Тема 11. Світове господарство та основні напрями економічної думки на етапі інформаційно-технологічної революції (кінець хх-початок ххі ст.)

1. Нові індустріальні країни, стратегія їхніх економічних програм.

До складу „нових індустріальних країн” входили Південна Корея, Тайвань, Сінгапур, Гонконг. Головними їх ознаками були експортна орієнтація обробної промисловості, швидкі темпи зростання, залучення іноземного капіталу у позиковій або підприємницькій формі. Окрему групу утворили країни-експортери нафти, які у 1960 р. об’єдналися в ОПЕК. Чотири країни – Бразилія, Мексика, Аргентина, Індія – у середині 60-х забезпечували майже половину вартості продукції обробної промисловості всіх країн з аграрно-індустріальною структурою промисловості. В аграрно-індустріальному напрямку розвивалася економіка Венесуели, Філіппін, Колумбії, Таїланду. Через значне зростання темпів промислового експорту їх почали ззивати "новими експортними країнами". Це суттєво змінило систему міжнародного поділу праці, ускладнило світові економічні зв'язки.

Процес індустріалізації нових індустріальних країн не скрізь проходив однаково. Наприклад, Бразилія, Мексика, Аргентина є найбільшими виробниками сировинних ресурсів, до того ж мають місткі внутрішні ринки. Однак це не стосується Гонконгу і Сінгапуру.

Швидкому розвитку нових індустріальних країн сприяли також іноземні інвестиції та значні державні капіталовкладення в національну економіку. Країни Латинської Америки скоротили імпорт непродовольчих товарів, нарощуючи випуск власних товарів.

Завдяки структурним змінам економіки нові індустріальні країни Латинської Америки ввійшли до системи міжнародної виробничої спеціалізації. Якісні тенденції промислового розвитку цих держав дістали назву "експортно-промислової орієнтації". За виробництвом окремих видів продукції промисловості вони не поступаються розвиненим країнам.

Серед нових індустріальних країн Азії виділяються Південна Корея і Сінгапур. Спираючись у своєму бурхливому розвитку па власні ресурси, ці країни розвивали насамперед сучасні галузі, які в основному працювали на експорт. Протекціоністська політика захисту від зовнішньої конкуренції відіграла позитивну роль в розвитку ряду галузей. Південна Корея, наприклад, створила зовсім нові галузі: гірничорудну, кольорову металургію, машино- і суднобудівну, автомобільну, електронну тощо.

В економіці Малайзії успішно розвиваються приватний і державний сектори. Плантаційне господарство, яке належало колонізаторам, поступово було націоналізовано. Малайзія раціонально використовує іноземні інвестиції для добування нафти і газу. Малайзійці зуміли добитися дуже великих успіхів у розвитку мікроелектроніки, робототехніки, персональних ЕОМ, електронних систем для верстатів, роботоманіпуляторів тощо. За участю японського капіталу автоскладальні цехи перетворилися па самостійні автозаводи.

У 1986— 1990 рр. в країні було передано у приватну власність підприємства державного сектора. Уряд Малайзії бачить у приватизації надійний шлях підвищення темпів економічного зростання.

У 1947 р. Індія стала незалежною державою. Уряд зіткнувся з неймовірними труднощами державотворення. Головна з них — занедбане національне господарство. За 200 років британського панування економіка Індії залишалася аграрною, відставала в промисловому відношенні. Понад 70 % населення було зайнято в аграрному секторі. Земля перебувала в руках поміщиків. Орендна плата була висока. Лихварі визначали все життя знедоленого селянства. В країні не вистачало продовольства. Економічні труднощі поглиблювались гострими релігійними, соціальними (кастовими), етнічними конфліктами.

Врятувати країну могли тільки радикальні реформи. Індійське керівництво вважало, що єдиний шлях виходу з становища, що склалося, це формування, поряд з приватним, державного сектора економіки.. Одночасно уряд інвестував значні капітали в провідні галузі групи А, зокрема в металургію. При фінансовій допомозі ФРН, СРСР, СІІІА, інших країн Індія перетворилася на один з найбільших центрів важкої промисловості Азії. Спираючись на власні ресурси та іноземні інвестиції, Індія розвивала сучасні галузі промисловості — хімічну, машинобудівну, нафтопереробну, енергетичну. Життєво важливе значення для Індії має сільське господарство. Населення її зростає, сьогодні воно наближається до 1 млрд чол. Для того щоб забезпечити його продовольством, в країні здійснено аграрну реформу. Держава ліквідувала за викуп поміщицькі землі, передаючи їх за невисоку плату хліборобам. Сучасна Індія — це індустріально-аграрна країна, яка запускає власні супутники, має атомні електростанції, електронну, автомобільну та інші найсучасніші галузі промисловості.