4.8 Зародження економічної думки в Європі

Меркантилізм як економічне учення виник в період розвиненого феодалізму. Переважною сферою діяльності капіталу в цей час була сфера обігу. Від італійського слова МЕРКАНТЕ (купець) походить і термін меркантилізм. Під ним розуміється:

• по-перше, економічна політика феодально-абсолютистської держави епохи первинного нагромадження капіталу, яка відображала інтереси торгового капіталу (великих торгових монополій) і сприяла розвитку торгівлі і промисловості, яка працює на експорт;

• по-друге, меркантилізмом називається також економічне учення, що має на меті обґрунтувати меркантилістську економічну політику.

Предметом вивчення економістів-меркантилістів була сфера обігу. За своєю класовлю природою, це учення відображало інтереси торгового капіталу.

Головним завданням меркантилістської політики було залучення в країну якомога більшої кількості золота і срібла. Об'єктивною основою цього прагнення була постійно зростаюча потреба у засобах обігу у зв'язку з розвитком товарно-грошових відносин.

У розвитку меркантилізму розрізняють два етапи - ранній і пізній (розвинений). На першому етапі проводилася політика грошового балансу. Вона мала на меті будь-якими засобами утримувати гроші в країні. На другому етапі проводилася політика торгового балансу. Збільшення запасу золота і срібла в країні вирішували інакше - добивалися активного сальдо торгового балансу (тобто перевищення вивозу товару над ввезенням). На перший план висувалася система протекціонізму. З цією метою заохочувався розвиток експортних галузей промисловості при активній підтримці держави. Мануфактурі надавалися особливі привілеї і монопольні права (субсидії, експортні премії, звільнення від податків тощо).

Меркантилістська політика проводилася у всіх західноєвропейських країнах. Проте, залежно від конкретної історичної обстановки вона мала різні результати. Найбільших успіхів меркантилізм мав в Англії. Тут склалися найбільш сприятливі умови для розвитку капіталізму. Саме тому в роботах англійських меркантилістів основні положення цього учення викладені в найповнішій і розгорненій формі.

Представником раннього меркантилізму в Англії був Уїльям Стаффорд (1554 – 1612 р.р.). Найвидатнішим представником меркантилізму в його розвиненій формі є англійський меркантиліст Томас Ман (1571 – 1641 р.р.).

Обмежуючись вивченням явищ у сфері обігу у відриві від виробництва, меркантилісти неминуче обмежувалися поверхневими узагальненнями і тому не могли зрозуміти сутності економічних процесів. Щоб усвідомити природу і закони товарного обігу, необхідним є аналіз економічних відносин у сфері виробництва. Меркантилісти цього не розуміли і, виходячи з практики торгового капіталу (сфери обігу), меркантилісти не розуміли природу вартості і доданої вартості, що створюється в процесі виробництва.

Вони не могли збагнути, що законом товарного обміну є обмін товарів за вартістю, тобто обмін еквівалентів. З їхньої точки зору, прибуток утворюється в результаті продажу товарів за ціною, вищою за їх вартість. Така позиція була зумовлена їх безпосередньою купецькою практикою. Вони вважали, що додана вартість утворюється з надбавки до вартості продукту.

Точка зору меркантилістів на додану вартість, як прибуток за відчуження товару, була помилковою, оскільки виграш одного є програшем іншого. Насправді додана вартість тільки реалізується, приймає грошову форму в процесі обігу. Створюється ж вона (як пізніше довели А.Сміт, Д.Рікардо, К.Маркс) в процесі виробництва. Меркантилісти ж, обмежуючись узагальненням явищ сфери обігу, фактично не давали відповіді на питання: яким чином зростає загальна сума багатства і виникає прибуток.

Справжнім джерелом багатства і прибутку вони вважали зовнішню торгівлю. Зовнішня торгівля, особливо з колоніями, була основним джерелом примноження золота і срібла. А, оскільки, матеріал для експорту поставляється ремеслами, меркантилісти приходили до висновку, що процвітання ремесла є умовою торгівлі, отже, умовою багатства країни, а не його причиною.

Проте, заслугою меркантилістів є постановка ними проблеми продуктивної і непродуктивної праці. Але вони помилково вважали, що продуктивною є тільки праця в експортно-орієнтованих галузях.

У своїх дослідженнях меркантилісти багато уваги приділяли грошам. Вони були переконані у їх всемогутності. Підкреслюючи владу грошей, вони мали рацію - власник грошей тримає в своїх руках суспільну силу. Але сутності грошей вони не зрозуміли. Вони не могли пояснити, чому гроші як загальна форма багатства протистоять всім іншим товарам. Вони вважали, що золото і срібло самі по собі, як речі, за своєю природою, є гроші. Вони не усвідомлювали, що гроші - це товар, але товар особливий, оскільки він виконує роль загального еквіваленту. Гроші як особливий товар виступають загальним і безпосереднім втіленням вартості. Але вони є грошима не від Бога, а стають ними лише в певних історичних умовах.

Теорія грошей, розроблена меркантилістами, отримала назву в літературі „металістична теорія грошей”, тобто сутність грошей пояснюється їх природними властивостями.

Разом з металістичною теорією грошей в період розпаду феодалізму і становлення капіталізму виникла і інша альтернативна теорія - номіналистична. Її представниками були англійські філософи і економісти Дж. Локк, Н. Барбон, Дж. Беркли, Д. Юм. Згідно цієї теорії, гроші є номінальною, розрахунковою одиницею, лише знаком для розрахунку. Цей умовний знак, на їх думку, не має своєї внутрішньої вартості. Якщо дотримуватися цієї точки зору, то необхідно визнати нетоварний характер золота і срібла, а отже, ними не можна б було вимірювати вартість інших товарів. Вони не могли б стати загальним еквівалентом.

Увага меркантилістів зосереджувалася перш за все на двох функціях грошей – як засобу нагромадження скарбів і як світових грошей. У цих функціях гроші виступають як загальне втілення суспільного багатства. Меркантилісти вірно відзначали важливу особливість грошового обігу, яка полягає в тому, що гроші постійно випадають з обігу та існує прагнення утримати їх від обігу й зберегти як скарб.