- •Міністерство освіти, науки,
- •Культорологія як наукова дисципліна та її категорії. Сутність культури та її генеза
- •Культурологія, її предмет і специфіка
- •2. Категорії культурології
- •Сутність культури та її генеза
- •Методи і принципи дослідження культури
- •Культура як знаково-семіотична система
- •2.Семіотика культури. Роль мови в культурі
- •Соціокультурна динаміка. Діалог культур
- •Типи соціокультурних світів і їх динаміка
- •2. Взаємодія культур і національна самобутність народів
- •Особистість у світі культури
- •Особитстість і культура
- •Культурні і життєві сценаріїї особистості. Культура мислення
- •Особистість у світі політичної культури
- •Художня культура. Мистецтво як естетичний феномен
- •Культура і феномен мистецтва
- •Систематизація видів мистецтва
- •Функції мистецтва в суспільному житті
- •Модернізаційні та постмодернізаційні процеси в сучасній культурі
- •Модерністська модель світу. Основні культурні течії
- •Елітарність та масовість. Постмодернізм
- •Феномен української культури. Тенденції розвитку сучасної української культури
- •Українська культура в контексті сучасної світової культури
- •Освіта і література в сучасній Україні
- •Театральне мистецтво, кіномистецтво, музична культура
- •Архітектура, скульптура й народні промисли
- •Предмет етики. Основні етичні вчення
- •Поняття “етика”, “мораль”, “моральність”. Структура і функції моралі
- •Етичні вчення Стародавнього Сходу, Антична етика
- •3. Етичні вчення епоха Середньовіччя, Відродження, Новий час
- •Етичні категорії
- •1. Добро і зло – основні категорії етики
- •2. Категорії імперативної етики
- •3. Категорії самосвідомості
- •4. Вищі стратегічні моральні цінності: щастя і смисл життя
- •Моральні аспекти глобальних проблем сучасної цивілізації
- •1. Глобалізація: проблеми і тенденції розвитку світового суспільства (етичний аспект)
- •2. Благодійність, соціальна відповідальність
- •3. Держава та насилля. Біологічна етика
- •4. Етика національних відносин
- •Культура спілкування. Етикет
- •1. Феномен спілкування в сучасній культурі. Етикетні норми
- •2. Професійна та універсальна етика
- •3. Етика як складова економічного простору
- •Естетика як наука та її категорії
- •1. Предмет естетики
- •Категорії естетики
- •Категорії естетичної свідомості
- •1. Естетичні погляди Античності і Середньовіччя
- •2. Естетична думка епохи Відродження і Нового часу
- •3. Естетична думка України
- •Художня реальність україни і шляхи естетичного виховання студентів
- •1. Форми організації культурного і художнього життя.
- •2. Естетичне виховання і політика в галузі культури і мистецтва
Естетика як наука та її категорії
План.
Предмет естетики.
Категорії естетики.
Категорії естетичної свідомості.
1. Предмет естетики
Поняття «естетика» традиційно пов’язують з грецьким «эйсетикос» (що має відношення до чуттєвого сприйняття). Естетика – це наука про становлення й розвиток чуттєвої культури людини.
Естетика - це наука про естетичне в природі, суспільстві і в життєдіяльності людей, закономірності естетично-художнього освоєння дійсності і створення продуктів, здатних задовольняти специфічну потребу людини в функціональній цілісності, гармонізації її внутрішнього світу і в її взаємин із середовищем, в творчому житті і в духовній свободі.
Естетика має свій категоріальний апарат, вивчає функціонування естетичних цінностей в суспільстві, закони сприйняття цих цінностей. Вона сформувалася в надрах філософії і відокремилася від неї як самостійна галузь лише в середині XVIII сторіччя.
Історію становлення предмета естетики можна назвати процесом пошуку адекватного співвідношення між чуттєвим пізнанням і художньою діяльністю. Своєрідну функцію «пластичного мосту» при цьому виконували такі поняття, як прекрасне, досконале, гармонія, цінність, філософія мистецтва. Упродовж багатьох століть естетика виступала і як «наука про прекрасне», і як «наука про досконале», і як «наука про закони розвитку мистецтва». Теоретики намагалися визначити предмет естетики й через поняття гармонія, вбачаючи в цій галузі знань науку про реалізацію принципів гармонійного розвитку людини і суспільства, людини і природи. Цікавим було й визначення естетики як науки про вільний, самодіяльний вияв людських сил і здібностей у будь-якій досконалій професійній діяльності.
Предметом естетики є чуттєве пізнання навколишньої дійсності в її різноманітних проявах: природі, суспільстві, людині і в її діяльності у всіх життєвих сферах.
Головна здатність людської чуттєвості – бачити в індивідуальному, унікальне, єдине у своєму роді загальне. Але створювати таке індивідуальне, унікальне і єдине – прерогатива художника. Специфіка мистецтва полягає в тому, що воно розвиває загальну універсальну людську здатність, а не в тому, що воно тільки володіє нею. Саме тому мистецтво завжди входило в предмет естетики. Тому можна сказати, що предмет естетики – це закономірності чуттєвого пізнання і художньої творчості.
Становлення перших естетичних уявлень слід співвіднести з тим значенням, якого давньогрецька філософія надавала людським почуттям загалом. Перші спроби використати почуття як основу для осмислення певних естетичних явищ пов’язані з піфагорійцями – філософською школою, заснованою Піфагором у VІ ст. до н.е. Піфагор ототожнював поняття гармонія, досконалість, краса, а основою гармонії вважав число. Серед видів мистецтва найвищим носієм гармонії проголошувалася музика. Піфагор визнавав музику як носія гармонійного начала. Музика в його розумінні є носієм душевної рівноваги.
Засновник елейської філософської школи Ксенофан (VІ ст. до н.е.) був мандрівним поетом, його філософські ідеї мали естетичний характер. Ксенофан намагався визначити роль почуттів у житті людини, які формують лише «приблизну» думку. Ксенофан розглядав двньогрецькі міфи як своєрідну форму критики богів, адже боги наділялись усіма тими недоліками, які засуджувалися людьми: марнославством, облудністю, пияцтвом тощо. Поезія Ксенофана позбавлена містики, висміює лицемірство, забобонність.
Парменід з повагою ставиться до можливостей чуттєвого сприймання. Його вірші, які містять теоретичні розміркування, за словами Плетарха, «запозичені у поезії», адже мають поетичний розмір і піднесенність. Ще один аспект естетичних ідей Парменіда пов’язаний із виокремленням ним проблеми прекрасного, специфіку якого він пов’язував із почуттєвими враженнями людини від сприймання кольору чи звуку.
Почуття були об’єктом теоретичного інтересу й Емпедокла (бл. 490-бл. 430 рр. до н.е.). На його думку, нижчим рівнем почуття є відчуття, які підвладні принципові «подібне пізнається подібним». А сама єдність «відчуття – почуття» вже формує більш широкі сили – Любов і Ворожнечу. Ці сили Емпедокл розглядає як нематеріальні, але просторово визначені. Поперемінність переваги тієї чи іншої з них зумовлює циклічний перебіг світового процесу. Отже, Емпедокл не лише продовжив попередню традицію вивчення природи і значення почуттів, а й закріпив поняття катарсису, наголошуючи на морально-етичній природі процесу очищення.
У ІІІ ст. до н.е. теорія почуттів набула завершеного для того часу викладу у працях видатного давньогрецького вченого, філософа Теофраста, яскравого представника перипатетичної школи. Почуттєва спрямованість поглядів філософа властива його дослідницьким працям «Про відчуття», «Етичні характери» та «Про благочестя».
В арсеналі аргументацій щодо ролі почуттів в історичному процесі формування предмета естетичної науки привертає увагу і принцип «золотого перетину» - геометричне, математичне співвідношення пропорцій, при якому ціле так само співвідноситься зі своєю більшою частиною, як більша частина з меншою. У геометризованій формі цей принцип мав вигляд співвідношення: 5:8=8:13=13:21=21:34… Давньогрецькі вчені вважали, що будь-яке тіло, предмет, геометрична фігура, співвідношення частин яких відповідає такій пропорції, - гармонійні і справляють приємне зорове враження. Грецький Парфенон, мармурові колони якого розділяють увесь храм за принципом «золотого перетину», є, мабуть, найпереконливішим зразком практичного застосування цього принципу.
Теоретико-практичний інтерес до «золотого перетину» не обмежувався лише періодом розквіту давньогрецької естетики. За добу Відродження правило «золотого перетину» розглядалося як обов’язковий закон архітектури, живопису і скульптури. Тогочасні теоретики й митці намагалися віднайти абсолютну, ідеальну геометричну основу краси. Типовим щодо цього є трактат «Про божественну пропорцію» відомого італійського математика Луки Пачолі (бл. 1445-1509 рр.). Учений був переконаний, що правилом «золотого перетину» визначається естетична цінність «успіх земних предметів».
Віддаючи належне принципові «золотого перетину», слід, проте, визнати хибність його абсолютизації. Сліпе слідування геометризованій красі механізує це складне поняття, пропорція заради пропорції знижує змістовну сторону краси, формалізує її.
Водночас звернення до правила «золотого перетину» потрібне для того, щоб наголосити на значенні здорової здатності людини у формуванні естетичного почуття.
Пізніше терміни «естаноме», «естаномай», «ейсетикос» втратили безпосередній зв’язок із поняттям «почуття», предмет естетики почали осмислювати через значно ширші за обсягом і наповненням поняття: досконале, пропорційне, гармонійне, прекрасне, естетичне.
Вперше термін «естетика» ввів у науковий ужиток німецький філософ епохи Просвітництва Олександр Готліб Баумгартен (1714-1762 рр.) і видав трактат однойменної назви (1750 р.). Услід за Лейбніцем він виділив три сфери духовного світу людини: розум, волю, почуття. Перші дві сфери відвіку вивчалися логікою і етикою. Баумгартен зрівняв в правах вчення про почуття і назвав його естетикою. Він поділив естетику на два рівні – теоретичну і практичну. Перша мала займатися проблемою краси, специфікою чуттєвого сприймання дійсності, а друга безпосередньо пов’язувалася з проблемами розвитку мистецтва. В концепції Баумгартена, таким чином, відбувся поділ предмета науки на дві частини: одна тяжіє до філософського знання, а друга – до мистецтвознавства. Ця тенденція закріпилася настільки, що існує й понині, змушуючи і сьогодні ставити питання про двопредметність естетичної науки.
Як і будь-яка інша наука, естетика, розвиваючись услід за розвитком суспільства і приростом знання, постійно уточнює свій предмет, міняє акценти, відгукуючись на ті або інші запити суспільної практики.
Естетика тісно взаємодіє з гуманітарними науками: етикою, педагогікою, соціологією, логікою і, особливо, з філософією.
Естетика органічно пов’язана з мистецтвознавством, психологією.