2. Форма держави та її елементи.
Форма держави – це сукупність суттєвих засобів організації, устрою й здійснення державної влади, що виражають сутність держави.
Елементи форми держави:
форма правління – це організація верховної влади держави, тобто устрій вищих органів державної влади, їх структура, порядок створення й взаємодії між собою, з населенням, а також ступень участі населення в їх формуванні;
форма державного устрою – це територіальна організація держави, спосіб взаємодії між державою (центральною владою) та її складовими елементами (територіями);
політичний режим – це засоби, методи здійснення державної влади, її взаємодії з населенням.
Розглянемо ці елементи.
Форми правління:
1) монархія – форма державного правління, при якій верховна влада повністю або частково зосереджена в руках глави держави – монарха:
а) абсолютна (концентрація в руках монарха всієї повноти влади, одно особовість правління, надання владі священного походження, передача влади спадкоємцю, звільнення монарха від будь-якої відповідальності);
б) обмежена (конституційна):
дуалістична (поряд з монархом функціонують представницькі заклади влади із законодавчими та контролюючими функціями, монарх зосереджує в руках виконавчу владу, лише частково – законодавчу, має право вето на рішення парламенту);
парламентська (існує представницький орган влади – парламент, уряд формується парламентом, а не монархом, уряд підпорядкований парламенту, контролюється парламентом);
Виокремлюють також теократичну монархію (політична влада належить голові церкви, релігійному лідеру), деспотичну монархію (створюється в мілітаризованих суспільствах, піддані в таких монархіях – народ-військо), ін.
2) республіка – форма правління, при якій всі вищі органи державної влади обираються народом чи формуються загальнонаціональними представницькими закладами:
а) президентська (президент – глава держави і глава виконавчої влади, вибори президента відбуваються шляхом загального голосування, відповідність виконавчої влади перед парламентом відсутня, уряд формується президентом);
б) парламентська (формування уряду парламентом, відповідність уряду перед парламентом, вибори президента парламентом чи зборами виборців);
в) змішана (формування уряду президентом і парламентом, подвійна відповідальність уряду – перед парламентом та перед президентом, обрання президента на загальнодержавних виборах, здійснення загального керівництва урядом з боку президента, уряд очолює прем’єр-міністр):
парламентсько-президентська;
президентсько-парламентська.
Форми державного устрою (рисунок 1.5)
|
Форма державного (територіального) устрою | |||
|
|
|
|
|
|
унітарна держава |
федерація |
конфедерація |
імперія |
|
|
|
носять історичний характер | |
|
проста держава |
складні держави | ||
Рисунок 1.5 Форми державного устрою
1) унітарна держава – форма національно-державного устрою, при якій територія держави поділяється на адміністративно-територіальні одиниці. В унітарній державі – одна конституція, один вищий представницький орган (парламент), один уряд, єдина судова система;
2) федерація – форма державного устрою, при якій держава складається із державних утворень, що мають певну політичну самостійність.
Державні одиниці (республіки, штати, землі), що утворюють федеративну державу, є суб’єктами федерації й можуть мати свій адміністративно-територіальний устрій. Кожен суб’єкт федерації має свою конституцію, вищий представницький орган (парламент), уряд, судову систему. Крім того, є загальнодержавні конституція, вищий представницький орган (парламент), уряд, вищий судовий орган.
Ознаки федерації: оформляється укладенням договору міжнародно-правового характеру, що закріплюється загальнодержавною конституцією; єдина територія включає території суб’єктів федерації; існує єдине громадянство, поряд з цим – громадянство суб’єктів федерації; рішення вищих загальнодержавних органів є обов’язковими для всіх суб’єктів федерації; єдині збройні сили, грошова система, податкова система;
Одним з обов’язкових елементів федерації є бікамералізм – двопалатна структура федерального законодавчого органу. Залежно від ролі національного (мовного) фактора у визначенні структури федерації розрізняють федерації, що ґрунтуються на територіальній (Австралія, Австрія, Аргентина, Бразилія, Венесуела, Мексика, США,ФРН), національній (Бельгія, Індія, Пакистан) або змішаній національно-територіальній (Канада, Рос. Федерація, Сербія і Чорногорія, Швейцарія) основі. У теорії конституційного права розрізняють також конституційні федерації (Бразилія, Канада, США), конституційно-договірну (Рос. Федерація), договірні (Об’єднанні Арабські Емірати, Об’єднана Республіка Танзанія, Швейцарія), централізовані (наприклад, Індія, де всі штати, крім одного, не мають своїх конституцій і громадянства) та децентралізовану (Російська Федерація, США, ФРН, Швейцарія), симетричну (не має автономних утворень) і асиметричну (має автономні утворення) тощо.
3) конфедерація – це союз самостійних держав, створений для досягнення певної державної мети: військової, податкової, зовнішньоекономічної, ін. Як правило, таке нестійке утворення розпадається чи переростає у федерацію.
Ознаки конфедерації: конфедерація не має загальнодержавної конституції, централізованої влади, податкової та грошової систем, збройних сил; кожен суб’єкт конфедерації має своє громадянство; конфедерація є союзом незалежних держав;
4) імперія – примусово створена держава, як правило, шляхом завоювання однієї держави іншою. Державу, яка володіє іншими державами, стали називати метрополією. Територія чи країна, що позбавлена незалежності та знаходиться під владою іншої держави – колонія.
При розгляді державного устрою неможливо не сказати про автономію. Автономія – особливий статус території в державі, що передбачає відносно самостійне розв’язання внутрішніх проблем поза межами прав і повноважень держави, до складу якої входить дана самоврядна одиниця. Автономія може бути державно-територіальним утворенням у складі федеративної держави або адміністративно-територіальним утворенням у складі унітарної чи федеративної держави. Державно-територіальна автономія (автономна республіка) характеризується наявністю окремих ознак держави, більшим обсягом самостійних прав, ніж адміністративно-територіальна автономія. Це – власна конституція, свої самостійно сформовані органи законодавчої та виконавчої влади, символи і столиця; тут поряд із загальнодержавними діють свої закони. Адміністративно-територіальна автономія (область, округ, губернія) не має всіх названих ознак і поширюється тільки на сферу управління. В більшості країн надання автономії пов’язане насамперед з децентралізацією управління, у деяких – з вирішенням національного питання.
Політичний режим:
1) демократичний – здійснення державної влади на основі діючого права з додержанням прав людини в усіх сферах суспільного життя, верховенством права:
а) лібералізм – ідеологічна та суспільно політична течія, що поєднує прихильників парламентського ладу, прав, свобод людини, свободи підприємництва;
б) радикалізм – течія, що поєднує прихильників радикальних заходів;
в) консерватизм – течія, що поєднує прихильників традиційних заходів;
2) антидемократичний – режим, що характеризується відсутністю реального здійснення прав і свобод особи, верховенством держави над правом:
- тоталітарний режим – сукупність таких методів реалізації державної влади, при яких вся життєдіяльність суспільства, кожного громадянина абсолютно регламентовані, влада на всіх рівнях формується одною особою чи декількома особами з верхівки влади, влада не контролюється населенням, відсутня свобода слова, політичне життя характеризується, як правило, однопартійністю;
- авторитарний режим – сукупність засобів реалізації державної влади, при яких влада концентрується в руках правлячої верхівки, допускається деяке розмежування політичних сил, об’єднання громадян, але коли опозиція починає оказувати помітний вплив в суспільстві, вмикається механізм реакційних законів;
- диктатура – термін, що характеризує таку систему здійснення влади в державі, яка означає панування однієї особи, партії, класу;
- расизм – сукупність концепцій, основу яких складають положення про фізичну та психологічну нерівноцінність людських рас та вирішальний вплив расових відмінностей на історію та культуру суспільства;
- фашизм – воєнно-політичний режим, що представляє собою відкриту терористичну диктатуру найбільш реакційних сил. Фашизм – це ідеологія, що поєднує риси расизму, нацизму, вождізму, тоталітаризму.
В науковій літературі для характеристики політичного режиму використовуються такі поняття, як тиранія (правління, засноване на деспотизмі), деспотизм (жорстоке придушення свободи), охлократія (влада натовпу), ін.