Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Nikiforova_L_A_KULTUROLOGIYA_ETIKA_ESTETIKA.doc
Скачиваний:
155
Добавлен:
21.02.2016
Размер:
1.98 Mб
Скачать

Особистість у світі політичної культури

Культура і політика тісно взаємодіють між собою протягом усього існування людської цивілізації, регулюючи життєдіяльність суспільства. У різні історичні часи відносин між культурою та політикою складалися по-різному: політика впливала на культуру, нерідко шляхом жорсткої політизації культурної сфери суспільства (у тому числі й силовими методами), призводячи до колоніальних війн, до знищення творів мистецтва та діячів культури.

Різні елементи соціокультурної системи – цінності і традиції, релігійні та моральні норми – також, у свою чергу, завдали і продовжують завдавати великий вплив на політичні відносини і процеси, визначаючи на різних етапах розвитку людства можливі напрями формування політичних сил, особливості кадрової політики, характер політичних відносин між народами, державами і цивілізаціями. Такий вплив культурних факторів на формування та здійснення політики може мати різні наслідки, породжуючи, наприклад, релігійні війни та конфлікти або стаючи визначальними для інтеграції чи дезінтеграції націй, суспільства та держав.

Термін «політична культура», вперше використаний німецьким філософом ХVІІІ ст. І. Гердером, ввів у науковий обіг наприкінці 50- початку 60-х років ХХ ст. американський вчений, політолог Габріель Алмонд. Вивчаючи політичну систему суспільства, він виділив не тільки її формальну структуру, але й суб’єктивну ціннісну орієнтацію, що й отримала назву «політична культура». В такому розумінні політична культура – це сукупність індивідуальних політичних позицій та орієнтацій суб’єктів політичних відносин.

Політична культура є одним з найважливіших компонентів політичної системи суспільства, що виступає своєрідним показником її розвитку, відображає політичну поведінку суб’єктів політики, а також визначає характер взаємозв’язку держави і громадського суспільства.

Політична культура – явище динамічне, її зміст та форма постійно розвиваються, збагачуються історією. Політична культура суспільства формується в процесі поєднання різноманітних ціннісних орієнтацій та засобів політичної участі громадян, національних традицій, звичаїв, що відображають усталені риси цивілізаційного розвитку суспільства та держави. Таким чином, політична культура відбиває рівень і характер політичних знань, оцінок та дій громадян, зумовлений політичним досвідом минулих поколінь та їх повсякденним використанням у політичному житті суспільства.

Сучасна наука дає цілу низку трактувань поняття політичної культури. У загальному значенні політична культура – це історично сформована система відносно стійких цінностей, настанов, переконань та відбиваючих їх символів, за допомогою яких упорядковується політичний досвід та регулюється політична поведінка.

Політична культура, таким чином, містить у собі не тільки політичні ідеали, цінності і настанови, а й діючі норми політичного життя, відповідні моделі політичної поведінки.

У структурі політичної культури виділяють три головні взаємопов’язані елементи: політичний досвід, політичну свідомість і політичну поведінку.

Політичний досвід, отриманий протягом історичного розвитку суспільства, існує в певних формах, завдаючи помітний вплив на формування політичної свідомості людей та, в кінцевому рахунку, визначаючи політичну поведінку людей. Політичний досвід фіксується в таких основних формах:

  • в історичних, літературних і наукових пам’ятках;

  • у політичних традиціях, звичаях, ідеологіях;

  • у символах, стереотипах і міфах;

  • у формі існуючої політичної системи суспільства з її інститутами, нормами, системою зв’язків та моделями поведінки.

Політичний стереотип (гр. стерео – твердий, типос – відбиток) – це спрощене, схематичне, деформоване і ціннісно-орієнтоване уявлення про політичний об’єкт. Визначальними ознаками стереотипу є:

  • персоніфікація подій (причина тих чи інших подій пов’язується із діяльністю конкретної особи або групи);

  • емоційна забарвленість (різке позитивне чи негативне ставлення до будь-чого або будь-кого);

  • ірраціональність (факти, які заперечують дане уявлення, не сприймаються);

  • усталеність (стереотип зберігається навіть при зміні політичної ситуації).

Особливим символом політичної культури виступає мова як система знаків, наділених певним значенням, що використовується для збереження, перетворення та передачі інформації.

Структура мови, поняття, що в ній існують, відображають характер соціально-політичних зв’язків, структуру конкретного типу політичної системи, а також саму систему розподілу політичної влади. Таким чином, мова може виступати не тільки засобом комунікації, а й засобом маніпулювання суспільною свідомістю з метою формування певних політичних настанов і орієнтацій.

Мовна спільність підтримує згуртованість суспільства, адже спільна мова відбиває спільні для людей політичні знання, досвід та моделі поведінки. Таким чином, мова сприяє формуванню групової політичної ідентичності. Наявність лінгвістичних підгруп всередині суспільства може бути причиною конфліктності в державі.

Політична свідомість визначається як система політичних знань, цінностей і переконань людей, на підставі яких формуються усталені політичні орієнтації та настанови по відношенню до політичної системи.

Політична свідомість складається з:

  • політичних знань – знань про політичну систему, інститути і процедури, за допомогою яких забезпечується участь людей у політичному процесі;

  • політичних цінностей – певних суджень про політичне життя, політичні цілі та відповідні переваги – законність, порядок тощо;

  • політичних переконань, що формуються на підставі знань і цінностей як сукупність уявлень, що характеризують певний політичний ідеал;

  • політичних орієнтацій – настанов на певну політичну систему і відповідну модель поведінки в політичному процесі.

Політичні знання, цінності, переконання та орієнтації не вичерпують перелік елементів, що характеризують структуру політичної свідомості. До її структури можна включити також політичні погляди, смаки, звички тощо. Крім того, характеристика політичної свідомості була б неповною без такого регулятора політичної поведінки, як соціальні норми – загальні правила поведінки, що розповсюджуються на все суспільство й регулюють суспільні відносини. До системи соціальних норм відносять звичаї, традиції, моральні норми, релігійні норми, а також норми права – систему загальних обов’язкових норм, встановлених та забезпечених державою і спрямованих на врегулювання суспільних відносин. Соціальні норми відбивають вимоги суспільства до політичної поведінки індивідів або певних соціальних груп та дозволяють здійснювати соціальний контроль.

Політична поведінка як практична взаємодія соціальних суб’єктів (окремих осіб, соціальних груп) та політичної системи, безпосередньо зумовлюються політичною свідомістю та рівнем політичного розвитку.

Політичну поведінку можна поділити на політичну участь і політичну неучасть (абсентеїзм).

Політична участь – це вплив соціальних суб’єктів на функціонування політичної системи, формування політичних інститутів та процес вироблення політичних рішень.

На політичну участь громадян завдань вплив як об’єктивні фактори (тип політичної культури, розклад політичних сил), так і суб’єктивне ставлення до політичної системи, цінностей даної політичної культури, мотиви участі в політиці, потреби, знання та інформованість.

Одна з найпоширеніших вітчизняних класифікацій політичної поведінки передбачає виділення таких різновидів політичної участі:

  • активної участі, що складається з участі у виборах, референдумах, мітингах, демонстраціях, участі в діяльності політичних організацій та виконання професійних політичних функцій у державних інститутах;

  • пасивної участі – реакції (позитивної або негативної) на політичну систему, що не потребує спеціальних активних дій (наприклад, дотримання законів).

Згідно з однією з найвідоміших західних класифікацій політичної поведінки, автором якої є англійський вчений А. Марш, виділяють три основні типи політичної участі: 1) ортодоксальну участь – дії, що забезпечують усталене функціонування політичної системи (участь у голосуванні, лобіювання інтересів, мітинги, демонстрації); 2) неортодоксальну участь – несанкціоновані законом дії або дії, спрямовані проти політичної системи – політична діяльність з використанням нелегітимної сили (революції, війни, тероризм тощо).

Американський політолог У. Мілбрайт поділяє політичну участь на конвенціональну (легальну, яка регулюється законом) і не конвенціональну (незаконну). До першого типу він відносить участь у партіях, виборчих компаніях, голосування на виборах і референдумах, до другого – страйки, бунти, відмову підкорятися закону тощо. При цьому не конвенціональна політична участь може здійснюватися несиловими (демонстрації, мітинги) та силовими засобами (бунт, тероризм).

До найбільш поширеного типу політичної участі відносять електоральну поведінку (участь у виборах). На її спрямованість завдає вплив ідентифікація конкретного виборця з певною соціальною групою або партією. Коло виборців, які голосують за певну партію або кандидата, називають електоратом (лат. виборець). Неможливість або нездатність у цілому усвідомлювати реальну політичну дійсність та впливати на ситуацію, що склалася, називають електоральною пасивністю. На електоральну поведінку помітний вплив завдають такі фактори, як рівень індивідуальної політичної культури та політичної свідомості, ступінь інформованості населення, стан політичної інфраструктури, соціальна динаміка та ін.

Серед форм політичної участі важливе місце займають протестні форми. Політичний протест – це відкритий прояв негативного ставлення до політичної системи в цілому, її окремих елементів, норм, цінностей, а також рішень, що приймаються політичною владою.

Виникнення політичного протесту, як правило, пов’язане з неефективністю реалізації політичної влади. До протестних форм відносяться мітингі, демонстрації, тероризм, а також такі форми, як політичний хепенінг, політичний анекдот.

Демонстрації і мітинги представляють собою масові збори населення з метою обговорення питань поточного політичного життя, підтримки певних вимог до органів державної влади, висловлювання протесту проти її рішень тощо.

Тероризм – насилля або загроза його застосування (залякування) щодо осіб, які не є прямими політичними ворогами. Метою тероризму є привертання уваги до конфлікту, в якому бере участь група, вдається до даних засобів боротьби. У сучасному світі спостерігається тенденція до ескалації терористичної діяльності, а також до ускладнення її характеру.

Політичний хепенінг – гумористична форма політичного протесту, що знаходить свій прояв у театралізованих масових діях, які мають політичний характер.

Політичний анекдот – лінгвістична форма реакції (відреагування агресії) проти окремих лідерів, діючих інститутів влади або існуючої ідеології. Переказ політичного анекдоту є символічною боротьбою проти певної політичної сили. Причиною існування політичного анекдоту є відсутність легальних каналів прояву протесту у сфері політики (виборів, демонстрацій тощо). Демократизація суспільства, зміна політичної ситуації, поява офіційних каналів відреагування агресії (від виборів до політичних коміксів) знімають напруженість у суспільстві або спрямовують агресивність на інші соціальні об’єкти.

Політичній участі протистоїть політична неучасть – абсентеїзм.

Абсентеїзм (лат. відсутній) – це ухилення від участі в політичному житті, втрата інтересу до політики і політичних норм. Абсентеїзм є усталеною формою сучасного політичного життя, своєрідним проявом політичної свободи особистості, в той час як тотальна політична активність свідчить про псевдо участь (участь без можливості вибору), автократичний характер існуючого політичного режиму.

Аполітичність певної частини суспільства є звичайним явищем навіть в умовах стабільної демократичної держави, що пояснюється соціальними і психологічними факторами. Адже чим розвиненіші інститути громадянського суспільства, чим більший простір для самовизначення особистості, тим більша ймовірність існування абсентеїзму. Неучасть у політиці може бути наслідком соціально-економічного благополуччя (абсентеїзм у даному випадку виступає ознакою стабільності). Але, крім аполітичності, коли людина просто не бачить цінності своєї участі у політиці, неучасть у політичному житті може бути демонстрацією ставлення до влади, політичного режиму, в абсентеїзмі можуть бути відображені і протест, і незадоволеність можливостями політичного вибору. Особливу загрозу становить повне політико-психологічне відчуження, що досить часто призводить або до повної політичної апатії, або до екстремізму. Таке відчуження знаходить свій прояв у почутті політичного безсилля неможливості вплинути на політику, державні органи влади і посадових осіб, безглуздості політики, коли політичні інститути і процеси уявляються незрозумілими і непередбачуваними, а дії політиків – довільними та випадковими.

Саме тому абсентеїзм може не тільки свідчити про економічне благополуччя і політичну стабільність у суспільстві, а й бути відображенням відчуження людини від влади, показником втрати довіри населення до влади, втрати інтересу до тих або інших напрямів політичної діяльності. Перетворюючись на масове явище, абсентеїзм може становити істотну загрозу легітимності представницьких органів влади.

Криза політичної участі може бути подолана вирішенням головних соціальних проблем, засвоєнням нових нормативів участі, характерних для громадянського суспільства, структуруванням суспільства, розвитком конкретних механізмів у політиці.

Дослідження взаємозв’язків політичної участі та політичної стабільності суспільства свідчать, що незадоволеність населення своїм становищем, обмеження соціальної мобільності призводять до підвищення політичної активності, до посилення використання протестних форм політичної поведінки в політичної діяльності. При цьому, в свою чергу, рівень соціально-політичної незадоволеності підвищується у зв’язку із зростанням соціальної мобілізації та ускладненням економічної ситуації в країні. На думку американського вченого С. Хантінгтона, забезпечення стабільності, особливо за умов модернізації політичної системи, потребує обов’язкового обмеження ролі політичної участі мас із метою збереження стабільності існуючих політичних інститутів.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.