3.9.4. Автоматизація й керування технікою
Тенденція до створення автоматичних машин, яку ми виділили як одну з найбільш помітних особливостей 20-х і 30-х років, все ж обмежувалась у ці роки областями, в яких з тієї чи іншої причини проблеми автоматичного керування й регулювання піддавались порівняно простому рішенню.
Військові потреби, наприклад, необхідність автоматичного слідкування наведення зенітної гармати на ціль, привели до швидкого розвитку приладів автоматичного керування. З іншого боку, роботи з радіолокації сприяли великим досягненням з розроблення електронних пристроїв, важливих для всіх видів автоматичного керування, окрім найпростіших. Як наслідок, до кінця війни з’явились технічні засоби, що дозволяли розповсюдити автоматизацію значно ширше. Автоматичний контроль і автоматичне регулювання стали тією основною тенденцією промислового розвитку, яку прийшлось назвати новим словом – автоматизація.
Під автоматизацією ми розуміємо дуже складну й повну механізацію. Механізація позбавляє необхідність фізичної праці, але залишає необхідність керування машини людиною – оператором у всіх її діях. За умов автоматизації машина обладнується автоматичними контрольними пристроями, які дозволяють їй „спостерігати” за результатами своєї праці й приймати „рішення”, що їй робити далі.
Таким чином, машина набуває здатності самостійно виконувати довгий ланцюг складних операцій. У цьому випадку машина вже не потребує оператора. Роль людини тепер зводиться до конструювання й створення машини, а також до підтримки її в робочому стані.
Наступним кроком розвитку автоматизації є програмована автоматизація, яка дозволяє керувати об’єктом відповідно з заданою програмою зміни технологічних параметрів. Така система автоматизації передбачає широке використання ЕОМ.
3.9.5. Космічна ера й ракетна техніка
За ракетами, які почали космічну еру, стоїть довготривала історія.
Прийнято думати, що ракети з’явились в Китаї, можливо в ХІ столітті. Напевно, ракети використовувались як бойова зброя. З тих пір їх удосконалювали головним чином для феєрверків і інколи для військових цілей, поки в 1760 році одна неочікувана подія не звернула на них увагу. У цьому році індійський принц Хайдар Алі озброїв спеціальний загін чисельністю 1200 чоловік ракетами (з дальністю дії біля 1,6км), який наголову розгромив англійську колоніальну армію в битві під Гантуром. Інтерес до ракет як до зброї виріс. У 1805 році англієць Уїльям Конгрев створив свою більш досконалу бойову ракету з дальністю дії до 2,75км. Ця ракета внесла свій внесок в розгром Наполеона. Проте інтерес до ракет поступово гаснув. Вони не витримували конкуренції з новою нарізною артилерією. З цієї причини на протязі ХІХ століття великих досягнень в області ракет не було.
Першим, хто підвів між планетними мандрівками наукову основу, був К.Е.Ціолковський – бідний шкільний учитель з Росії. Після багатьох років роботи він опублікував в 1903 році статтю, в якій ґрунтовно й далекоглядно проаналізував проблему. Він дав теоретичний аналіз рівняння руху ракети, виявив залежність швидкості ракети від відносної швидкості, газів, що викидаються, її ваги й ваги палива. Проте його робота не приносила ніяких результатів цілих 20 років.
У 1919 році американець Р.Годдард опублікував результати свого дослідження можливості ракет як засобів підйому на великі висоти в дослідницьких цілях. Свої досліди він почав з порохових ракет, але ознайомившись зі статтею К.Е.Ціолковського, перейшов на рідке паливо. Його перша ракета була запущена 16 березня 1926 року й пролетіла відстань біля 60 метрів. Проте, ця робота не користувалась великою підтримкою й фактично не отримала офіційного визнання. До досліджень ракет в США приступили тільки після закінчення другої світової війни.
Наведемо тепер деякі хронологічні дані розроблення й запуску ракет.
1933 р. В СРСР здійснено запуск радянської рідинної ракети з тягою 20 кг-сил. Ця ракета піднялась на висоту біля 10 км.
1942 р. У Німеччині під керівництвом Вернера фон Брауна була розроблена й запущена ракета „Фау-2”. Ці ракети могли підніматись на висоту 200 км.
Далі на базі принципових рішень, закладених у ракетах „Фау-2” починається післявоєнний період розробок ракет у США і СРСР та запуск супутників.
1957 р. У СРСР здійснено запуск „Супутника-1” вагою 84 кг і запуск „Супутника-2” вагою 907 кг.
1958 р. У США здійснено запуск супутника „Авангард-14” вагою 1,5 кг і запуск супутника „Експлонер-ІІІ” вагою 14 кг.
1958 р. У СРСР здійснено запуск „Супутника-3” вагою 1320,3 кг.
Першою людиною в космосі був громадянин СРСР Ю.О.Гагарін у 1961 році (рис.3.28).
Першою людиною, що вийшла з космічного корабля у відкритий космос був громадянин СРСР О.Леонтьєв у 1965 році.
Першими людьми, що ступили на поверхню місяця, були громадяни США.
Рис. 3.28. Підготовка космічного корабля „Восток” до польоту Ю.О.Гагаріна
На рис.3.29...3.31 надано фотографії деяких космічних ракет та космічних кораблів США.
Рис. 3.29. Запуск ракети „Атлас” з космічним кораблем, у якому знаходиться Джон Гленн
Космічна кабіна розташована під решітчастою конструкцією
в носовій частині ракети.
Рис. 3.30. Двомісна кабіна „Джеміні” для космічних польотів
Рис. 3.31. Натуральна модель двигунів ракети „Сатурн”
У нижній частині знімку модель ракети Р.Годдарда 1926 року
з двигуном на рідинному паливі.
Як це видно з наведеної хронології запуску ракет у СРСР і США , СРСР випереджав США в розробці потужних ракет. Це було аж до 1965 року.
У наші часи слухачам добре відомо про напрямки використання космосу в мирних і військових цілях.
Зараз важко уявити собі існування сучасного цивілізованого суспільства без використання космічних супутників і космічних станцій для вирішення науково-технічних проблем.
Ракето- і супутникобудування, як промислова галузь, зараз існує в багатьох країнах світу. Сюди відносяться США, Росія, Україна, Франція, Англія, Китай, Японія, Індія, Пакистан та деякі інші.