2. Категорії культурології

Категорії культурології – це найбільш загальні поняття, що слугують для відтворення досвіду, знаходження предметних відношень та розчленування і синтезу культурної дійсності. До основних категорій культурології відносяться:

Міф – в науковій літературі вживається в декількох значеннях: міф як символічне уявлення людей про світ; міф як результат наївної віри, колективного художньо-образного мислення на чуттєво-емоційному рівні; міф як оповідання про богів та «культурних героїв». Якщо узагальнити всі ці значення, то можна сказати, що міф – це специфічне символічне оповідання, яке є результатом колективного мислення та частіше за все являє собою опис діянь богів, або інших надлюдських істот, які опинились у незвичайних та надприродних обставинах.

Ритуал – сукупність приписів і правил, які визначають порядок дій в соціальному житті або при виконанні культових обрядів. Ритуал тісно пов’язаний з міфом, тому що міф є обґрунтуванням ритуалу, а ритуал – його практичною актуалізацією. Міф для архаїчної людини був єдиною можливою реальністю. Саме в міфі містилось первинне обґрунтування соціальних відносин, норм поведінки, суспільних цінностей. У ритуалі міф знаходив свій найбільш повний прояв.

Знак – матеріальний об’єкт, який сприймається через почуття і використовується для позначення уявлення про інший об’єкт, що є значенням даного знаку. В певній мірі знак заміняє той об’єкт, який він позначає. Сукупність знаків, що підпорядкована певним правилам, називається знаковою системою, прикладом якої є природний знак, система знаків дорожнього руху та ін. Знаки та знакові системі відіграють важливу роль у будь-якій культурі, оскільки здатні кодувати, зберігати та транслювати інформацію, в результаті чого можлива передача культурного досвіду і знань. Впровадження знаків у соціокультурну практику людини пов’язано із розвитком здатності людського розуму до абстрагування, оперування поняттями про предмети замість самих предметів.

Символ – образ, що втілює ідею, якій певна група людей надає особливий смисл. Символ являє собою ту інформацію, яку фіксують почуття в людській свідомості. Оскільки символ характеризується умовністю, то він в значній мірі є таємним і скритним для невтаємничених. Символ здатний передавати духовний зміст культури через певні матеріальні предмети, а також образи або дії. На відміну від знака символ є більш багатозначним. Він пов’язаний із діалогічною формою пізнання, оскільки його істинний зміст розкривається лише в процесі комунікації. В тому випадку, коли символ не задіяний в культурному та соціальному діалозі, він втрачає своє автентичне (первинне) значення та вироджується в пусту форму.

Архетип – прообраз, первісна структурна форма або зразок. Архетип передбачає наскрізну символічну структуру, яка пронизує площину культури, що при змінах конкретно-історичного наповнення зберігає специфічну тематизацію. Наприклад, уявлення про благо та прекрасне притаманні кожній культурі на кожному етапі її розвитку, але в кожному окремому випадку ці уявлення мають свою специфіку.

Цивілізація – ступінь розвитку культури, що є протилежною по відношенню до варварства. Іноді поняття цивілізації вживається як синонімічне до поняття культури та розуміється як відносно самодостатнє соціально-історичне утворення. До початку XIX ст. цивілізація трактувалась як процес культурного розвитку, у той час коли з першої половини XIX ст. дане поняття стало позначати певний стан суспільства. Філософи О.Шпенглер та М.Данилевський тлумачили цивілізацію як завершальну стадію розвитку культури, період культурного занепаду.

Цінності – переконання про те, що є добро, істина, краса, справедливість тощо, які поділяє більшість членів суспільства. Цінності найбільш тісно пов’язані не з реальним станом речей, а з бажаним та належним. Більшість цінностей релятивні (відносні) та трансформуються в ході культурного і суспільного розвитку. Наявність спільних цінностей відіграє важливу роль в підтримці культурної єдності.

Норми – приписи, зразки дій та поведінки, міра судження про речі та міра оцінки. В нормах формулюються критерії соціальної поведінки та мислення. В межах культурної практики часто норми виникають із цінностей. Спільність норм забезпечує існування комунікативних зв’язків всередині культури.

Звичаї – традиційні форми культової та соціальної поведінки, які закріплені колективною звичкою. Звичаї підтримують стабільність суспільства та культури. Для сучасного суспільства у зв’язку з постійним прискоренням розвитку є характерним зниження ролі звичаїв, які просто не встигають закріплюватись в соціокультурній реальності, що постійно трансформується. Це має серйозні негативні наслідки (дестабілізація соціальних процесів, духовна дезорієнтація тощо).

Закони – у вузькому розумінні – нормативні акти, прийняті вищим органом державної влади. У широкому розумінні це категорії, які дозволяють фіксувати повторюваність, стабільність та регулярність різноманітних аспектів природного та культурного буття.

Розвиток – закономірна зміна матерії та свідомості, а також їх універсальна властивість. Розвиток буває інтенсивним (супроводжується виникненням якісно нових форм), а також екстенсивним (передбачає прояв і збільшення вже наявного).

Прогрес – поступовий рух, спрямований на розвиток людської культури до кращого і більш досконалого стану. Виникнення уявлень про прогрес стало можливим лише завдяки концепції лінійного часу, характерного, зокрема, для християнського світогляду. Для традиційних культур, навпаки, є характерною циклічна модель часу. Саме минуле в традиційних культурах являло собою абсолютний авторитет та зразок для наслідування (наприклад, концепція «золотого сторіччя» у давньогрецькій культурі), майбутнє ж сприймалось як поступове погіршення та деградація.

Регрес – рух назад, у безкінечне. Регрес часто передбачає рух від наслідку до причини, від зумовленого до умови. Стосовно соціального та культурного розвитку регрес означає рух протилежний прогресу, тобто втрату соціокультурних досягнень, повернення до більш раннього і більш примітивного стану, деградацію.

Картина світу - як вища форма узагальнення, систематизації та інтеграції пізнавального досвіду людства. У спільнотах, що існують у схожих природнокліматичних умовах або мають спільну історичну долю, формуються порівняно тотожні культури за способом життя, технологією господарчої діяльності, системою цінностей. Цей культурний інваріант відображає характерні для певної спільноти уявлення про світ, схеми його розуміння і пояснення, що дає можливість виокремлювати наукові, позанаукові (релігійну, художню) й універсальну картини світу.

Універсальна картина світу розкриває усі сторони багатогранних відносин людини і світу, оскільки її предметом є культура як цілісна, динамічна і якісно визначена система. Універсальна картина світу є вищою формою інтегральності культурного досвіду людства, синтезом узагальнених уявлень про природу і суспільство в їх значенні для людини, результатом духовної активності людства і пізнавальною основою світогляду особистості. Поняття універсальної картини світу певною мірою є тотожним поняттям «культурна система» і «культурна конфігурація».

Ментальність народжується з природних даних і соціально зумовлених компонентів і розкриває картину світу, яка закріплює єдність культурної традиції певної спільноти. Ментальність є одною з форм адаптивної поведінки, формується в глибинах підсвідомості, доводиться до ступеня автоматизму і реалізується людиною майже механічно і не рефлективно. Ті чи інші типи ментальності можуть бути властиві певній культурній добі або соціальній групі як специфічний тип емоційної реакції на навколишній світ. Картина світу, закарбована у ментальності як стійке утворення, що змінюється дуже повільно.

Маргіналізація – процес розвитку «пограничних» культурних явищ, які знаходяться на «краю» культурної системи. В науці розповсюджена думка, яка була вперше виголошена М.Вебером, про те, що поштовхом до різноманітних культурних трансформацій слугує саме процес маргіналізації.

Артефакт – предмет або явище, яке виникло в результаті цілеспрямованої діяльності людини.

Культурні об’єкти – культурні феномени, артефакти в їх субстанціональному та символічному вираженні.

Світова культура – це сукупність кращих досягнень всіх національних культур різних народів.

Національна культура – є продуктом праці одного народу. Вона відбиває світогляд, його національну свідомість, своєрідність мислення, розуміння основних проблем загальнолюдського і власного буття як етнографічно конкретної частини людства.

Суперкультура або домінуюча культура – це культура, якою керується більшість членів певного суспільства. Кожне окреме суспільство створює протягом свого розвитку власну національну культуру, основними її ознаками є спільна мова, домінуюча релігія, традиції, звичаї, що передаються з покоління в покоління, народна культура тощо.

Контркультура – культура, яка знаходиться в опозиції до традиційної (домінуючої), тобто та субкультура, що містить соціокультурні цінності і настанови, які суперечать фундаментальним принципам суперкультури.

Субкультура – це цілісна культура відповідної соціальної групи всередині «великої національної культури», що складається із стійких норм, ритуалів, особливостей зовнішнього вигляду, мови, художньої творчості, які значно відрізняються від домінуючих у суспільстві.

Актуальна культура – найпоширеніша та найпопулярніша в даний час. Актуальність культури – це безпосередній і живий процес, який пояснює наявність моди не лише в одязі але й щодо культури (поведінка, професія).

Культурне успадкування – процес передачі культурних цінностей та інформації в часі.

Культуртрегерство – розповсюдження культури, за яким стоять корисливі та загарбницькі інтереси.

Культурна асиміляція – злиття однієї культури з іншою, яке супроводжується втратою власної культурної або національної специфіки.

Локальні культури – культури, які властиві даній місцевості або регіону.

Регіональні культури – це культурні спільноти, які утворюються у відповідному географічному ареалі і протягом тривалого історичного часу зберігають свою специфіку.

Елітарна культура – створюється і використовується привілейованою частиною суспільства – елітою (фр. краще, відбірне, вибране) або на її замовлення професійними творцями. Визначення еліти у різних авторів неоднозначне. Але найпоширенішим є розуміння еліти як особливої верстви суспільства, обдарованої специфічними духовними здібностями. Елітарна культура спирається на високі класичні зразки і випереджає рівень, доступний сприйняттю. Людини із середньою освітою. Елітарна культура вимагає наявності спеціальної освіти, високих моральних здібностей, витонченості естетичного смаку. Вона характеризується оригінальністю, новизною, відходом від традиційного, тяжінням до експерименту, складністю, неординарністю, епатажем. Усі ці риси, в певний період, роблять елітарну культуру зрозумілою переважно обраним. Але проблема її доступності – це проблема часу.

Народна культура – включає в себе два види – популярну і фольклорну (колядні свята, український вертеп тощо) культури.

Міська культура – культура міста, індустріальна культура, урбанізована культура.

Сільська культура – сільський тип культури, культура села, культура селян.

Глобальна культура – універсальна, всесвітня культура, яка розповсюджується поза національними та регіональними межами. Поняття глобальної культури в сучасному світі тісно пов’язано з розвитком інформаційних технологій, які перетворюють світ у так зване «глобальне село». Завдяки широким можливостям швидкої передачі інформації (як це відбувається, наприклад, в мережі Інтернет), культурні розбіжності та специфічні культурні цінності поступово стираються, поступаючись місцем універсальним цінностям та нормам. Водночас, абсолютне домінування глобальної культури в майбутньому з точністю спрогнозувати неможна, оскільки історія знає цілий ряд спроб формування глобальної культури (Римська імперія, СРСР тощо), жодна з яких не витримала перевірку часом.

Масова культура – поняття, що відображає стан культури середини ХХ – початку ХХІ ст. і пов’язане з розвитком засобів масової комунікації, розширенням сфери масового виробництва та споживання, стандартизацією потреб. Уявлення про масову культуру стали розвиватись в Європі приблизно з середини XIX ст. Для масової культури є характерною масова потреба в подібних матеріальних та духовних благах та відповідне масове споживання. Саме тому по відношенню до сучасного суспільства часто вживається термін «культура споживання». Масова культура створюється для народу, але не народом. Її створюють професіонали, які виступають не стільки як художники, скільки як ремісники. Їх «витвори» часто називають «кітчем», під яким мають на увазі яскраву, але позбавлену смаку масову продукцію. Масова культура розважає, надає насолоду та задоволення, викликає гострі почуття й інтерес екстравагантного. Вона розрахована на людей будь-якого віку, професій, місця проживання, освіти, є зрозумілою і доступною. Даний термін несе певний негативний відтінок, адже сучасний процес споживання відрізняється високим степенем механізованості, що призводить до дегуманізації, духовної дезорієнтації і девальвації багатьох культурних цінностей, тобто до внутрішнього спустошення культури.

Система категорій культури є не лише засобом збереження знання, але і засобом аналізу реальності. Чисельність категорій культурології постійно зростає, що пов’язано з активним розвитком культурології як науки. Формування культурологічних категорій відбувається, як спонтанно (інтуїтивно), в ході досліджень, а також в процесі запозичень з філософії, соціології, психології, лінгвістики та інших областей знання, які модернізуються відповідно до пізнавальних культурологічних завдань.