9.6 Кейнсіанство

Якщо інституціоналісти сформулювали ідею державного контролю над економікою, то представники кейнсіанства обґрунтували конкретні програми державного регулювання економіки. Кейнсіанство, як і інституціоналізм, не є однорідним напрямом економічної теорії. Кейнсіанські моделі державного регулювання економіки розрізняються як по сутності програм, так і змінюються по мірі історичного розвитку країн. Отже в різних країнах кейнсіанство має свої особливості.

Кейнсіанство – один з напрямів економічної теорії, метою якого є обґрунтування необхідності державного регулювання економіки та розробка конкретних його засобів і форм. Він сформувався в середині 30-х р.р. XX ст. і одержав назву за ім’ям його засновника – англійського економіста Джона Мейнарда Кейнса (1883-1946 р.р.).

Особливість кейнсіанства як напряму економічної теорії полягає в тому, що предметом його дослідження служать макроекономічні процеси, національна економіка в цілому, кількісні функціональні залежності відтворення. Воно не займається дослідженням економічних законів і категорій, подібно до традиційної економічної науки, а спирається на дослідження цих законів і категорій попередньою економічною наукою. Головним моментом в кейнсіанств іє розробка загальних принципів й конкретних заходів державного регулювання економіки.

Основоположна ідея кейнсіанства: стихійній ринковий механізм саморегулювання не здатний розв’язати проблеми циклічних коливань і безробіття, а тому виникає необхідність державного регулювання відтворювальних процесів.

Чинники виникнення кейнсіанства (матеріальні передумови й історичне коріння):

• матеріальною передумовою кейнсіанства явилось гігантське усуспільнення капіталістичного виробництва, яке проявилось не тільки в пануванні монополій на початку XX ст., а й в формуванні державно-монополістичного сектору в економіці;

• різке загострення суперечностей капіталізму, що проявилось в найглибшій кризі 1929-1933 рр. Велика депресія наочно продемонструвала нездатність ринкової економіки до саморегулювання;

• успіхи на той час планомірно організованої економіки колишнього Радянського Союзу, що в 1928/29-1932/33 рр. виконувала перший п’ятирічний план;

• теоретично кейнсіанство було підготовлене інституціоналізмом. Інституціоналісти не дали практичних рекомендацій щодо державного регулювання капіталістичної економіки, але їх ідеї стали теоретичною платформою кейнсіанства.

Як й інституціоналізм, кейнсіанство не є монолітним напрямом. Розрізнюють наступні його течії по сутності програм:

- праве кейнсіанство, що виражає інтереси монополістичної буржуазії, орієнтованої на розвиток військово-промислового комплексу як основи для відтворення капіталу.

- ліберальне кейнсіанство, як і праве, підтримує інтереси монополістичної буржуазії, але виступає проти військово-промислового комплексу і прагне знайти інші заходи підтримки динамічної рівноваги в економіці;

- ліве кейнсіанство – його представники виступають за перерозподіл національного доходу на користь немонополізованих верств населення для підтримки ефективного попиту на ринку.

Така градація кейнсіанства відповідає сучасній дійсності. Поняття „ліві”, „праві”, „ліберальні” – це не просто слова, це визначена позиція, це конкретні рекомендації й дії, це конкретна соціально-економічна політика, що має місце в нашому сучасному житті.

Окрім трьох течій в кейнсіанстві слід розрізняти і його історичну еволюцію як напрямку в цілому:

- власно кейнсіанством, як правило, називають економічну теорію Кейнса;

- неокейнсіанством (а надалі ортодоксальним кейнсіанством) – американський варіант кейнсіанства А.Хансена, й С.Харріса (як і власне кейнсіанство воно представляє собою праву течію, що робить ставку на ВПК). До неокейнсіанства відносять американську теорію „економічної динаміки” Р.Харрода, а також французький варіант кейнсіанства Ф.Перу (вони представляють собою ліберальну течію кейнсіанства);

- посткейнсіанство, що змінило неокейнсіанство, представлено англійськими вченими Дж.Робінсон (ліве кейнсіанство), Н.Калдором, Т.Сраффою, які звинувачують послідовників Кейнса в неправильному трактуванні його теорії, виступають проти ідеї внутрішньої стійкості капіталізму, за вдосконалення механізму регулювання капіталістичної економіки.

Свою економічну концепцію Дж.М.Кейнс обґрунтував в роботі „Загальна теорія зайнятості, відсотка й грошей” (1936 р.). Предметом його дослідження виступають кількісні функціональні залежності капіталістичного відтворення. Визначення предмету дослідження одночасно віддзеркалює методологічні принципи вирішення проблеми – макроекономічний підхід до аналізу соціально-економічних явищ і їх кількісну характеристику. Однією з особливостей методології Кейнса являється також врахування факторів соціально-психологічного розвитку.

Основна відмінність теорії Кейнса від класичної – заперечення саморегулювання ринкової капіталістичної економіки. Ніякого механізму, здатного забезпечувати таке саморегулювання і стабільний розвиток економіки, не існує. Повна зайнятість при капіталізмі досягається лише у рідких випадках, і, всупереч твердженню класичної теорії, вимушене безробіття має місце завжди. Саме тому Кейнс зосередив свої зусилля на розробці нової теорії зайнятості, висновки якої погоджувались би з дійсністю, а саме – з наявністю при капіталізмі періодичних спадів виробництва і спричиненого ними безробіття.

Головною проблемою відтворення Кейнс вважав ємність ринку та можливості його розширення відповідно до зростання пропозиції товарів. На думку Кейнса, попит та пропозиція не регулюються автоматично. Роль держави – забезпечити ефективний попит, який обумовить зростання економіки і зайнятості.

Конкретна програма Кейнса містить наступні пункти:

1. Зменшення банківського відсотку, що обумовить вкладання грошей у виробництво, а не в банк. Тобто держава повинна регулювати відсоток таким чином, щоб він був меншим порівняно з нормою прибутку у виробництві.

2. Мінімізація заробітної плати. Кейнс вважав, що у суспільстві діє психологічний закон накопичення, згідно з яким чим більше грошей одержує людина, тим більше її бажання обмежити споживання, щоб більше грошей накопичити. В такому разі частка грошей не доходить до ринку, що ускладнює реалізацію товарів.

3. Державне регулювання загальної суми інвестицій. Важливою складовою ефективного попиту являється концепція мультиплікатора. За Кейнсом, обсяг національного доходу, а відтак і сукупного попиту, залежить від загальної суми інвестицій. Цей кількісний зв’язок виражає особливий коефіцієнт – мультиплікатор, що показує наскільки дане збільшення інвестицій підвищує ефективний попит в цілому. Кейнс стверджував, що кожна одиниця приросту інвестицій призводить до багатократного приросту зайнятості, доходів і споживання.

(Окрім регулювання заробітної плати й норми позичкового відсотка, підтримку високого рівня інвестицій Кейнс пов’язував також з бюджетною політикою держави. Окрім мультиплікатора інвестицій в його концепції існують мультиплікатор державних витрат і податковий мультиплікатор. Зростання державних витрат може компенсувати скорочення або недостатнє зростання приватних інвестицій. Щодо податкової політики Кейнс стояв на позиції того, що навіть при сильному спаді не слід знижувати рівень оподаткування, тому що це не дозволить збільшити державні витрати в тій мірі, в якій необхідно для виходу з кризи.)

4. Додаткове залучення у виробництво робітників, які мають додатковий попит, що обумовлює зростання виробництва предметів споживання.

5. Розвиток військово-промислового комплексу як підґрунтя для відтворення капіталу.

В теорії Кейнса є певний сенс, але є й суперечності:

1. Зростання інвестицій не завжди спричиняє зростання зайнятості. В умовах науково-технічного прогресу зростання зайнятості – необов’язковий наслідок зростання інвестицій.

2. Зниження заробітної плати заважає реалізації товарів і прибутків.

3. Розвиток військово-промислового комплексу призводить до зростання зайнятості, але ж здійснюється шляхом перерозподілу національного доходу і теж знижує платоспроможний попит.

Та не зважаючи на суперечності, ідеї Кейнса стали підґрунтям, теоретичною базою економічної політики багатьох країн світу