4. Предмет та метод конституційного права

Предметом галузі конституційного права України є коло суспільних відносин, які виникають у зв’язку з організацією та здійсненням публічної влади.

Метод конституційно-правового регулювання – це сукупність прийомів і засобів, за допомогою яких упорядковуються суспільні відносини, що становлять предмет конституційного права. Основні з них такі:

- метод установлення, тобто закріплення повноважень відповідних суб’єктів (наприклад, ст. 98 Конституції України: “Контроль за використанням коштів державного бюджету України від імені Верховної Ради України здійснює Рахункова палата”);

- метод зобов’язання (наприклад, ст. 68 Конституції України передбачає, що “кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України...”);

- метод дозволяння, тобто метод, який дає можливість суб’єкту діяти за тих чи інших обставин на свій розсуд (наприклад, за ст. 87 Конституції України “Верховна Рада України... може розглянути питання про відповідальність Кабінету Міністрів України та прийняти резолюцію недовіри Кабінетові Міністрів України...”);

- метод заборони, тобто метод, який забороняє відповідні дії (наприклад, ч.3 ст. 15 Конституції України: “Цензура заборонена”).

У демократичній державі принципами конституційного права є ті найважливіші настанови та вимоги, яким повинна відповідати конституція країни. Стосовно Конституції України 1996 р. до її принципів, тобто принципів здійснюваного нею регулювання суспільних відносин, слід віднести такі:

- принцип послідовного гуманізму і народовладдя;

- принцип верховенства та непорушності прав і свобод людини і громадянина;

- принцип верховенства права;

- принцип прямої дії норм Конституції;

- принцип демократії та конституційної відповідальності;

- принцип політичного, економічного та ідеологічного плюра­лізму, який разом з тим не може виходити за межі, встановлені Конституцією України;

- принцип розподілу влад;

- принцип пріоритету норм міжнародного права;

- принцип захисту суверенітету і територіальної цілісності України.

5. Джерела конституційного права.

Джерелами конституційного права вважають чинні нормативно-правові акти, що містять конституційно-правові принципи і норми. До таких належать:

- Конституція України, яка є головним джерелом конституційного права;

- закони України, що мають найбільшу після Конституції України юридичну силу, приймаються Верховною Радою України або всеукраїнським референдумом;

- нормативні укази Президента України, що містять конституційно-правові норми;

- нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, що містять конституційно-правові норми;

- рішення Конституційного Суду України, в яких встановлюється конституційність законів та інших правових актів, надається офіційне тлумачення Конституції та законів України;

- міжнародні договори, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України (такі договори, згідно ч.1 ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України);

- акти органів місцевого самоврядування (якщо рішення органів місцевого самоврядування регулюють відносини у сфері конституційного права).

Особливе значення, з точки зору визначення джерел конституційного права України, мають прийняті 16 липня 1990 р. Декларація про державний суверенітет України та 24 серпня 1991 р. Акт проголошення незалежності України, підтверджений 1 грудня 1991 р. всенародним голосуванням. Ці документи відіграли вирішальну роль у подальшому конституційному розвитку України як незалежної, самостійної держави.