дозволяє одержати статистичні характеристики цього

¹ Статистичний щорічник України за 1999 рік / Держкомстат України. - К.: Техніка, 2000.—С. 435.

розподілу. За такі характеристики беруть середні значення дохо­ду, модальний і медіанний дохід, показники структури розподілу доходів, коефіцієнти співвідношення доходів різних груп насе­лення, квантильні показники диференціації доходів, показники варіації та асиметрії розподілу. .

Таблиця 11.1

РОЗПОДІЛ ДОМОГОСПОДАРСТВ ТА НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ ЗА РІВНЕМ СЕРЕДНЬОДУШОВИХ СУКУПНИХ ВИТРАТ у 1999 році

Середньодушові сукупні витрати на місяць, грн.	Чисельність домогосподарств		Чисельність населення
	тис.	%	мли осіб	%
До 30,0	35,5	0,2	0,1	0,3
30,1—60,0	585,7	3,3	2,4	4,8
60,1—90,0	2076,5	11,7	7,6	15,5
90,1—120,0	3230,1	18,2	10,4	21,1
120,1—150,0	3034,9	17,1	8,7	17,7
150,1—180,0	2520,2	14,2	6,4	13,1
180,1—210,0	1934,5	10,9	4,7	9,6
210,1—240,0	1295,6	7,3	2,9	5,8
240,1—270,0	869,6	4,9	1,8	3,7
270,1—300,0	621,2	3,5	1,3	2,6
Понад 300,0	1544,0	8,7	2,9	5,8
Разом	17747,8	100,0	49,2	100,0

Центральна тенденція ряду розподілу описується показниками середнього, модального і медіанного доходу чи витрат.

Середній дохід Д характеризує типовий рівень доходу в до­сліджуваній сукупності. За даними ряду розподілу середній дохід розраховується як середня арифметична зважена за формулами:

_ ІД,/, - „

на основі часток.

Д = — на основі частот, Д - £ ДД

_і/,

Модальний дохід Д_Мо— це рівень доходу, який найчастіше зустрічається в ряді розподілу. Конкретне значення модально-

_і

198

199

го доходу в інтервальному ряді розподілу обчислюється за формулою:

У загальному випадку формула для розрахунку т-ї квантилі з порядковим номером/? має такий вигляд:

_І

Mo JMo-\

м„ =Д₀+іг

\JMo

Mo JMh+\) '

де До і h — відповідно нижня межа і ширина модального інтерва­лу, тобто інтервалу середньодушового сукупного доходу, який має найбільша частина населення в ряду розподілу;

/мо>/мо-і>/ш+\ — частоти (частки) населення, що відповіда­ють модальному, передмодальному і післямодальному інтервалам.

Медіанний дохід Д_ш — це значення середньодушового суку­пного доходу, що поділяє все населення на дві рівні за чисельніс­тю частини з доходами, нижчими і вищими від даного значення доходу. Медіанний дохід обчислюється за формулою:

I Me

Де До і h — відповідно нижня межа і ширина медіанного інтервалу; ; /_Ме — частота медіанного інтервалу;

"^/іл-і — кумулятивна частота інтервалу, що передує медіан­ному.

Медіанний інтервал середньодушових сукупних доходів визна­чається як інтервал, на який припадає кумулятивна чисельність (ча­стка) населення, рівна половині загальної чисельності населення.

Показники, розраховані для розподілу населення України у 1999 році за рівнем середньодушових сукупних витрат, наведе­ного в табл. 11.1, свідчать про те, що в середньому кожний жи­тель України в 1999 році витрачав на місяць по 148,7 грн., най­більш поширеним були витрати в розмірі 108,7 грн., при цьому витрати половини населення не перевищували 134,19 грн. на місяць.

Для аналізу розподілу доходу між рівними за чисельністю групами населення використовують порядкові характеристики упорядкованого ряду розподілу, так звані квантилі. Квантилі — значення ознаки, що поділяють всю сукупність на певну кількість рівних за числом одиниць сукупності груп. Найбільш широке за­стосування у статистичній практиці знайшли квартилі (значення варіант, що поділяють ряд розподілу на чотири рівні частини), квинтилі (на п'ять рівних частин), децилі (на десять частин), пер-центилі (на сто рівних частин).

200

Р ^k "І/

О , -x_n

де хо — початкове значення ознаки у групі, де міститься шукані квантиль, тобтор/т частина чисельності сукупності;

h — ширина інтервалу значень даної групи;

k — кількість груп, на яку розбивається ряд розподілу; ^:

* f_p — частота в інтервалі, в якому міститься шукана квантиль; їі

k . !>

Y,f, —загальна чисельність сукупності;

S_f — нагромаджена частота в інтервалі, що передує тому

інтервалу, в якому міститься шукана квантиль.

Використання формули розрахунку квантилі дає змогу вирі­шувати завдання двох типів:

а) визначати розмір середньодушового сукупного доходу, який має певна задана чисельність або частка населення. Приклад розв'язування такої задачі наведений раніше під час розрахунку медіанного значення витрат населення. Медіана — це квантиль, що поділяє всю сукупність на дві рівні за обсягом частини;

б) визначати чисельність або частку населення, яке має у своєму розпорядженні середньодушовий сукупний дохід, біль­ ший або менший від заданого розміру. Наприклад, за даними табл. 11.1 визначити чисельність населення, щомісячні середньо- душові сукупні витрати якого не перевищували межу малозабез- печеності, що дорівнювала 118,3 грн. Шукану чисельність насе­ лення знаходимо за формулою, здобутою з основної формули розрахунку квантилі:

(g,-*.)/, :: ': "'і

де S_f^Q ) — шукана накопичена чисельність населення з витра­тами, що не перевищують заданого значення Q_p.

Для умови задачі Q_p= 118,3 грн. перебуває в інтервалі 90,1 — 120,0 грн.; S_f = 0,1 + 2,4 + 7,6 = 10,1 млн осіб; f_p = 10,4 млн. осіб; h = 29,9;x_o=^P9O,l грн.

8,3-90,1)-10,4

201

=19,9 млн осіб.

Групування, які побудовані на порядкових характеристиках ряду розподілу, дають можливість порівнювати доходи квантиль-них груп населення між собою, обчислювати середній дохід за ви­діленими групами населення і частки доходів квантильних груп у сукупному доході суспільства.

Розглянемо побудову такого групування, використовуючи ін­формацію, наведену в табл. 11.1. Побудуємо квинтильне групу­вання, тобто групування, що складається з п'яти однакових за чисельністю груп населення, які об'єднують у собі по 49,2 : 5 = 9,84 млн осіб (по 20 % населення). Для того щоб визначити межі цих груп за рівнем середньодушових сукупних витрат, потрібно обчислити чотири значення квинтилі, що поділяють це групуван­ня на п'ять рівних частин. Використовуючи формулу розрахунку квантилі, дістаємо: Q/ = 85,0; Q₂= 117,6; Q₃₃= 151,6; 0, = 204,0 грн.

Визначивши межі груп за чисельністю населення і середньо-душовими сукупними витратами, перетворимо групування, наве­дене в табл. 11.1, на шукане групування (табл. 11.2).

Таблищ 11.2

ПОДІЛ СУКУПНИХ ВИТРАТ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ в 1999 році за 20 % ГРУПАМИ НАСЕЛЕННЯ

Група населення	Склад групи		Сукупні витрати групи, млн грн. за місяць	Середні витрати у групі, грн.	Частка вит­рат групи в загальних витратах населення, %
	Чисельність населення, млн	Середньоду-шові витрати, грн. за місяць
Перша	0,1 2,4 7,34	ДО 30,0 30,1—60,0 60,1—85,0	642,1	65,3	8,8
Друга	0,26 9,58	85,1—90,0 90,1—117,0	1016,1	103,3	13,9
Третя	0,82 8,7 0,32	117,1—120,0 120,1—150,0 150; 1—151,6	1320,4	134,2	18,1
Четверта	6,08 3,76	151,7—180,0 180,1—204,2	1730,9	175,9	23,7
П'ята	0,94 2,9 1,8 1,3 2,9	204,3—210,0 210,1—240,0 240,1—270,0 270,1—300,0 понад 300,0	2590,7	263,3	35,5
Разом	49,2	X	7300,2	148,4	100,0

202

Диференціація доходів населення може бути оцінена за допо­могою коефіцієнтів диференціації доходів. Коефіцієнти дифе­ренціації встановлюють розміри перевищення доходів високодо­хідних груп населення порівняно з малодохідними групами. До них належать:

коефіцієнт фондів К_ф — відношення між середніми дохо­дами населення в десятій і першій децільних групах або між час­тками сукупних доходів цих груп у загальному обсязі доходів усього населення:

V - Д 10 ^:

де д_х j д_ш — середньодушовий сукупний дохід на місяць відпо­відно у 10 % населення, що має мінімальний дохід, і в 10 % насе­лення з найбільшим доходом;

децильний коефіцієнт диференціації доходів {K_d) — відно­шення рівнів доходів, нижче і вище від яких містяться десяті час­тки сукупності в різних кінцях ряду розподілу населення за рів­нем середньодушових сукупних доходів. Іншими словами — це відношення розмірів дев'ятого і першого дециля, тобто відношення мінімального доходу 10% найбагатшого населення до макси­мального доходу 10 % найменш забезпеченого населення;

■1

0,8

0,6 0,4 0,2

рівномірний розподіл;

■ — фактичний розподіл;

показники структури розподілу доходу — частки доходу квинтильних груп населення (домогосподарств) у сукупному до­ході суспільства.

				/І
			/	1 1 1
		/	f *
	/.	S S s S

0,2 0,4 0,6 0,8 1 Населення

Рис. 11.1. Крива Лоренца

203

еЛітРн ^{У ФУПУ Показ}.^ників Диференціації доходів становлять ошноТ ^кон«^ентР^аш> Доходів. Вони належать до системи шла ти ^{Ж МЄТОДОЛОПЯ} Парето-Лоренца-Джині, що знай-

Гталійськи"^{6 3аСТ0С}>'^{Вання в} міжнародній соціальній статистиці. horTT ^{економіст} • етолог В. Парето (1848-1923) уста­ ві заТежГ ^{РШНЄМ Д}°^{Х0ДІВ 1 ЧИСЛ0М їх} 0Д^еР»<У^вачів існуєзво- їансь.ий ' ^{НаЗВаНа В ЛІТе}Р^атУРІ «законом Парето». Амери-

канський статистик і економіст О. Лоренц (1876—1959) позвив

кпивоГлін^Н'--^3аПР°^{ПОНУВаВШИ Й0Г}° ^^аФ'-е^Ц зображенняу^игляд тик і економ^' ТТ^ ^Ha3BL^<<KP«^B0'' Лоренца». Італійський статж> xvLvln Г ^тШІ (1884—1965) розробив методику розра-

хунку коефіцієнта концентрації доходів, названого його ім'ям

сті по^°^{РЄНЦа ДаЄ фафІЧНЄ УЯВЛЄННЯ П}Р° ^СТУ^ПІНЬ нерівномірно- розшліл похо^{СУКУПН0Г}° ^Д-^{0Х0ДУ За ГруПаМИ населе}™«- Рівномірний вілповіяяГ ^{ДУ ЦЄ ТаКШ Р}°^ЗП0ДІЛ' ^{КОЛИ певній части}.і населення Лооенпя Г^Н° ^{ТЗКа СЗМа ЧасТКа} сукупного доходу. На графіку лення вісь о ^УД°^{ВаН0Г0 В К}°°Р^{Динатах:} »™ абсцис - частки насе- S™n ^Р V ^{ЧаСТКИ ДОХОД}У' ^лінією Рівномірного доходу є

діагональ к_КЯлпя_та. Крива лінія, побудована за фактичними показ-

. * - —-^ОДУ Р^{13НИХ г}РУп населення, відбиває реальний роз-сукупного доходу серед _фУп населення. Чим більше ця лінія

дохіл^г^^{0Я В1Д ДіаГ0ШЛ1}' ^{тим біль}ш нерівномірно розподілений дохід у суспільстві, а отже, тим вища його концентрація

Ристикї^пТ/⁰⁷^^^ • ^д°^{ХОдІв Л}°Р^ен^^{а L як ві}Д^{носна ха}Р^акте-ристика нерівності в розподілі доходів визначається за формулою:

L = 0,5±

/=і

Де d_ni - частка доходів, яка зосереджена в і-і соціальної групи населення;

d_Sf — частка населення і-і соціальної групи в загальній чисе­льності населення; п — кількість груп.

в по^КзпоЙ-^{ЄНТ Л}°Р^{енцанаб}У^ває значення від 0, при повній рівності в розподілі доходів, до 1, при повній нерівності розподілу доходів

концентрації доходів Джині G також характери- швності в розподілі доходів населення. Він може плоші між „;„• ^{ПЛЬКОМа зас}°бами, але, по суті, є відношенням лоГни Z Рівномірного і фактичного розподілу 5, до по-

і лінГями ^Щ' ^{КВаДРаТа S}> У^тв°Р^ен°го лініями початку координат і лініями максимальних значень часток населення та доходу на

204

графіку Лоренца. Оскільки «S* дорівнює 1, то формула для розра­хунку коефіцієнта Джині може бути подана у вигляді:

G = -^- = 2S'_I=l-2S_2sfleS₂ =0,5-5,. 0,5S

На практиці для обчислення коефіцієнта концентрації доходів Джині використовують кілька різних формул:

1) G = Y_lcumd_s-cumd_Д -Y,cumd_s -cumd^,

де cumd_s , cumd_s — кумулятивна частка населення, що має се-

редньодушовий сукупний дохід, не вищий, ніж його максималь­ний рівень, відповідно в /-й та / + 1-й групі;

cumdjj , cumd_;i — відповідно, кумулятивна частка доходу і-'і та /+1-Ї групи в загальній сумі доходів населення;

2) G = \-2td_s

/=1 ' ',=!''

де d_s — частка населення /-Ї групи; d_J(— частка доходу і-'і гру­пи населення в загальному обсязі доходів населення;

кумулятивна частка доходу груп населення, що передують і-й групі; п — кількість груп;

3) G = \-Y\d<. -cumd,, +d₄ -cumd,,

Коефіцієнт Джині набуває значень в інтервалі від 0 до 1. Чим ближче значення до 1, тим вища концентрація доходів у окремих груп населення; чим ближчий він до 0, тим вищий рівень рівності в розподілі сукупного доходу суспільства.

Показники диференціації можуть використовуватися для вив­чення особливостей економічного розшарування населення в гру­пах із різними рівнями доходів або споживання. З цією метою використовуються децильні показники диференціації за кварта­льними (25 %) групами населення, які дають більш повну харак­теристику розшарування населення і дозволяють оцінити вплив диференціації усередині кожної групи на рівень загальної нерів­ності розподілу доходів.

Крім оцінювання нерівності в розподілі доходів між окремими групами населення або домашніх господарств необхідно виявля­ти й оцінювати зв'язки між рівнем матеріальної забезпеченості і різними факторами, які впливають на цей рівень.

205

До найістотніших факторів, які впливають на рівень доходу, належать:

склад домашнього господарства: кількість членів, їхня стать і вік, соціальний статус;

кількість економічно активних осіб і їхня зайнятість;

рівень професійної освіти працездатних членів домашнього господарства і ступінь реалізації цього рівня в їхніх заняттях;

рівень і джерела сумарного доходу домашнього господарства і регулярність їх надходження;

житлові умови і наявність накопиченого майна, у тому числі нерухомості;

характер розселення, природно-кліматичні умови проживання і т. ін.

Таблиця 11.3

Показник	Усі домогос­подар­ства	• Квинтильні групи домогосподарств
		Перша (з низькими доходами)	Друга	Третя	Чет­вер­та	П'ята (з висо­кими доходами)
Середній розмір домаш­нього господарства, осіб	2,9	3,6	3,1	2,9	2,7	2,3
Число утриманців на од­ного працюючого, осіб	0,7	1,1	0,8	0,6	0,5	0,3
Частка оплати праці, до­ходів від підприємниць­кої діяльності і від влас­ності у грошовому доході домашнього господарст­ва, %	76,8	60,4	70,5	75,6	78,8	83,2
Частка соціальних транс­фертів у грошовому до­ході домашнього госпо­дарства, %	13,7	21,6	17,2	15,2	13,3	9,5
Частка витрат на купівлю продуктів харчування в грошових витратах домаш­нього господарства, %	42,0	48,6	47,6	45,9	42,3	35,4
Споживання в розрахунку на члена домашнього гос­подарства, кг на місяць: м'яса і м'ясопродуктів риби і рибопродуктів фруктів і ягід	4,0 0,7 2,4	3,2 1,4 1,4	3,5 0,6 2,0	3,9 0,7 2,4	4,4 0,9 2,8	5,5 1,2 3,8

Склад домашнього господарства може неоднозначно впливати на рівень життя його членів. Зі збільшенням у складі домогоспо­дарства кількості працездатних членів, які зайняті в економіці, його сумарний дохід може зростати. А в разі збільшення розміру домогосподарства за рахунок зростання чисельності непрацездат­них або незайнятих, тобто утриманців (що не сприяє зростанню сумарного доходу), призводить до погіршення матеріального ста­новища. Групування домашніх господарств за кількістю та скла­дом утриманців використовуються для докладнішого аналізу роз­поділу доходів.

У табл. 11.3^і наведено дані, які наочно показують залежність між соціально-демографічними характеристиками домашніх гос­подарств і їх матеріальними умовами життя.

Контрольні запитання

1. Показники доходів, що використовуються на макроеко-номічному рівні в системі національних рахунків.

2. Джерела утворення доходів домашніх господарств.

3. Види статистичних угрупувань, що використовуються при аналізі розподілу населення (домашніх господарств) за рівнем доходів та споживчих витрат, і методичні при­ йоми їх побудови.

4. Узагальнюючі характеристики розподілу населення (до­ могосподарств) за рівнем доходу (споживчим витратам), їх тлумачення й розрахункові формули.

5. Методи вимірювання ступеня нерівності населення за рі­ внем доходів і особистого споживання, показники дифе­ ренціації і концентрації, їх інтерпретація і порядок обчи­ слення.

¹ Див:. Курс социально-зкономической статистики: Учебник для вузов / Под ред. проф. М. Г. Назарова. — М: Финстатинформ, ЮНИТИ-ДАНА, 2000. — С. 599.

206

207

Абсолютні потреби — це максимально можливі у відношен­ні до конкретних споживчих вартостей потреби, які зумовлюють ідеальні спонукальні мотиви споживання. Це теоретично можли­ві потреби людей у їжі, в одязі, у житлі, духовному розвитку, в інформації, у засобах пересування, в умовах відпочинку і т. ін. Вони існують протягом всієї історії людства і є потужним стиму­лом до розвитку суспільного виробництва.

Фактичні, або дійсні, потреби мають відносний характер і відображають об'єктивну, тобто свідомо осмислену потребу лю­дини в конкретних споживчих благах (предметах споживання і послугах), необхідних для розширеного відтворення робочої сили і всебічного розвитку особистості. Вони характеризують загальні потенційні можливості споживачів, що об'єктивно зумовлені розвитком виробництва і культури, і не обмежуються досягнути­ми матеріальними умовами їхнього забезпечення.

Реальні потреби — це та сукупність фактичних потреб, які мають бути задоволені в кожний конкретний момент часу наяв­ними можливостями економіки та соціальними умовами життя.

Платоспроможні потреби — це ті потреби, які в ринкових умовах можуть бути реально задоволені певними обсягами това­рів і послуг, при даному рівні платоспроможного попиту насе­лення. Ці потреби мають певні обсяги та структуру, які у кожний конкретний момент часу можуть бути забезпечені потенційними можливостями суспільного виробництва, соціальними умовами життя і реальними доходами населення. Іншими словами, це ті потреби населення, які можуть бути задоволені за рахунок кош­тів, наявних у його розпорядженні і призначених для вартісного покриття потреб споживання у процесі ринкового обміну.

Нагальні потреби визначаються обсягом засобів існування, які фактично забезпечують фізичне виживання людини.

Рівень життєвих потреб, ступінь їх задоволення у процесі спо­живання, а також шляхи і засоби, за допомогою яких можна досягти цього задоволення, значною мірою визначають спосіб життя людей їх поведінку і відповідні вчинки. Чим більш розвинені потреби в населення, тим вищий, за інших однакових умов, і рівень їх життя. Необхідність реалізації тих чи інших потреб спонукає людей до ак­тивних дій, виробничої, творчої або підприємницької діяльності.

Потреби, як характеристика внутрішнього стану споживачів (окремих осіб, соціальних груп або суспільства в цілому), прак­ тично погано піддаються безпосередньому кількісному вимірю­ ванню. У статистиці їх кількісне оцінювання здійснюється двома непрямими способами. _v ,

210

Перший спосіб полягає у вимірюванні кількості конкретних благ або послуг, необхідних для задоволення даної потреби. На­приклад, фізіологічна потреба людини в продуктах харчування характеризується необхідною кількістю поживних речовин, міне­ральних солей, вітамінів і енергії, які повинні одержуватися лю­диною кожну добу, і вимірюється конкретним набором продуктів харчування. Тобто потреби в харчуванні оцінюються за допомо­гою нормативних наборів продуктів харчування, які здатні задо­вольнити цю потребу залежно від віку, умов праці людини і при­родно-кліматичних умов її життя. Потреби в непродовольчих то­варах і в майні оцінюються обсягами їх запасів, тобто накопи­ченням їх у домогосподарствах у вигляді предметів тривалого користування і нерухомості, а також у суспільстві для спільного використання багатьма членами суспільства (житлово-комуналь­ний фонд, основні фонди сфер обслуговування і соціально-куль­турного забезпечення).

Другий спосіб кількісної оцінки потреб полягає у вивченні попиту населення на різні товари та послуги. Попит — це соціа­льно-економічна категорія, яка виражає потреби в певній кілько­сті конкретних товарів і послуг, які населення бажає отримати і має необхідні кошти для їх придбання. Попит населення, з одно­го боку, є формою прояву конкретних потреб, а з іншого — ви­значає споживчі властивості товарів і послуг, тобто їх пріоритет­ність при задоволенні потреб. Але варто мати на увазі, що попит кількісно характеризує не всі існуючі потреби, а тільки ті з них, які можуть бути тією чи іншою мірою задоволені купівельною спроможністю доходів населення.

Усі існуючі особисті потреби можна згрупувати в споживчі комплекси.

Споживчий комплекс — це сукупність історично сформова­них матеріальних, або соціальних потреб, до забезпечення яких прагне суспільство в цілому, соціальні групи й окремі індивіди.

Всі матеріальні і соціальні потреби можна згрупувати в такі споживчі комплекси':

• Потреби в збереженні і забезпеченні природних умов існу­вання людського організму. Це, насамперед, потреби в повітрі для дихання і воді для життя. Ці потреби завжди повинні бути задо­волені цілком. Якість повітря і води може знижуватися внаслідок забруднення, проте необхідний рівень задоволення потреби істо-

211

¹ Рувимская Л. М. Разработка новой системи статистики потребления в условиях пе-рехода к рьшку // Философская и социальная мьісль. — 1991. — № 4.

14*1-344

тно знизитися не може і має залишатися на рівні, близькому до 100 %. Якщо з якихось причин цей рівень знизиться більш істот­но, то незалежно від ступеня задоволення решти потреб існуван­ня людини стане можливим. Звідси випливає ступінь важливості підтримки навколишнього середовища у стані, що забезпечує нор­мальну життєдіяльність людини.

• Потреби у продовольстві. Вони, як і потреби попереднього комплексу, є, насамперед, природними потребами, пов'язаними з забезпеченням функціонування живого організму.

• Потреби в тонізуючих засобах. Це негативні для здоров'я людини потреби в спиртних напоях, тютюні і наркотичних засо­ бах. Відсутність їх задоволення не позначається на існуванні лю­ дини, але, оскільки вони в реальному житті існують, їх не можна не враховувати при вивченні споживання населенням матеріаль­ них благ.

• Потреби в одязі і взутті. Це набуті потреби, які у значній мірі залежні від природно-кліматичних умов і моди, що впливає на їх швидкі зміни.

• Потреби в житлі і комунальних послугах. Один із найваж­ ливіших комплексів потреб населення, що також сильно зале­ жить від природно-кліматичних умов і ступеня економічного і соціального розвитку суспільства.

• Потреби у предметах і послугах для домашнього господар­ ства. Зростання задоволення потреб цього комплексу суттєво впливає на розвиток культурних потреб, оскільки використання сучасних технічних засобів полегшує роботи в домашньому гос­ подарстві і збільшує вільний час.

• Потреба в охороні здоров 'я. Одна з природних основних по­ треб людини. Для статистики це, мабуть, найскладніша потреба, оскільки вона важко піддається кількісному оцінюванню.

• Потреби в засобах пересування та комунікації. Це потреби в індивідуальних транспортних засобах і громадському транспорті, засобах зв'язку та інших засобах комунікації.

• Потреби в освіті. Одна з найважливіших потреб людини і суспільства, задоволення якої підвищує інтелектуальний, профе­ сійний і культурний рівень людини.

• Потреби у відпочинку, зміцненні здоров 'я та культурному розвитку. Ці потреби стимулюють розвиток видовищних та ігро­ вих комплексів (театрів, музеїв, клубів, бібліотек та ін.), спортив­ них і фізкультурних комплексів (стадіонів, басейнів, спортивних залів і площадок), а також місць для відпочинку й оздоровлення (курорти, санаторії, будинки відпочинку і т. ін.)

212

Споживчі комплекси використовуються під час вивчення струк­тури споживання і витрат на нього, оцінювання ступеня задово­лення окремих груп потреб тощо.

12.2. НОРМАТИВИ СПОЖИВАННЯ ;

І СПОЖИВЧІ БЮДЖЕТИ

Основними завданнями статистики споживання є ви­вчення фактичного стану і структури споживання населенням матеріальних благ і послуг, задоволення його потреб; аналіз фак­торів і оцінювання їх впливу на рівень і структуру споживання; побудова та аналіз моделей споживання, виявлення притаманних їм закономірностей і тенденцій.

До головних чинників, що визначають рівень споживання в суспільстві, належать:

а) рівень соціально-економічного розвитку суспільства, його можливості надавати необхідну кількість благ і послуг для задо­ волення існуючих у суспільстві потреб;

б) рівень розвитку потреб у суспільстві;

в) рівень доходів населення і їхня здатність забезпечити пла­ тоспроможний попит населення на товари і послуги.

Найважливішим інструментом при вивченні споживання є со­ціально-економічні нормативи споживання, що є орієнтирами для формування бажаної структури умов, рівня і якості життя населення, створення певних пропорцій споживання, що визна­чаються станом економіки і соціальної політики, що здійснюєть­ся в державі.

Розрізняють наступні види соціально-економічних нормативів споживання: цільові, раціональні нормативи і соціальні гарантії.

Цільові нормативи споживання визначаються показниками рівня життя, досягнутого групами населення, в яких споживання матеріальних благ і послуг випереджає споживання в інших гру­пах населення. Такі групи мають найбільш розвинені потреби і можливості їх задоволення. Обсяг і структура їх споживання є тим зразком, особливо в області споживання послуг культури, кот­рого корисно дотримуватись іншій частині населення. Ці нормативи використовуються як цільові орієнтири економічного розвитку.

Раціональні нормативи споживання формуються з урахуван­ням наукових уявлень про систему суспільних і особистих потреб і раціональності тих чи інших їх видів, а також рівнів споживання і форм задоволення окремих потреб. ,.,,..<

213

Соціальні гарантії являють собою нормативи на доступність споживання. Вони спрямовані на створення реальних умов, що забезпечують населенню можливість споживати ті чи інші блага і послуги в гарантованому обсязі. Такі нормативи узгоджують рі­вень розвитку потреб населення з фактичними умовами їх задо­волення, які виступають у якості ресурсних обмежень. Соціальні гарантії, виражають, по суті, зобов'язання держави забезпечити своїм громадянам мінімальну заробітну плату, мінімальні трудові і соціальні пенсії для літніх і непрацездатних громадян, мініма­льну стипендію учням; право на одержання допомоги із соціаль­ного страхування (з тимчасової непрацездатності, з безробіття для працездатних осіб, вагітності і пологах, догляду за малоліт­ньою дитиною і т. ін.), мінімальний набір загальнодоступних і без­коштовних послуг у галузі освіти, охорони здоров'я та культури.

Соціально-економічні нормативи споживання застосовуються як інструмент планування соціальної політики, а також як крите­рії оцінювання якості життя. Раціональні та цільові нормативи можуть бути взяті за еталони при оцінювання досягнутого рівня життя, а соціальні гарантії — за базу порівняння в разі поточного оцінювання рівня життя.

Соціально-економічними нормативами споживання населен­ням товарів і послуг є споживчі бюджети різних рівнів, які явля­ють собою вартісне вираження відповідного споживчого кошика. Споживчий кошик — це натурально-речовинний склад спо­живчого бюджету. Він являє собою певний набір продуктів хар­чування, непродовольчих товарів і послуг, призначених для спо­живання населенням і окремими його групами і забезпечення їх потреб на відповідному нормативному рівні. Споживчий кошик у цілому складається з продовольчого та непродовольчого кошиків і кошика послуг.

Під час формування споживчого кошика беруться збалансова­ні набори товарів і послуг за такими основними статтями витрат людини і домашнього господарства: харчування; одяг, білизна, взуття; ліки, предмети гігієни і санітарії; меблі, предмети культур­но-побутового і господарчого призначення; житло і комунальні послуги, транспорт і зв'язок; дитячі дошкільні установи. У про­довольчий кошик включають хліб і хлібопродукти, м'ясо і м'ясо­продукти, молоко і молокопродукти, яйця, картоплю, овочі, фрук­ти і ягоди, рибу і рибопродукти, олію рослинну і маргарин, цукор і кондитерські вироби. До складу непродовольчих товарів вхо­дять предмети санітарії і гігієни, а також: деякі інші предмети не­тривалого користування, до складу послуг включено оплату жит-

214

ла, електроенергії, опалення, водопостачання і каналізації, витра­ти на транспорт і зв'язок, ремонт предметів домашнього побуту, що не можуть бути відремонтовані господарем.

Вартість певного споживчого кошика, яка оцінюється за серед­німи або мінімальними цінами купівлі відповідних товарів і по­слуг з урахуванням усіх форм їхньої реалізації, і є величиною відповідного споживчого бюджету.

При вивченні споживання, зокрема процесів диференціації насе­лення за рівнем споживання, залежно від поставлених завдань до­слідження, використовуються такі споживчі бюджети: бюджет про­житкового мінімуму, раціональний і фактичний споживчі бюджети.

Бюджет прожиткового мінімуму являє собою вартісну оцін­ку натурального набору товарів і послуг споживчого кошика про­житкового мінімуму, тобто соціально допустимого мінімуму спо­живання. Бюджет прожиткового мінімуму є, по суті, нижньою межею вартості життя або тим порогом мінімального споживан­ня, нижче за який починається злиденність.

Раціональний споживчий бюджет (РСБ) — включає вар­тість товарів і послуг, предметів культурно-побутового і госпо­дарчого призначення, відповідно до науково обґрунтованих норм споживання і нормативів задоволення раціональних (розумних) потреб людини.

Склад раціонального споживчого кошика визначається на основі наукових норм і нормативів споживання товарів і послуг, що забезпечують людині нормальне відновлення фізичних та ін­телектуальних сил і, відповідно, нормальний рівень життя. На­приклад, відповідно до існуючих нині наукових уявлень про ра­ціональне харчування споживчий кошик раціонального спожив­чого бюджету має містити таку кількість основних продуктів хар­чування на одну особу за місяць (табл. 12.1).

Оптимальна структура раціонального бюджету виглядає так: витрати на продукти харчування — не повинні перевищувати ЗО %; витрати на непродовольчі товари — 47 %, у тому числі на одяг і взуття — 20 %, предмети культури і побуту — 18 %, інші товари — 9 %; витрати на всі послуги — 23 %.

В основу розробки раціональних споживчих бюджетів покла­ дено два методологічні принципи: аналогії споживання і рівної доступності товарів і послуг. Принцип аналогії полягає в тому. що раціональні нормативи споживання визначаються за рівнем і структурою споживання товарів і послуг групами населення, які досягли на даному етапі розвитку суспільства кращих показників споживання. . , . .

215

Таблиця 12.1