4.3 Розвиток феодалізму у Франції

Найбільш чіткі форми економічного ладу феодалізму склалися у Франції при династії Капетингів (кінець X століття). У IX-XI ст. помітно посилилася самостійність крупних феодалів-сеньйорів, чиї володіння фактично перетворилися на незалежні князівства, які майже не визнавали центральної королівської влади. Сеньйори значно розширили свої привілеї: вони мали власне військо, самі стягували податки з селян. Таким чином, у X-XI ст. пануючий клас повністю відокремився від інших прошарків, монополізувавши власність на землю. Поступово у Франції склалася стійка феодальна ієрархія. Нагорі цих «сходів» стояв король, який був верховним сеньйором всіх феодалів. Нижче розташовувалися найбільші світські і духовні феодали, які безпосередньо залежали від короля. До них належали герцоги, графи тощо. Формально, всі вони підпорядковувалися королю, тобто були його васалами, проте володіли величезними повноваженнями - могли вести війну, випускати гроші, здійснювати судові функції в межах своїх володінь. Нижчими за баронів були дрібні феодали - лицарі.

Для зміцнення непорушної феодальної монополії на землю було введено систему майорату, згідно якої спадок передавався цілком або його дві третини тільки старшому сину померлого власника, а це означало, що маєтки не дробилися між численними спадкоємцями.

У XI ст. у Франції завершилося формування залежного від феодала селянства і всі його численні категорії злилися в єдиний клас кріпосних.

Кріпосна залежність селян у XI-XIII століттях виступала у формі серважу, оскільки основна маса селян складалася з сервів. Як утримувачі землі, вони повинні були відбувати численні повинності на користь сеньйора: крім виконання господарських робіт (панщини), селяни також віддавали феодалу «посівний» оброк - приблизно 25% урожаю (натуральний оброк). Крім того, десяту частину урожаю продукції тваринництва слід було віддавати церкві (церковна десятина).

У Х-ХІІІ столітті в сільському господарстві Франції спостерігалися помітні успіхи: розширювалися посівні площі, застосовувалися добрива, впроваджувалася трипільна система, збільшилася кількість вирощуваних сільськогосподарських культур, застосовувалися нові засоби праці, збільшилося поголів'я великої рогатої худоби, свиней, овець, яких стали утримувати в спеціальних приміщеннях.

Ще в другій половині XII століття у Франції почалося залучення в господарський обіг нових земель, проводилося розчищення лісів. Таким чином, в країні відбувалася так звана внутрішня колонізація.

В період розвиненого феодалізму у Франції, не дивлячись на політичну роздрібленість країни, почали розвиватися ремесла і торгівля. З XI століття міста починають відроджуватися і вести боротьбу зі світськими й духовними феодалами за політичні та економічні права. Розвертається процес «комунальних революцій»: міста вимагають статусу общин з управлінськими повноваженнями - «комун». Це означало право вибору міської ради і мера, власне військове ополчення, судочинство і фінанси. У містах на півночі Франції у XII столітті почалося виробництво суконних і льняних тканин. Це сприяло формуванню прошарку заможних ремісників, які очолили боротьбу селян проти духовних і світських сеньйорів, що вимагали від міст виплати великих податків. В результаті, міста отримали відносну самостійність, виражену в хартіях вільності. Почався процес створення цехів на основі розподілу праці.

Господарська спеціалізація сприяла зміцненню економічних зв'язків. У країні існував стійкий попит на залізну руду, сіль, сукно, полотняні тканини та інші ремісничі вироби.

При Людовику IX була затверджена єдина грошова система країни. Розвиток міст і торгівлі зумовив руйнування господарської замкнутості окремих регіонів країни.

На рубежі XІІІ-XIV століть у феодальних відносинах почали відчуватися помітні зміни. Для Франції цього періоду були характерні кризові явища, пов'язані з тим, що натуральне господарство, засноване на панщині і натуральному оброку, зайшло в безвихідь.

Зміна статусу міст обумовила зростання попиту на продукцію сільського господарства, що сприяло встановленню стійких економічних зв'язків між містами і аграрним сектором. Основним постачальником продукції на ринок став селянин, що зумовило поширення грошової ренти.

Селяни, які отримали «свободу», при цьому в більшості випадків втративши свою земляну ділянку, були змушені найматися на роботу. Так виникла категорія сільських найманих робітників.

Феодали все більше концентрували свої інтереси не на господарюванні, а на військовій і адміністративній службі. Таким чином, васальні зв'язки відривалися від земельних і перетворювалися на грошові відносини, що вело до руйнування колишньої феодальної ієрархії. Швидкий розвиток міст і становлення товарно-грошових відносин мали величезний вплив на соціально-економічний розвиток французького села. Прискорилася комутація ренти, форми кріпосної залежності пом’якшилися. Проте, відміна ряду кріпосних повинностей не врятувала селян від феодальної залежності, оскільки постійно збільшувалися обсяги викупних платежів та встановлювалися державні податки.