Структура сукупних витрат домогосподарств україни із різними середньодушовими сукупними витратами у 1999 році1

(у середньому за місяць у розрахунку на одне домогосподарство, у %)

Середньодушові сукупні витрати за місяць, грн.	Частка витрат
	на харчування	на непродово­льчі товари	на послуги	інших витрат
до 30,0	76,6	7,9	13,2	2,3
30,1—60,0	74,1	7,5	14,9	3,5
60,1—90,0	72,0	8,8	15,5	3,7
90,1—120,0	68,6	10,3	16,6	4,5
120,1—150,0	67,6	11,1	16,3	5,0
150,1—180,0	66,4	11,7	16,3	5,6
180,1—210,0	64,5	12,6	17,0	5,9
210,1—240,0	64,5	11,9	16,8	6,8
240,1—270,0	62,3	13,4	17,2	7,1
270,1—300,0	63,1	13,0	16,9	7,0
понад 300,0	57,1	15,6	16,5	10,8
всі домогосподарства	65,2	12,0	16,5	6,3

Коефіцієнт набуває значення від 0 (за незмінних порівнюва­них структур) до 1 (за цілком змінених структур).

Для вивчення диференціації в споживанні населення різнома­нітних груп придатна та сама методологія, що й для вивчення диференціації населення за рівнем доходів. У разі значних рівнів

¹ Статистичний щорічник України за 1999 рік / Держкомстат України; За ред. О. Г. Осауленка; Відп. за вип. В. А. Головко. — К.: Техніка, 2000. — С. 440.

229'

«тіньової» економіки, коли під час обстеження умов життя домого­сподарств частина доходів не показується, більш об'єктивну харак­теристику диференціації населення за рівнем життя можна дістати, скориставшись інформацією про споживчі витрати. Побудова варі­аційних рядів за розміром середньодушових витрат на споживання дозволяє застосовувати всі відомі статистичні методи обробки та ана­лізу цих рядів. Аналітичне вирівнювання отриманих рядів виявляє тен­денції розвитку процесів споживання і дає змогу прогнозувати його.

До чинників, які істотно впливають на обсяг споживання і струк­туру споживчих витрат, належать: рівні доходів (середньодушовий і середній на домогосподарство); склад і тривалість існування домо-господарства; наявність і кількість дітей; рівні пропозиції товарів і послуг на ринку і ціни на них. Для оцінювання їх впливу на рівень споживання матеріальних благ і послуг широко застосовують бага-тофакторні лінійні і нелінійні регресійні моделі та індексний метод. Оцінити зв'язок між рівнем споживання і доходами можна за допомогою коефіцієнта еластичності. Коефіцієнт еластичності споживання характеризує ступінь зміни рівня споживання залеж­но від зміни рівня доходу за умови, що інші фактори, які вплива­ють на споживання, залишаються незмінними. Коефіцієнт елас­тичності споживання показує, на скільки відсотків у середньому зміниться рівень споживання Сзі зміною рівня доходів Дна один відсоток. Емпіричні коефіцієнти еластичності споживання в за­лежності від зміни доходу обчислюються за формулою:

₌ АС С„_₌АС АД_ ' А#"Д> С_О^ШД_О'

де Co і До — рівень відповідно споживання і доходу в базисному періоді або групи населення з низькими доходами і споживан­ням; АС і АД— приріст відповідно рівня споживання і доходу за досліджуваний період або у групі населення з вищими рівнями доходу і споживання.

Зміна споживання різних товарів і послуг зі зміною рівня до­ходів характеризується різним рівнем еластичності. Розрізняють товари і послуги з малою еластичністю (0</<Г_е<1), середньою ела­стичністю (К_е =1) і з високою еластичністю (К_е>\). Зі зниженням рівня споживання якогось товару або послуги та зростанням до­ходу К_е набуває значень, менших від 0. Чим вище значення кое­фіцієнта еластичності, тим менший ступінь задоволення потреб у даному вигляді матеріальних благ і послуг. Товари і послуги першої необхідності, як правило, мають меншу еластичність порів-

230

няно з іншими товарами і послугами. Продукти харчування мають меншу еластичність порівняно з непродовольчими товарами.

На рівень споживання впливає розмір домогосподарств за кі­лькістю їх членів, особливо кількість непрацездатних осіб у них. Виявити наявність зв'язку між рівнем споживання і числом чле­нів домогосподарств і оцінити істотність цього зв'язку можна за допомогою квадратичної спряженості х² Пірсона. У таблиці 12.4 наведено розподіл домогосподарств України у 1999 році за рів­нем середньодушових грошових витрат і їх чисельного складу.

Таблиця 12.4

РОЗПОДІЛ ДОМОГОСПОДАРСТВ УКРАЇНИ у 1999 р.

ЗА РІВНЕМ СЕРЕДНЬОДУШОВИХ ГРОШОВИХ ВИТРАТ

І ЇХНЬОГО ЧИСЕЛЬНОГО СКЛАДУ'

Середньодушові грошові витрати на місяць, грн.	Частка dr домогосподарств з і-м рівнем грошових витрат у загальному числі домогосподарств, що мають у своєму складі					Усього (/) домо­господарств з і-м рівнем грошових витрат
	одну особу	дві особи	три особи	чотири особи	п'ять і більше осіб
до 30,0	-0*44-2	0,155	0,140	0,276	0,317	727,4
30,1—60,0	0,109	0,192	0.194	0,266	0,239	2643,9
60,1—90,0	0,143	0,239	0,225	0,264	0,129	3799,9
90,1—120,0	0,180	0,294	0,238	0,212	0,076	3266,5
120,1—150,0	0,218	0,356	0,218	0,150	0,058	2376,0
150,1—180,0	0,276	0,337	0,229	0,116	0,042	1592,1
180,1—210,0	0,263	0,336	0,238	0,107	0,056	1084,6
210,1—240,0	0,319	0,318	0,208	0,125	0,030	693,2
240,1—270,0	0,311	0,414	0,183	0,073	0,019	436,3
270,1—300,0	0,351	0,368	0,151	0,106	0,024	326,1
понад 300,0	0,436	0,306	0,180	0,065	0,013	801,8
Кількість [djj домогосподарств із j-.м складом і їх частка в загаль­ній кількості до­могосподарств	3567,3 0,201	5004,9 0,282	3798,0 0,214	3460,8 0,195	1916,8 0,108	17747,8 1,000

'Розраховано за даними: Статистичний щорічник України за 1999 рік / ДержкомстатУкраїни. — К.: Техніка, 2000. — С. 428 — 430.

231

Для розрахунку %² у даному разі можна використовувати таку формулу:

дет\ — кількість груп за рівнем витрат; тг — кількість груп до­могосподарств за їхнім складом; d_fj — частка домогосподарств у-го складу серед домогосподарств з і-м рівнем витрат; d_t — част­ка домогосподарств у-го складу в загальній кількості всіх домого­сподарств; fi — кількість домогосподарств з і-м рівнем витрат.

За даними табл. 12.4 значення %² =2431 значно більше від кри­тичного значення хі ₉₅ = 55,76, якщо кількість ступенів свободи .

# = (»!,-1Х«₂-1) = (П-1)(5-1) = 40, і

що свідчить про наявність зв'язку між розміром домогосподарстй і рівнем їх середньодушових грошових витрат.

Щільність зв'язку між складом домогосподарств і середньоду-шовими витратами характеризується коефіцієнтом взаємної спря­женості, який обчислюється за формулою Чупрова або Крамера.

12.5. СТАТИСТИЧНЕ ВИВЧЕННЯ ДИНАМІКИ СПОЖИВАННЯ j

Основною характеристикою споживання є обсяг спо­живання матеріальних благ і послуг у цілому (фонд споживання Q) або на душу населення (д -Q/S), який може вимірюватися в натуральних одиницях або подаватися у вартісному виразі. Тому й динаміка споживання, тобто зміна споживання в часі, вивчаєть­ся як у натуральному, так і у вартісному виразі. Вивчення дина­міки споживання в натуральному виразі дає можливість оцінити зміну фізичних обсягів споживаних товарів і послуг. Вивчення динаміки споживання у вартісному виразі дозволяє врахувати не лише зміну фізичного обсягу споживання, а й вплив цін на спо­живання товарів і послуг, тобто дає більш об'єктивну характери­стику рівня споживання. Динаміка споживання вивчається з ви­користанням індексного методу.

232

Відомо, що між обсягом споживання Q, чисельністю насе­лення S і рівнем середньодушового споживання q існує така за­лежність:

Q = qS. Динаміка фонду споживання описується індексом

Qi

_oSo

Використовуючи цю залежність, можна оцінити напрям і аб­солютну величину зміни обсягу споживання за період часу під впливом змін чисельності населення та рівня індивідуального споживання. Ці зміни обчислюються за такими формулами:

за рахунок зміни чисельності населення:

AQ_s=(S,-So)-q_o=q_oSt-q_oSo; ;

за рахунок зміни середньодушового рівня споживання: :

Щ = (<7. ~ 9о )•?• =ЯіЗі- Я о Si ■

Індивідуальні індекси динаміки загального обсягу споживання /-го товару іу'-ї послуги подаються так:

;

Зміна середньодушового споживання /-го товару іу'-ї послуги обчислюється за допомогою індивідуальних індексів середньо­душового споживання:

fco ₌/

q_l0

y

_j0

So "'

Рівень споживання залежить від багатьох чинників і диферен­ціюється за соціальними групами населення; за рівнем доходів різних груп населення; за регіонами проживання і т. д.

Аналіз змін обсягів споживання під впливом змін у часі: а) структур населення (домогосподарств) за рівнем доходу або витрат на споживання; б) рівня середньодушового споживання, може здійснюватися за допомогою системи взаємозалежних ін­дексів — змінного /_З.с, фіксованого складу /ф_с і структурних зру­шень І_сз.

233

у даному разі можна використовувати таку

Для розрахунку %² , формулу:

7=1

де гп\ — кількість груп за рівнем витрат; тг — кількість груп до­могосподарств за їхнім складом; d_fj — частка домогосподарств у'-го складу серед домогосподарств з /-м рівнем витрат; d_f — част­ка домогосподарству-го складу в загальній кількості всіх домого­сподарств; f_t — кількість домогосподарств з /-м рівнем витрат.

За даними табл. 12.4 значення %² =2431 значно більше від кри­тичного значення хі 95 ⁼ 55,76, якщо кількість ступенів свободи

) , І

що свідчить про наявність зв'язку між розміром домогосподарств і рівнем їх середньодушових грошових витрат.

Щільність зв'язку між складом домогосподарств і середньоду-шовими витратами характеризується коефіцієнтом взаємної спря­женості, який обчислюється за формулою Чупрова або Крамера.

12.5. СТАТИСТИЧНЕ ВИВЧЕННЯ ДИНАМІКИ СПОЖИВАННЯ

Основною характеристикою споживання є обсяг спо­живання матеріальних благ і послуг у цілому (фонд споживання Q) або на душу населення (q = Q/S), який може вимірюватися в натуральних одиницях або подаватися у вартісному виразі. Тому й динаміка споживання, тобто зміна споживання в часі, вивчаєть­ся як у натуральному, так і у вартісному виразі. Вивчення дина­міки споживання в натуральному виразі дає можливість оцінити зміну фізичних обсягів споживаних товарів і послуг. Вивчення динаміки споживання у вартісному виразі дозволяє врахувати не лише зміну фізичного обсягу споживання, а й вплив цін на спо­живання товарів і послуг, тобто дає більш об'єктивну характери­стику рівня споживання. Динаміка споживання вивчається з ви­користанням індексного методу.

232

Відомо, що між обсягом споживання Q, чисельністю насе­лення S і рівнем середньодушового споживання q існує така за­лежність:

Q = qS. Динаміка фонду споживання описується індексом

₌ Q_L=q^S_L )

^Q~Q2~q_oSo- V

Використовуючи цю залежність, можна оцінити напрям і аб­солютну величину зміни обсягу споживання за період часу під впливом змін чисельності населення та рівня індивідуального споживання. Ці зміни обчислюються за такими формулами:

за рахунок зміни чисельності населення: :

AQ_s=(S\-~So)-q_o=q_oSi-q_oS_o; \

за рахунок зміни середньодушового рівня споживання: ?

Індивідуальні індекси динаміки загального обсягу споживання /-го товару іу'-ї послуги подаються так:

⁷*,=

Т _

^У

Зміна середньодушового споживання /-го товару іу'-ї послуги обчислюється за допомогою індивідуальних індексів середньо­душового споживання:

, 2~>/

/o

g/o _=/

y

_j0

So

q_i0

Рівень споживання залежить від багатьох чинників і диферен­ціюється за соціальними групами населення; за рівнем доходів різних груп населення; за регіонами проживання і т. д.

Аналіз змін обсягів споживання під впливом змін у часі: а) структур населення (домогосподарств) за рівнем доходу або витрат на споживання; б) рівня середньодушового споживання, може здійснюватися за допомогою системи взаємозалежних ін­дексів — змінного /_З.с, фіксованого складу /ф._с і структурних зру­шень /_{с 3}.

233

^ Розглянемо їх використання на прикладі аналізу споживання м'яса і м'ясних продуктів населенням України (табл. 12.5).

Таблиця 12.5

АНАЛІЗ СПОЖИВАННЯ М'ЯСА І М'ЯСОПРОДУКТІВ НАСЕЛЕННЯМ УКРАЇНИ ПРОТЯГОМ 1998—1999 років '

Групи насе­лення із серед-ньодушовими сукупними місячними доходами, грн. на місяць	1998		1999		Розрахункові дані
	Частка насе­лення	Рівень серед-ньоду-шового спожи­вання	Частка насе­лення dn,%	Рівень серед-ньоду-шового спожи­вання Я і, > кг
До 30,0	1,1	0,9	0,3	0,4	0,99	0,12	0,27
30,1—60,0	14,6	1,7	4,8	1,0	24,82	4,80	8,16
60,1—90,0	28,2	2,5	15,5	1,9	70,50	29,45	38,75
90,1—120,0	23,8	3,1	21,1	2,6	73,78	54,86	65,41
120,1—150,0	13,9	3,8	17,7	3,4	52,82	60,18	67,26
150,1—180,0	7,9	4,4	13,1	4,1	34,76	53,71	57,64
180,1—210,0	4,5	4,9	9,6	4,7	22,05	45,12	47,04
Понад 210,0	6,0	5,9	17,9	6,4	35,40	114,56	105,61
Разом	100,0		100,0		315,12	362,80	390,14

Підставляючи знайдені розрахункові значення з табл. 12.5 у формули відповідних індексів, дістаємо:

населенням України в 1999 році порівняно з 1998 роком на 15,1%. Проте відбулося це за рахунок зменшення в 1999 році часток на­селення у групах із доходами до 120,0 грн., і, відповідно, збіль­шення цих часток у групах із вищими доходами. Водночас зни­ження в 1999 році середньодушового рівня споживання в усіх групах, крім групи з доходами понад 210,0 грн., потягло за собою зменшення обсягу споживання на 7,2 %.

Використовуючи індексний метод, можна оцінити вплив на динаміку загального споживання рівнів споживання в окремих групах і розподілу населення по цих групах. Для цих цілей вико­ристовується система взаємозалежних індексів змінного і фіксо­ваного складу та структурних зрушень.

Різниці між чисельниками і знаменниками цих індексів харак­теризують зміну загального споживання в досліджуваному пері­оді в цілому і за рахунок двох факторів: зміни рівнів споживання в окремих групах населення і зміни питомої ваги відповідних груп у загальній чисельності населення.

Аналогічна система пов'язаних індексів використовується і для аналізу динаміки регіональних особливостей у споживанні матеріальних благ і послуг; оцінювання її залежності від зміни рівнів споживання населення регіонів і питомої ваги населення регіону в чисельності населення країни.

Можна дістати докладнішу характеристику динаміки спожи­вання, якщо проаналізувати вплив на рівень споживання не тіль­ки рівня споживання населення регіонів і питомої ваги населення регіону, але і рівня споживання окремих груп населення всереди­ні регіонів (приміром, міського і сільського населення). У цьому разі використовується така система взаємозалежних індексів:

362^80

315,12

362,80

-⁰'⁹²⁸'

■43 ~- ~

390,14

71

7o 7o' >'

Індекс змінного складу, що враховує спільний вплив обох чин­ників, свідчить про зростання споживання м'яса і м'ясопродуктів

¹ Див.: Статистичний щорічник України за 1998 рік / Держкомстат України. — К : Техні­ка, 1999. — С. 403,407.

Статистичний щорічник України за 1999 рік / Держкомстат України. — К ■ Техніка 2000, —С. 435, 449.

де q_t ,q, — середньодушовии рівень споживання населення і-\ соціальної групи у-го регіону в порівнюваних періодах; d_t , d,— частки населення /-Ї соціальної групиу'-го регіону в загальній чи-

234

і ^! '

сельності населення даного регіону у відповідному періоді; сі», d_j0 — частки населенняу'-го регіону в загальній чисельності населення країни в звітному і базисному періодах.

Індекс /_пс характеризує динаміку загального споживання на­селення під впливом усіх факторів; /ф_С характеризує зміну зага­льного споживання під впливом зміни рівнів споживання соціа­льних груп усередині регіонів; /_ссі — під впливом змін соціаль­ної структури населення усередині регіонів; /_СС2 — під впливом змін регіональної структури населення.

Різниці між чисельниками і знаменниками зазначених індексів характеризують відповідні абсолютні зміни рівня споживання за рахунок окремих факторів.

Для порівняння рівнів споживання населенням матеріальних благ і послуг у різних регіонах необхідно виключити вплив на них розбіжностей у структурі населення цих регіонів. Для цих цілей використовують побудову індексів споживання зі стандар­тними структурами. За стандартну структуру береться або струк­тура населення одного з порівнюваних регіонів, або середня структура за сукупністю регіонів, або по всій країні:

деq_A , q_E — середньодушові рівні споживання населення і-х груп у регіонах А і Б; d_A— показники структури населення регіону А; d_c — показники структури населення в групі регіонів або в ці­лому по країні.

Динаміка загального і середньодушового споживання товарів і послуг у вартісному вираженні в поточних цінах описується ін­дексами:

а) за товарами:

в) за товарами та послугами разом:

^qy~

v Si So IV/4V

де I_q,I_v,I_qy — індекс споживання відповідно товарів, послуг, а також товарів і послуг у цілому по населенню;

/-,/-,/- аналогічні індекси середньодушового споживання;

Яіі'Яіо'Уц'У^ — обсяг споживання відповідно і-го товару або у-ї послуги у звітному і базисному періоді;

PniPiO'tji'tjo — Ц'^{на г}"^го товару (тариф j-'i послуги) у відпові­дному періоді;

Si, So — середня чисельність населення.

Ці індекси характеризують загальну зміну споживання під спільним впливом як змін рівнів споживання, так і зміни цін на товари та послуги. Для усунення впливу цін на динаміку обсягу споживання товарів і послуг розраховують індекси фізичного об­сягу споживання.

Індекси загального фізичного обсягу споживання товарів і по­слуг населенням в цілому і середньодушового споживання розра­ховуються за такими формулами:

а) за товарами в цілому і на душу населення:

■*л ^°

<O^FiO

S\ So

б) за послугами в цілому і на душу населення:

г

J ^

So

.Sl j .;.

б) за послугами:

в) за товарами і послугами разом:

/ =—-¹-

У У V ■ t

J __ ^Jl ^J\ . ^J_U

j яу

236

237

ЕЧиРи+ЇУ^и ІЧиРи+Zyj

'J₀

т

So

Si

ЧУ

: /-.

_{..Јl = /}

' So ^q

Така форма агрегатних індексів дозволяє оцінити динаміку фі­зичного обсягу споживання і визначити його абсолютну зміну у вартісному вираженні як по населенню в цілому, так і в серед­ньому на душу населення. Для цього знаходять різницю між чи­сельником і знаменником індексів.

Безпосереднє використання агрегатних індексів пов'язане з певними труднощами, обумовленими необхідністю мати порів- ■*• нянні ціни й тарифи та виконувати розрахунки вартості всіх про- \-даних населенню товарів і послуг у звітному періоді з урахуван­ням цих цін.

На практиці вартість товарів і послуг, проданих населенню в звітному періоді, в їх вартість у цінах базисного періоду перера- ■* ховують за допомогою зведеного поточно-зваженого індексу

СПОЖИВЧИХ ЦІН. І

Відомо, що зведений індекс цін .,

Індекси фізичного обсягу споживання характеризують дина­міку загального споживання, але не характеризують вплив на її зміни обсягів споживання окремих товарів і послуг, тобто індиві­дуальних індексів обсягу споживання. У світовій статистичній практиці, вивчаючи динаміку фізичного обсягу споживання, пе­ревагу надають не агрегатним формам індексів, а середнім ариф­метичним зваженим індексам, які розраховують за формулою:

Значення питомої ваги витрат на придбання окремих товарів і послуг, що використовуються як ваги, у загальних витратах на споживання розраховують за матеріалами обстеження умов жит­тя домашніх господарств і роздрібного товарообігу.

Контрольні запитання

Звідси Х<7, р, = £#, p, :I_p. Підставляючи значення витрат на

споживання в цінах базисного періоду у формулу агрегатного індексу споживання, дістаємо значення індексу фізичного обсягу споживання.

По суті цей індекс тотожний агрегатному індексу і відрізня­ ється від нього лише за формою. ■

Маючи індивідуальні індекси цін на товари і послуги, можна обчислити індекс фізичного обсягу споживання як середній гар­монічний індекс

1. Класифікація споживчих витрат і статистичні оцінки структур споживання у різних соціальних груп населення,

2. Статистична оцінка ступеня задоволення потреб насе­ лення в товарах і послугах, методика її одержання.

3. Чинники, що впливають на споживчі витрати населення; методи і порядок оцінювання їх впливу на динаміку обся­ гів споживання і споживчих витрат.

4. Методи вимірювання зв 'язку, застосовувані при вивченні наявності і щільності зв 'язку між: доходами і споживан­ ням, порядок їх застосування.

РОЗДІЛ 13

РІВЕНЬ ЖИТТЯ НАСЕЛЕННЯ

13.1. ЗМІСТ КАТЕГОРІЇ «РІВЕНЬ ЖИТТЯ», ЗАВДАННЯ ВИВЧЕННЯ

Рівень життя населення — це складна соціально-еко­номічна категорія, що характеризує можливості суспільства із забезпечення життя, діяльності та всебічного розвитку людини. Ця категорія виражається сукупністю суспільних відносин і умов, що характеризують життя, працю, побут та інтелектуально-куль­турний розвиток людей, їхню свободу й правову захищеність. Рівень життя характеризується ступенем задоволення різномані­тних потреб населення (природно-фізіологічних, соціально-еко­номічних, духовних), умовами його життя й діяльності, станом здоров'я та рівнем освіти, станом середовища існування, наявніс­тю вільного часу. Зумовлюється цей рівень реальним розвитком економіки та соціально-правовими гарантіями забезпечення жит­тєдіяльності населення. Підвищення рівня життя населення, або соціальний прогрес, є головною метою суспільного розвитку.

Складне за своїм змістом поняття «рівень життя» можна умов­но розчленувати на три взаємозалежні категорії, які доповнюють одна одну.

1. Умови життя (середовище існування). Ця категорія харак­ теризується статистичними показниками, які описують розселення населення й екологію середовища існування, житлові умови, зайня­ тість населення та умови праці, розподіл бюджету часу, а також со­ ціальну інфраструктуру, що охоплює охорону здоров'я, освіту, по­ бутове та комунальне обслуговування, торгівлю, транспорт, зв'язок і системи комунікацій, культурне обслуговування населення.

2. Власне рівень життя населення, у вузькому його розу­ мінні, що характеризується рівнем споживання матеріальних і нематеріальних благ і послуг, визначається, у свою чергу, еконо­ мічним розвитком, розмірами та розподілом доходів у суспільстві.

3. Якість життя як ступінь відповідності умов і рівня життя науково обґрунтованим нормативам або певним стандартам. За такого підходу фактичні показники рівня життя, які характери­ зують споживання, а також тривалість життя і вік активної пра­ цездатності, рівні захворюваності й інвалідності, рівні освіти, про­ фесійної і соціальної мобільності населення відбиватимуть сту­ пінь їх відповідності суспільно необхідним вимогам.

240

Згідно з нормативами та стандартами споживання виокрем­люють такі якісні рівні життя населення:

а) достаток — це рівень життя, який дозволяє користуватися всіма благами, що забезпечують всебічний розвиток людини;

б) нормальний рівень життя — рівень, який забезпечує раціо­ нальне споживання за науково обґрунтованими нормами, що дає людині змогу відновлювати свої фізичні та інтелектуальні сили;

в) бідність — рівень життя, за якого споживання відбувається на рівні збереження працездатності як нижньої межі відтворення життєвих сил;

г) злиденність — рівень життя, що забезпечує мінімально при­ пустимий за біологічними критеріями набір благ і послуг, спожи­ вання яких дозволяє підтримувати лише життєздатність людини.

Рівень життя не піддається абсолютному та однозначному ви­мірюванню, оскільки визначається не лише наявним рівнем соці­ально-економічного розвитку держави, ефективністю економіки, суспільним національним багатством, реальними доходами й об­сягами фактичного споживання населенням матеріальних і духов­них благ і послуг, а й різними рівнями розвитку потреб населення в тих чи в інших життєвих благах, а також соціально-економіч­ною його диференціацією. Проте за сучасних умов розвитку сус­пільства кількісні і якісні оцінки рівня життя населення необхідні для практичного забезпечення ефективного управління соціаль­но-економічними процесами та порівняння рівнів життя різних суспільних верств.

Інформація про рівень життя населення використовується для оцінювання змін і визначення бажаних досягнень у соціальній сфері. Вона потрібна також для вивчення взаємозв'язків між мак-роекономічною політикою, здійснюваною в суспільстві, і тенден­ціями, які спостерігаються в демографічній і соціальній сферах, для розробки та втілення в життя ефективної стратегії і політики соціального розвитку. Порівнюючи рівні життя різних груп насе­лення, оцінюють ступінь соціально-економічної диференціації суспільства, а завдяки порівнянню рівнів життя населення в різ­них регіонах або країнах виявляють різниці в рівні та умовах життя тамтешнього населення. Динаміка показників рівня життя об'єктивно характеризує ефективність соціально-економічних пе­ретворень у суспільстві.

241

Головним завданням статистичного вивчення рівня життя є здобуття об'єктивних оцінок реального рівня життя населення на конкретні моменти часу та виявлення .тенденцій його змін; ком­плексний аналіз впливу різних соціально-економічних чинників

16 1-34}

на ці зміни; розробка інтегральних показників рівня життя насе­лення, придатних для порівняльного аналізу.

Велике значення має завдання оцінювання якості життя, що вирішується порівнянням досягнутого рівня задоволення потреб населення з раціональними нормами й стандартами споживання.

Джерелами інформації про рівень життя населення є звітність підприємств, організацій і установ, що його обслуговують; мате­ріали обстежень умов життя домашніх господарств, переписів населення; матеріали різних соціологічних досліджень умов жит­тя та діяльності населення.

Обстеження бюджетів домашніх господарств є основною ін­формаційною базою для вивчення рівня життя населення, його добробуту. Програма обстеження бюджетів домашніх господар­ств передбачає збір інформації про їхні доходи і витрати, у тому числі про виробництво продукції сільського господарства в осо­бистих підсобних господарствах населення, за репрезентативною вибіркою домашніх господарств.

План обстеження передбачає проведення одного базового і чо­тирьох квартальних інтерв'ю, а також ведення протягом року ві­сьмох тижневих щоденників згідно зі спеціальним графіком. Ба­зове інтерв'ю проводиться в листопаді місяці року, що передує про­веденню обстеження. Відібрані домашні господарства обстежують­ся протягом одного року, а далі замінюються новою вибіркою.

Базове інтерв'ю — це перше знайомство з кожним новим до­машнім господарством, що потрапило у вибірку. Воно викорис­товується для впорядкування реєстру всіх членів домогосподар-ства, збору базової інформації щодо домашнього господарства в цілому і кожного його члена.

Анкета для базового інтерв'ю складається з двох розділів. Пер­ший розділ містить запитання, що стосуються домогосподарства в цілому: житлові умови; наявність предметів тривалого користу­вання, у тому числі легкового транспорту; наявність худоби та домашніх тварин; наявність і використання особистого підсобно­го господарства. Другий розділ передбачає збір інформації про кожного члена домашнього господарства: про освіту, зайнятість, стан здоров'я і користування медичними послугами за останній час, про спосіб життя (паління, заняття спортом і т. ін.).

Квартальні інтерв'ю передбачають збір інформації про доходи та великі витрати домашніх господарств. До анкети квартального інтерв'ю заноситься така інформація: про витрати на одяг, взуття, побутову техніку, легковий транспорт, меблі і т. ін., тобто про всі витрати, розмір яких перевищує умовно встановлену межу, а та-

кож про витрати на оплату житлових і комунальних послуг, осві­ту, лікування, на сплату аліментів, на допомогу родичам і знайо­мим; про зайнятість членів домашнього господарства та їхні до­ходи із зазначенням джерел одержання останніх; про прибуток від продажу продуктів особистого підсобного господарства і про прибутки, що стосуються домогосподарства в цілому (прибуток від власності, продажу нерухомості, допомога на дітей, аліменти, допомога родичів і знайомих). До цієї самої анкети заносять ін­формацію про одержання і погашення кредитів, заощадження і повернення боргів.

Тижневі щоденники призначені для збору докладної інформа­ції про дрібні витрати. До них заноситься інформація про проду­кти харчування, непродовольчі товари та послуги, придбані про­тягом дня; про спожиті, але не куплені продукти харчування (ви­готовлені в особистому підсобному господарстві або отримані в подарунок); про продукти, які спожиті за межами дому (на під­приємствах громадського харчування).

Обстеження умов життя домашніх господарств дає можли­вість дістати інформацію про структуру доходів і витрат домогос-подарств і диференціацію населення за рівнем доходів і спожи­вання; про особисте споживання продовольчих, непродовольчих товарів і послуг залежно від рівня доходів домогосподарства; про споживчі витрати окремих соціальних груп населення та зміни споживчого попиту; про чисельний склад домогосподарств і зай­нятість їх членів. Матеріали обстеження є базою для обчислення індексу споживчих цін (індексу інфляції) і визначення деяких со­ціальних нормативів, а також для розробки механізмів соціально­го захисту населення.

Обстеження умов життя домашніх господарств використову­ються для впровадження в практику статистичних спостережень моніторингу бідності.

13.2. СИСТЕМИ СТАТИСТИЧНИХ ПОКАЗНИКІВ РІВНЯ ЖИТТЯ

Оцінювати й досліджувати рівень життя населення можна лише з використанням системи статистичних показників. Розробляти таку систему показників почали нещодавно. У 1960 році робоча група ООН підготувала доповідь про принципи визначення та вимірювання рівня життя у світовому масштабі. Це була перша спро­ба створити комплексну систему показників рівня життя населення.

242

16*1-344

243

У 1970 році американські вчені М. Джонс і М. Флекс розробили модель «сфер якості життя у великих містах США». Вона скла­далася з 14 блоків показників, що характеризують доходи, безро­біття, бідність, житлове забезпечення, освіту, фізичне і психічне здоров'я, забруднення повітря, громадський порядок, проблеми то­вариств, участь населення в управлінні, девіантну поведінку людей.

У 1973 році Дж. Вільсон виконав факторний аналіз 72 соціаль­них показників для встановлення різниці в якості життя населен­ня 50 американських штатів. Його модель якості життя складала­ся з 9 блоків: індивідуальний статус, рівність, освіта, економічне зростання, технологічні зміни, сільське господарство, життєві умови, здоров'я і соціальна безпека.

Статистичне бюро ООН у 1975 році запропонувало до впрова­дження в статистичну практику країн Систему соціальної і демо­графічної статистики, в основу якої був покладений метод інтег­ральних матриць (метод моделювання). Суть цього методу поля­гає в тому, що соціальні показники розміщуються у вигляді мат­риць, які відбивають стан («запаси») і рух («потоки») усього на­селення або окремих соціальних груп через різні види і форми економічної і неекономічної діяльності, соціальну структуру, геог­рафічний простір тощо.

Один із варіантів системи показників рівня життя населення в міжнародній статистиці ООН був розроблений у 1978 році. Ця система складалася з 12 основних груп: народжуваність, смерт­ність та інші демографічні показники населення; санітарно-гігієнічні умови життя; споживання продовольчих товарів; жит­лові умови; освіта і культура; умови праці і зайнятість; доходи і витрати населення; вартість життя і споживчі ціни; транспортні засоби; організація відпочинку; соціальне забезпечення; свобода людини. З метою розвитку цієї системи Статистичним бюро ООН у 1989 році був виданий довідник з соціальних показників¹, де знайшли відображення і показники рівня життя населення.

Питання статистичного вивчення рівня життя населення пос­тійно привертають увагу міжнародних статистичних і економічних організацій. На 29-й сесії Статистичної комісії ООН (лютий 1997 р.) був затверджений мінімальний набір національних даних соціа­льної статистики, рекомендованих робочою групою з міжнарод­них статистичних програм і координації Економічної і Соціаль­ної ради ООН як показники рівня життя. До цього набору вхо­дять такі показники:

Справочник по социальньїм показателям: Методологические исследования. СерияF № 49. Статистическое бюро ООН. — Нью-Йорк, 1989.

244

• чисельність населення з розбиттям за статтю, віком та (при потребі) етнічними групами;

• середня очікувана тривалість життя при народженні з роз­ биттям за статтю;

• смертність немовлят і дітей із розбиттям за статтю;

• материнська смертність;

• частка дітей із масою при народженні менш як 2,5 кг із роз­ биттям за статтю;

• середня тривалість навчання у школі (повних років) із роз­ биттям за статтю і, якщо можливо, майновим станом;

• валовий внутрішній продукт на душу населення;

• середньодушовий дохід домашнього господарства (його рі­ вень і склад);

• вартість мінімального продовольчого кошика, необхідного для задоволення потреб у їжі;

• частка безробітного населення з розбиттям за статтю;

• співвідношення зайнятих і загальної чисельності населення з розбиттям за статтю і секторами економіки;

• доступ до питної води;

• забезпеченість санітарно-гігієнічними умовами життя;

• забезпеченість житлом (кількість осіб, яка припадає на одну кімнату, крім кухні і ванної).

За завданням ООН групою вчених побудовано модель благо­получного життя людей, яка описується 12 параметрами. Відпо­відно до цієї моделі існування людей можна вважати більш-менш благополучним за таких умов:

• людина щодня одержує від 2500 до 4000 кілокалорій харчу­ вання;

• є три зміни одягу і три пари взуття на людину;

• домогосподарство має один комплект кухонного посуду;

• 100 л очищеної води на день;

• житлова площа становить не менш як 6 м² на одну особу;

• повна письменність дорослих і принаймні шестирічна освіта для дітей;

• по одному радіоприймачу і велосипеду на домашнє госпо­ дарство;

• один телевізор на 100 жителів;

• 10 лікарів і 500 лікарняних ліжок на 100 тис. жителів;

• коштів на медикаменти не менш як на 100 дол. в еквіваленті;

• працездатні люди мають роботу, що дає можливість утриму­ вати всіх членів домашнього господарства;

• існує система соціального захисту для хворих, інвалідів і старих.

245

Національний інститут статистики та економічних досліджень Франції розробив доволі досконалу Систему показників соціаль­ної статистики. У ній є 4 групи, в яких більша частина показників стосується оцінки рівня життя. У першій групі «Чисельність і склад населення, трудових ресурсів і умови праці» містяться по­казники, що характеризують демографічну ситуацію у країні, а також чисельність і структуру економічно активного населення, зайнятість і безробіття, тривалість і ритм роботи, страйки. У дру­гій групі «Розподіл, перерозподіл і використання прибутків» зо­середжені показники прибутків: первинні прибутки, прибутки від власності, характеристики заробітної плати і пенсій, купівельна спроможність національної валюти, грошові та інші надходження домашніх господарств. У третій групі «Умови життєдіяльності» містяться показники споживання, житлових умов, вільного часу та культурних розваг, нагромадження майна і цінностей. У чет­вертій групі «Соціальні сторони рівня життя населення» наво­дяться показники освіти населення, охорони здоров'я, формуван­ня домашнього господарства, соціальної мобільності, правопо­рушень і охорони порядку.

З метою удосконалення статистичного вивчення рівня життя населення та систематизації робіт у цій сфері соціальної статис­тики, Державним комітетом статистики України здійснюються розрахунки модельного набору соціальних індикаторів рівня життя населення України. Структура і зміст модельного набору соціальних індикаторів наведені в дод. 7. Розрахунок основної частини цих показників базується на єдиній методологічній ос­нові, погодженій і прийнятій Радою керівників статистичних служб держав Співдружності незалежних держав (СНД).

Модельний набір соціальних індикаторів містить 27 показни­ків, об'єднаних у 5 розділів. Перший розділ «Інтегральні індика­тори рівня життя» складається з 4 підгруп («Макроекономічні показники», «Демографічні показники», «Показники економічної активності населення» і «Показники пенсійного забезпечення на­селення»), до яких внесено 15 показників. До другого розділу «Показники матеріального забезпечення населення» включено 6 показників, які характеризують доходи домашніх господарств і нерівність розподілу доходів серед окремих груп населення. По­казники третього розділу «Особисте споживання (рівень і струк­тура)» дають уявлення про основні аспекти споживання населен­ням матеріальних благ і послуг. У четвертому розділі «Житлові умови населення» міститься інформація про забезпеченість насе­лення житлом і витрати домашніх господарств на його утриман-

ня. П'ятий розділ «Показники соціальної напруженості» містить узагальнюючий показник злочинності як одного з основних дже­рел соціальної напруженості.

З багатьох показників рівня життя населення, наявних у нау­кових і методологічних матеріалах, до модельного набору вклю­чені пріоритетні індикатори, які мають інтегральний характер, відповідають вимогам міжнародних стандартів, розраховуються за єдиними методологічними підходами, формуються на базі іс­нуючих інформаційних ресурсів і статистичної бази і можуть бу­ти отримані без додаткових фінансових витрат.

Соціальні індикатори, які включені до модельного набору, характеризують різні аспекти рівня життя населення. Вони є не­від'ємними компонентами соціальних програм і використову­ються для вимірювання впливу результатів економічного розвит­ку на рівень життя населення.

Порівняння досягнутих показників рівня життя з їх гранично-критичними значеннями дає можливість акцентувати увагу на найважливіших проблемах і більш обґрунтовано коригувати со­ціальні програми. Як гранично-критичні показники соціального розвитку у світовій практиці використовуються:

• співвідношення доходів верхньої і нижньої децильних груп населення — 10:1;

• частка населення, яке живе за межею бідності — 10%;

• співвідношення мінімальної і середньої заробітної плати — 1:3;

• рівень безробіття — 8—10 %;

• сумарний коефіцієнт плідності (середнє число дітей, наро­ джених жінкою у дітородному віці) — 2,14—2,15;

• умовний коефіцієнт депопуляції (відношення числа помер­ лих до числа народжених) — 1;

• частка осіб, старших 65 років у загальній чисельності насе­ лення — 7 %.

Соціальні індикатори формуються на основі статистичних да­них, що характеризують обсяг, склад, основні напрямки викорис­тання і розподілу грошових доходів між окремими групами насе­лення, а також залучення інших даних, що відбивають кінцеві результати економічної і соціальної політики, що торкаються різ­них аспектів життя населення.

Соціальні індикатори являють собою середні величини, темпи зміни, частоти, коефіцієнти концентрації, диференціації, купіве­льної спроможності і т. ін. Соціальні індикатори обчислюють, беручи до уваги загальні вимоги стосовно формування макроеко-номічних показників з урахуванням специфіки системи соціаль-

246

247

них показників. Методологія обчислення конкретних соціальних індикаторів рівня життя населення розглядається у відповідних розділах підручника.

13.3. ІНТЕГРАЛЬНІ ПОКАЗНИКИ РІВНЯ ЖИТТЯ НАСЕЛЕННЯ

Будь-які системи показників, що нині використову­ються для оцінювання рівня життя, охоплюють коло показників, кожний із який характеризує кількісний або якісний бік одного з аспектів добробуту суспільства. Водночас вони не дають цілісно­го уявлення про рівень життя в даний момент часу й у динаміці, а також мало придатні для проведення порівняльного аналізу рівня життя населення різних соціальних груп, регіонів або держав. Щоб вирішити цю проблему, необхідно обчислити інтегральний показник, який забезпечував би методологічну єдність усіх окре­мих показників даної системи і давав би однозначну оцінку рівня і динаміки досліджуваного процесу.

Оскільки окремих показників рівня життя дуже багато, їх кіль­кість і зміст змінюються разом із розвитком соціальних відносин у суспільстві, розробка інтегрального показника приводить до необ­хідності вирішення цілого ряду доволі складних методологічних проблем. На думку експертів ООН, статистика поки ще не знайшла раціонального способу відшукання всеосяжного показника рівня життя. Відповідні роботи постійно ведуться в кількох напрямках, і в науковій літературі існують різні пропозиції з конструювання інтег­рального показника рівня життя на основі окремих показників.

Перший напрямок пов'язаний із пропозиціями взяти за інтег­ральний показник деякі окремі показники, що певною мірою да­ють узагальнену характеристику рівня життя.

Визначальним чинником добробуту суспільства є рівень еко­номічного розвитку, тому основні індикатори стану економіки часто використовуються як інтегральні показники рівня життя. До них належать обсяг валового внутрішнього продукту (ВВП), національний доход і чистий національний прибуток. Для аналізу рівня життя, його динаміки і проведення порівняльного аналізу за країнами та регіонами обсяги ВВП або національного доходу розраховуються в реальному виразі (у постійних цінах) на душу населення. У разі проведення міжнародних зіставлень такі показ­ники оцінюються в доларах США на основі паритету купівельної спроможності національної валюти.

248

Суттєвим недоліком зазначених вартісних показників, вико­ристовуваних для аналізу рівня життя, є те, що вони містять еле­менти, які прямо не пов'язані з рівнем життя. Наприклад, ВВП включає видатки на утримання армії, державного апарату і т. ін. Тому для оцінювання рівня життя населення іноді використову­ються показники дитячої смертності, очікуваної тривалості життя при народженні і відносний коефіцієнт смертності, який визнача­ється як відношення числа смертей осіб у віці 50 років і більше до загальної кількості смертей. Ці демографічні показники відби­вають не тільки кількісну, але і якісну характеристику рівня життя.

Для узагальнюючої характеристики рівня життя у статистич­ній практиці використовується також індекс споживчих цін (до 60-х років — індекс вартості життя), розраховувати який у нашій країні почали ще в 20-ті роки. Обчислюючи цей показник, визна­чають набір споживчих благ (споживчий кошик), типовий для структури видатків певної групи населення. Вартість цього набо­ру визначається в поточних і базисних цінах, співвідношення яких дає шуканий індекс. Індекс споживчих цін характеризує зміну вартості життя залежно від динаміки цін на товари і послу­ги, що входять до складу споживчого кошика.

Більш змістовними є відносні показники. їх обчислюють на основі порівняння, здебільшого, доходів населення з показника­ми, що характеризують вартість життя. Під вартістю життя зви­чайно розуміють сумарну грошову оцінку вартості благ і послуг, які фактично споживаються в середньому домогосподарстві про­тягом певного проміжку часу в розмірах, що не перевищують ра­ціональних норм споживання. Показники вартості життя за нор­мативного споживання еквівалентні розмірам відповідних спо­живчих бюджетів.

За такі показники, що деякою мірою дають узагальнене уяв­лення про рівень життя, беруть:

• співвідношення середньодушового сукупного доходу і раціо­ нального споживчого бюджету¹. Цей показник дозволяє оцінити можливий ступінь задоволення потреб і може використовуватися для оцінювання змін у рівні життя в часовому аспекті;

• відношення середньодушового сукупного доходу до прожи­ ткового мінімуму;

• розмір умовно-вільної частини середньодушового сукупного наявного доходу¹. За умовно-вільну частину доходу беруть час-

¹ Рапцин В. Я. Модели планирования уровня жизни. — М.: Зкономика, 1987. — С. 38—39. ¹ Жеребин В. М., Ермакова Н. А. Уровень жизни населення — как он поднимается сегодня // Вопр. статистики. — 2000. — № 8. — С. З—11.

249

тину сукупного доходу, що залишається після відрахування від нього обов'язкових платежів і малоеластичних статей витрат, які можуть бути виражені через прожитковий мінімум. Цей показник характеризує ступінь свободи маневрування наявними фінансовими ресурсами, а отже, рівень і якість життя членів домогосподарств.

Другий напрямок робіт пов'язаний з розробленням інтеграль­ного показника рівня життя на основі окремих показників із ви­користанням різних статистичних методів.

Пропонується розраховувати узагальнюючий показник рівня життя як середню зважену величину з окремих показників або груп показників. Як ваги використовуються експертні оцінки, на основі яких визначається частка (вага) впливу кожного показника (групи показників) на рівень життя. Сума ваг при цьому береться такою, що дорівнює 1. При розрахунку таких узагальнюючих по­казників необхідно попередньо привести всі окремі показники до єдиної розмірності. З цією метою використовуються, як правило, відносні значення динаміки.

Прикладом такого узагальнюючого показника може бути по­казник «індекс соціальної напруженості»'. Розраховуючи його, використовують окремі показники, які характеризують ступінь забезпеченості населення споживчими товарами, рівень злочин­ності і ступінь невдоволення населення комплексом невирішених соціально-політичних, економічних і екологічних проблем. Гра­дація значення цього індексу дозволяє судити про ступінь соціа­льної напруженості в суспільстві. Так, значення індексу від 0 до 0,4 свідчить про соціальну стабільність; від 0,4 до 0,8 — про соціаль­ну напруженість; від 0,8 до 1,4 — про наявність у суспільстві окре­мих локальних конфліктів; від 1,4 до 2,0 — про масові конфлікти або окремі соціальні вибухи; понад 2,0 — про масові соціальні вибухи.

Ще одним прийомом побудови інтегрального показника, ви­користовуваного для порівняння рівня життя в різних країнах або регіонах, є упорядковування країн (регіонів) за кожним окремим показником. За показниками-стимуляторами, тобто показниками, які характеризують позитивні соціальні процеси в суспільстві, країнам присвоюються ранги, починаючи з 1, зі зменшенням зна­чень цього показника. За показниками-дестимуляторами, які ха­рактеризують негативні соціальні процеси, упорядкування здійс­нюється у зворотному порядку, тобто ранг 1 присвоюється країні, що має найнижче значення показника. Середній ранг країни (ре­гіону) за всіма показниками визначається за формулою:

1 т

де Щ — ранг 7-ї країни за г'-м показником; т — кількість показ­ників.

Чим менше значення середнього рангу, тим вищий рівень життя в даній країні (регіоні) за сукупністю окремих показників, використаних при визначенні середнього рангу. Недоліком цього методу є те, що середні ранги не відбивають фактичної різниці між рівнями життя населення різних країн, а дають лише уявлен­ня про впорядкування країн за цим показником.

Інший підхід до ранжування регіонів за рівнем життя населен­ня використовується в Управлінні соціальної статистики Держ-комстату України¹. Ранг кожного регіону визначають на основі 25 показників, у тому числі п'яти дестимуляторів, що достатньо повно і всебічно характеризують регіон і його можливості із за­безпечення рівня життя населення. Для нормування показників і приведення їх до єдиної шкали вимірювання використовується такий методичний прийом:

а) для кожного показника знаходять розмір варіаційного роз­ маху як різницю між максимальним і мінімальним значеннями цього показника серед усіх регіонів;

б) варіаційний розмах за кожним показником розбивають на 10 рівних інтервалів і визначають межі цих інтервалів, у резуль­ таті чого для кожного показника утворюється інтервальна шкала;

в) фактичні значення конкретних показників кожного регіону розподіляються за інтервалами шкал вимірювання, які відпові­ дають цим показникам;

в) щоб дістати єдину шкалу вимірювання для всіх показників, кожному інтервалу призначають певну кількість балів, починаю­ чи з 1 бала для інтервалу з найнижчими межами, і до 10 балів — для верхнього інтервалу. У результаті для кожного показника утворюється однакова шкала вимірювання від 1 до 10 балів;

г) фактичні значення кожного показника в кожному регіоні переводяться в бали залежно від того, доки інтервалу потрапля­ ють ці значення.

Після переведення фактичних значень показників кожного ре­гіону в бали, ці бали підсумовуються (бали показників-дестиму-ляторів — зі знаком «мінус»). Сума балів за кожним регіоном є

1

Социальная статистика: Учебник/ Под ред. чл.-кор. РАН И. И. Елисеевой. ■ нансьі и статистика, 1997. — С. 75. ...

■ М: Фи-

' Див.: Соціальні індикатори рівня життя населення: Статистичний збірник / С. Хоб-та та ін. (робоча група); І. В. Калачова (ред.) / Держкомстат України. — К., 2000.

250

251

узагальнюючим показником — інтегральним композиційним ін­дексом, що дозволяє ранжувати регіони за рівнем життя.

Добрі результати дає оцінювання рівня життя населення зіста­вленням досягнутого рівня життя з нормативними вимогами¹, тобто за ступенем задоволення потреб населення.

Сукупність нормативів утворює вектор можливостей або ці­лей А,(а₀₁,а₀₂,...,а_0я) — те до чого прагне суспільство в задово­ленні своїх потреб. Сукупність фактичних показників рівня жит­тя утворює вектор досягнутих результатів s(a_u,a_n,...,a_ln). Абсо­лютна величина кута між цими двома векторами є мірою пропо­рційності розвитку, а результат множення відношень довжин ве­кторів на косинус кута між ними є мірою ступеня наближення досягнутого рівня життя до нормативів.

Застосування цього методу пов'язане нині з певними трудно­щами, зумовленими відсутністю розроблених раціональних нор­мативів з цілої низки показників рівня життя.

На практиці можливе застосування спрощеного варіанта роз­рахунку узагальнюючого показника. Він розраховується як середня зважена величина з окремих показників рівня життя, поданих у вигляді співвідношень фактичних рівнів споживання матеріаль­них благ і послуг у середньому на одну людину з нормами цього споживання. Розраховуючи цей показник, за ваги беруть частку вартості споживання кожного виду благ і послуг у загальній вар­тості їх нормативного набору. При цьому кожне фактичне спо­живання береться в обсязі, який не перевищує нормативний. Як­що за якимись благами або послугами відсутні норми споживан­ня, то в чисельнику і знаменнику показника рівня життя вони враховуються за фактичною вартістю. За умови, що за всім набо­ром благ і послуг, які ввійшли в розрахунок показника, фактичне їх споживання досягло нормативного рівня, узагальнений показ­ник набуває значення, яке дорівнює 1. Чим далі значення показ­ника перебуває від 1, тим сильніше фактичний рівень споживан­ня населенням матеріальних благ і послуг відрізняється від нор­мативного споживання.

За інтегральний показник рівня життя останнім часом широко використовують синтетичні індекси, які розраховують на основі стандартизованих значень окремих показників:

¹ Социальная статистика: Учебник / Под ред. чл.-кор. РАН И. И. Елисеевой. — М.: Фи- нансьі и статистика, 1997. — С. 76. . . . .*■,,, .-,-• ■•■•,-.■• •■.;■

252

де Ij — синтетичний індекс для j-ї країни; у у — стандартизоване значення г-го показника для/'-ї країни.

У принципі такий індекс може бути побудований на інформа­ції про всі аспекти людського життя, але його розрахунок при цьому був би дуже громіздким, потребував би численності вихід­ної інформації, збір якої пов'язаний зі значними економічними витратами, а отриманий результат погано піддавався б інтерпре­тації. З огляду на це інтегральні показники рівня життя у вигляді синтетичних індексів будуються, здебільшого, на мінімальному наборі показників, кожний із яких кількісно характеризує одну з основних сторін життя населення.

Прикладом використання цього методу для обчислення уза­гальнюючого показника рівня життя може бути індекс людського розвитку.

13.4. ІНДЕКС ЛЮДСЬКОГО РОЗВИТКУ

У рамках Програми розвитку Організації Об'єднаних Націй (ПРООН) обчислюється і публікується цілий ряд індексів, які характеризують досягнення країн у галузі рівня життя населення.

Серед них, насамперед, індекс людського розвитку, що вико­ристовується як інструмент для оцінювання досягнень держав із забезпечення можливостей для розвитку людського потенціалу і дозволяє виконувати відповідні порівняння з іншими країнами. Побудова цього індексу базується на положеннях концепції люд­ського розвитку, розробленої експертами ПРООН і викладеної, починаючи з 1990 року, у серії щорічних світових Доповідей про розвиток людини.

Концепція людського розвитку базується на чотирьох основ­них положеннях: рівності, продуктивності, сталості та розширен­ні можливостей.

Це означає:

1. усі люди споконвічно повинні мати рівні можливості неза­ лежно від статі, раси, національності, класової приналежності, походження, місця проживання, рівня добробуту і т. п.;

2. люди повинні мати можливість підвищувати продуктив­ ність своєї діяльності, повноцінно брати участь у процесі форму­ вання доходу і трудитися за справедливу грошову винагороду;

3. доступ до можливостей має бути забезпечений не тільки нинішнім, а й майбутнім поколінням за рахунок усіх форм фізич­ ного, людського і природного капіталу;

253

4) розвиток має здійснюватися зусиллями людей, а не тільки в інтересах людей. Розширення можливостей означає підвищення в людей відповідальності за долю своєї сім'ї, країни і людства в цілому.

Людський розвиток — це процес розширення можливостей людей вибирати шляхи і засоби підвищення якості (стандар­ту) свого життя. Людський розвиток «являє собою як процес розширення людського вибору, так і досягнений рівень добробу­ту людей»¹.

Спектр можливостей, що мають достатньо високу цінність для людей, дуже широкий. Політична, економічна, соціальна свобо­да, свобода пересування і вибору місця проживання, створення сім'ї, реалізація творчих здібностей, гарантія прав людини, пова­га навколишніх і самоповага — далеко не повний перелік прав і свобод, що цінуються людьми в усьому світі.

Ці можливості різноманітні і постійно змінюються залежно від рівня розвитку економіки і соціально-політичного устрою сус­пільства. Проте на всіх рівнях розвитку суспільства є можливості, ступінь реалізації яких визначає рівень людського розвитку. До таких можливостей належать: можливість прожити довге життя, підтримуючи добрий стан здоров'я, можливість одержати освіту і можливість доступу до засобів, які забезпечують гідний рівень життя. За відсутності цих можливостей всі інші є або несуттєви­ми, або недосяжними. Отже, людський розвиток передбачає, з одного боку, формування можливостей людини покращувати своє здоров'я, здобувати знання і професійні навички, а водночас використання цих можливостей для відпочинку, праці, політич­ного, громадського та культурного життя. Якщо ці два аспекти не збалансовані, то успішний людський розвиток буде неможливим.

Індекс людського розвитку за методикою ПРООН обчислю­ється на базі трьох показників: очікуваного довголіття населення, досягнутого рівня освіти і рівня життя населення.

Очікуване довголіття характеризується тривалістю майбут­нього життя при народженні — показником, в якому в концент­рованому вигляді поданий сукупний вплив на добробут людини таких чинників, як природжений стан її здоров'я, загальні матері­альні умови життя, повнота і якість харчування та медичного об­слуговування.

Показник досягнутого рівня освіти формується з двох показни­ків: частки грамотного дорослого населення (у віці понад 24 роки) і

¹ Human Development Report 1990, New York: Oxford University Press. — P. 10.

254

частки учнів початкових, середніх і вищих навчальних закладів у населенні, молодшому за 24 роки. Ці показники відбиваю поши­рення можливостей населення в життєвому виборі та участі в економічному і соціальному житті суспільства, що в остаточному підсумку надає позитивний вплив на якість життя.

За показник рівня життя населення беруть реальний обсяг ва­лового внутрішнього продукту на душу населення, поданий у до­лари США з урахуванням паритету купівельної спроможності національної валюти (дол. США ПКС).

Індекс людського розвитку обчислюється як середнє арифме­тичне зі стандартизованих показників, що входять до його складу:

Для розрахунку стандартизованих показників, які входять до складу індексу людського розвитку, використовується така фор­мула:

/, =

x.-x .

X— X

^yv max ^л min

де Xj — фактичне значення показника; Х_тах і Х_тіп — відповідно максимальне і мінімальне значення цього показника, які взято за еталон у світовій практиці.

У міжнародній практиці застосовують такі максимальні та мі­німальні значення показників:

• для розрахунку стандартизованого показника очікуваного довголіття:

-^min — мінімальна тривалість майбутнього життя в цілому для всього населення — 25 років (для жінок — 27,5 року, чоловіків — 22,5 року);

Х_тах — максимальна тривалість майбутнього життя в цілому для усього населення — 85 років (для жінок — 87,5 року, чолові­ків — 82,5 року).

• для розрахунку стандартизованого показника досягнутого рівня освіти:

-^min — грамотність дорослого населення і спільної частки уч­нів — 0 %;

^тах — грамотність дорослого населення і спільної частки уч­нів— 100%.

• для розрахунку стандартизованого показника рівня життя: ^min — мінімальний рівень реального ВВП на душу населення —

100 дол. США ПКС;

255

-^max — максимальний рівень реального ВВП на душу насе­лення—40000 дол. СШАПКС.

Стандартизовані показники досягнутого рівня освіти і рівня життя обчислюють з урахуванням таких особливостей.

Показник досягнутого рівня освіти обчислюється як сукупний показник грамотності серед дорослого населення І_гр (підсумову­ється з вагою в 2/3) і спільної частки учнів 1_уч (підсумовується з вагою 1/3):

/

При обчисленні індексу людського розвитку в якості показни­ка рівня життя прийнятий розмір валового внутрішнього продук­ту країни в середньому на душу населення, як показник доходу, що досить адекватно характеризує всі інші аспекти розвитку лю­дини, які не знайшли відображення в показниках довголіття й освіти. Реальний обсяг ВВП розраховується в доларах США на основі паритету купівельної спроможності валют, а потім кори­гується з урахуванням того, що для достойного рівня життя не потрібно мати необмежений дохід. Фактичний дохід Дф, який пе­ревищує граничний рівень Д_гр, до 1999 року коригували з вико­ристанням таких рекурентних формул:

для 0 <Д_Ф <Д_гр; ддяД_гр <Д_Ф <2Д_гр; для 2Д_гр<Д_ф<3 Д_гр;

Д_к =/7 + 2 (Д_гр)^ш + 3 (Д_гр)^ш +...+ (и - 1)

ддя(п-\)Д_гр<Дф<п,

За цими самими формулами коригували максимальний дохід в 40 000 доларів США. За граничний рівень доходу брали серед-ньодушовий розмір світового валового внутрішнього доходу того року, для якого розраховувався індекс людського розвитку.

З 1999 року показник рівня життя, що входить до складу інде­ксу людського розвитку, розраховується за такою формулою:

Д_к=Дф, ДД

ч1/2

2(Д_ф-Д_грУ 2(Д_грУ^[2+3(Д_ф-2Д_гр)^т

1/3

(Дер)

Ця формула порівняно з попередньою більш плавно коригує рівні доходу, тим самим підвищуючи його роль, особливо для країн із середнім рівнем доходів.

Значення індексу людського розвитку (ІЛР) містяться в ме­жах від 0 до 1. У світовій практиці застосовують таку градацію країн за цим показником. Країни, що мають ІЛР 0,8 і вищий, відносять до групи країн із високим рівнем людського розвит­ку. При ІЛР у межах 0,500—0,799 країни відносять до групи із середнім рівнем, а при ІЛР менше 0,5 — із низьким рівнем людського розвитку.

Для урахування соціально-економічних розбіжностей у стано­вищі жінок і чоловіків у суспільстві обчислюється індекс людсь­кого розвитку з урахуванням гендерного фактора (ІЛРГФ). У цьому індексі використовуються ті самі показники, що й в ін­дексі людського розвитку. Різниця між ними полягає в тому, що при побудові індексу людського розвитку з урахуванням ген­дерного фактора середні досягнення кожної країни у сфері три­валості життя, досягнутого рівня освіти і доходу коригуються пропорційно до розриву між рівнями, яких досягають жінки і чоловіки. Для такого коригування використовується формула зважування:

І =\d (I V

Тут І_ігр — стандартизоване значення і-то показника, що вхо­дить до складу індексу людського розвитку, скоригованого з ура­хуванням різниці у становищі жінок і чоловіків;

гіж, d₄ — частка чисельності жінок і чоловіків у спільній чисе­льності населення;

ііж, ііч — стандартизоване значення і-то показника, що входить до складу індексу людського розвитку відповідно для жінок і чо­ловіків;

є — параметр зважування, що характеризує ставлення суспіль­ства до нерівності жінок і чоловіків.

Коли суспільство має помірну відразу до нерівності цей пара­метр беруть таким, що дорівнює двом. При є = 2 формула наби­рає такого вигляду:

r Jd_xd₄ 4,-1—+7-

V * їж ■*

Обчислюючи індекс людського розвитку з урахуванням ген­дерного фактора, також слід не забувати про розбіжність у тривалості майбутнього життя для жінок і чоловіків. У жінок максимальна тривалість майбутнього життя становить 87,5 ро-

256

17 1-344

257

ків, мінімальна — 27,5 років, а в чоловіків, відповідно, 82,5 і 22,5 року.

Для оцінювання співвідношення можливостей жінок і чолові­ків впливати на рівень життя у країні обчислюється показник — співвідношення можливостей за статтю.

В основу розрахунку цього показника покладено аналіз ролі жінок у розробці законодавства країни, їх участь в економічній діяльності і прийнятті управлінських рішень, а також їх можли­вість розпоряджатися економічними ресурсами.

Роль жінок у розробці законодавства характеризується їх пред­ставництвом у законодавчих органах.

Участь в економічній діяльності і прийнятті управлінських рі­шень оцінюється на основі аналізу часток жінок на адміністрати­вних і управлінських посадах, а також на посадах фахівців і тех­нічних працівників.

Щоб відбити можливості жінок розпоряджатися економічни­ми ресурсами, використовують показник доходів. Він оцінюється аналогічно тому, як це робиться в разі обчислення індексу люд­ського розвитку з урахуванням тендерного фактора, з тією лише різницею, що рівні доходу не коригуються.

Показник співвідношення можливостей за статтю являє собою середню арифметичну величину з трьох індексів: індексу пред­ставництва в законодавчих органах, сукупного індексу участі в економічній діяльності і прийнятті рішень та індексу доступу до доходу.

Приклад розрахунку зазначених індексів наведений у дод. 8.

Індекс людського розвитку являє собою місткіший індикатор рівня життя порівняно з валовим внутрішнім продуктом і дає змогу не тільки ранжувати країни за рівнем людського розвитку й оцінювати його динаміку, а й аналізувати досягнення країн у різних аспектах розвитку. Цей показник знайшов широке засто­сування на міжнародному рівні. Проводяться його розрахунки і для регіонів України. Водночас він не позбавлений і недоліків, суть яких зводиться до недостатньої інформаційної змістовності індексу, необгрунтованого використання рівних ваг показників, що входять до складу індексу, і неможливості інтерпретації їх нормованих значень.

Для одержання характеристики людського розвитку з ураху­ванням більшого числа показників, що відбивали б як позитивні, так і негативні моменти розвитку суспільства, можна використо­вувати методологію, в основі якої лежить системний аналіз. При­кладом реалізації такої методології на практиці може служити

методика, яка розроблена в Національному інституті стратегіч­них досліджень України¹.

Процедура побудови та обчислення індексу людського розви­тку з використанням методу системного аналізу складається з таких етапів:

1. побудова системи взаємозалежних елементів, що визнача­ ють людський розвиток. Кінцевими елементами цієї системи ма­ ють бути критерії розвитку, які піддаються опису статистичними показниками;

2. визначення ступеня впливу кожного елемента системи на остаточний результат, тобто на людський розвиток (ваговий кое­ фіцієнт);

3. формування бази вихідних статистичних показників і зве­ дення їх до нормованого вигляду;

4. обчислення інтегрального індексу людського розвитку.

На першому етапі з використанням системного підходу здійс­нюється декомпозиція такого вельми непростого поняття, як людський розвиток, на складові елементи, з одночасним визна­ченням взаємозв'язків між цими елементами і їх ролями в досяг­ненні кінцевої мети розвитку, тобто побудова ієрархічної систе­ми. Стан кожної із зазначених складових може бути визначений переліком критеріїв (статистичних показників). Кількість крите­ріїв (показників) для оцінки кожної складової людського розвит­ку може бути різною і залежить від завдань і цілей дослідження. Головна умова відбору критеріїв (показників) полягає в тому, щоб вони найбільш повно й об'єктивно характеризували реаль­ний стан тієї або іншої сторони людського розвитку і/або були в статистичних базах даних, або могли бути отримані в існуючій системі збору інформації без значних додаткових витрат. У ре­зультаті першого етапу роботи формується ієрархічна система показників, які характеризують рівень життя населення.

Для визначення вагових коефіцієнтів показників використо­вується метод аналізу ієрархічних систем. Суть цього методу полягає в послідовному порівнянні елементів системи між со­бою й оцінюванні ступеня впливу кожного елемента на попе­редній рівень. Порівняння елементів провадиться попарно екс­пертним шляхом, а пріоритет одного з елементів перед іншим визначається за спеціальною шкалою відносної важливості (табл. 13.1).

¹ Власюк О. С, Пирожков С. І. Індекс людського розвитку: досвід України. — К.: ПРООН, 1995.

258

17*1-544

259

• > Таблиця 13.1

ШКАЛА ВІДНОСНОЇ ВАЖЛИВОСТІ ЕЛЕМЕНТІВ СИСТЕМИ

Інтенсивність відносної важливості	Ступінь інтенсивності	Примітка
1	Однакова важли­вість	Рівний вплив двох порівнюваних еле­ментів на попередній рівень
3	Помірна перевага	Експерти на підставі досвіду і суджень дають деяку перевагу одного елемента над іншим
5	Суттєва або силь­на перевага	Експерти на підставі досвіду і суджень дають сильну перевагу одного елемен­та над іншим
7	Значна перевага	Одному елементу дається настільки сильна перевага, що він практично стає значним
9	Дуже сильна пе­ревага	Переваги одного елемента над іншим очевидні і виявляються найбільш си­льно
2, 4, 6, 8	Проміжні значен­ня інтенсивності між двома сусід­німи судженнями	Застосовуються в компромісному ви­падку
1/3 1/9 — обернені зна­чення інтенси­вності		Якщо під час порівняння одного еле­мента з іншим отримано, наприклад, число 3, то, відповідно, порівняння другого елемента з першим дає обер­нене значення — 1/3

Парні порівняння приводять до матричної форми подання ре­зультатів. Нехай є елементи А\, А₂, Аз, ..., А„, які потрібно попа­рно порівняти між собою. У загальному вигляді результати пар­них порівнянь описуються квадратною матрицею, що має такий вигляд:

аи	«12	ап	... аХп
а2Х	«22	«23	- «2л
«31	Й32	«33	- «3«
«лі	««2	«яЗ	... апп
		260

Ця матриця має дві важливі властивості. Перше — усі значен­ня, які розміщені по основній її діагоналі, дорівнюють 1, оскільки елемент, порівнюваний сам із собою, має однаковий вплив на по­передній рівень. Друге — матриця має властивість оберненої си­метричності, тобто cijj =l/ciji, де індекси /тау відповідають номеру рядка та стовпця матриці, наприклад: й2і⁼1/«і2? «12 ⁼ 1/«2і і т. д.

Обчислення значень квадратної обернено симетричної матри­ці дає можливість кількісно визначити порівняльну важливість елементів, тобто їх вагові коефіцієнти. Для цього потрібно обчис­лити множину власних векторів матриці, а потім нормалізувати результат до одиниці, дістаючи тим самим вектор пріоритетів, або ваговий коефіцієнт. Процедура нормалізації виконується для того, щоб сума вагових коефіцієнтів завжди дорівнювала 1.

Для обчислення власних векторів можна використовувати спрощену операцію, яка дає достатньо добре наближення до іс­ тинних результатів. Одним із найкращих способів спрощеного обчислення власного вектора є обчислення середньої геометрич­ ної з елементів кожного рядка матриці. Так, для наведеної щойно матриці формули обчислення власних векторів будуть мати та­ кий вигляд: ,

Уз = Ща_зха_па₃₃...а_гп\

К= Ча_пХа_п2а_Л...а_т.

Для нормалізації здобутих значень векторів слід їх підсумува­ти, а потім кожне значення вектора поділити на цю суму:

ZV=V_l+V₂+V₃+ ... + V_n; X_x=VxlI.V; X₂=V₂rLV; X₃= F₃/2F; ...; X_n= VJY.V

Xi + X₂ + X₃+ ... + Х„ = 1 — вагові коефіцієнти, отримані з да­ної матриці.

На третьому етапі збираються необхідні вихідні статистичні показники. Ці показники не можуть бути безпосередньо викорис­тані в побудові індексу людського розвитку. З цією метою їх не­обхідно попередньо знормувати, тобто перетворити на відносні величини, які мають значення в інтервалі, від 0 до 1. Конкретні показники можна нормувати або методом, який застосовується

261

для розрахунку індексу людського розвитку за методикою ПРООН, або співвіднесенням їх зі значеннями, узятими за стандарти. Як стандарти можуть використовуватися максимальні значення по­казників серед сукупності ідентичних показників, що характери­зують конкретний аспект рівня життя у країнах або регіонах (для показників-стимуляторів), або мінімальні значення — для показ-ників-дестимуляторів. При цьому слід пам'ятати, що в разі нор­муванні показників-стимуляторів фактичне значення показника ділиться на значення стандарту, а в разі нормуванні показників-дестимуляторів, навпаки, стандартне значення ділиться на фак­тичний показник.

Нормовані значення показників дають можливість безпосере­дньо порівнювати країни (регіони) між собою за конкретними критеріями людського розвитку.

Індекс людського розвитку обчислюють за формулою: -;.

Де L.pj — індекс людського розвиткуу-го регіону (країни);

Pj — ваговий коефіцієнт /-го показника в індексі людського розвитку;

Ку — нормоване значення /-го показника для у-го регіону (країни)у'.

Підставляючи нормовані значення показників і їх вагові кое­фіцієнти у формулу індексу людського розвитку, дістаємо зна­чення індексів для кожної країни або кожного регіону як за гру­пами показників, так і за всіма показниками разом.

Методологія обчислення індексу людського розвитку постій­но вдосконалюється. Питання відбору показників, використову­ваних під час його обчислення, і визначення їх вагових коефіцієн­тів є дискусійними.

13.5. СТАТИСТИКА БІДНОСТІ

Добробут людини значною мірою визначається матері­альним рівнем її життя, який найчастіше вимірюється обсягом поточних доходів або витрат.

Показники диференціації населення за доходами або витрата­ми дають певну оцінку його розподілу за рівнем життя, але ма­ють і деякі недоліки. Головний із них полягає в тому, що на їх основі неможливо чітко виокремити малозабезпечені, середньо-забезпечені і високозабезпечені групи населення, що вкрай необ-

262

хідно для розробки і реалізації соціальної політики. Вирішити це завдання можна тільки при визначенні граничних розмірів дохо­ду груп населення, і, насамперед, малозабезпеченого (бідного) населення.

Бідність звичайно визначається як неприпустимо низький рі­вень життя або порівняно з рівнем життя інших членів суспільст­ва, або щодо певних стандартів життя. Вивчення бідності — особ­ливе завдання соціальної статистики. Вона має подавати інфор­мацію про чисельність населення країни і регіонів, яке мешкає нижче межі бідності, про демографічний і соціальний склад цьо­го населення, джерела його доходів і тривалість перебування в бідності.

Розрізняють два підходи до вимірювання бідності: бідність за доходами і бідність за можливостями.

До бідного населення за доходами належить населення, що має доходи, які не забезпечують визнаний суспільством рівень мінімального споживання. Нині відсутній єдиний підхід до ви­значення межі (порогу) такого доходу, що створює певні трудно­сті при вивченні рівня бідності.

Визначення межі бідності, що використовується в щорічних доповідях ООН про людський розвиток, засноване на концепції «абсолютної» межі. Межа бідності, відповідно до цієї концепції, визначається рівнем доходів або витрат у грошовому виразі, ниж­че котрого неможливо забезпечити мінімальне адекватне харчу­вання, а також задовольнити основні непродовольчі потреби. Та­кий підхід використовується винятково з метою забезпечення ко­ректності міжнародних порівнянь і не може бути соціальним нор­мативом під час вироблення соціальної політики у сфері доходів населення.

У світовій практиці різних країн залежно від рівня економіч­ного розвитку існують свої методи та критерії встановлення меж бідності. Метою офіційного визначення межі бідності є форму­вання ефективної системи соціального захисту населення в разі падіння доходів до рівня, нижчого за поріг бідності. Прийняття офіційного порогу бідності накладає на уряд зобов'язання нада­вати соціальну допомогу домогосподарствам або окремим осо­бам, чиї доходи нижчі за офіційно встановлений поріг. Склад­ність прийняття конкретного значення порога бідності, особливо в країнах із перехідною або недостатньо розвиненою економі­кою, пояснюється суперечливою природою цього соціального нормативу. З одного боку, його рівень має бути достатнім для забезпечення мінімальних потреб малозабезпечених верств насе-

263

лення, а з іншого боку, відповідати економічним можливостям держави з надання допомоги групам населення, чиї доходи нижчі за встановлений поріг бідності. У разі заниженого порогу біднос­ті різко зростають процеси маргіналізації населення, неминуче формується так називана «застійна бідність», для усунення якої в майбутньому будуть потрібні значні засоби. Не виправдано за­вищений поріг бідності, не підкріплений можливостями економі­ки, збільшує обсяги бюджетних витрат, що тягне за собою гро­шову емісію і, як наслідок, зростання інфляційних процесів, які призведуть до зниження рівня життя населення і, насамперед, найменш забезпечених його верств.

Існують кілька підходів до визначення порогу бідності: об'єк­тивні підходи, до яких належать нормативний (абсолютний), від­носний, структурний, і ресурсний (політико-адміністративний), а також суб'єктивний підхід, в основі якого лежить самооцінка на­селенням достатності певного рівня доходу.

Абсолютний, або нормативний, підхід до визначення порога бідності полягає у вартісному оцінюванні мінімально необхідно­го для життя людини доходу. У разі нормативного методу визна­чення межі бідності розробляється нормативний споживчий ко­шик, грошова оцінка вартості котрого і визначає суспільно ви­знаний мінімум доходу для людини. Поріг бідності для домогос-подарства в цілому розраховується також із цього мінімуму до­ходу з урахуванням розміру та складу членів домогосподарства. Нормативний поріг бідності може встановлюватися або за фактич­ною вартістю споживчого кошика прожиткового мінімуму, або за фактичною вартістю продовольчого кошика фізіологічного міні­муму, або на основі стандартів споживання, визначених ООН для різних груп країн.

Використання нормативних критеріїв дає змогу доволі чітко визначити групи населення за рівнем доходів. Скажімо, викорис­товуючи за критерій бідності розмір прожиткового мінімуму, усе населення за рівнем середньодушового сукупного доходу можна розбити на такі групи:

• бідне населення — групи населення із середньодушовим су­ купним доходом, що не перевищує прожиткового мінімуму;

• малозабезпечене населення — групи населення з доходами від розміру прожиткового мінімуму до раціонального споживчо­ го бюджету або від одного до двох прожиткових мінімумів;

• забезпечене населення — групи населення, які мають дохо­ ди понад мінімальний споживчий бюджет або понад два прожит­ кові мінімуми.

264

За методологією Міжнародної організації праці (МОЛ) насе­лення із середньодушовим сукупним доходом, який не перевищує половини прожиткового мінімуму, становить групу злиденних.

Відносний підхід заснований на визначенні частки від рівня доходів або рівня витрат на споживання, що вважаються для да­ної країни нормальними. За нормальний рівень доходів (витрат) беруть середній або медіанній дохід у цілому по всьому населен­ню країни. Ця частка при встановленні порогу бідності береться в межах 35—60 %. Так, у Європейському союзі до бідних відно­сять домогосподарства, доходи яких не перевищують 50 % меді­анного доходу домогосподарств у цілому по ЄС, причому в різ­них країнах —членах ЄС цей критерій беруть таким, що дорів­нює від 40 до 60 %. У країнах із менш розвиненою економікою до бідного відносять населення перших 10 або 20 %-них груп розподілу населення за рівнем доходів.

За структурного підходу поріг бідності визначається на під­ставі аналізу структур споживання за питомою вагою витрат на харчування або на найнеобхідніші потреби в сукупних доходах домогосподарств.

У разі ресурсного підходу поріг бідності встановлюється на основі реальних можливостей виділення з бюджету країни засо­бів для надання допомоги.

У разі суб'єктивного підходу за межу бідності беруть інфор­мацію, отриману в результаті спеціальних опитувань населення про розміри доходу, який необхідний для того, щоб, на думку населення, «зводити кінці з кінцями». Показник рівня мінімаль­ного доходу за такого підходу має суб'єктивний характер і може сильно різнитися для різних типів домашніх господарств.

Розподіл населення за рівнем доходів дозволяє одержати ста­тистичні показники, які характеризують бідність. Найзагальні-шим показником бідності є показник середньодушового доходу бідного населення, а показником її поширеності в суспільстві є рівень (коефіцієнт) бідності.

Середній дохід бідного населення — розраховується як від­ношення сумарного доходу населення (домогосподарств), доходи якого не перевищують межу бідності, до чисельності цього насе­лення (домогосподарств):

б 7=1

де Д/ — дохід y-z людини (домогосподарства), віднесеній до катего­рії бідних; Se — чисельність бідного населення (домогосподарств).

Рівень бідності — визначається як частка населення із дохо­дами, що не перевищують межу бідності, у загальній чисельності населення.

Аналізуючи бідність, недостатньо виявити загальну чисельність бідного населення і його частки в усьому населенні, але і необхідно оцінити ступінь його бідності. Без такої оцінки неможливо дістати об'єктивні дані про вартість державних соціальних програм.

Дефіцит доходу бідного населення — визначається сумарною величиною коштів, які необхідні для підвищення доходів бідного населення до розміру порогу бідності Z:

Ді — рівень доходу і-'і бідної особи (домашнього господарст­ва), що має доходи, нижчі за поріг бідності.

Індекс глибини бідності показує ступінь концентрації доходів бідного населення щодо порогу бідності. Чим більше значення індексу, тим далі від порогу бідності перебувають доходи бідних, і навпаки.

Індекс гостроти бідності також характеризує дефіцит дохо­ду бідних домогосподарств, в якому середній розмір розривів бід­ності важиться за цими самими розривами бідності.

Z-Д-Відносна величина —■~^L називається коефіцієнтом розри-

ву доходів, або інтервалом низького доходу. Цей вираз широко використовується для розрахунку показників глибини і гостроти бідності, а також при територіальних і часових зіставленнях.

Аналогічні показники розраховуються як для бідного насе­лення, так і для домашніх господарств (сімей), що мають доходи, нижчі за поріг бідності. У випадку використання нормативних критеріїв бідності, скажімо, прожиткового мінімуму, слід врахо­вувати, що поріг бідності для кожного домогосподарства має ви­значатися з урахуванням кількісного і вікового складу членів до­могосподарства.

Дефіцит доходу розраховується як по всій сукупності бідних домогосподарств, так і в розрахунку на одне домогосподарство або душу населення.

Індекс глибини бідності характеризує розмір нормованого щодо порогу бідності дефіциту доходу бідного населення (домо­господарств), який припадає в середньому на душу всього насе­лення (на одне домогосподарство). Обчислюється для незгрупо-ваних даних за формулою:

1 ₆

■* глиб ~ є ^

^Zi )

Відмінність індексу гостроти бідності від попереднього індек­су полягає в тому, що при його розрахунку більш питому вагу мають домогосподарства, в яких більший дефіцит доходів.

Показники рівня, глибини і гостроти бідності є представника­ми класу показників бідності, відомого як клас Фостера—Гри-ра—Торбеке. У загальному вигляді показники бідності цього класу описуються такою формулою:

При а = 0 маємо рівень бідності, а = 1 — індекс глибини бід­ності, при а = 2 — індекс гостроти бідності.

Рівень бідності залежить від частки домогосподарств із дохо­дами нижче порогу бідності, дефіциту доходу бідних домогоспо­дарств і ступеня диференціації доходу усередині групи цих домо­господарств. Синтетичний індикатор бідності (Sen-індекс) врахо­вує всі ці фактори і є найзагальнішою характеристикою бідності. Він розраховується за формулою:

де S — загальна чисельність населення (кількість домашніх гос­подарств);

Se — чисельність населення (кількість домашніх господарств) із доходами нижче порога бідності;

Z, — межа бідності /-Ї бідної особи (домогосподарства з ура­хуванням його складу і вікової структури);

266

де сіб — частка бідних домогосподарств; К_д — коефіцієнт дефіци­ту доходу (проміжок низького доходу); Д — середній дохід бід­них домогосподарств; Z — межа бідності; Ge — коефіцієнт Джи­ні для бідних домогосподарств.

Цей показник варіює від 0 до 1 залежно від наявності і кілько­сті бідних домогосподарств. Якщо всі домогосподарства мають

267

доходи, не нижчі за поріг бідності, тобто бідність у такому розу­мінні відсутня, то індекс набуває значення, яке дорівнює 0, якщо всі домогосподарства матимуть доходи нижче порогу бідності — Sen = 1. Sen-індекс використовується для вивчення динаміки бід­ності і для зіставлень, оскільки поєднує у собі характеристики поширення бідності, її інтенсивності та нерівності серед бідних.

Вибір граничного значення, або межі бідності, завжди носить певною мірою довільний характер. Ніяких однозначних причин для вибору того або іншого значення порога бідності не існує. При цьому думки щодо того, який рівень доходу необхідний для того, щоб уникнути бідності, неминуче розбіжні. Однією з причин цього є те, що гроші є лише засобом забезпечення добробуту лю­дини. Знедоленість людини виникає з цілого ряду причин, неста­ча коштів — лише одна з них. У зв'язку з цим, поряд з індексом людського розвитку, що допомагає визначити середній рівень досягнень у сфері реалізації базових можливостей розвитку лю­дини, у 1997 році в рамках ПРООН запропоновано концепцію бідності стосовно можливостей і сукупний показник — індекс злиденності населення¹.

Суть цієї концепції полягає в тому, що знедоленість визнача­ється відсутністю базових можливостей для розвитку людини, коли люди не в змозі досягти певного рівня задоволення найваж­ливіших потреб або життєдіяльності. Знедоленість, відповідно до цієї концепції, є результатом відсутності в суспільстві забезпе­чення доступу населення до засобів розвитку або можливостей задоволення найважливіших потреб людини. До базових можли­востей належать: можливість вести довге життя, вільне від захво­рювань, яким можна запобігти; можливість бути освіченим і по­інформованим; можливість бути зайнятим і мати доступ до еко­номічних ресурсів. Для вимірювання людського розвитку або зне­доленості найкраще було б використовувати показники, що без­посередньо відбивають нестачу можливостей. Проте таких пока­зників найчастіше просто не існує, тому доводиться використо­вувати альтернативні показники, що характеризують засоби, які забезпечують формування або використання цих можливостей.

Показник бідності за можливостями являє собою простий се­редній індекс, у якому об'єднуються альтернативні показники, що побічно характеризують базові можливості. Цей показник но­сить оцінний характер і дає наближену оцінку середнього рівня бідності за можливостями у країні або регіоні.

¹ Україна: людський розвиток, звіт.— К.: ПРООН, 1997.

268

Використовуються два види індексів: для країн, що розвивають­ся (ІЗНі), і для розвинених країн (1Н3₂). Різняться вони не методом розрахунку, а переліком показників, що входять до їх складу.

Індекс ІЗНі розраховується на основі таких показників:

• частка осіб у загальній чисельності населення з можливістю

померти у віці до 40 років Р\ — як характеристика знедоленості у сфері тривалості життя;

• частка неписьменного дорослого населення Р₂ — як харак­ теристика знедоленості у сфері доступу до знань і інформації;

• частка населення, що не має гідного рівня життя Рт,. Цей по­ казник розраховується як середня арифметична з трьох показни­ ків: а) частка населення, що не має доступу до безпечної для життя і здоров'я води Рзь б) частка населення, що не має доступу до медичного обслуговування F32; і в) частка дітей у віці до 5 ро­ ків, що страждають помірним або гострим відставанням у масі Р^.

p, + p\ + p;

Індекс ШЗг розраховується на основі таких показників:

• частка осіб у загальній чисельності населення з можливістю померти у віці до 60 років Р];

• рівень функціональної неграмотності дорослого населення Рі\

• частка населення, що живе нижче за рівень бідності за дохо­ дами Ру,

• рівень застійного безробіття тривалістю понад 12 місяців Д.

ІНЗ,=\

При розрахунку зведеного індексу злиденності всім показни­кам надаються рівні ваги, виходячи з міркування, що жодна з ба­зових можливостей не може компенсувати відсутність іншої. Та­кий багатоаспектний показник є корисним для аналізу бідності на рівні домашніх господарств. Визначивши кількість домашніх гос­подарств, що є бідними за тим або іншим конкретним аспектом, можна ефективніше планувати і здійснювати соціальні програми, спрямовані на боротьбу з бідністю.

Бідність у сучасних умовах породжується цілим комплексом різноманітних факторів і, насамперед, низьким рівнем оплати праці, великою кількістю непрацездатного населення, безробіт­тям, низьким рівнем пенсій, стипендій і допомог. Тому перед со­ціальною статистикою постає завдання оцінити вплив цих факто-

269

рів на поширеність, глибину та динаміку бідності, тобто дістати соціально-економічний портрет бідності.

Соціально-економічний портрет бідності являє собою сис­тему характеристик, що описують бідність як стан певної части­ни суспільства.

У її складі виокремлюють такі групи показників:

• демографічні (розмір і склад бідних домогосподарств із ві­ ковими і статевими характеристиками їх членів);

• економічні (джерела доходів і їх використання, майно домо­ господарств, зайнятість членів домогосподарств);

• соціальні (житлові умови, освіта, здоров'я бідного населен­ ня, розшарування бідних і показники бідності, рівень і калорій­ ність споживання продуктів харчування, види і розміри соціаль­ ного захисту).

У процесі дослідження поширення бідності за територіями вико­ристовується термін «зона бідності». Під зоною бідності розуміють територію з високою концентрацією бідного населення. До зон бідності належать території, населення яких має рівень бідності, вищий за середній по країні або вищий від встановленої межі.

Контрольні запитання

1. Характеристика показників, включених до складу Моде­льного набору індикаторів рівня життя.

2. Інтегральні показники рівня життя населення та мето­ ди їх обчислення.

3. Методичні прийоми обчислення індексу людського розвитку.

4. Критерії бідності і методи визначення порогу бідності.

5. Показники рівня, глибини і гостроти бідності населення.

_{і V}

СПОСІБ І ЯКІСТЬ ЖИТТЯ НАСЕЛЕННЯ

РОЗДІЛ 14

БЮДЖЕТ ЧАСУ ТА ВИДИ ДІЯЛЬНОСТІ НАСЕЛЕННЯ